Доцільність переходу від дільнично-територіального принципу надання медичної допомоги до сімейної медицини

• – ПМСД в Україні була організована за дільнично-територіальним принципом, суть якого полягає в тому, що територія району діяльності поліклініки розподіляється на дільниці з певною чисельністю населення.
• – Ключовими фігурами в наданні ПМСД були дільничний і цеховий терапевт і дільничний педіатр. Ці спеціальності становили близько 25 % усієї чисельності практикуючих лікарів. Нормативна чисельність населення на дільниці становила 1700 осіб дорослого населення на одну посаду дільничного терапевта і 800 дітей на одну посаду дільничного педіатра. Фактично на одну посаду дільничного терапевта в містах припадало близько 2100 осіб, навантаження на одну посаду дільничного педіатра в містах близьке до нормативного.

Передбачалося, що дільнично-територіальний принцип надання ПМСД дасть змогу забезпечити:

• – наближення медичної допомоги до місця проживання або роботи населення;
• – тривалість і наступність в обслуговуванні пацієнтів;
• – комплексне проведення профілактичних, лікувальних і реабілітаційних заходів, диспансерного нагляду.

Однак прикріплення населення до конкретного лікаря поставило в центр уваги не пацієнта, а лікаря; і з правової, і з етичної точки зору це може розглядатися як порушення прав людини на свободу вибору.

Тільки менше половини пацієнтів поліклініки, які звертаються до дільничних терапевтів (45,6 %), отримують медичну допомогу в лікаря "своєї" дільниці, інші звертаються до будь-якого дільничного лікаря, який веде прийом на момент звертання.

Близько 20 років в Україні впроваджується ПМСД на засадах сімейної медицини. Але і в цих умовах пацієнти самостійно формують свій маршрут:

• – безпосередньо до ЛЗП/СМ звертаються 41,2 % пацієнтів (у різних країнах ця цифра коливається від 25 до 50 %);
• – третина пацієнтів (29,5 %) одразу потрапляє до "вузьких" лікарів спеціалістів, з них кожен третій помиляється у виборі спеціалізації лікаря;
• – кожен шостий (16,9 %) самостійно звертається по стаціонарну допомогу;
• – у середньому тільки чверть пацієнтів (26,5 %) отримує медичну допомогу на одному рівні медичного обслуговування та не перенаправляється до іншого лікаря-спеціаліста або в інший заклад;
• – практика вільного, некоординованого переміщення пацієнтів за рівнями надання медичної допомоги призводить до того, що досить часто (65,9 %) рівень обслуговування пацієнтів не відповідає тяжкості їх стану та перебігу захворювання; найбільш характерним є надання медичної допомоги на більш високих рівнях, ніж це необхідно (43,2 %).

Відсутність вільного вибору і конкуренції серед медичних працівників призводить до взаємної незацікавленості лікаря і пацієнта один в одному та консервації підтримуючої цю незацікавленість системи організації ПМСД. Зміна лікаря первинної ланки можлива лише при наполегливій вимозі пацієнта, але лікарі цьому чинять опір, оскільки розширюються територіальні межі його дільниці і ускладнюється обслуговування населення вдома.

Принципи надання медичної допомоги сімейним лікарем

Сімейну медицину як спеціальність відрізняє ряд надзвичайно важливих принципів. Головні з них:

• – довготривалість і безперервність спостереження;
• – багатопрофільність первинно-медичної допомоги;
• – відношення до сім'ї як до одиниці медичного обслуговування;
• – профілактична спрямованість;
• – економічна ефективність і доцільність допомоги;
• – координація медичної допомоги;
• – відповідальність пацієнта, членів його сім'ї і суспільства за збереження і покрашення його здоров'я.

Розглянемо деякі з принципів.

Довготривалість допомоги – це набагато більше, ніж медичне обслуговування одного й того ж пацієнта протягом тривалого часу. Поняття довготривалості включає, з одного боку, взаємовідносини між системою "сім'я – лікар – медсестра" і, з іншого боку, взаємовідносини з іншими спеціалістами, які працюють у сфері охорони здоров'я, до яких доводиться звертатися сімейному лікарю за допомогою і порадою. Спеціаліст із сімейної медицини проводить пацієнта через всі складності медичного "сервісу". Сімейний лікар та сімейна медсестра відіграють роль захисників інтересів пацієнта, інтеграторів медичного "сервісу" незалежно від місця, де здійснюється цей процес – у медичному закладі, дома чи на роботі. Довготривалість обслуговування забезпечується як самим лікарем, так і його колегами – вузькими спеціалістами. В оптимальному варіанті взаємовідносини між сімейним лікарем і пацієнтом можуть бути завершеними в тому випадку, коли учасники цього процесу побажають їх перервати.

