Повна версія

Головна arrow Право arrow Електронний правочин у цивільному праві України

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Використання електронних повідомлень у міжнародних контрактах (договорах)

Конвенція ООН про використання електронних повідомлень у міжнародних договорах (англ. – United Nations Convention on the Use of Electronic Communications in International Contracts) є першим міжнародним правовим актом, присвяченим питанням укладення контрактів (договорів) за допомогою сучасних електронних технологій. Цей довгоочікуваний правовий документ було підготовлено Комісією ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) та прийнято Генеральною Асамблеєю ООН 23 листопада 2005 року. Вказана Конвенція була відкрита для підписання протягом двох років: з 16 січня 2006 року по 16 січня 2008 року.

Протягом цього часу дев'ятнадцять держав підписали текст Конвенції: Китай, Ліван, Мадагаскар, Центральноафриканська Республіка, Сенегал, Сьєрра-Леоне, Сінгапур, Шрі-Ланка, Іран, Російська Федерація та деякі інші. На сьогодні Конвенцію ООН про використання електронних повідомлень у міжнародних договорах (далі – Конвенція) ратифікували три держави (Домініканська республіка, Гондурас, Сінгапур). Відповідно до ст. 23 набрання чинності відбувається у перший день місяця після спливу шести місяців від дати здачі на зберігання третьої ратифікованої грамоти або документа про прийняття, затвердження чи приєднання. Зауважимо, що в рамках Європейського співтовариства відбулась активна дискусія щодо приєднання до Конвенції. Водночас практично жодна з цих країн не підписала Конвенцію, продовжуючи використовувати відповідні директиви та рекомендації в цій сфері.

Робоча група ЮНСІТРАЛ з питань електронної торгівлі присвятила підготовці проекту Конвенції шість сесій з 2002 по 2004 роки та розглянула проект Конвенції на своїй тридцять восьмій сесії в 2005 році. Робота над текстом Конвенції була складною, зважаючи на різні підходи в розумінні таких базових понять, як електронна форма тощо. Істотну роль у цьому процесі відіграла Міжнародна Торгова Палата (International Chamber of Commerce), яка підготувала "Е-Terms 2004" – своєрідний аналог ІНКОТЕРМС у сфері електронної торгівлі, рекомендовані для використання сторонам, що мають намір укладати договір в електронній формі. Проте варто наголосити, що розробники Конвенції не надавали її проект для публічного обговорення та подання змін чи пропозицій, що в умовах інформаційного суспільства здається досить дивним та незрозумілим.

На жаль, прийняття Конвенції не зробило якісного перевороту в сфері міжнародно-правового регулювання електронної торгівлі. По-перше, вона не пропонує комплексного підходу в питанні регулювання міжнародної електронної торгівлі, а лише обмежується деякими аспектами, такими як визначення місцезнаходження сторін чи помилки в електронних повідомленнях. По-друге, значною мірою підгрунтям Конвенції є попередні документи, які не були достатньою мірою пристосовані для подальшого розвитку електронної торгівлі. Зокрема, у Конвенції простежується подібність до положень Типових законів ЮНСІТРАЛ щодо електронної торгівлі та електронного підпису, а також Віденської конвенції. Вплив Типового закону про електронну торгівлю вбачається і в закріпленні в тексті Конвенції принципів технологічної нейтральності та функціональної еквівалентності. Крім того, Конвенція доволі некритично прийняла невдалу дефініцію "повідомлення даних" (data message) з Типового закону про електронну торгівлю, яка хоча й має відкритий характер, але не передбачає навіть Інтернет-сторінок, незважаючи на те, що вони фактично є найважливішою та найбільш уживаною Інтернет-технологією. Водночас вона модифікує ряд положень зазначених актів, зокрема щодо визначення часу та місця надсилання та отримання електронного повідомлення. Крім цього, в її тексті збагачена доктрина, передусім в аспекті розуміння поняття місця ведення економічної діяльності в Інтернеті, кваліфікації пропозицій інтерактивних Інтернет-магазинів як запрошення для надання оферт, помилки при укладенні електронних договорів.

