Єврологістика

Єврологістика — це управління логістичними процесами в межах європейського економічного простору, розглядається як важлива складова процесу євроінтеграції, що забезпечує його інфраструктурну основу.

Єврологістика передбачає координацію транспортно-логістичної стратегії країн ЄЄ. Курс на створення єдиної транспортно-логістичної системи знайшов відображення в усіх основних документах ЄЄ, починаючи з Римського договору (1957 p.), як однієї з базових стратегій євроінтеграції.

Єврологістика отримала особливий розвиток наприкінці XX — на початку XXI ст. Формування її концептуального базису представлено в таблиці 12.2 [128].

Концепція європейських транспортних осей передбачала створення осей швидкісних залізниць та осей внутрішніх водних шляхів. Найбільш відомою магістраллю швидкісних поїздів в ЄЄ є лінія "PBKAL-HST" (High Speed Train), що з'єднує міста Париж — Брюссель — Кьольн — Амстердам — Лондон. Осі внутрішніх водних шляхів (або Trans European Inland Waterway Network, TEIWN ) мають велике значення в ЄС, оскільки перевезення ними є дешевшими, безпечними, не забруднюють навколишнє середовище. Ці осі базуються в основному на каналах і ріках Бельгії, Німеччини, Франції, Голландії, Люксембургу.

Таблиця 12. 2. Концептуальний базис єврологістики

Концепція європейських інтермодальних транспортних мостів знайшла реалізацію у схемі дев'яти панєвропейських транспортних коридорів, що була визначена на II панєвропейської конференції з транспорту на Криті в 1994 p., доповнення внесені на III конференції в Хельсинкі в 1997р. Тому ці транспортні коридори також називають критськими коридорами або хельсінкським коридорами (Додаток Е).

Міжнародні транспортні коридори (МТК) — транспортні шляхи, що забезпечують значні обсяги перевезень вантажів і пасажирів у напрямах їх найбільшої концентрації. Панєвропейські транспортні коридори — це система залізничних, автомобільних, водних шляхів у Центральній та Східній Європі [180].

Продовженням європейських є євро-азійські транспортні коридори (EAL-Euro-Asian Links). До них належать трансконтинентальні транспортні коридори (ТКТК): "Балтика — Чорне море" (Гданськ/Гдиня — Одеса Іллічівськ), TRACECA (Європа — Кавказ — Азія), "Європа-Азія" (ЄТК 3 і 5, а далі Знам'янка — Дніпропетровськ — Донецьк —

Червона Могила — Волгоград — Астрахань — Макатбейнеу до Туркменістану і Ірану), " ЧТК — Чорноморське транспортне кільце" (Анкара — Єреван — Тбілісі (Баку) — Ростов-на-Дону — Донецьк — Одеса (Кишинів) — Бухарест (Тірана) — Дімітровград (Афіни) — Стамбул. Транспортні коридори створюються в Північно-східній Азії, Америці тощо.

Панєвропейські мультимодальні транспортні зони (Pan European Transport Areas, PETrA) представлені морськими басейнами і включають Баренцеву Євроарктичну, Чорноморську, Середземноморську та Адріатично-Іонічну зони. Виділення цих транспортних зон пов'язане з просторовим розташуванням транспортно-логістичних об'єктів, організацією транспортних комунікацій, спеціалізацією на виконанні певних логістичних функцій. Баренцева Євроарктична транспортна зона включає північні області Швеції, Фінляндії, Норвегії, північно-західну частину Російської Федерації (Мурманську, Архангельську області, Республіку Карелію і Ямало-Ненецький автономний округ). Чорноморська зона забезпечує транспортні зв'язки причорноморських держав із західноєвропейськими країнами (через Панєвропейські транспортні коридори і Середземноморську транспортну зону на заході) та з Центральною Азією (через Кавказький перешийок коридором TRACECA). Середземноморська транспортна зона охоплює країни узбережжя Середземного моря. Адріатично-Іонічна транспортна зона — країни узбережжя Адріатичного та Іонічного морів (Албанію, Боснію і Герцеговину, Хорватію, Грецію, Італію, Словенію, Сербію і Чорногорію).

Концепція інтегральної транспортно-логістичної системи всієї Європи (Wider Europe) знайшла вираз у програмному документі ЄС з розвитку транспортно-логістичної інфраструктури — Білій книзі з європейської транспортної політики.

З часом виявилось, що в програмі створення панєвропейських транспортних коридорів були недостатньо враховані економічні, соціальні та екологічні питання. Окрім того, після 2001 року до Європейського союзу увійшли нові країни. Тому виникла необхідність перегляду концепції визначення коридорів. У 2004 р. Європейський Союз прийняв документ "Про керівні принципи транс'європейської транспортної мережі", в якому пропонувалося зосередити інвестиції на обмеженому числі головних транс'європейських транспортних осей. Європейський Союз ухвалив рішення про створення в нових межах Союзу транс'європейської транспортної мережі (TEN-T), що включає всі види транспорту та складається з транспортних осей (напрямів інтенсивних перевезень вантажів і пасажирів між певними регіонами).

