Членування мовного потоку

Сегментні і суперсегментні одиниці фонетики

Звукові одиниці фонетики діляться на: сегментні (лат. segmentum - відрізок) і суперсегментні (лат. super - зверху, над + segmentum).

Сегментними одиницями називають такі, які розміщені в лінійній послідовності. Мовлення становить потік звуків, звуковий ланцюг, який членується на відрізки, окремі одиниці, що виділяються різноманітними фонетичними засобами. Такими одиницями є звук, склад, фонетичне слово, фонетична синтагма, фраза. Базою для їх виділення служать передовсім смислові зв'язки.

Звуки вимовляються один за одним і вважаються найменшою сегментною одиницею. Зі звуків складаються більш складні сегментні одиниці. Кожна наступна за величиною складається з дрібніших: склад — зі звуків, фонетичне слово — зі складів, фонетична синтагма - із фонетичних слів, фраза - із синтагм. Це стає можливим завдяки суперсегментним одиницям, які нашаровуються на сегментні та об'єднують їх у єдине ціле. Такі одиниці забезпечують звукову цілісність слова. До суперсегментним одиниць належать наголос та інтонація. Якщо сегментні одиниці (наприклад, звуки) можуть бути виділені з крупніших одиниць і вимовлятися окремо, то супсрсегментні одиниці вимовлятися окремо не можуть.

Склад - і сегментна, і суперсегментна одиниця. Склад як сегментна одиниця -це послідовність звуків, а як суперсегментна - єдність складового і нескладового звуків. Завдяки словесному наголосові склади об'єднуються у фонетичні слова. Синтагматичний наголос та інтонація об'єднують фонетичні слова в синтагми (такти). Інтонація і фразовий наголос сприяють об'єднанню синтагм у фрази.

Мовець може розділити слова на склади (наприклад, лін-гві-сти-ка), хоча в природному, звичайному мовленні слово не ділиться ні на склади, ні на звуки. Виділення звуків у словах може виконуватися лише для лінгвістичного аналізу та з методичною метою.

Одиниці просодичної або тонічної підсистем називають просодемами, чи тонемами.

Просодія - система вимови наголошених і ненаголошених, довгих і коротких складів у певній мові.

Мови, які використовують тони для розрізнення смислу, називаються політонічними (литовська, латинська, шведська, норвезька, словенська, сербсько-хорватська, а також китайська, в'єтнамська, тайська, бірманська, африканські мови). В українській мові словесний наголос невід'ємний від слова і виконує не лише конститутивну, а й дистинктивну функції.

Опорна схема

Увага! Склад у мовленні на звуки не членується.

Фраза

Фраза - найбільш вимовна одиниця. Це відрізок мовлення, що характеризується смисловою завершеністю, синтаксично-фонетичною цілісністю й інтонаційною оформленістю, обмежений двома досить тривалими паузами.

Фраза відповідає відносно завершеному висловленню і співвідноситься з реченням. Фраза - фонетична одиниця, а речення - граматична, вони належать до різних ярусів мови. В одному складному реченні може бути дві фрази. Наприклад: Замовкніть всі //великий час прийшов//(О. Олесь). Одне складне речення може відповідати й одній фразі: Гроза минула, і пахучі квіти всі в краплинах // (М. Рильський). Від членування на фрази залежить смисл висловлення.

Фрази мають різну тривалість: у монологах вони довгі, у діалогах - короткі.

Межі між фразами на письмі позначаються двома вертикальними рисками.

Смисловий чинник у процесі членування мовленнєвого потоку

У вимовному та слуховому планах відрізок мовлення між паузами - єдине неподільне ціле, елементи якого тісно переплітаються, перехрещуються в результаті коартикуляції, що без апелювання до смислу не членуються на більші чи менші фонетичні одиниці. Тому, коли ми слухаємо незнайому мову або чуємо незнайомий вислів, як, наприклад, у поетичних рядках Д. Білоуса "шенічіриме", ми не в змозі розчленувати відрізок між паузами ні на окремі фрази, ні на окремі такти, ні на окремі склади. Якщо текст надруковано незнайомою мовою, ми його членуємо механічно, за аналогією до рідної мови, не розуміючи змісту. Свідоме членування стає можливим лише за умови володіння мовою, коли стає можливою опора на смисл, на контекст, на фонетичні, семантико-граматичні і фонологічні закономірності певної мови. Знання фонетики, фонології, граматики і, відповідно, володіння правилами побудови та сполучування макро- і мікроодиниць уможливлює розчленування граматично правильної фрази на синтагми, фонетичні слова і морфеми. У звичайних умовах, коли співбесідникам відомі і граматичні, і лексичні значення слів, вплив смислового чинника настільки великий, що окремі порушення звукової та складової структури слова у складі висловлювання можуть бути не поміченими, наприклад: пужар, базарь, бурак, перший рад замість пожежа, базар, буряк, перший ряд. Мовець-нефахівець, вживаючи ті чи інші діалектні слова в певних регіонах, вважає їх нормативними.