Розробники Конвенції ООН про використання електронних повідомлень у міжнародних договорах передусім мали на меті створення уніфікованого підходу в регулюванні використання електронних повідомлень у міжнародних договорах. На їх переконання, таким чином можна буде усунути перешкоди, що виникають у міжнародному обороті, зокрема у зв'язку із функціонуванням чинних інструментів міжнародного торгового права. Разом з тим їх метою не було опрацювання положень матеріального права, які б визначали проблематику укладення договорів у мережі чи прав та обов'язків сторін. Таким чином, лише незначну частину питань, пов'язаних з аспектами матеріального права, знайшла відображено в положеннях цієї Конвенції.

Важливою метою Конвенції є також "модернізація" мови попередніх конвенцій, які було прийнято в період, коли інформаційні технології ще не мали широкого застосування. Відповідно до п. 1 ст. 20 цієї Конвенції застосовуються до використання електронних повідомлень у зв'язку із укладенням або виконанням договору, до якого застосовується будь-яка з зазначених нижче міжнародних конвенцій: Конвенція про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк, 10 червня 1958 року); Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів (Нью-Йорк, 14 червня 1974 року) та Протокол до неї (Відень, 11 квітня 1980 року); Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (Відень, 11 квітня 1980 року); Конвенція ООН про відповідальність операторів транспортних терміналів у міжнародній торгівлі (Відень, 19 квітня 1991 року); Конвенція ООН про незалежні гарантії та резервні акредитиви (Нью-Йорк, 11 грудня 1995 року); Конвенція ООН про уступку дебіторської заборгованості в міжнародній торгівлі (Нью-Йорк, 12 грудня 2001 року). Більше того, зазначені конвенції є лише приблизним переліком оскільки, відповідно до п. 2 ст. 20 Конвенції ООН про використання електронних повідомлень в міжнародних договорах, якщо держава не заявила відповідне застереження, положення даної Конвенції матимуть застосування також і в процесі інтерпретації інших інструментів міжнародного торгового права. Завдяки вдосконаленню попередніх міжнародних правових-інструментів, Конвенція сприятиме підвищенню довіри і передбачуваності електронних договорів у сфері міжнародного торгового права.

Втім, незважаючи на незначний за обсягом текст, Конвенція має надзвичайно широку сферу застосування. Відповідно до ст. 1 "Конвенція застосовується до використання електронних повідомлень у зв'язку із укладенням або використанням договорів між сторонами, комерційні підприємства яких знаходяться в різних державах". Таким чином, її положення застосовуються щодо укладення й виконання електронних договорів, які дуже широко тлумачаться і охоплюють арбітражні застереження, переговори, різноманітні повідомлення, які надсилаються в процесі виконання зобов'язання.

Порівняно зі сферою застосування Віденської конвенції новий правовий інструмент мас застосування не лише до купівлі-продажу товарів через Інтернет, але також до купівлі-продажу послуг, інформації та інших договорів. Водночас, згідно зі ст. 2 Конвенції, зі сфери впливу Конвенції вилучено: (а) договори, укладені в особистих, сімейних чи домашніх цілях: (b) (і) правочини, які вчиняються на регульованому фондовому ринку: (іі) правочини з іноземною валютою: (ііі) міжбанківські платіжні системи, міжбанківські платіжні угоди або розрахунково-клірингові системи для цінних паперів або інших фінансових активів чи інструментів; (iv) передачу забезпечувальних прав в цінних паперах або інших фінансових активах чи інструментах, що зберігаються у посередника, або їх продаж чи застава, або володіння ними, або угода про їх зворотній викуп. Крім того, відповідно до п. 2 ст. 2 Конвенції, вона не застосовується до переказних і простих векселів, транспортних накладних, коносаментів, складських розписок або будь-яких оборотних документів чи інструментів, які надають пред'явнику або бенефіціару право вимагати здійснення поставки товарів або виплати грошової суми.

