Головні члени речення

Підмет. Способи вираження підмета

Головні члени речення.

Підмет і присудок є структурно необхідними членами двоскладного речення, через них виражається предикативність - найважливіша граматична ознака комунікативної синтаксичної конструкції. Причому дієслівний присудок здатен повною мірою реалізовувати і значення модальності, часу та особи (персональності) через відповідні морфологічні форми способу, часу, особи. Те, що у парі головних членів підметові відводять провідну роль, більшою мірою продиктовано традицією, а не граматичною реальністю.

Підмет — головний член двоскладного речення, до якого відноситься присудок. Він граматично не залежить від інших членів речення.

Основним засобом вираження підмета є іменник чи іменниковий займенник (особовий, питальний, неозначений та інші, які відповідають на питання хто? що?) у називному відмінку. Але підмет може виражатися й іншими самостійними чи навіть службовими словами, лексичними та синтаксичними словосполученнями Й цілими реченнями, якщо вони вживаються в значенні іменника у називному відмінку.

Погляди мовознавців щодо визначення підмета

У східнослов'янському мовознавстві представники логістичної граматики визначали підмет як предмет, про який судять. З часом для визначення підмета стали залучати відомості про формальні засоби його вираження. О. Потебня, Д. Овсяни-ко-Куликовський трактували підмет, грунтуючись на понятті про присудок. Мовознавці здебільшого визначали підмет як головний член панівного складу.

Поняття підмета в сучасному мовознавстві звичайно виводять із поняття про структурну схему речення і його семантичні компоненти. Підмет є першим компонентом структурної схеми, виражається називним відмінком і має значення семантичного суб'єкта. Визнаючи підмет одним із головних компонентів речення, його зв'язок із присудком як другим головним членом, учені надають підметові різний статус: незалежного члена (Л. Блумфільд, І. Мєщанінов та ін.), панівного над присудком (О. Шахматов, О. Пєшковський, О. Сиирницький та ін.), залежного від присудка І зумовленого ним члена (О. Потебня, В. Алмоні та ін.). Сучасні мовознавці розв'язують цю проблему, виходячи з валентності дієслова-присудка. І. Вихованець визначає позиції підмета і присудка у формально-синтаксичному плані як рівноправні, взаємозумовлені, що формують елементарну формально-синтаксичну структуру двоскладного речення.

Сучасні українські мовознавці І. Вихованець, А. Загнітко, Н. Іваницька виділяють формальні і семантичні (кваліфікаційні) ознаки підмета:

• - входження до структурної схеми речення як її головного члена;
• - позначення носія предикативної ознаки;
• - у типових випадках співвідносність із темою при актуальному членуванні речення;
• - співвідносність із суб'єктною позицією семантико-синтаксичної структури речення;
• - вираження відмінковою формою - називним відмінком іменника;
• - перебування у двобічному (предикативному) зв'язку з присудком:
• - поєднання з присудком способом (формою) предикативного зв'язку - координацією;
• - типова позиція перед присудком.

З огляду на структуру підмети класифікують на прості і складені.

Простий підмет

Складений підмет

• 1. Сполучення власне кількісного числівника з іменником: три, чотири - у формі називного відмінка множини, п ять і далі - родового однини чи множини.
• 2. Сполучення неозначено-кількісного числівника, прислівника чи займенника з іменником у формі родового відмінка множини.
• 3. Сполучення іменника, що має кількісне значення, з іменником у формі родового відмінка множини.
• 4. Сполучення іменника або особового займенника у формі називного відмінка з іменником чи займенником у формі орудного відмінка з прийменником з.
• 5. Сполучення числівника або займенника з іменником або іншою частиною мови у значенні іменника у формі родового відмінка з прийменником з (із).
• 6. Словосполучення, до якого не входить жодне слово у формі називного відмінка.
• 7. Неподільне словосполучення.
• 8. Словосполучення: прізвище, ім'я, по батькові.
• 9. Ціле речення або група речень, вжиті у значенні іменника. 10. Назва твору, цитата.