Діалог

Дослівно відтворена розмова двох або кількох осіб називається діалогом. Чужа мова, передана в формі діалога, не завжди супроводжується словами автора. Порівняйте:

• 1.-Яйду, йду, мамо.
• - Не йди, не йди, сину...

Пішов, бо стелилася перед його очима ясна і далека (В. Стефаник).

• 2. - Тату, — питає Христя, - а чи вий тепер так першого дня виходите в сад до яблуні із сокирою? "Оце бачиш цю сокиру?" - "Бачу!" - "То як не будеш цього літа родити - зарубаю!"
• - А, то звичай такий, - переконливо відповідає дід. — То так треба. І мій дід, і прадід так лякали ледаче дерево, що торік зле родило... (Д. Гуменна).

Якщо чуже мовлення, передане у формі діалога, супроводжується без слів автора, тоді традиційно вживаються такі розділові знаки: І) перед кожною реплікою ставиться тире; 2) слова кожної особи пишуться з нового рядка. Наприклад:

• - Ростиславе, де ти?
• - Я тут, у садку, тату. —Як там дідусь, як він?
• - Уже все гаразд, все добре.
• - Справді?
• -Ходімо, швидше, синку.
• - Чекай, ось він... (О. Гуренко). '

Якщо ж діалог супроводжується словами автора, тоді розділові знаки ставляться ті ж, що й при прямій мові. Порівняйте: - Стій! - сказав він і наказав: - Мовчати! (І. Гнатюк).

Діалоги й полілоги можуть подаватися без абзаців; це буває здебільшого тоді, коли їх хтось переказує зміст бесіди, розмови. У такому разі лише перша репліка подається з абзацу й перед нею ставиться тире, а перед ними, після мови автора - двокрапка: -Оце, бувало, посідаємо на кутю за столом, а тато мій, дід ваш, сяде за макітрою, з верхом повною пирогів, і питає: "Чи бачите ви мене, діти?" — "Ні, не бачимо!" — відказуємо ми (Д. Гуменна).

Коли кілька реплік діалогу йдуть у рядок, без вказівки, кому вони належать, то кожна з них береться в лапки, а між репліками ставиться тире:

- "А як же він пропадає?" - "Каже, що навіть аби угинув, то відбере вам вашу гадзиню." - "Таж то не квітку урвати.'" - "А такий бараба того питає?" - "А я де?" -"Ви, Йванку, граєте полонинами та зимарьками на волоскім боці, а Зеленюк попід вікна: "Добрий день, душко!" - "А ви тото чули?" - "Ей-га, чи лишень того? Ти, -каже він, - молодичко, зриваєш мені очі, ріжеш моє серце" (М. Черемшина).

Цитата

Дослівно переданий на письмі уривок з якогось твору називається цитатою. Цитати вживаються переважно в наукових та публіцистичних творах.

Цитати наводяться в супроводі слів автора або без них: Цікавий символічний факт про ціну людського імені наводить А. П. Коваль. Посилаючись наМ. Гэрбаневського, дослідниця пише: "...в одному з племен індіанців людина, яка позичила щось, залишала в заклад за позичене не якісь цінності, а власне ім 'я. І доки не повертала боргу, ходила без імені; усі члени племені її в цей час ніяк не називали" (Слово про слово. - К., 1986).

Розділові знаки при цитатах

Слова та вирази, вживані не в своєму звичайному значенні, маловживані, сказані іронічно, застарілі або, навпаки, зовсім нові (якщо автор хоче підкреслити цю їх особливість), виділяються лапками: А. Данилюк називає українську хату історичним явищем, стверджує, що її "генетичне коріння сягає в глибини віків" (Л. Кожу-ховська).

Цитати оформлюються так:

* якщо цитата (або дослівний вираз) синтаксично пов'язується з авторським текстом, утворюючи підрядне речення або є членом речення, то вона береться в лапки і перше слово цитати чи виразу пишеться з малої літери: Ні питоменну монументальність Ольжичеві, ні оту його "прозору радість творчого спокою" не знайдемо в ліриці Олени Теліги (В. Державін);

* якщо цитата, що стоїть після слів автора, оформлюється як пряма мова, то перед початком і в кінці цитати ставляться лапки, а перше слово пишеться з великої літери);

* якщо цитатою починається речення, а слова автора ідуть після неї, то цитата береться в лапки, перше слово починається з великої літери, навіть якщо в цитованому джерелі воно пишеться з малої літери (пропуск частини тексту позначається трьома крапками): "Правдивий мислитель розвеселяє і покріпляє все," — каже Ніцше в своїй студії про Щопенгауера. І пише далі: "Нехай зміст усе буде такий страшний та суворий, як сама проблема існування (М. Євшан); "...Іне Україні одній я належу. Я належу людству, якхудожник, і йому я служу", — писав О. Довженко в своєму щоденнику;

* якщо цитата наводиться не повністю, то пропуск позначається трьома крапками, які можуть стояти і на початку, і всередині, і в кінці її (залежно від того, яку частину пропущено): Велика ріка виникає перед ним [Сосюрою], коли поет змальовує сиву минувшину: "...воїни суворі Святослава йдуть до човнів крилатих на Дніпрі" (Ю. Мартич).

* якщо цитата являє собою уривок з поезії, байки, поеми тощо, то в написанні вона також виділяється лапками (у друкованих текстах такі цитати здебільшого виділяються іншим шрифтом і в лапки не беруться); при цьому знак питання, знак оклику і три крапки, які стоять у кінці уривка, залишаються перед другими лапками, а крапка ставиться після лапок (як звичайно при прямій мові). Якщо ж після цитати (у тому самому рядку) в дужках дається прізвище автора, якому належать слова, або зазначається, з якого твору ці слова взято, то крапка ставиться не перед дужками, а після них:

Не візьмеш плачу з собою —

я плакати буду пізніші

Тобі ж подарую зброю:

цілунок гострий, як ніж (О. Теліга).