Положення Конвенції ООН про використання електронних повідомлень в міжнародних договорах стосуються не лише укладення та виконання договорів в мережі Інтернет. Так. пересилання даних може відбуватися і за допомогою електронних засобів, оптичних тощо, охоплюючи таким чином попередні технологічні рішення, такі як телефакс, телекс чи телеграф. А тому можна констатувати, що ця Конвенція має ширшу сферу застосування порівняно із Директивою 2000/31 /ЕС про електронну торгівлю, сфера застосування якої обмежується повідомленнями, які надсилаються за допомогою мережі Інтернет.

Зауважимо також, що внаслідок тривалих дискусій розробники Конвенції відмовилися від положення, закріпленого у Віденській конвенції, щодо сфери застосування, а саме, коли сторони мають місцезнаходження в державах – учасницях Конвенції, або якщо норми міжнародного приватного права вкажуть право держави – члена Конвенції.

Водночас, хоча не й не випливає прямо з тексту Конвенції, а зазначено лише у матеріалах робочої групи, нова Конвенція підлягає застосуванню тоді, коли право держави, яка належним чином ратифікувала текст Конвенції, буде застосовуваним правом для даних правовідносин. У процесі підписання Конвенції держава може відповідно до ст. 19 обмежити застосування Конвенції, а саме встановити, oо Конвенція підлягатиме застосуванню лише у випадку, коли обидва підприємці матимуть місцезнаходження в державах – учасницях Конвенції.

Таким чином, необхідно зазначити, що положення Конвенції стосуються лише відносин між суб'єктами господарської діяльності, а отже не охоплюють договорів, в яких однією із сторін є споживач.

Специфічність потреб учасників міжнародного торгового обороту впливає на характер положень, записаних у тексті Конвенції ООН про використання електронних повідомлень у міжнародних договорах. Вона характеризується еластичністю формулювань, використовує вже наявні правові інструменти (такі як електронний підпис) та гарантує відповідний рівень правової безпеки сторонам, особливо шляхом гармонізації та уніфікації правових норм з даної проблематики на міжнародному рівні.

Чи не найголовнішою проблемою, яка випливає з перспективи приєднання до Конвенції, є визначення її відношення до чинних правових інструментів у сфері електронної торгівлі. Так, у п. 4 ст. 17 зазначено, що "Дана Конвенція не має переважаючої сили у випадку колізії з будь-якими нормами будь-якої регіональної організації економічної інтеграції, які застосовуються щодо сторін, відповідні комерційні підприємства яких знаходяться в державах-членах будь-якої такої організації, як це вказано в заяві, вчиненій у відповідності зі статтею 21". Більше того, положення п. 1 ст. 17 передбачають можливість приєднання до Конвенції власне регіональної організації економічної інтеграції: "Регіональна організація економічної інтеграції, створена суверенними державами і наділена компетенцією щодо деяких питань, які регулюються даною Конвенцією, може також підписати, ратифікувати, прийняти або затвердити дану Конвенцію або приєднатися до неї". Відповідно до позиції Європейської Комісії, питання, які регулюються положеннями Конвенції, охоплюють змішану або виключну компетенцію Європейського Співтовариства.

Як уже було сказано вище, Конвенція "застосовується до використання електронних повідомлень у зв'язку із укладенням або використанням договорів між сторонами, комерційні підприємства яких знаходяться в різних державах". Це положення можна розтлумачити, доповнивши зазначеними вище тезами щодо застосування Конвенції в рамках регіональної організації економічної інтеграції, такої як ЄЄ. Формулювання "використання у зв'язку із укладенням договору" охоплює такі дії, як переговори, пропонування оферт, а також випадки, коли договір остаточно не буде укладено. Вагомими є норми ст. 5 Конвенції, у якій зазначено, що "необхідно брати до уваги її міжнародний характер і необхідність сприяти досягненню єдиності в її застосуванні, а також дотримання добросовісності в міжнародній торгівлі. (2) Питання, які стосуються предмета регулювання даної Конвенції, які прямо в ній не вирішені, підлягають вирішенню у відповідності із загальними принципами, на яких вона заснована, а у випадку відсутності таких принципів – відповідно до права, яке підлягає застосуванню в силу норм міжнародного приватного права".

