Речення

Основи класифікації речень

Основною одиницею в синтаксичній будові мови виступає речення. Формально-граматична структура, семантика, стилістичне використання речень позначені найрізноманітнішими формами вияву, але можна звести до обмеженої кількості типових моделей, які виділяються за властивими їм структурними ознаками.

Речення - це інтонаційно і граматично організована за законами відповідної мови найменша комунікативна одиниця, яка складається з одного або кількох слів і виражає закінчену думку.

Просте речення - це синтаксична одиниця, яка втілює в собі елементарну, проте відносно завершену інформацію комунікативної вартості. Зміст простого речення співвідноситься з дійсністю. Завдяки граматичній та інтонаційній завершеності просте речення як синтаксична одиниця-конструкція називає подію, певну ситуацію, виражає думку, знаходить конструктивне застосування форми слова, сполучення слів і словосполучення.

Будь-яке просте речення завжди будується за певною усталеною в окремій мові типовою структурною схемою, оформляється розповідною, питальною, спонукальною чи окличною інтонацією залежно від мети мовлення.

Прості речення (як і складні), кожен з їх різновидів має розгалужене коло функцій, які завжди більшою чи меншою мірою спеціалізовані, неповторні.

Прості речення мають один предикативний центр, навколо якого граматично і за змістом групуються другорядні члени. Граматичний центр у простих реченнях буває або двокомпонентним (формується з двох головних членів речення — з підмета і присудка), або однокомпонентним (формується тільки головним членом).

У мовознавстві існують різні підходи до трактування речення як синтаксичної одиниці. Основними тенденціями, що засвідчують намагання дати визначення речення, є спроби:

• - визначити речення з допомогою нелінгвістичних понять (логічних, логіко-пси-хологічних);
• - знайти власне лінгвістичні критерії кваліфікації речення.

Тому не випадково у лінгвістиці відомо близько 600 визначень речення. Одним із найпопулярніших е визначення речення В. Виноградова. Він визначає речення як інтонаційно і граматично оформлену найменшу комунікативну одиницю, що служить головним засобом формування, вираження думки, вольових почуттів і емоцій.

О.Мельничук тлумачить речення як "основну знакову одиницю мовлення, яка формується з мовних знаків нижчого порядку (лексичних, фразеологічних і синтаксичних) і відзначається внутрішньою цілісністю і зовнішньою автономністю, виступаючи поза контекстом у ролі закінченого відрізка мовлення і виділяючись у контексті на єдиному рівні членування".

1. Вихованець при визначенні речення бере до уваги формально-синтаксичні, семантико-синтаксичні, комунікативні, мовні та мовленнєві показники, що цілком закономірно з урахуванням різних аспектів вивчення речення.

Речення - мінімальна комунікативна одиниця, яка оформлена за законами певної мови і є відносно завершеною одиницею спілкування і вираження думки.

Отже, в ієрархії синтаксичних одиниць реченню належить центральне місце, оскільки воно безпосередньо формує повідомлення. Саме в реченні реалізуються найважливіші функції мови: комунікативна (мова як засіб спілкування) і пізнавальна (мова як знаряддя пізнання і відображення дійсності, вираження думки). Структурно-семантичні особливості синтаксичних одиниць теж виявляються в реченні.

Ознаки речення. Система простих речень за класифікаційними ознаками

За характерам того, як саме зміст речення віднесений до дійсності; ця віднс-сеність буває стверджувальною, "позитивною" або заперечною, "негативною"; звід-си - стверджувальні речення і заперечні речення.

За метою висловлювання та за інтонацією виділяються речення розповідні, питальні, спонукальні (з внутрішнім членуванням на певні синтаксично-комунікативні різновиди) й окличні (розповідно-окличні, питально-окличні й спонукально-окличні). Окличні речення вимовляються окличною інтонацією, вони сповнені якнайбільшої почуттєвості, емоційності.

За синтаксичною будовою (частково й за семантикою) кожне з речень буває або простим, або складним. Прості речення, у свою чергу, структурно поділяються на двоскладні й односкладні (залежно від того, одним чи двома головними членами виражається предикативний центр речення); прості непоширені й прості поширені речення (за відсутністю або наявністю в реченні хоча б одного другорядного члена); на повні й неповні речення (якщо немає опущеного члена (або кількох), необхідних для його розуміння, чи якщо один або кілька членів речення випущені в реченні, але зрозумілі з контексту сусідніх речень, із ситуації або зі змісту та структури самого неповного речення); на прості неускладнені й прості ускладнені (перші без ускладнення, а другі - ускладнені однорідними членами, відокремленими членами, звертанням, вставними словами чи словосполученнями, вставними або вставленими реченнями).