Категорія особи

Категорія особи виражає відношення дії до суб'єкта (або діяча) з погляду того, хто говорить. Значення особи в дієслові Грунтується на протиставленні стосунку до 1-ї особи (безпосередньо мовця) чи 2-ї особи (адресата 1-ї особи - його співрозмовника) або до 3-ї особи (будь-кого, будь-чого, що є предметом розмови), наприклад: я пишу, ти пишеш, він пише; хлопець пише.

Особовість є однією із суттєвих ознак предикативності. Дієслово-присудок, вступаючи в предикативні відношення з підметом, вираженим іменником або особовим займенником, координує свою форму способом дублювання вказівки на особу (чи осіб).

В іменниках і займенниках позначення особи або узагальнена вказівка на особу є номінативною ознакою їх, у дієслові особове значення є граматичним показником відношення до особи. Залежно від морфологічного вираження особи підмета дієслівний присудок виступає у формах усіх трьох осіб однини і множини (при підметі, вираженому займенником) чи тільки 3-ї особи (при іменниковому підметі). Порівняйте: я читаю, ти читаєш, ми читаємо, ви читаєте, вони читають; студент читає, студенти читають,

Дієслівні форми поділяються на особові й неособові. До особових належать форми дієслів теперішнього і майбутнього часів дійсного способу та форми наказового способу, в яких граматичне значення особи виражається за допомогою флексій, і минулого часу та умовного способу, в яких особа виражається синтаксично (особовими й особово-вказівними займенниками).

Особові форми утворюють три парадигми дієвідмінювання: 1) теперішнього -майбутнього часів дійсного способу; 2) наказового способу і 3) минулого часу та умовного способу.

Парадигма теперішнього-майбутнього часів будується на основі протиставлень 1-ї, 2-ї і 3-ї особи в однині та множині.

І дієвідміна

Дієвідміни дієслів

За типом відмінювання всі дієслова поділяються на дієслова І та II дієвідмін. Крім традиційного способу визначення дієвідмін за основою теперішнього часу та закінченнями (до І дієвідміни належать дієслова, які в 3-й особі множини мають закінчення -уть, -ютъ, а до П - дієслова, які в 3-й особі множини мають закінчення '"в*, -ять, можна визначити дієвідміну за основою інфінітива (відкинувши суфікс •ти).

Правила поділу дієслів на дієвідміни До І дієвідміни належать дієслова:

• а) з односкладовою основою: жи-ти, ви-ти, пи-mu, ли-ти;
• б) з основою на приголосний: вез-ти, нес-ти, тер-ти, берег-ти;
• в) з основою на -оро-, -оло-: бороти, полоти, колоти;
• г) із суфіксом -а-, що стоїть у кінці основи не після шиплячого: каза-ти, писа-ти, мрія-ти;
• г) із суфіксом -а-, що стоїть у кінці основи після шиплячого, але в особових формах не випадає: вивчати, поважати—я поважаю, ти поважаєш, він поважає...;
• д) із суфіксом що не випадає в особових формах: радіти, біліти, зоріти, зеленіти (ярадію, ти радієш, він радіє);
• е) із суфіксами -ува-, -ну-: існувати, керувати, конкурувати, малювати; тягнути, іменувати.

До П дієвідміни належать дієслова:

• а) із суфіксами -и-, -і-(-ї-), які випадають у 1-й особі однини: звузити, любити, гриміти, доїти;
• б) із суфіксом -а- після шиплячих, який випадає в особових формах: кричати, лежати;

Щоб не помилитися в написанні особових закінчень дієслів, треба безпомилково визначити дієвідміну.

Відмінювання дієслів

Форми теперішнього часу творяться від дієслів недоконаного виду додаванням до основи особових закінчень. У формах теперішнього часу виражається значення 1-ї, 2-ї і 3-ї особи в однині та множині.

Щоб перевірити, які особові закінчення слід писати в дієсловах теперішнього і майбутнього часу, треба визначити дієвідміну.

Дієслова минулого часу змінюються за родами і числами: співав, співала, співало, співали. Дієслово чоловічого роду має суфікс -в- (носив, водив) і нульове закінчення або не має суфікса і має нульове закінчення (ріс, віз, ніс), у жіночому, середньому роді і в множині - суфікс -л- і закінчення -а (несла), -о (несло), -и (несли).

Дієслова майбутнього часу змінюються за числами та особами. Дієслова недоконаного виду мають просту і складену форми майбутнього часу, дієслова доконаного виду --лише просту форму.

Дієслова теперішнього і простого майбутнього часу доконаного виду мають однакові особові закінчення. Наприклад: виконаю, виконаєш, виконає, виконаємо, виконасте, виконають; присяду, присядеш, присяде, присядемо, присядете, присядуть; вибіжу, вибіжиш, вибіжить, вибіжимо, вибіжите, вибіжать (порівняйте з відмінюванням дієслів теперішнього часу).

