Граматичні категорії іменника.

Категорія роду

Граматична категорія роду є однією з визначальних, класифікаційних характеристик іменника як частини мови.

Усі іменники, за незначними винятками, поділяються за граматичним родом натри групи: чоловічого, жіночого і середнього роду.

Значення роду в іменниках виражається переважно морфологічно - характером основ і системою флексій.

Синтаксично рід іменників визначається формою узгоджуваних з ними слів - прикметників, займенників, порядкових числівників: круглий сирота, моє дитя, третій маестро, овочеве рагу.

У назвах істот, особливо людей, значення роду виражається ще за допомогою словотворчих суфіксів: українець -українка, шахіст - шахістка.

У поодиноких випадках віднесеність слова до певного роду грунтується лише на семантичній мотивації, а граматичні засоби не є визначальними. Так, наприклад, іменники суддя, староста, воєвода належать до чоловічого роду, хоч їхні морфологічні ознаки спільні з іменниками жіночого роду. Це пов'язано з семантичною мотивацією слів: посади судді, старости, воєводи в минулому обіймали тільки особи чоловічої статі.

Іменник чоловічого роду батько має флексію, спільну з іменниками середнього роду. Рід цього іменника визначається за семантичною віднесеністю особи до чоловічої статі.

Більшість іменників розподіляється за родами залежно від характеру основи і системи флексій.

До чоловічого роду належать:

• а) більшість іменників із кінцевим приголосним основи (віл, степ, гай, дріб, ступінь, гараж), за винятком деяких жіночого роду;
• б) частина іменників на -а (-я), що семантично вказують на віднесеність осіб до чоловічої статі (староста, Микола, Ілля);
• в) деякі іменники на -о (батько, Павло, Дніпро). До жіночого роду належать:
• а) більшість іменників на -а (-я) (сестра, Софія, ткаля), крім деяких чоловічого роду з семантичною мотивацією та середнього роду;
• б) частина іменників на приголосний (ніч. радість, міль, тінь) та іменник мати.

До середнього роду належать:

• а) майже всі іменники на -о, -с (срібло, марево, море, поле)',
• б) частина іменників на -а (-я) (насіння, життя, дозрівання, теля, ягня, курча і т. ін.).

Спеціальної флексії для вираження родової віднесеності, як видно із прикладів, немає. Вона (родова віднесеність) виявляється в системі всіх відмінкових закінчень. Так, іменники з нульовою флексією розрізняються в інших відмінках: ткач, ткач-а, ткач-еві (-у), ткач-ем; ніч, ноч-і, нічч-ю.

Проте система флексій - не завжди достатній критерій для розрізнення роду іменників. Так, наприклад, іменники чоловічого і середнього роду об'єднуються в одному типі відмінювання (П відміна), а іменники жіночого роду на -а (-я) разом з іменниками чоловічого роду з цією ж флексією становлять І відміну. Частина іменників на -а (-я) може мати значення двох родів — жіночого й чоловічого, наприклад: нероба, плакса, сирота, причепа, Валя, Шура.

Іменники спільного роду не виражають якогось особливого граматичного значення роду. Позначаючи людей залежно від їхньої статі, вони поєднуються з означуваними словами у формах чоловічого або жіночого роду (круглий сирота, кругла сирота; такий причепа, така причепа; другий плакса, друга плакса; прийшов Саша, прийшла Саша).

У назвах істот граматичне значення роду певною мірою обґрунтовується семантично, але не збігається з розподілом істот за статтю. Наприклад, іменники з нульовою флексією (інженер, шофер, директор, геній, педагог, пілот, вожак, міністр і т. ін.) належать до чоловічого роду. Щоправда, семантична мотивація може виявлятися в синтаксичній вказівці і на жіночу стать особи: лікар Валентина порадила; педагог Іванова розповіла; цей пілот; дівчина-пілот.

У назвах тваринного світу спостерігається ще менша семантична вмотивованість розподілу іменників за родами. Більшість назв позначають істот без вказівки на стать, наприклад: крокодил, барс, сом, кит, шпак, метелик (іменники чоловічого роду), куниця, сорока, гусінь, білуга (іменники жіночого роду).

Словотворчо співвідносні назви самця і самки фіксуються переважно в називанні свійських тварин (наприклад: баран - вівця, кріль - кролиця, гусак - гуска) та деяких диких (наприклад: слон - слониха, заєць - зайчиха, вовк - вовчиця, ведмідь -ведмедиця).

Тварини, що мають важливе народногосподарське значення (як корисні, так і хижаки), позначаються через іменникові назви, семантично або словотворчо співвідносні для істот обох статей і малят:

Чоловічий рід

кабан бик (віл) кінь лев заєць

Жіночий рід

свиня

корова

кобила

левиця

зайчиха

Середній рід

порося

теля

лоша

левеня

зайченя

Граматичні показники належності іменника до роду наявні і в наведених прикладах: нульова флексія в чоловічому роді; флексія -л (-я), приєднана до кореня або до словотворчого суфікса іменників жіночого роду; флексія -а (-я), що при відмінюванні приєднується до суфікса -ат (-ят) іменників середнього роду.

У назвах неістот значення роду не знаходить ніякого семантичного обґрунтування (порівняйте: трактор, жаль, бритва, сало, зілля),

Іменники множинної форми значення роду не виражають (наприклад, канікули, Суми), як і будь-який інший іменник, вжитий у формі множини (книги, джерела, змії).

Значення роду у невідмінюваних іменниках пов'язується з віднесеністю їх до назв істот чи неістот.

Назви осіб жіночої статі за семантичною мотивацією належать до іменників жіночого роду: місіс, мадам, леді, Бетті, Беатріче, Вірменин, Толейко і т. ін.

До чоловічого роду належать назви осіб чоловічої етап' або назви людей без вказівки на стать (месьє, рантьє, буржуа), а також назви тварин безвідносно до статевого розподілу (кенгуру, шимпанзе, зебу, поні). Коли треба вказати на самку, значення жіночого роду передається синтаксично: та кенгуру, маленька колібрі.

Назви неживих предметів належать до іменників середнього роду, наприклад: резюме, соло, рагу, алібі, па, шасі.

У назвах істот родове протиставлення іменників спирається, хоч і непослідовно, на семантичну мотивацію — вказівку на стать.

Основним показником родової віднесеності іменників є характер основи і система флексій.

