Артикуляційно-акустичні умови творення приголосних

За участю голосу й шуму приголосні поділяють на сонорні й шумні.

Сонорними, або сонантами (лат. sonore - звучно, голосно), називають приголосні, що складаються з голосу й шуму з перевагою голосу. При артикуляції сонорних мовні органи хоча й зближуються в основному таким само способом, як і при творенні шумних приголосних, проте щілина при цьому утворюється досить широка і повітряний струмінь, проходячи крізь неї, не створює сильного шуму, властивого шумним приголосним. В українській мові 9 сонорних приголосних.

Для кращого запам'ятання основних класифікаційних ознак приголосних звуків доцільно використовувати словесні ключі, які необхідно тримати в пам'яті, щоб не забути жодного звука під час виконання усних завдань, аналізів, експериментів.

Наприклад, до сонорних належать приголосні: [м], [н], [н'], [в], [л], [л'], [р], [р'], [й]. Словесний ключ "Ми Не ВаЛеРіЙ" сприяє кращому запам'ятанню сонорних, проте не передає м'яких сонорних звуків [н'], [л'], [р']. Слід пам'ятати, що під час вимови сонорних за допомогою словесного ключа необхідно враховувати корелятивні пари за твердістю / м'якістю.

Шумними називають приголосні, які складаються з голосового тону (або голосу) й шуму з перевагою шуму або з одного тільки шуму, чітко локалізованого (постійно властивий певному тону). Шумні, в свою чергу, поділяють на дзвінкі й глухі.

Коли повітряний струмінь, утворивши голосовий тон, зустрічає в ротовій порожнині щілину або зімкнення, виникають дзвінкі приголосні. Дзвінкими називають приголосні, що складаються з голосу і шуму з перевагою шуму. Коли ж повітря вільно проходить у надгортанні порожнини через достатньо розкриту голосову щілину й зустрічає в порожнині рота або глотки вузьку щілину чи повне зімкнення, де утворюються специфічні для кожного приголосного шуми, виникають глухі приголосні. Глухими називають приголосні, що складаються з одного тільки шуму.

У сучасній українській літературній мові сонорні приголосні не утворюють корелятивних пар, дзвінкі шумні мають співвідносні їм глухі шумні. Глухий приголосний [ф] не має співвідносного йому дзвінкого. У таблиці подано корелятивні пари за дзвінкістю / глухістю та словесні ключі до них.

Класифікаційна таблиця корелятивних пар приголосних за дзвінкістю/глухістю

Увага! Дзвінкі приголосні передано літерами, що їх позначають, без дотри-| мання порядку розміщення їх у словесному ключі; глухі - з дотриманням послідовності, що передбачає самостійну пошукову діяльність у доборі співвідносної пари за дзвінкістю / глухістю, наприклад, дзвінкий [дж] ↔ [ч];

[к]↔ [г];[п]↔[б] і т. ін.

Ознайомтеся із класифікаційною таблицею приголосних звуків за участю голосу і шуму. Зверніть увагу на те, що приголосні у таблиці передано відповідними літерами з дотриманням послідовності порядку розміщення їх у словесних ключах.

Класифікаційна таблиця приголосних звуків за участю голосу і шуму

Класифікація за місцем творення звука грунтується на дії активних і пасивних мовних органів при утворенні фокуса його артикуляції.

За участю активних і пасивних мовних органів приголосні звуки поділяються передусім на губні, язикові і глоткові, або фарингальні (лат. pharynx — глотка, горло).

Губні (лабіальні) приголосні творяться в результаті зближення або зімкнення активного органа — нижньої губи з верхньою губою або активного мовного органа -нижньої губи з пасивними мовними органами - верхніми зубами.

Губні приголосні поділяють на дві підгрупи: губно-губні, або білабіальні (лат. bi -двічі), наприклад, [б], [п], [в], [м] та губно-зубні, або лабіо-детпальні (лат. dentalea від dens - зуб), наприклад, [ф].