Правопис суфіксів

Суфікси розподілені і закріплені за частинами мови: іменникові, прикметникові, дієслівні, прислівникові. Написання суфіксів кожної частини мови підлягає відповідним орфографічним правилам.

Правопис іменникових суфіксів

Правопис прикметникових суфіксів

Правопис дієслівних суфіксів

Правопис прислівникових суфіксів

Правопис коренів

Корінь є центральною морфемою слова, у якій міститься основний елемент значення слова. Якщо буквений і звуковий склад у слові збігаються, то труднощів у визначенні самого кореня, як правило, не виникає. Однак часто трапляється так, що загальне значення, виражене у корені, представлене не однаковим звуковим комплексом. Наприклад, у словах міст і мостити корінь один і той самий, але він представлений у двох варіантах: міст- і мост-, так само в словах рушати і рух корінь виступає у двох варіантах: руш- і рух-.

Знання орфографічних правил допоможе кожному правильно написати, наприклад, слова ручний і рушник, вибрати орфограму у слові вертоліт (а не вертольот).

Насамперед треба знати причини появи варіантних коренів. Так, в іменникових коренях та в коренях слів, що походять від іменників, з'явилися варіанти звучання о, е чи і залежно від того, в якому складі опинявся голосний звук (у відкритому чи закритому). Якщо у відкритому, то будуть звуки [о, є] (і такими ж буквами вони передаються), а якщо у закритому, то на їх місці звучить [і] і пишеться буква К ночі -ніч — нічний — ночувати; печі - піч — пекти - випікати.

Чергування голосних звуків сприяє розвиткові варіантів коренів, що є наслідком втрати колишніх коротких голосних о та е у позиціях, які називалися слабкими: без наголосу, перед складом з голосним повного творення або перед складом з коротким, але сильним голосним. Наприклад: день - дня (ден-, дн-), сон—сну (сон, сн-).

Причиною виникнення варіантів коренів є також колишня зміна твердих приголосних [г], [к], [х] на шиплячі [ж], [ч], [ш], які колись були м'якими, і на [з], [ц], [с]: - друг — друже - друзі; рука - ручний — на руці; кожух — кожушанка - у кожусі

Написання коренів із сумнівними голосними [е], [и], [о]

У словах української мови при їх вимові невиразно звучать голосні [е], [и], які опиняються в ненаголошеному складі. Найефективнішим способом визначення, яку букву треба писати, є перевірка слів наголосом: блищати - блиск, видихати - видихувати, перекидати - перекинути, свистіти - свист, пересипати — пересипати, вишняк - вишня, життя - жити, шепотіти - шепіт, шипіти - шип, мирити - мир.

Частина слів української мови не може бути перевірена наголосом. Написання таких слів треба запам'ятати, а в сумнівних випадках перевіряти за орфографічним словником: керувати, левада, легенда, леміш, чекати, кишеня, криниця, минулий, пиріг, цибуля та ін.

Хоч і не зовсім виразно звучить [е] у словах берег, обережність, бережок, береза, берест, белебень, велемудрий, велет, вередливий та інших, але слід пам'ятати, ЩО у так званому повноголоссі завжди треба писати е, а не и.

Примітка. Повноголосся - це поєднання звуків -ере-, -еле-, -оро-, -оло-.

Написання коренів з [а] в ненаголошеному складі

В українській мові деякі слова мають варіантні корені з голосним о або а, наприклад: лом- і лам- (ломити —ламати), кот- і кач- (котити—качати), клон- і клан-(клонитися - кланятися), які виникли в результаті давнього чергування коротких і довгих [о] з [а]: гонити - ганяти, схопити —хапати, скочити — скакати.

Примітка. Ряд таких слів в українській і російській мовах пишуться по-різному:

українською мовою російською мовою

багатий (має багатство) • богатый

багатир (має багатство) богатый '

богатир (має велику силу) богатырь

комиш камыш

козак казак

кропива крапива

крохмаль крахмал

хазяїн хозяин

качан кочан

В українській мові о пишеться у словах солдат, лопата, корявий, поганий, ропа.

Написання [і] після кореневих [ж], [ч], [ш] і [г], [к], [х]

Приголосні звуки [ж], [ч], [ш] і [г], [к], [х] в українській мові вимовляються твердо. У коренях після них пишемо и: жито, широкий, шипшина, щипати, чистити, гинути, кипіти, хилити.

Вимовляти звуки [ж], [ч], [ш], [г], [к], [х] перед [и], [а], [о], [у], [е] треба твердо: при вимові наближати спинку передньої частини язика до передньої частини піднебіння.

Буква І пишеться після ж, ч, ш та г, к, х тоді, коли це відповідає звукові і, який чергується з о або е при зміні слів або утворенні однокореневих: шість — шести, чоло - чільний, жінка - жонатий, гір - гора, кіт - кота, хіть - хотіти.

Увага! Перед [і] приголосні [ж], [ч], [ш] і [г], [к], [х] вимовляються з незначним пом'якшенням.