Так, наприклад, іменники степ, кір, Сибір, біль за характером основ і системою флексій в українській мові належать до чоловічого роду (в російській мові це іменники жіночого роду), а іменник путь - до жіночого роду (рос. путь - іменник чоловічого роду).

Рід іменників виражається чотирма способами:

Іменники в однині належать до одного із трьох родів:

В українській мові є іменники спільного роду, рід яких можна встановити тільки за змістом висловлювання при поєднанні з іншими словами. Ці іменники, позначаючи осіб обох статей, можуть бути виражені формою граматичного чоловічого роду (професор, лікар, коректор, лауреат) або формою граматичного жіночого роду (сирота, бідолаха, плакса, нахаба, ледащо, листоноша).

Рід незмінюваних іменників, а це переважно запозичені слова, визначається в основному за їхнім лексичним значенням. Наприклад, іменники - назви людей мають рід відповідно до статі позначуваної особи (аташе, фазендейро, денді; мадам, міледі, фрау); назви тварин, птахів відносяться ДО чоловічого роду (поні, гну, шимпанзе, фламінго). Родова віднесеність незмінюваних власних назв залежить від граматичного роду означуваної ними загальної назви (співвідношення роду - виду): ріка Міссісіпі, озеро Тельбін, Юманіте (газета).

Абревіатури мають рід основного слова: МОИ України (Міністерство освіти і науки України).

Деякі іменники мають паралельні форми роду:

Категорія числа

Категорія числа виражає кількісний вияв позначуваного в іменнику. Граматичне значення числа виражається у співвідносних формах однини і множини або виступає як невизначена однинність чи множинність.

За граматичним значенням числа іменники в сучасній українській літературній мові поділяються на дві групи: 1) слова з формально вираженим протиставленням кількісного вияву; 2) слова, що кількісного протиставлення не виражають.

Більшість іменників в українській мові має співвідносні форми однини і множини. До цієї групи належать назви предметів, що піддаються рахунку або кількісному вираженню.

Однина - граматичне значення для позначення одного предмета - протиставляється множині, що позначає кілька або багато предметів (день - дні, стіна - стіни, книга - книги, комаха - комахи). Однина, крім основного свого значення, може виражати узагальнення без вказівки на кількість, тоді іменник не творить форми множини. Наприклад: У будівництві човнів широко використовується граб, дуб, бук та інша деревина.

Протиставлення однини множині може бути семантично нечітким. Так, наприклад, іменники гурт, ватага, полк, дивізія, бригада, колектив, ланка, шеренга виражають однину як сукупність багатьох істот, а слова ряд, низка, стос - як сукупність багатьох предметів.

Форми множини таких іменників указують на кількісну визначуваність сукупних одиниць (гурти — два гурти, полки - п ять полків, колективи — кілька колективів, шеренги - три шеренги). Порівняйте також значення однини і множини в іменниках типу квасолина (одна, виділена із сукупності) і квасолини (кілька, багато, виділених із сукупності). Одиничність у таких іменниках є семантико-словотворчим значенням, а значення однини і множини є граматичною абстракцією, однаково застосовуваною до всіх назв предметів за їх кількісною характеристикою, крім тих, що не підлягають кількісному визначенню. Назви предметів і явищ, що не підлягають кількісному визначенню, граматично вираженого протиставлення за числом не виражають. Це іменники, що мають форму лише однини чи лише множини. До іменників однинної форми (вишиїагіа гапшт) належать:

• а) слова з речовинним значенням (пісок, сіль, пиво, молоко, сталь, вапно)',
• б) слова зі збірним значенням (старостам, учительство, агентура, дрібнота, рідня, городина, вишняк, верб 'я);
• в) назви абстрактних понять (молотьба, жовтизна, курява, тиша, змагання, блиск, радість, дружба, садівництво, успішність, рань).

Виражаючи інші семантичні відтінки, окремі слова однинної форми можуть виступати і в формі множини, наприклад: іменники з речовинним значенням на позначення типів, сортів, гатунків (вина, води, масла, сталі, грунти, солі) або іменники абстрактного значення, коли виражають конкретний прояв почуттів, стану чи конкретний вияв ознаки, властивості (болі, печалі, висоти, злети, глибини, світи).

Однинну форму мають також іменники - власні назви: Дмитро, Васияина, Шевченко, Смотрич, Харків.

Проте й ці іменники можуть мати множинну форму, коли позначають однорідні поняття: Шевченки, Василі.

Значення числа в однинних іменниках виражається за допомогою відмінкових флексій. У множинних формах показником числа часто виступає також перенесення наголосу (глибина - глибини, висота - висоти, пісок — піски, масло — масла).

До іменників множинної форми (ріигаїіа іаппіш) належать:

• а) назви конкретних предметів парної або симетричної будови: вила, ворота, кайдани, куранти, ножиці, ковзани, штани, ночви;
• б) назви предметів, що сприймаються як сукупність, збірність: гроші, кучері, солодощі, нутрощі, фінанси, чари, шахи, оплески;
• в) назви речовин, залишків і т. ін.: вершки, ліки, дріжджі, консерви, згребти, покидьки, висівки;
• г) назви дій, процесів, станів: вибори, проводи, збори, піжмурки,'
• г) назви часових понять: канікули, роковини, сутінки;
• д) деякі географічні назви: Чернівці, Житні Гори, Карпати, Дунасвці.

Іменники множинної форми, що означають конкретні предмети і семантично виражають однинність (порівняйте: двері — одні двері, ножиці — одні ножиці, шаровари - одна пара шароварів), можуть виражати граматичне значення множини синтаксично, сполучаючись зі збірними числівниками (двоє дверей, п 'ятеро ножиць, шестеро шароварів або шість пар шароварів).

До іменників множинної форми наближаються за значенням і ті однинні іменники, що утворюють множину із зміною семантичного відтінку, наприклад: матеріали, коштовності, грязі, каплі, вина, біга.

Граматичне значення числа в іменниках множинної форми знаходить своє вираження у відмінкових флексіях множини та через синтаксичний зв'язок іменника з числівником.

Значення числа в невідмінюваних іменниках виражається синтаксично: цікаве інтерв 'ю - цікаві інтерв 'ю, таке па - такі па, нове кашне - нові кашне.

Категорія числа в іменнику, на відміну від інших іменних частин мови і дієслів, є синтаксично незалежною. Граматичне значення числа в іменнику являє собою формальне вираження кількісної характеристики предмета в її реальному вияві. Формальне вираження числа іменників здійснюється через їхню відмінкову парадигму.