Стаття 3 Конвенції зазначає, що "сторони можуть виключити застосування даної Конвенції або відходити від будь-якого її положення або змінювати його дію". Винятки, здійснені сторонами договору, не можуть водночас порушувати норм права, які є обов'язковими в конкретній державі.

Конвенція ООН про використання електронних повідомлень у міжнародних договорах впроваджує визначення таких понять, як: повідомлення, електронне повідомлення, передача даних, інформаційна система, автоматизована система передачі. Конвенція визначає також поняття упорядника та адресата електронного повідомлення.

Конвенція регулює також проблематичні питання визначення місцезнаходження сторін. Слід підкреслити, що дане положення обмежується визначенням місцезнаходження сторін лише для цілей даної Конвенції і тільки в сфері, передбаченій Конвенцією. Таким чином, наявність місцезнаходження у визначеній державі створює істотні правові наслідки. Визначальним буде те, чи ці правовідносини підлягають правовому регулюванню на підставі норм даної Конвенції. Наприклад, коли підприємець має комерційні підприємства в різних державах регіональної організації економічної інтеграції, то обов'язкова дія Конвенції може бути виключена. Відповідно до п. "h" ст. 4 Конвенції під місцем здійснення господарської діяльності (place of business) розуміють будь-яке місце, в якому сторона має, не маючи тимчасового характеру, підприємство для здійснення іншої економічної діяльності, ніж тимчасове надання товарів чи послуг із комерційного місця. Стаття 6 Конвенції формулює критерії, які сприятимуть визначенню місцезнаходження підприємця. Особливо цікавими видаються положення п.п. 4 і 5 ст. 6 Конвенції: "(4) Будь-яке місцезнаходження (location) не є місцем здійснення господарської діяльності (place of business) лише через те, що в цьому місці: (а) знаходиться обладнання і технічні засоби, які підтримують інформаційну систему, що використовується будь- якою стороною у зв'язку із укладенням договору; або (b) ця інформаційна система може бути доступною для інших сторін. (5) Та обставина, що будь-яка сторона використовує доменне ім'я або адресу електронної пошти, пов'язані з якоюсь конкретною державою, не створюють самі по собі презумпції, що її місце здійснення господарської діяльності знаходиться вданій країні". Проте це не виключає можливості взяття вищезазначених критеріїв до уваги судами при визначенні місцезнаходження сторін.

Вирішальний характер мають положення, передбачені в Розділі III Конвенції. Держави, які приєднуються до Конвенції, змушені будуть імплементувати норми, які дозволяють використання електронних повідомлень для цілей торгового обороту з іноземним елементом. "Повідомлення чи договір не можуть бути позбавлені юридичної чинності або позовної давності на тій лише підставі, що вони створені в формі електронного повідомлення" (п. 1 ст. 8 Конвенції).

Конвенція не містить новел у правовому підході щодо форми правочину. Отже, форму правочину визначає право конкретної держави. Визначення застосовуваного права здійснюється шляхом інтерпретації sensu largo положень міжнародного приватного права. Конвенція водночас наголошує, що документ в електронній формі є рівнозначним, з огляду на юридичні наслідки, з письмовим документом "якщо інформація, вміщена в ньому, є доступною для її подальшого використання". За необхідності підписання договору чи повідомлення сторонами або якщо передбачене настання визначених наслідків у разі відсутності підпису, ці вимоги вважаються дотриманими у випадку використання електронного підпису. Розробники Конвенції передбачили у ст. 12 можливість використання автоматизованих систем повідомлень для укладення договору.