Складна форма майбутнього часу дієслів недоконаного виду в сучасній українській мові має закінчення -му, -меш, -ме, -мемо, -мете, -муть. У складеній формі майбутнього часу особові закінчення має дієслово-зв'яка бути при незмінюваній формі інфінітива.

Бути й дати - це дієслова з нерегулярними формами. У дієсловах сісти, гнати, жити, слати, іти, взяти, підняти відбуваються нетипові зміни в основах. Ці дієслова слід запам'ятати.

Є в українській мові дієслова-омоніми: вити (в'ю) і вити (вию), слати (стелю) і слати (шлю), жати (жму) і жати (жну).

У дієслові бути в усіх формах однини і множини теперішнього часу виступає форма є. У майбутньому часі бути відмінюється: буду, будеш, буде, будемо, будете, будуть.

Творення часових форм дієслова

Увага до особових закінчень:

• 1. У дієсловах з кінцевим приголосним основи й (/) флексії виступають у графічних варіантах: -ю, -єш, -є, -смо, -eme, -ють (І дієвідміна); -Ю, -їш, -їть, -їмо, -їте, -ять (П дієвідміна), наприклад: співаю, співаєш, співає, співаємо, співаєте, співають; стою, стоїш, стоїть, стоїмо, стоїте, стоять.
• 2. Утворення 1-ї особової парадигми супроводжується змінами приголосних в основах дієслів перед закінченням:
  • а) у дієсловах V класу чергуються з - ж, к - ч, с - ш, т - ч, х - ш, наприклад: казати
  • - кажу, кажеш, каже, кажемо, кажете, кажуть; ткати - тчу, тчеш, тче, тчемо, тчете, тчуть; писати - пишу, пишеш, пише, пишемо, пишете, пишуть; гуркотіти
  • - гуркочу, гуркочеш, гуркоче, гуркочемо, гуркочете, гуркочуть; колихати - колишу, колишеш, колише, колишемо, колишете, колишуть;
  • б) у дієсловах IX класу з кінцевим губним приголосним основи у 1-й особі однини і 3-й особі множини після цього губного з'являється вставний звук [л], наприклад: ловити —ловлю, ловлять; топити — топлю, топлять; губити - гублю, гублять;
  • в) у дієсловах IX класу в 1-й особі однини відбувається чергування приголосних: д - дж, з - ж, с - ш, т - ч, зд - ждж, ст - шч(щ), наприклад: водити - воджу, лазити— лажу, носити - ношу, вертіти - верчу, їздити — їжджу, мостити - мощу,
  • г) у дієслові хотіти (VI клас) кінцевий приголосний основи [т] чергується з [ч]: хочу, хочеш, хоче, хочемо, хочете, хочуть;

ґ) у дієсловах VIII класу приголосний основи [г] змінюється на [ж], а [к] на [ч], наприклад: стерегти — стережу, стережеш, стереже, стережете, стережуть; текти - течу, течеш, тече, течемо, течете, течуть;

д) у дієслові бігти (XII клас) кінцевий приголосний основи [г] змінюється на [ж]: біжу, біжиш, біжить, біжимо, біжите, біжать.

За зразком 1-ї особової парадигми творяться складна і складена форми майбутнього часу, лише в складеній формі змінюється допоміжне дієслово, наприклад: буду їхати, будеш їхати, буде їхати, будемо їхати, будете їхати, будуть їхати.

Особова парадигма наказового способу будується також на протиставленні трьох осіб в однині і множині, але спеціальні особові флексії виступають тільки в трьох формах: 2-ї особи однини, 1-ї і 2-ї особи множини, наприклад:

• 1 ос. — - пиш-імо читай-мо
• 2 ос. пиш-и читай пиш-іть читай-те
• (або пиш-іте)

Форми 3-ї особи творяться аналітично - за допомогою частки хай (нехай). У складеній формі 3-ї особи однини і множини значення особи виражається флексіями, що виступають у формах теперішнього - майбутнього часу, наприклад:

Однина Множина

3 ос. хай напиш-е . хай напиш-уть З ос. хай порад-ить хай порад-ять

Дієслівна парадигма минулого часу дійсного способу таумовного способу не має морфологічного показника особи. Ці форми належать до системи дієвідмінювання поряд із особовими, але в основі парадигми лежить розрізнення за родами і числом. У дієслові -присудку, вираженому формою минулого часу або умовного способу, відношення до особи виражається синтаксично — через зв'язок із займенником або через підстановку займенника замість іменника, наприклад: я працював, ти працював, учень (він) працював.

Отже, видозміна дієслова за відношенням до особи і числа або до роду і числа органічно пов'язана з граматичними категоріями часу і способу.