Число — морфологічна ознака, яка виявляється у протиставленні значень однини і множини. Більшість іменників, змінюючись за числами, мають форми однини і множини: книжка — книжки, місто - міста, степ - степи, будинок - будинки, дніпро-петровець - дніпропетровці, переможець — переможці.

Належність іменника до однини чи множини може вплинути на розрізнення лексичних значень слів: шум (будь-який) - шуми (серцеві), дух (залах) — духи (пахуча рідина), повіка (рухомі складки шкіри над очними яблуками) - повіки (прислівник).

Категорія відмінка

Категорія відмінка служить для вираження функціональних значень іменника, тобто для вираження відношень іменника до інших слів у реченні.

Залежно від функціонального значення іменник видозмінюється за відмінками.

Категорію відмінка в сучасній українській літературній мові складають сім відмінків: називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий, кличний.

Значення кожного відмінка сприймається на рівні синтаксису слова - в словосполученні. На основі ряду протиставлень кожний відмінок виступає як значеннєво-функціональна абстракція, що знаходить своє вираження у відповідній відмінковій формі.

Найзагальніше протиставлення виявляється в поділі відмінків на дві групи: прямий відмінок, що виражає незалежність іменника (називний відмінок), і непрямі . відмінки, що виражають залежність іменника від інших слів (усі інші відмінки).

У системі непрямих відмінків значення кожного з них ґрунтується на інших протиставленнях: абстрактне/конкретне; об'єктне/суб'єктне; атрибутивне/обставинне і т. д. Так, наприклад, відмінкове значення орудного відмінка в пасивних конструкціях сприймається на основі кількох протиставлень. Значення орудного суб'єкта обмежене можливістю вживання тільки в пасивних конструкціях і протиставляється тим самим називному суб'єкта, що має необмежені ознаки вираження активності. Суб'єктне значення орудного разом з об'єктним значенням протиставляється як абстрактне іншим його конкретним значенням - обставинної характеристики. І, нарешті, суб'єктне значення орудного протиставляється об'єктним значенням усіх інших непрямих відмінків, у тому числі й орудного.

Визначення обсягу значень відмінка здійснюється на рівні його основних функцій, тобто на основі типового зв'язку іменника в словосполученні і характеру відношень між граматично пов'язаними словами. Функціональні можливості відмінкової форми в структурі речення завжди багатоманітніші, аніж основні відмінкові значення, проте вони (похідні від основних функцій) у морфології не розглядаються.

Основні значення відмінків

Називний відмінок

Основне значення називного відмінка є власне називанням без вираження будь-якого відношення. За цією основною функцією називний відмінок протиставляється всім іншим відмінкам. Називний відмінок називається прямим, решта відмінків - непрямими.

Називний відмінок є початковою (вихідною) формою іменника і виступає в реченні в ролі підмета. Периферійне значення називного відмінка як залежної форми виявляється у функції атрибутивній (завод-мільйонер) та предикативній (Слово - це зброя) - як форми, координованої з підметом.

Родовий відмінок.

Основне значення родового відмінка об'єктне: а) прямого об'єкта при дієсловах із заперечною часткою не (не помітив іронії, не привітав друга); б) прямого об'єкта, не визначеного кількісно чи визначеного частково (купив меду, приніс солі, набери води); в) при збірних іменниках — комплективне (загін добровольців, гурт дівчат), так само при назвах виміру (центнер борошна, кілограм цукру). Родовий відмінок при іменнику може також означати належність, присвійність (книга брата, музика Лисенка, хата лісника) або давати іншу атрибутивну характеристику (світло лампи, вогонь Прометея, звук сирени). Родовий відмінок іменника в сполученні з числівником, займенником, прикметником виступає з обставинним значенням часу, дати (другого дня, того року, погожого ранку 1926 року).

У сполученні з прийменником родовий відмінок може виражати різноманітні обставинні значення (поїхати доКанева, почорніти від давності, насмішити до сліз, терпіти заради друга), порівняльно-зіставні (старший від сестри, кращий з кращих) та інші значення, що нашаровуються на основні значення родового відмінка.

Давальний відмінок.

Значення давального відмінка в українській мові порівняно з іншими відмінками менш об'ємне. Давальний відмінок виражає особу або предмет, для яких чи на користь яких відбувається дія (віддав квіти матері, оголосили наказ студентам, перерахують кошти дитсадку).

Давальний відмінок може позначати особу, якій приписується певний стан (це так званий давальний суб'єкта в безособових конструкціях.' Дітям радісно. Олені не сидшпься).

При іменниках давальний відмінок виражає значення належності, стосунку, спрямовування (нам ятник Котляревському, послання бійцям, шана поетові).

У структурі речення давальний відмінок сучасної української мови не виявляє особливих додаткових значень, що зумовлено майже повною втратою ним прийменникового зв'язку. Давальний відмінок може вживатися тільки з похідними прийменниками і виражає разом з ними обставинні відношення (зробив наперекір товаришам, вибіг назустріч батькові).

Знахідний відмінок.

Основне значення знахідного відмінка - це вираження прямого об'єкта, тоді як у родовому відмінку це значення обмежене кількома випадками (див. вище).

Знахідний прямого об'єкта виступає при перехідних дієсловах (завести коня, прочитати вірш, вибрати книгу). Інші значення знахідного: часу (просидів день, навчався рік), місця (поїхав у Брест, спустили на воду) виводяться з основного, об'єктного значення. Такі додаткові значення в основному передаються за допомогою прийменників, наприклад: покласти під стіл, соромити за непослух, працювати за товариша, сильніший за смерть.

Орудний відмінок.

З усіх відмінків орудний виділяється особливим багатством своїх значень. Він в українській мові виражає значення: 1) знаряддя і засобу дії (писати олівцем, кивнути головою); засобу пересування (їхати поїздом, пливти човном); 2) суб'єкта дії (завдання виконано студентом, план затверджено комісією) або співучасника діяча — соціативне значення (мати з дочкою ідуть); 3) значення обставинної характеристики: (працювати ночами, не писати місяцями), місця (пробиратися лісами, іти полем), порівняння і перевтілення (вити вовком, летіти стрілою, жити вдовою); 4) значення предикативної характеристики (бути лікарем, стати героєм, зробитися ледарем) та ін.