Довготривалість і безперервність відносин – це більше, ніж сума окремих консультацій, однак їх ефективність найтіснішим чином пов'язана з якістю медичних рекомендацій. Одним із позитивних факторів безперервного обслуговування є забезпечення постійного співробітництва сімейного лікаря з пацієнтом. Безперервність спостереження істотно покращує показники виявлення психологічних проблем пацієнта, певною мірою знижує потребу в невиправданих додаткових послугах щодо лабораторних та інструментальних методів обстеження і, як наслідок, сприяє зменшенню вартості медичних послуг. Сімейні лікарі і медичні сестри постійно стежать за станом здоров'я членів сім'ї, заводять паспорти на кожного з її членів, де вказуються фактори ризику, спадковість, умови життя та праці, вчать наданню першої медичної допомоги і догляду за хворими членами сім'ї (введення інсуліну, антибіотиків, масаж, невідкладна лікарська допомога тощо).

Слід підкреслити, що засади сімейної медицини сприяють забезпеченню безперервності медичної допомоги, як кажуть, від моменту зачаття до останньої хвилини життя, коли лікар зобов'язаний у силу своїх можливостей допомогти людині підійти до моменту завершення свого життєвого шляху.

Якщо виходити з уявлень щодо багатомірності форм нездоров'я, слід усвідомлювати, що сімейна медицина є клінічною спеціальністю, що розглядає людину як єдине ціле. Обов'язок сімейного лікаря – надання первинної медичної допомоги будь-якому хворому незалежно від його віку та статі. Всебічний підхід сімейного лікаря до хворого пацієнта нерідко може стати підставою для висновків, що значно відрізняються від висновків, отриманих при односторонньому, вузькоспеціалізованому медичному підході.

Надаючи допомогу декільком поколінням пацієнтів з однієї сім'ї, сімейний лікар і сімейна медсестра неминуче стають свідками і внутрішніх проблем родини, і тісно стикаються з ними. Відношення сім'ї до питань здоров'я її членів, впливи екологічних факторів, спорту, особливостей харчування, значущості для здоров'я шкідливих звичок тощо має постійно контролюватися медичним працівником, який повинен передбачувати як очікувані, так і неочікувані переходи кожного із членів сім'ї в зону ризику. У спеціаліста із сімейної медицини є унікальна можливість застосовувати превентивні заходи на ранньому етапі патологічних змін.

Профілактична спрямованість – важливий ириннші сімейної медицини. Прогнозування ризику розвитку окремих захворювань, доклінічна їх діагностика, своєчасність інформування пацієнта, а також прийняття профілактичних заходів – - найважливіші складові елементи щоденної роботи сімейного лікаря і медичної сестри. Тільки в сімейного лікаря с вмотивована потреба по-справжньому займатися профілактикою в процесі повсякденної роботи зі своїми нації тами і членами їх сімей. Пояснюється це не тільки тим, що сімейний лікар краше за інших вузькоспеціалізованих колег знає своїх пацієнтів і шкідливі для здоров'я обставини їх життя, але зі тим, що тільки сімейний лікар безпосередньо зацікавлений у зниженні захворюваності прикріпленого населення.

Сімейний лікар частіше за інших спеціалістів має використовувати раціональну як з медичної, так і з економічної точки зору обгрунтовану тактику стосовно необхідних лабораторних та інструментальних методів дослідження та рекомендувати необхідність застосування спеціалізованих технологій лікування.

Інтеграція нових знань і вмінь у постійний процес надання медичної допомоги людині від народження до завершення її життєвого шляху підвищує якість сімейної медичної практики. При цьому пацієнти виграють від більш цілісного підходу до їх здоров'я і ширших можливостей щодо отримання своєчасної адекватної допомоги на первинному рівні.