Умовний спосіб

Умовний спосіб означає дію бажану або можливу за певних умов. Він би йробив, та в нього рукави болять (Нар. творчість).

Дієслова умовного способу утворюються від дієслів минулого часу за допомогою частки б (після голосних: шила б, шило б, шили б) і би (після приголосних: віз би, шив би, малював би).

Дієслова умовного способу не мають часу й особи, а змінюються за родами і числами (приїхав би, приїхала б, приїхало б, приїхали б).

Умовна частка б (би) може стояти як безпосередньо після дієслова, так і після інших частин мови. Від серця б щирого слова віддерти — Такий потомлений! їх дотепи могли б звучати тихше І навіть теми бути не такі (Є. Плужник).

Наказовий спосіб

Наказовий спосіб виражає наказ, прохання або пораду. Дієслова в наказовому способі змінюються за особами й числами. Вони відповідають на питання що роби? що зроби? що роблю? і под.

Дієслова наказового способу в однині мають форму 2-ї особи, а в множині - 1-ї і 2-ї.

Спеціальної форми 3-ї особи наказовий спосіб не має. Якщо треба передати прохання, пораду чи наказ у 3-й особі, то вживається частка хай, нехай і форма 3-ї особи дійсного способу.

Форми наказового способу утворюються від основ теперішнього часу за допомогою закінчень.

Увага! Якщо в 2-й особі однини наказового способу закінчення -и, тоді в 1-й особі множини — -імо і в 2-й особі —іть, коли ж у 2-й особі однини немає закінчення -и, тоді в 1-й особі множини закінчення -мо і в 2-й особі множини закінчення -те.

До неособових форм дієслів належать інфінітив, дієприкметник і дієприслівник. Синтаксичні відношення дієслова в цих формах з іншими словами виключають потребу вказівки на особу (інфінітив, дієприслівник) або особовість як предикативна ознака виражається номінативно-синтаксично (порівняйте: я стомлений, ти стомлений, він стомлений) і в дієслівну парадигму (парадигму дієприкметника) не входить.

Безособові дієслова

Дієслова, що означають дію поза відношенням її до особи (діяча), називаються безособовими, наприклад: світає, смеркає. Безособові дієслова утворюють окремі тематичні групи. Вони виражають: а) явища природи: вечоріє, дніє, розвидняється, дощить, мрячить, смеркає; б) фізичний і психічний стан людини: морозить, нудить, хочеться (не хочеться), не сидиться, не віриться; в) модальні значення необхідності, буття — небуття: належить (вам належить оцінити), не було, немає, нестало; г) значення випадковості, незалежного від особи стану: щастить (не щастить), таланить; х) значення міри наявності: вистачить (вистачило), бракує (бракувало) та ін.

Безособові дієслова ніколи не пов'язуються з підметом, що позначає особу діяча, а тому значень особи і числа не виражають. Безособові дієслова не змінюються ні за особами, ні за числами, ні за родами. Вони виступають (крім інфінітива) тільки у формі теперішнього (рідко майбутнього) часу дійсного способу, історично спорідненій з 3-ю особою однини (світає, бракує, дощить), та у формі минулого часу (світало, бракувало, дощило), спорідненій із формою середнього роду.

Безособові дієслова можуть творитися від особових за допомогою постфікса -ся: лежати — не лежиться, ходити—неходиться, спати - спиться (не спиться), їсти -їсться (не їсться).

Безособового значення можуть набувати й особові дієслова у формі 3-ї особи однини, вжиті в реченні без підмета, наприклад: Пахне морем і озоном від притихлої землі (М. Рильський).

Синтаксичне вживання особових дієслів без формально вираженого підмета сприяє тому, що дієслово втрачає здатність вказувати на конкретну особу і набуває значення:

а) узагальнено-особового (у 2-й особі однини або множини, рідше - у формі 1-ї особи множини): Ідеш і слухаєш, і чуєш рідну землю, що годує тебе не тільки хлібом, а й думками, піснями і звичаями... (О. Довженко); Посієш вчасно - вродить рясно (Нар. творчість); Що маємо - не дбаємо, а втративши, плачемо (Нар. творчість).

Якщо в реченні є звертання, то дієслово у формі 2-ї особи вказує на означену особу, наприклад: О слово! Будь мечем моїм! Ні, сонцем стань! (О. Олесь).

б) неозначено-особового (у 3-й особі множини та у формі множини минулого часу), наприклад: Скрізь порання: печуть, варять, вимітають, миють... (Т. Шевченко); Сіяли всю ніч (О. Гончар).

Способи творення дієслів

• 1. Префіксальний: принести, сказати, забрати, написати.
• 2. Суфіксальний: вечеряти, білити, зимувати, вищати.
• 3. Суфіксально-префіксальний: згустити, усиновити, подвоїти.