У сполученні з прийменником форма орудного відмінка виражає багатоманітні семантико-синтаксичні значення: об'єктні (розмовляти з учнем, їхати з товаришем), атрибутивні (дівчина з касою), обставинні (звернутися з питанням, перебувати під водою, вийти перед світанком), предикативні (борщ був із перцем) та ін.

Місцевий відмінок.

Значення місцевого відмінка в українській мові обмежені вживаними при ньому прийменниками на, в (у), о (об), по. Форма місцевого відмінка в сучасній українській мові аналітична: семантично-функціональне значення передається прийменником у єдності з флексією.

Місцевий відмінок виражає місце дії (жити в селі, біліти на палубі, розкидати по палю); час (прийти о шостій годині); рідше виступає із значенням об'єктним (зосередитися на головному завданні), зокрема знаряддя дії (грати на баяні) чи засобу пересування (приїхати на возі).

Кличний відмінок.

Виконує в реченні апелятивну функцію - звертання до адресата мовлення. Форма кличного відмінка ніколи не пов'язується з прийменниками і не вступає в підрядні чи сурядні зв'язки з іншими членами речення. Вона твориться від іменників чоловічого чи жіночого роду, що означають осіб, істот і персоніфіковані предмети (Павле, діду, коню, земле, мріє).

Значення звертання до особи виражається за допомогою флексії у формі однини (Галю, Оксано, Карпе, сину). У множині клична форма збігається з формою називного відмінка.

Кличний відмінок означає особу, до якої звертаємось. Отже, його мають не всі іменники, а лише ті, що є назвами осіб. Він не пов'язується з іншими словами за допомогою запитання. При звертанні ми не запитуємо, а вказуємо на особу формою займенника у будь-якому відмінку. Наприклад: Ростиславе, відчини двері; Ростиславе, до тебе завітали; Я тобі вірю, Ростиславе.

У художньому мовленні кличний відмінок може використовуватися як стилістичний засіб риторичного звертання до предметів, узагальнених понять з метою персоніфікації: Місяченьку! Наш голубоньку! Ходи до нас вечеряти (Т. Шевченко).

Запитання визначають роль іменника в реченні: називний відмінок виступає формою вираження підмета; інші відмінки - формою вираження додатка. У ролі обставини, означення і присудка іменники відповідають на питання, які ставляться до цих членів речення.

Відмінювання іменників. Поділ іменників на відміни

За характером основ і відмінкових закінчень змінювані іменники в сучасній українській мові поділяються на чотири відміни.

До першої відміни належать іменники жіночого і чоловічого, а також подвійного (чоловічого і жіночого) роду з закінченням -а (-я) у називному відмінку однини (робота, Олена, Микола, лівша, земля, суддя, Валя).

До другої відміни належать:4 іменники чоловічого роду, що в називному відмінку однини закінчуються на твердий чи м'який приголосний основи (дуб, кінь, гай), а та-кож із закінченням на -о (батько, Петро, Дніпро)*, іменники середнього роду, що в називному відмінку однини мають закінчення -о, -є (перо, полотно, поле), а також -я, крім тих, у яких при відмінюванні з'являються суфікси -ЄН', -ат-(-ят-) (листя, знаряддя, клоччя). Сюди належать також іменники подвійного (чоловічого і середнього) роду з суфіксом -ищ(е) (вовчище, носище).

Третю відміну складають іменники жіночого роду, які в називному відмінку однини закінчуються на твердий чи м'який приголосний основи (ніч, кров, сіль). До цього типу відмінювання належить також іменник мати.

До четвертої відміни належать іменники середнього роду, що в називному відмінку однини мають закінчення -а (-я), у яких при відмінюванні з'являються суфікси -єн-, -ат- (-ят-): ім'я — імені, курча — курчати, теля — теляти.

Іменники першої і другої відмін поділяються на групи: тверду, м'яку і мішану.

У першій відміні до твердої групи належать іменники з твердим приголосним основи перед закінченням (крім тих, що закінчуються на шиплячий приголосний): хата, книга, риба, Оксана, сирота.

До м'якої групи належать іменники з м'яким приголосним основи перед закінченням: праця, вишня, лінія, Ілля, Соня.

Мішану групу складають іменники з шиплячим приголосним основи перед закінченням: межа, круча, груша.

У другій відміні до твердої групи належать іменники з твердим приголосним чисто? основи (віл, граб, міст, Роман) та з закінченням -о (батько, Дмитро, вікно, болото, світло). До цієї групи належить більшість іменників з основою на -р (сир, вир, твір, муляр, столяр іт. д.), у тому числі іменники іншомовного походження на –ар (-яр), -ир,-ур (з наголосом переважно на останньому складі основи): гектар, футляр, командир, абажур. Сюди ж належать іменники звір, комар, снігур, хоча вони в називному відмінку множини мають закінчення -/, властиве іменникам м'якої групи (звірі, комарі, снігурі).

До м'якої групи належать іменники з кінцевим м'яким приголосним чистої основи (пень, скрипаль, Івась, обрій) та з закінченням -е (не після шиплячого), -а (граф, -я): сонце, поле, життя, полум 'я.

За типом м'якої групи відмінюються деякі іменники з основою на -р, зокрема на -ар, -ир, у яких при відмінюванні в однині наголос буває на корені або на флексії, а в множині — тільки на флексії (пузир, лікар, воротар; пузиря, лікаря, воротаря; пузирі, лікарі, воротарі).

До мішаної групи належать іменники з шиплячим приголосним у кінці основи (ткач, плащ, масаж), перед флексією -е (плече, видовище). Сюди ж належить частина іменників на -р, а саме: назви осіб за фахом чи діяльністю з наголошеним суфіксом -яр- та сталим наголосом на флексії (газетяр, газетяра, газетяреві, газетярем, газетярі; каменяр, каменяра, каменяреві, каменярем, каменярі).

В основу типів відмінювання іменників у сучасній українській мові покладено групування іменників за родами та особливості основ слів. Родове протиставлення досить своєрідне. Іменники жіночого роду на -а (-я) становлять першу відміну, сюди ж належать однотипні за формою (жіночого відмінювання) іменники чоловічого роду (кількість їх обмежена).

Іменникам жіночого роду протиставляються іменники чоловічого і середнього роду, що входять до другої відміни.

Третю відміну складають іменники жіночого роду, що в називному відмінку формально схожі на іменники чоловічого роду. До четвертої відміни належать іменники середнього роду, що виявляють деяку специфіку порівняно з іменниками цього ж роду другої відміни.