Положеннями Конвенції ООН про використання електронних повідомлень у міжнародних договорах визначено час і місце відправлення та отримання електронних повідомлень (ст. 10). Таким чином, під часом відправлення електронного повідомлення розуміють момент, коли воно залишає інформаційну систему, що перебуває під контролем автора або сторони, яка відправила його від імені розробника, або, якщо електронне повідомлення не покинуло інформаційну систему, що перебуває під контролем розробника або сторони, яка відправила його від імені розробника, – момент отримання електронного повідомлення. Відповідно, під часом отримання електронного повідомлення розуміють момент, коли з'являється можливість для його отримання адресатом на електронну адресу. Вважається, що можливість отримання електронного повідомлення адресатом виникає, коли воно надходить на електронну адресу адресата. Відповідно до п. З ст. 10 Конвенції електронне повідомлення вважається відправленим в місці здійснення господарської діяльності (place of business) розробника і вважається отриманим у місці здійснення господарської діяльності адресата.

Положеннями ст. 14 Конвенції ООН про використання електронних повідомлень у міжнародних договорах дається тлумачення помилки в електронних повідомленнях. Зокрема, у разі, коли фізична особа припускається помилки при введенні інформації в електронне повідомлення, яке є предметом обміну з автоматизованою системою повідомлень іншої сторони, і дана автоматизована система повідомлень не надає цій особі можливості виправити помилку, така особа або сторона, від імені якої діяла ця особа, має відповідно до норм Конвенції право відкликати ту частину електронного повідомлення, в якій було допущено помилку при введенні інформації. Водночас, необхідною вимогою для застосування даної норми є повідомлення іншої сторони про помилку в найкоротший строк після виявлення помилки та невикористання отриманих від іншої сторони товарів та послуг, якщо такі мають місце, і неотримання жодної матеріальної вигоди або вартості.

Отже, Конвенція ООН про використання електронних повідомлень у міжнародних договорах визначає нові стандарти регулювання в сфері використання електронних повідомлень у міжнародних договорах. Після введення до національних правових систем положення Конвенції замінять норми щодо правового регулювання використання електронної комунікації при укладенні договорів, а також ті норми, які випливають з типових законів ЮНСІТРАЛ про електронну торгівлю та електронний підпис (ст. 20 Конвенції•). Це може призвести до ситуації, коли одночасно функціонуватимуть два (а теоретично навіть три, у випадку країн – членів ЄС) правові режими, що регулюватимуть питання, пов'язані з укладенням електронних договорів.

Що стосується правового режиму в Україні, по-перше, одні правові норми стосуватимуться випадку, коли обидві сторони матимуть своє місцезнаходження в Україні; інші – коли одна зі сторін матиме місцезнаходження в Україні, а інша на території ЄС тощо. Водночас, на нашу думку, не має перепон для уніфікації цих правових режимів. Сподіваємося, що ця Конвенція стане імпульсом для внесення змін до чинного законодавства більшості країн світу в напрямі уніфікації правових підходів щодо регулювання укладення та виконання електронних договорів. Особливої ваги уніфікований підхід набуває з огляду на те, що в електронній комунікації не завжди очевидним є місцезнаходження контрагента. Не існує заборон для застосування передбачених у Конвенції положень для правового врегулювання питань, пов'язаних з електронними договорами в межах однієї держави.

З огляду на викладене, Конвенція ООН про використання електронних повідомлень у міжнародних договорах заповнить прогалини щодо використання електронної комунікації в торговому обороті з країнами – членами ЄС. Причому, ефективність та роль Конвенції залежить від кількості держав, які вирішать до неї приєднатися. Варто наголосити, що Конвенцію вже підписали Китай та Сінгапур – держави, надзвичайно активні в міжнародній торгівлі.

Насамкінець, ми вважаємо, що наближення українського законодавства до стандартів, викладених у Конвенції ООН про використання електронних повідомлень у міжнародних договорах, сприятиме розвитку електронної комерції та збільшенню довіри до електронних засобів комунікації, а відтак, до активізації міжнародних торговельних відносин.

 
<<   ЗМІСТ   >>