Лексикографія

Словники української мови

Подвиг лексикографа йде слідом за подвигами Геракла. Григір Тютюнник писав: "Прочитав словник Грінченка і ледве не танцював на радощах - так багато відкрив мені цей блискучий твір".

Словники, у яких узагальнено життєвий досвід, думки, почуття, передано духовний космос людей, називають скарбницею мовного багатства народу. Отримуючи цей неоціненний скарб від своїх попередників, кожне наступне покоління збагачує його і передає нащадкам.

Перші словники - лексикони (від грец. lехікоs — словник) з'явились у східних слов'ян у ХІІІ ст. За всю історію формування і розвитку української мови було складено сотні найрізноманітніших словників.

Залежно від лексичного матеріалу, способу його опрацювання й призначення розрізняють енциклопедичні і загальномовні (лінгвістичні) словники.

Енциклопедичні словники тлумачать не слова, а поняття, містять відомості про історичних осіб, діячів науки, культури, пояснюють, факти, явища з найрізноманітніших галузей життя — науки, економіки, мистецтва, політики, релігії, права тощо. До енциклопедичних словників належать усі термінологічні словники. Такими, наприклад, є "Словник лінгвістичних термінів", "Філософський словник", "Довідник терапевта", "Шевченківський словник" тощо.

Загальномовні (лінгвістичні) словники пояснюють слова як лексичні одиниці (значення, походження, написання, вимову тощо). Вони можуть бути одномовні і двомовні (рідше - багатомовні). Наприклад: "Орфографічний словник", "Українсько-російський словник" ТОЩО.

Розділ мовознавства, який займається теоретичними проблемами укладання словників, збиранням, упорядкуванням та описом словникового матеріалу, називається лексикографією.

Мовні словники

Слово як основний об'єкт опису в словниках можна розглядати у багатьох аспектах: семантичному, структурному, стилістичному тощо. Відповідно до характеру опису слів загальномовні словники поділяються на різні типи і види.

Мовні словники, у яких пояснюється значення слів, називаються тлумачними. Вони, у свою чергу, поділяються на історичні, фразеологічні, діалектні, словники мови окремих письменників.

Першими тлумачними словниками змішаного типу (бо передавали переклад іншомовних слів) були "Лексис" невідомого автора (ХІІІ ст.), "Лексис" Лаврентія Зизанія (XIV ст.), "Лексіконь Словеноросскій" Памви Беринди (XVII ст.). Перші два пояснювали значення лише окремих слів, третій тлумачив 1061 слово, перекладаючи їх на староукраїнську мову. Наприклад: абіє - зараз; баснь - казка, слово, байка; месть -помста; небрежникь - недбалий; блюдо - миска; житница - клуня; юноша - парубок; мълъ - крейда.

Орфографічні словники є довідниками з написання слів.

Орфоепічні словники подають відомості про вимову та наголошування слів.

Етимологічні словники дають характеристику найдавнішого звукового складу слова, тлумачать його первісне значення.

Словники мови письменників фіксують слова і звороти з художніх текстів із тими значеннями, у яких вони використані автором.

Найважливіші словники української мови

Найбільшою подією в українській лексикографії кінця XIX — початку XX ст. стало видання у 1907-1909 роках "Словаря української мови" в 4 томах за редакцією Б. Д. Грінченка, що не втратив своєї цінності й понині.

Чималими здобутками в галузі української лексикографії позначене XX ст.

Значну роль у закріпленні норм української літературної мови відіграли різні довідкові словники, як-от: "Орфографічний словник української мови" за загальною редакцією С. І. Головащука і В. М. Русанівського, "Український орфографічний словник" за редакцією А. О. Свашенко, "Словник-довідник з правопису та слововживання" С. І. Головащука, "Словник труднощів української мови" С. Я. Єрмоленко, "Фразеологічний словник української мови: В 2 т." Г. М. Удовиченка, "Українська літературна вимова і наголос" (укладачі І. Р. Вихованець та ін.), "Морфемний словник" (укладач Л. М. Полюга), "Словник лінгвістичних термінів" (укладачі Д. І. Ганич, І. С. Олійник), "Словник іншомовних слів" за редакцією О. С. Мельничука, "Етимологічний словник української Мови: В 7 т." АН України, "Словник антонімів" за редакцією Л. М. Полюги, "Короткий словник синонімів української мови" за редакцією П. М. Деркача та інші.