Типи відмін іменників

Увага! До відмін не належать:

• а) незмінювані іменники: депо, таксі, заввідділом',
• б) множинні іменники: ночви, сани, обценьки;
• в) субстантивовані прикметники і дієприкметники: черговий, учений.

Поділ на групи іменників І відміни

Поділ на групи іменників II відміни

Групи іменників П відміни (крім іменників з основою на р)

Групи іменників ІІ дієвідміни з основою на р

Увага! 1. До м'якої групи належать іменники Ігор, явір; токар, аптекар, бібліотекар, слюсар, рицар, козир (із постійним наголосам); цар, псар (односкладові). 2. Іменники твердої групи комар, снігур, звір у називному відмінку множини мають закінчення /.

Іменники м'якої групи: воротар, різьбяр, ливар, жнивар, буквар, лихвар, дзиґар, книгар, плугатар, володар, звіздар, злидар, орендар, трудар, кобзар, пролетар, секретар, ниткар, квітникар, бляхар, глухар, сухар, вівчар, поштар, ліхтар, плотар, бунтар, гонтар, казкар, байкар, страйкар, штукар, косар, токар, слюсар, тягар, лікар, пекар, бондар, ледар, аптекар, рицар, поводир, пухир, богатир, Ігор, Лазар, козир.

Іменники мішаної групи: цегляр, вугляр, гендляр, бджоляр, столяр, картопляр, весляр, тесляр, бавовняр, ковзаняр, оленяр, зброяр, пісняр, повістяр.

Іменники третьої і четвертої відмін на групи не поділяються.

Форми іменників І відміни

На відмінкові закінчення іменників І відміни впливає кінцевий приголосний основи (твердої, м'якої і мішаної груп) і належність їх до категорії істот чи неістот (у формах множини). Флексії м'якої і мішаної груп переважно є графічним позначенням м'якості приголосного основи.

Парадигми І відміни

Однина

У родовому відмінку однини іменники першої відміни твердої групи мають закінчення -и (школ-и, мух-и) та -І у м'якій і мішаній групах (стелА, груш-і). В іменниках, що мають кінцевий приголосний основи -й, виступає графічно флексія -ї (наді-1 мрі-ї).

У давальному відмінку в іменниках усіх трьох груп виступає флексія -4 (школі, стелі, груші), яка в іменниках з основою на -й графічно передається флексією -і* (Софії).

В іменниках твердої групи, основи яких закінчуються на -г, -к або -х, перел флексією -і відбувається перехід цих приголосних у -з, -ц, -с (нога — нозі, рука - руці, стріха — стрісі).

У знахідному відмінку однини в іменниках твердої і мішаної груп виступає флексія -у (весну, ружу), яка графічно передається буквою -ю в іменниках м'якої групи (вишню, тополю).

В орудному відмінку іменники твердої групи мають закінчення -ою (рибою, липою, смугою), у м'якій та мішаній групах —ею (вишнею, працею, межею) або (після кінцевого основи -й) -єю (надією, грацією).

У формі місцевого відмінка виступає та сама флексія, що й у давальному відмінку (-і або графічно -і), але виражається відмінкове значення за допомогою прийменників на, у (в), по, о (об) на горі, у гаї, по хаті, о п 'ятій годині.

Клична форма твориться від іменників твердої групи флексією -о (Ганно, весно), від іменників м'якої та мішаної груп - переважно флексією -е (-є) або в пестливих назвах -у (-ю): Софіє, земле, круче; Полю, бабусю ( бабусе).

Множина

У називному відмінку множини іменники твердої групи мають закінчення -и (дороги, гори), а м'якої і мішаної груп - закінчення -4 або графічно -ї (яблуні, кручі, мрії).

Родовий відмінок множини в основному характеризується нульовою флексією (верб, тополь, вишень, меж, мрій). Проте в деяких словах виступає флексія -ів (бабів) або -ей (статей, мишей).

У формі родового відмінка закономірність чергування звуків [о], [е] з [і] часто порушується, порівняйте, наприклад; гора - гір, особа - осіб, але межа -меж, тополя - тополь, лелека -лелек і т. д.

Якщо в кінці основи збігається два приголосні, то перед сонорним з'являється вставний (епентетичний) [о] (переважно в іменниках з кінцевим твердим приголосним): іскра — іскор, сосна - сосон (і сосен), крихта - крихот або [е (є)]: мітла -мітел, весна — весен; крапля—крапель, вишня - вишень; війна—воєн, стайня - стаєнь. У словах іншомовного походження вставного голосного немає: букв, верст, клятв, пальм, фірм, шахт.

У давальному відмінку множини виступає закінчення -ом (у твердій і мішаній групах: сестрам, мишам, кручам) або графічно -ям (у м'якій групі: пісням, мріям).

Знахідний відмінок множини в іменниках першої відміни виражає розрізнення назв істот і неістот: у назвах істот форма знахідного відмінка збігається з родовим (кличу сестер), а в назвах неживих предметів форма знахідного відмінка збігається з називним (кладу книжки). Порушення цих норм спостерігається у назвах комах та деяких свійських тварин (пасу овець і вівці, розводив бджіл і бджоли).

В орудному відмінку іменники першої відміни мають закінчення -оми (у твердій і мішаній групах: жінками, грушами) або-ями (як графічне позначення м'якості приголосного основи: землями, лініями). У деяких словах виступає флексія -ми (сльозами і слізьми, свинями і свиньми).

У місцевому відмінку виступає флексія -ах (в іменниках твердої і мішаної груп: у книжках, на кручах) або -ях (у м'якій групі: на полицях, на лініях).

Форми іменників II відміни

Парадигми II відміни

Однина

У називному відмінку однини іменники другої відміни чоловічого роду мають чисту основу (кобзар, кінь, край) або флексію -о (Дмитро, Дніпро). В іменниках середнього роду виступає флексія -о: добро, світло (тверда група), -е: море, плече (м'яка і мішана групи) та -а (граф, -я): весілля, життя (м'яка група).