В сучасних умовах визначено п'ять головних міжнаціональних транспортних осей, або напрямів (The Five Major Transnational Axes), які продовжують транс'європейську транспортну мережу за межі ЄС:

• 1. Морські магістралі — сполучення регіонів Балтійського, Баренцового, Середземного, Чорного, Каспійського морів і Атлантичного океану, прибережних країн у межах морських районів, а також вихід через Суецький канал до Червоного моря. "Морські магістралі" є частиною логістичних ланцюгів, що можуть конкурувати з автомобільним транспортом.
• 2. Північна вісь — сполучає північну зону Євросоюзу з Норвегією, Білорусією, Росією і далі з іншими країнами, а також зв'язує Норвегію через Швецію і Фінляндію з Росією.
• 3. Центральна вісь — пов'язує центральну зону Євросоюзу з Україною і Чорним морем і далі з Кавказом і Центральною Азією.
• 4. Південно-східна вісь — зв'язує Євросоюз через Балкани і Туреччину з Кавказом і Каспійським морем, а також з Єгиптом і Червоним морем. Можливий зв'язок і через Балканські країни з Росією, Іраном, Іраком і далі з регіоном Персидської затоки, а через Єгипет на південь з іншими африканськими країнами.
• 5. Південно-західна вісь — забезпечує зв'язок південного заходу Євросоюзу з Швейцарією і Марокко і далі зв'язок між Марокко, Алжиром і Тунісом до Єгипту.

Таким чином, транснаціональні осі відповідають напрямкам найбільш інтенсивних міжнародних перевезень вантажів та пасажирів (сучасним і прогнозованим на період до 2020 р.) і забезпечують зв'язки між ЄС і сусідніми країнами та регіонами. Детальніша характеристика транснаціональних осей наведена в Додатку Е.

В проектах єврологістики важливе місце відводиться Україні. Визначають такі напрямки участі України у Європейській транспортно-логістичній інтеграції [115]:

• - Панєвропейські транспортні коридори ПЄТК та транс'європейські транспортні осі;
• - Трансконтинентальні транспортні коридори(ТКТК);
• - Пан'європейські транспортні зони(ПЄТЗ) ;
• - Міжнародні логістичні термінали (або центри) (MJIT).

Через територію України проходять чотири ПЄТК (№№3, 5, 7, 9); чотири ТКТК ( "TRACECA", "Європа-Азія", "Балтика-Чорне море", Чорноморське транспортне кільце), транс'європейські транспортні осі (1,3). Україна входить до Чорноморської Панєвропейської транспортної зони (Black Sea PETrA). Актуальним є питання організації мультимодальних перевезень товарів в сполученні Схід-Захід через Україну, в тому числі шляхом розвитку системи контейнерних поїздів.

Отже, концепція "Wider Europe" — "Широкої Європи" (розширення Єдиного європейського простору на схід) передбачає в якості невід'ємної частини єврологістику, тобто створення єдиної Європейської транспортно-логістичної системи, яка через мережу міжнародних транспортних осей, зон та логістичних центрів буде пов'язана з транспортно-логістичними системами Азії та інших континентів і частин світу. Україна в силу свого надзвичайно вигідного транзитного положення має зайняти в цій системі чільне місце.

Транзит — це переміщення через територію України між двома митними пунктами вантажів третіх країн. По суті транзит — це експорт транспортних послуг. Багато країн, особливо європейських: Польща, Німеччина, Угорщина, Чехія, Австрія, Нідерланди, країни Балтії, — володіючи відносно невеликою територією, використовуючи вигідне географічне розташування, давно перетворили транзит в істотну статтю доходів бюджету. Зокрема, Нідерланди стали найважливішим перехрестям Європи, а частка їх доходів від транзиту в загальних доходах від експорту послуг становить більше 40%, 37% вантажів, що надходять морським шляхом в Європу, ідуть через Роттердам [126].

Активізація участі України в процесах Єврологістики, повинна бути спрямована на те, щоб значна частина транзитного потоку товарів проходила через її транспортну систему.

За прогнозами фахівців, основні світові фінансові та товарні потоки будуть зосереджені в трикутнику: США — Європа — Далекий Схід. Важливою тенденцією буде боротьба за транзитні вантажопотоки. В цих умовах Україна має відігравати роль геополітичного моста між країнами Європи та Азії. Україна також приваблива для перевезень транзитних вантажів у напрямку Північ-Південь. Однак, запізнювання в розвитку транспортно-логістичної інфраструктури міжнародного рівня на території України може привести до того, що частина потоків вантажів і пасажирів перейде на паралельні шляхи за її межами.

Таким чином, одним з базових пріоритетів внутрішньої та зовнішньої політики України за сучасних умов має бути прискорена інтеграція у світовий логістичний простір, створення сприятливих умов для переміщення товарів, послуг, капіталу.