Класифікація алофонів українських приголосних

Зразок запису диференційних ознак інваріанта приголосних фонем

Фонема /м/. Інваріантом фонеми ІмІ є така одиниця, яка е приголосною, сонорною, губною (губно-губною), зімкнено-проривною, носовою, твердою.

Рис. 7. Положення органів мовлення при вимові алофонів [Д]і[т]

Рис. 8. Положення органів мовлення при вимові алофонів [з] і [с]

Рис.9. Положення органів мовлення при вимові алофонів [ж] і [ш]

Акустично-артикуляційні ознаки африкат

Африкати Іц/> ІоЧ/, Іц'І, ІоЧ'І. Передньоязикові африкати [ц], [дз) - основні алофони відповідних фонем. При їх вимові кінчик язика спочатку утворює зімкнення з ділянкою біля верхніх різців і альвеол, а потім це зімкнення поступово переходить у коротку щілину. При артикуляції [дз| передня частина спинки язика зімкненням із верхніми зубами утворює перепону (як при артикуляції [д]), а потім, трохи відсуваючись назад, утворює невелику щілину (як при артикуляції [з]). Цей перехід здійснюється моментально, а тому розриву в утворюванні звукового комплексу немає і вимовляється один злитий звук, а не звукосполучення [д] + [з]. Як глухий відповідник фонеми (дз] фонема [ц] мас однакову артикуляційну базу з нею. Різняться вони тим, що при вимові [ц] голосові зв'язки не дрижать. При цьому, як і при [с] та [з], з'являється характерний свист, га яким приголосні [ц], [дз] називають свистячими. Приголосний [ц] - глухий, а [дз] - дзвінкий.

Рис. 10. Положення органів мовлення при вимові алофонів [г]і [к]

Рис. 11. Положення органів мовлення при вимові алофона [х]

Рис. 12. Положення органів мовлення при вимові алофона [г]

Палаталізовані африкати [ц'], [дз] - основні алофони відповідних фонем. Вони відрізняються від своїх твердих відповідників додатковим підняттям середньої спинки язика до твердого піднебіння.

Африкати [ч], [дж]. Африкати [ч], [дж] - основні алофони відповідних фонем. При їх вимові широкий кінчик язика спочатку змикається з переднім краєм твердого піднебіння, а потім це зімкнення поступово переходить у коротку щілину. Одночасно до переднього краю м'якого піднебіння наближається задня частина спинки язика. У вимові африкати [ч] злиті в неподільну цілість альвеолярний [т] та ясенний [ш].

Проходячи крізь дві щілини, повітряний струмінь утворює характерний шум, за яким африкати [ч] і [дж] називаються шиплячими. Приголосні [ч], [дж] належать до твердих, [ч] - глухий, [дж] - дзвінкий.

Рис. 13. Положення органів мовлення при вимові алофона [р]

Рис. 14. Положення органів мовлення при вимові алофона [Л]

Рис. 15. Положення органів мовлення при вимові алофона [л']

Середньоязикові приголосні алофони [j] та [і]

Алофони [і] та [й]. Сонорна фонема [й] функціонує в українській мові у двох основних алофонах. Обидва вони вимовляються при такому положенні мовних органів: середня частина язикової спинки піднімається до твердого піднебіння боковими краями, утворюючи посередині досить вузьку щілину, крізь яку проходить звучний струмінь повітря. Кінчик язика впирається в ясна нижніх зубів. Коли спинка язика піднята до твердого піднебіння, не найвище, повітря виходить назовні досить вільно, не утворюючи помітного шуму. У цьому разі артикуляційно й акустично утворюється звук, зближений з голосним [і]. Це типовий сонорний алофон фонеми /її/, що традиційно позначається в транскрипції як [ї] (і нескладовий). Він виступає в таких позиціях: а) на кінці слова або складу після голосного, наприклад: [краї], [боїлер]; б) на початку слова перед приголосним, наприклад: [імен':а], [імов'ірниї].

Другий алофон утворюється при максимально піднятій спинці язика (із збереженням щілини) до піднебіння. Коли повітря протискується крізь цю вузьку щілину, з'являється значний шум. Це буває: а) на початку складу після приголосного; б) на початку слова перед голосним; в) у кінці слова після голосного, наприклад: [njar'], Цамб], [cjryxajy]. Проте слід зазначити, що в аналогічних позиціях можлива й вимова сонорного [й] типу [ї].

Оскільки при вимові обох алофонів середньоязикова артикуляція є основною, то приголосну фонему ІйІ слід вважати не пом'якшеною, а м'якою.

Фонеми периферійної підсистеми

Українській мові властиві напівпом'якшені приголосні [б'], [п*], [в*]," [м'], [ф']; [ж*], [ч'], [ш'], [дж*]; [ґ*], [к'], [х']; [г*], які найчастіше стоять перед голосним [і], що дає підставу вважати їх комбінаторними алофонами відповідних твердих приголосних. Проте ситуація значно ускладнюється тим, що майже всі ці приголосні (потенційно всі) можуть стояти також перед голосними заднього ряду, передусім у запозичених словах, наприклад: бюст, пюре, ревю, мюзик-хол, фюзеляж, Чюрльоніс, ґяур, кювет, Кяхта, а також в українських: тьмяний, дзвякати, мертвяк, морквяний, різьбяр (хоч і різьбар), цвях, свято. Більше того, приголосний [в'] виконує навіть смислорозрізнювальну функцію в такій парі слів як [сват] — [св'ат]. Напівпом'якшені приголосні в запозичених словах деякі дослідники схильні кваліфікувати як звичайне пристосування звукової системи української мови до звукових систем інших мов. Однак в українській мові виявляються не будь-які пристосування, а тільки такі, які не порушують звичайних системних відношень. Так, в українському вокалізмі немає диференційної ознаки носовий-неносовий, тому в запозиченнях носовий ніколи не відтворюється, хоч вимовити його українцям не складно. Протиставлення м'який-твердий притаманне українській мові органічно, тому потенційно сприймається палаталізація будь-якого приголосного. Ігнорувати ні запозичення, ні українські маловживані слова не можна, оскільки всі вони є реальними явищами сучасної української літературної мови. Напівлалаталізовані тут виконують розпізнавальну й конститутивну, а часом і диференційну функцію. Усі вони єдино можливі в цих словах (пор.: бюст - буст, пюре - пуре, ревю-реву й под.). Тому, зважаючи на їх унікальний характер на українському ґрунті або на іномовну привнесеність у запозичених словах, слід вважати відповідні одиниці фонемами периферійної підсистеми.

Аналогічно слід розглядати й фонологічний статус напівпом'якшених [ж'], [ч*], [ці*], що можуть виступати не тільки перед [і] (наприклад, жінка, чільний, шість; ножі, уночі, комиші), а й перед голосними заднього ряду [а], [у] в таких, наприклад, словак, як збіжжя, Заволжя, ніччю, клоччя, тушшю, піддашшя, нехворощю. Напівм'яка вимова шиплячих у цих словах є нормою в сучасній українській літературній мові, тому їх, враховуючи також їхнє місце в системі подовжених приголосних (пор.: життя, колосся, зілля тощо), слід вважати окремими фонемами периферійної підсистеми. Що ж до основної фонологічної системи української мови, то напівпом'якшені, шиплячі, губні, задньоязикові, глотковий [г] трактуються як алофони твердих фонем (За Н. Тоцькою).