Родовий відмінок має закінчення -а (-я) та -у (-ю). Вибір і вживання флексії в іменниках чоловічого роду залежать від семантико-граматичного розряду, ПІД який підводиться слово. Так, флексію -а (-я) мають іменники, що називають істот (за винятком збірних назв, народу, загону): брата, керівника, викладача, Дениса, журавля, горобця, карася', назви конкретних предметів, що мають обидві форми числа (носа, стола, замка, олівця, шматка, кумача); назви мір (грама, метра, літра, місяця, карбованця); наукові і технічні терміни українські та іншомовного походження (відмінка, суфікса, кореня, прикметника, радіуса, сектора, синоніма, але: синтаксису, базису); назви приміщень, будівель та інших споруд і частин їх (вітряка, гаража, млина, але: карнизу і карниза, сараю і сарая, поверху, універмагу, залу).

Флексія -у (-ю) виступає в збірних назвах (люду); в назвах рослин (барвінку, льону, лісу, саду, гороху, лозняку і лозняки, молодняку і молодняка); у назвах установ, організацій, закладів (інституту, вузу, заводу); в назвах абстрактних понять, процесів, станів, суспільних, наукових та інших течій (розуму, вигляду, цвіту, глузду, світогляду, процесу, гуманізму, матеріалізму); в назвах явищ природи (грому, снігопаду, морозу, вогню).

У географічних назвах міст, рік переважає флексія -а (-я): Львова, Гадяча, Мелітополя, Дніпра, Дінця (з наголосом на флексії): але Дону, Дунаю (з ненаголошеною флексією). У назвах країв, озер, гір і т. д. переважає флексія -у (-ю): Криму, Сибіру, Донбасу, Байкалу, Уралу та ін.

У деяких іменниках можливі подвійні флексії залежно від семантичної відне-сеності слова, наприклад: зробив ремонт телефонного апарата (конкретний предмет) і перебуває у віданні державного апарату (виражає сукупність).

Флексія може також регулюватися наголосом, наприклад: змости і з мосту, стиду і стида.

Іменники середнього роду в родовому відмінку однини мають закінчення -а (-я): озера, перевесла, прізвища, моря, завдання.

Давальний відмінок в українській мові має паралельні флексії -ові та -у в іменниках чоловічого роду твердої групи: Петрові і Петру; -еві (-сві) та -у (-ю) в іменниках м'якої і мішаної груп: коневі і коню, Гійдаеві і Гяйдаю, сторожеві і сторожу.

У назвах істот переважає флексія -ові, -еві (-еві), а із назвах неживих предметів -у(-ю).

Іменники середнього роду в давальному відмінку виступають з флексією -у (-ю): болоту, горю, прізвищу. Іменники середнього роду можуть мати флексію -ові, -еві у випадку переносного вживання - синекдохи, наприклад: Показав селові синю книжечку (М. Стельмах).

У знахідному відмінку однини іменників чоловічого роду більш виразно виявляється вказівка на істоту чи неістоту. У назвах істот форма знахідного збігається з родовим відмінком: зустрів брата, батька, Сергія, а в назвах предметів - із називним: узяв папір, стілець, книш. Назви групувань істот також мають форму знахідного, що збігається з називним: зібрав загін, погнав табун.

Проте ця закономірність у ряді випадків порушується, наприклад, можна вжити: збудував хлівець і хлівця, одержав лист і листа, зокрема, порівняйте у фразеологізмах: піймати облизня, дати гарбуза.

В орудному відмінку іменники чоловічого і середнього роду (крім тих, що в називному відмінку закінчуються на -я) мають флексію -ом: Іваном, краном, озером (тверда група); -ем (-ем): Василем, секретарем, фуражем, полем, днищем (м'яка і мішана групи).

Іменники середнього роду на -я в орудному відмінку однини мають флексію -ям: груддям, листям, пір 'ям.

У місцевому відмінку іменників другої відміни однини виступають закінчення: -і(-ї)* -у (шю), -ові, -еві (-еві). Флексії -ові, -елі (-еві) з'явилися в місцевому відмінку за аналогією до давального відмінка і виступають переважно, як і в давальному, в назвах істот чоловічого роду: на синові, на гостеві, на Гордієві

Флексія -у (-ю) виступає в іменниках чоловічого і середнього роду, що мають суфікси -к (о), -ок, -ик, них: на візку, на містку, у миснику, на держаку.

В інших іменниках чоловічого роду флексія -у (-ю) чи -і (-Ї) регулюється тими самими семантичними відтінками, що й у родовому відмінку. Порівняйте, наприклад: на льоду, у строю, але на дивані, у музеї, на стільці.

Закінчення -у (-ю) виступає в поєднанні з прийменником по: по двору, по вівсу, по морю.

Флексія -і виступає в іменниках середнього роду, за винятком тих, що мають суфікс -к-: на лоні, у морі, у зіллі, але у горнятку, на курчаткові і курчатку.

У формі місцевого відмінка приголосні основи г, к, х змінюються на з, ц, с: плуг -у плузі, байрак-у байраці, вухо -у вусі.

У кличному відмінку іменники другої відміни мають флексію -у або -є.

Флексія -у виступає в іменниках чоловічого роду твердої і мішаної груп: діду, товаришу, дядьку, котику, в іншомовних найменуваннях з кінцевим задньоязиковим або гортанним приголосним: Юзеку, Людвігу; в іменниках чоловічого роду м'якої групи виступає флексія -ю: Сергію, лікарю, краю.

Флексія -с вживається у кличній формі іменників чоловічого роду з суфіксами -ець, -ак: хлопче, юначе, батраче (але ковалю, мудрецю) та в деяких інших іменниках чоловічого роду, наприклад: голубе, вітре, друже.

Перед флексією -е приголосні г, к, х змінюються на ж, ч, ш: друг - друже, юнак -юначе, Явтух—Явтуше.

У назвах осіб клична форма може заступатися називним відмінком, зокрема у випадку звертання до людини з вказівкою на ранг, посаду і т. ін., наприклад, лейтенанте Орлик, прокуроре Грищенко, товаришу голова. В усіх інших випадках, коли перше слово є загальною назвою, а друге - ім'ям, обидва іменники мають кличну форму, наприклад: товаришу Євгене, брате Олексію.

У персоніфікованих назвах середнього роду із значенням звертання вживається форма називного відмінка: світло, крило, плече.

Множина

Називний відмінок множини може мати: 1) в іменниках чоловічого роду твердої групи флексію -и:робітники, інженери, шофери, прапори; 2) в іменниках чоловічого роду м'якої і мішаної груп флексію -і або графічно -ї: учителі, портфелі, школярі, товариші, носії; 3) в іменниках середнього роду твердої і мішаної груп флексію -а: коліна, полотна, прізвища або -я, що графічно передає м'якість приголосного основи в іменниках середнього роду м'якої групи:моря, послання, прислів'я.