Найповнішим тлумачним словником є одинадцятитомний "Словник української мови", підготовлений колективом науковців Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні АН України <1970-1980), налічує близько 150 тисяч слів. У 1983 р. його було відзначено Державною премією ім. Т. Г. Шевченка. Але й він не вичерпав усього багатства словникового складу української мови.

З-поміж найважливіших словників української мови, виданих протягом останніх 10 років, такі: "Фразеологічний словник української мови: В 2 т." (укладачі В. М. Білоноженко та ін.), "Словник синонімів української мови: В 2 т.", "Великий тлумачний словник сучасної української мови", "Орфоепічний словник української мови: В 2 т.".

Для потреб повсякденного спілкування досить невеликої кількості слів, але для читання і розуміння книг їх треба знати дуже багато.

Установлено, що дитина у 7 років уже використовує близько 5000 слів, а в 14 років —до 10 000. Обсяг словника конкретної особи залежить від роду її занять, освіченості та здібностей.

Словник мови прозових творів Т. Г. Шевченка охоплює 20 000 слів, а поетичних -понад 10 000.

Лексико-фразеологічний розбір слова

• 1. Записати (або назвати) слово.
• 2. Дати його тлумачення за словником.
• 3. Вказати, первинне (пряме) його лексичне значення чи вторинне (переносне).
• 4. Якщо значення переносне, то визначити вид перенесення.
• 5. Спробувати своїми словами сформулювати точне контекстуальне значення слова.
• 6. Дібрати синоніми до слова і довести доречність (чи недоречність) заміни аналізованого слова дібраним синонімом.
• 7. Перевірити, чи можливі лексичні або контекстуальні антоніми до аналізованого слова.
• 8. Встановити походження слова: запозичене чи ні (перевіряти за словником іншомовних слів).
• 9. Вказати, яким є слово: загальновживаним, діалектним, професійним чи термінологічним.
• 10. Визначити, належить до активного словника, до застарілих слів чи неологізмів.
• 11. Вказати: вільне, синтаксично обумовлене чи фразеологічно зв'язане значення аналізованого слова.
• 12. Якщо слово має фразеологічно зв'язане значення, то вказати тип фразеологізму.
• 13. Знайти стійкий вислів за фразеологічним словником і пояснити його значення та джерело.

Зразок розбору

Життя без книги - хата без вікна, Тюрма глуха і темна, мов труна. Крізь вікна книг свободи світло ллється, Майбутнього видніє далина (Д. Павличко).

Аналізується слово вікно.

У тлумачному словнику дається 4 значення слова вікно: 1) отвір для світла і повітря в стіні приміщення; 2) отвір певного призначення у споруді, агрегаті, машині; 3) невеличке озерце, заглиблення в драговині, болоті; 4) вільні для викладача години між двома лекціями, уроками.

У поданому тексті слово вікно використане в прямому значенні (хата без вікна) і в переносному (вікна книг). Вид перенесення - метафора: як через вікно хата освітлюється, так і розум світлішає від знань, які можна взяти з книг.

До слів поетичного твору синоніми добирати не можна, оскільки кожен вірш - то власний витвір майстра, де кожне слово єдино можливе. Контекстуально синонімами тут є словосполучення хата без вікна - тюрма глуха і темна і слова книга - вікно -світло.

В омонімічні зв'язки слово вікно не вступає. Антонімами контекстуальними є словосполучення: свободи світло-тюрма глуха і темна. За походженням слово вікно належить до слов'янських; воно загальновживане, з активного словника (не застаріле і не неологізм). У другому випадку значення слова вікно синтаксично обумовлене; у поєднанні зі словом книга виступає конкретне контекстуальне значення.