В окремих іменниках середнього роду виступає давнє закінчення називного двоїни -і: очі, плечі,уші (і вуха) або -и: вуси, рукави (при більш поширеному вживанні: вуса, рукава).

У родовому відмінку множини іменники другої відміни мають закінчення -ів (-їв), -ей або нульову флексію: столів, ковалів, батьків, солов їв, країв, очей, плечей.

В іменниках чоловічого роду найуживаніша флексія -ів: воротарів, чоловіків, орачів, плащів.

Деякі іменники середнього роду мають також флексію -ів: морів, полів, почуттів.

Нульова флексія виступає в іменниках чоловічого роду, які втрачають у множині * суфікс -ин-: селян, подолян, галичан, болгар, татар, але грузинів, осетинів, та в більшості іменників середнього роду: вікон, гнізд, решіт, сердець, волокон, знань, завдань, розгалужень.

Закінчення -ей виступає в деяких іменниках чоловічого і середнього роду: коней, гостей, очей, вушей (і вух), плечей (і пліч).

У давальному, орудному і місцевому відмінках іменники другої відміни мають такі самі флексії, як і іменники першої відміни: -ом (ям), -оми (-ями), -ах(-ях), наприклад: братам, сестрам, школярам, озерам, морям, знанням; братами, школярами, озерами, морями, знаннями; на братах, на сестрах, на школярах, на озерах, на морях, у знаннях.

У знахідному відмінку множини іменників другої відміни спостерігаються ті самі закономірності розрізнення істот/неістот, що й в іменниках першої відміни та в родовому однини другої відміни.

Форми іменників ІІІ відміни

Іменники третьої відміни в називному відмінку однини закінчуються на м'який приголосний основи (тінь, сіль, вісь, міць, паморозь) або на губний чи шиплячий приголосний, що в минулому були м'якими (любов,річ, подорож). Виняток становить іменник мати, що має флексію -и.

Парадигми ІІІ відміни

Однина

У родовому, давальному і місцевому відмінках іменники третьої відміни мають флексію 4 (крові, солі, подорожі). Кореневий звук [і] (з давніх [о], [є]) в іменниках третьої відміни відповідно до історичної закономірності у відкритому складі переходить в [о] чи [є] (піч - печі, вісь - осі, річ - речі, осінь — осені).

В орудному відмінку однини іменники третьої відміни мають флексію -у (графічно -ю). Кінцевий приголосний основи, якщо він стоїть після голосного перед -у (-Ю), подовжується і на письмі передається у вигляді подвоєння (зустріччю, осінню, сіллю, палюроззю). Якщо основа закінчується двома приголосними, подовження у вимові й подвоєння на письмі немає (радістю, якістю, жовчю). Немає подовження приголосного і в тому випадку, коли основа іменника закінчується губним приголосним або -р (любов'ю, матір'ю).

Клична форма в іменниках третьої відміни твориться в окремих випадках за допомогою флексії -е за аналогією до іменників першої відміни м'якої і мішаної груп (тіне, радосте, мудросте).

Множина

У називному і знахідному відмінках множини іменники третьої відміни мають флексію -і: ночі, вісті, тіні, матері

У родовому відмінку виступає флексія -ей: доповідей, печей, солей, вістей, осей, повістей. Флексію -ів приймає іменник мати: матерів.

У давальному, орудному і місцевому відмінках виступають ті самі флексії, що й у іменників першої та другої відмін.

Форми іменників IV відміни

Парадигми IV відміни

Однина

Форми називного і знахідного відмінків однини в іменниках четвертої відміни творяться флексією -а: курча, дівча, (або графічно -я): ягня, порося, вим 'я.

У родовому відмінку іменники з суфіксом -ат (-ят) мають флексію -и (курчати, теляти), а іменники з суфіксом -єн- виступають із флексією 4 (Імені, племені) або -а (графічно -я): ім 'я, сім 'я, тім 'я.

У давальному і місцевому відмінках виступає флексія -4 (курчаті, хлоп'яті, племені, тімені). У місцевому відмінку іменники типу тім я, вим 'я можуть виступати без суфікса: на тім "і, на вим "і.

В орудному відмінку однини іменники втрачають суфікси -ат-(-ят-). Флексія -ом (-ям) приєднується до кореня: лошам, хлоп 'ям. Іменники із суфіксом -єн- мають паралельні форми; ім 'ям і іменем, тім 'ям і тіменем.

У літературній мові переважають форми з флексією -ям.

Множина

У називному відмінку множини іменники четвертої відміни мають суфікси -ат-(-ят-), -єн- і флексію -а (-я) дівчата, гусята: племена, тімена, але вим 'я.

У родовому відмінку множини іменники мають чисту основу; хлоп 'ят, телят, імен, племен, але вим 'їв, тім 'їв.

Форми давального, орудного і місцевого відмінків множини в іменниках четвертої відміни мають ті самі флексії, що й в усіх відмінах.

У знахідному відмінку в назвах істот переважає форма, спільна з родовим (загнав курчат, кликав поросят, пас ягнят і ягнята), а в назвах неживих предметів виступає форма, спільна з називним (коліщата, племена).

Примітка. Закінчення -а в родовому відмінку однини мають іменники з конкретним значенням; -у — з абстрактним значенням, збірні, а також із значенням великого простору, назви річок, озер, гір, островів, областей; віддієслівні іменники. У деяких іменниках закінчення -а, у залежить від наголосу: гурта — гурту, моста - мосту. У давальному відмінку однини можна вживати -у або -ові, якщо поряд кілька іменників чоловічого роду: товаришеві Іванову. Закінчення -ові переважає в назвах істот. Іменники з суфіксами -ів (-їв), -ову -ев (-ев), -іім, -їм (-їн) мають у давальному відмінку тільки закінчення -у: Києву, Федорову. У знахідному відмінку закінчення таке, як і в називному, мають назви предметів, а назви істот - таке, як у родовому відмінку.

Увага! Щоб краще запам'ятати закінчення іменників II відміни в родовому відмінку, розгляньте таблицю.

У в а г а! У родовому відмінку закінчення -їв пишеться при роздільній вимові: верхів 'їв, подвір 'їв, солов "їв.

При збігові двох приголосних у кінці основи при нульовому закінченні з'являється вставний о або е: вікон, відер, кілець, ребер.

В орудному відмінку можуть бути паралельні написання: гостями і гістьми; конями й кіньми; чоботами і чобітьми, крилами і крильми. Деякі іменники, що мають тільки форму множини, пишуться із закінченням -ми: гусьми, курми, людьми, саньми.

Іменники середнього роду око, плече мають в орудному відмінку множини закінчення -има: очима, плечима.

Відмінкові закінчення іменників ІІІ відміни

Увага! В іменниках III відміни в орудному відмінку однини перед закінченням -ю подовжений приголосний передається двома буквами: маззю, віссю, тінню.

Подовженими не бувають звуки б, п, в, м, ф, р, бо вони вимовляються перед звуком [й] твердо: кров'ю [кровну], матір'ю, любов'ю. Не відбувається подовження, якщо основа іменника закінчується сполученням приголосних: честю, радістю.

Відмінкові закінчення іменників IV відміни

Увага! В іменниках IV відміни у непрямих відмінках перед закінченням наявні суфікси -ат-, -ят-, -єн-: качати—качаті, теляти—теляті, імені—іменем. У знахідному відмінку множини іменники - назви неістот мають закінчення таке, як у називному відмінку: коліщата, горнята. Назви тварин можуть мати паралельні форми: гусенята і гусенят. Назви людей мають таке закінчення, як і в родовому відмінку: дівчат, хлоп ят.

Відмінювання іменників множинної форми

Множинні іменники (ріигаїіа Іапшт) мають ті самі відмінкові форми, що й іменники першої—третьої відмін у множині.

У родовому відмінку множинних іменників виступають закінчення -ей: саней, курей, людей; -ів (графічно -їв): дріжджів, окулярів, помиїв або чиста основа: воріт, канікул, висівок, ножиць.

У давальному, орудному і місцевому відмінках множинні іменники мають ті самі флексії, що й іменники усіх чотирьох відмін у формах множини: -ом (-ям); -ами (-ями); ах (-ях), В орудному відмінку можлива флексія -има; дверима, плечима, грошима.

У знахідномі відмінку майже всі множинні іменники мають форму, спільну з називним. Лише назви істот (люди, діти, кури) можуть мати форму знахідного відмінка, спільну з родовим: кличу дітей (курей), але пасу гуси і гусей.

Відмінювання іменників, які мають тільки форму множини

Іменники, які мають тільки форму множини, на відміни та групи не поділяються і відмінюються

Незмінювані іменники. До незмінюваних іменників в українській мові належать:

• 1) слова іншомовного походження: турне, таксі, колібрі та ін.;
• 2) жіночі прізвища - українські та іншомовного походження, що закінчуються на приголосний (Пентилюк, Сергійчук), на -енк(о), -к(о) (Павленко, Яценко, Тронько); російські прізвища на -ово (Журново), -аго (Живаго), -их (Черных);
• 3) складное корочені слова буквеного типу (ООН) та складноскорочені слова, друга частина яких виступає у формі непрямого відмінка: завскладу, замдиректора.

Хоча форма таких слів не змінюється, вони виражають значення шести відмінків синтаксично, за допомогою зв'язку з іншими словами, а також за допомогою прийменників:

Граматичне значення відмінка виражається в цих іменниках синтаксично. Наприклад, передають по радіо (місцевий відмінок); підійшов до метро (родовий відмінок); розмовляла з нашою Коваленко (орудний відмінок); слухаю какаду (знахідний відмінок); передали всім АТС (давальний відмінок множини).

Увага! Усі іменники прикметникового походження (не з присвійних) відмінюються, як прикметники твердої чи м'якої груп: приїждж-ий, приїждж-ого, приїждж-ому...; Сміл-а, Сміл-ої, Сміл-ій...; майбутн-є, майбутнь-ого, май-бутнь-ому...

Відмінювання прізвищ, імен та по батькові

Іменники, що походять із присвійних прикметників, набули іменникової системи відмінювання з деякими відмінностями в давальному й орудному відмінках при відмінюванні прізвищ і географічних назв чоловічого роду.

Відповідні прізвища у формі жіночого роду відмінюються, як прикметники: Думбров-а - Думбров-ої- Думбров-ій; Волошин-а - Волошин-ої- Волошин-ій.

Українські прізвища неприкметникового походження відмінюються як відповідні іменники І (Байда, Чайка, Доля, Кудря) чи II (Клименко, Бондар, Вовк, Гончар) відміни.

Н. Р. Д.

Байда Байди Байді

Кудря Кудрі Кудрі

Клименко Клименка Клименку(-ові)

Гончар Гончара (гончаря) Гончару(-ові) (гончарю(-еві))

Прізвища прикметникового походження змінюються, як прикметники: Білий Сергій - Білого Сергія — Білому Сергієві; Макарська Ольга — Макарської Ольги -Макарській Ользі.

Чоловічі і жіночі імена та по батькові відмінюються, як іменники відповідної відміни:

• а) на -а(-я) -які відміна;.
• б) чоловічі імена, що закінчуються на приголосний та на -о, відмінюються, як іменники П відміни;
• в) жіночі імена, які закінчуються на приголосний, змінюються, як відповідні іменники III відміни;
• г) коли імена вживаються з невідмінюваними прізвищами, то змінюються лише

Увага! а) у давальному та місцевому відмінках у жіночих іменах по батькові, основа яких закінчується на г, к, х, відбувається зміна їх на з, ц, с; б) у жіночих іменах по батькові після голосного та апострофа вживається суфікс -гена, після приголосного - -ієна: Андріївна, Миколаївна, Іванівна, Тарасівна; у чоловічих іменах по батькові завжди вживається суфікс -ович: Степанович, Васильович, Андрійович. Олександрович, але: Савич, Ілліч.

Зразки відмінювання географічних назв

Способи творення іменників

• 1. Суфіксальний спосіб: снігур, синок сонечко, дружина, змагання.
• 2. Префіксальний: досвіт, добудова, передмова, закордон.
• 3. Суфіксально-префіксальний: перелісок, нашийник, нарукавник, підстаканник, приморозок.
• 4. Безсуфіксний: відходи, відвага, зелень.
• 5. Основоскладання без суфікса і з суфіксом, словоскладання, зрощення: вітродвигун, спецодяг, телефон-автомат.
• 6. Складання скорочених основ: райвно, продмаг, ГМО, рагс.
• 7. Перехід прикметників і дієприкметників у іменники: придане, пальне, черговий.