Зв'язок між проявом спадкових захворювань і віком людини

Більшість спадкових хвороб розпізнають у перинатальному (під час та одразу після пологів) і ранньому дитячому віці. Як правило, перші симптоми захворювання діагностують у момент народження або невдовзі після нього. Наприклад, деякі спадкові синдроми, що супроводжуються вадами розвитку (розщеплення губи або піднебіння, додаткові пальці на кисті та стопі, відсутність кінцівки, дефекти передньої черевної стінки, пупкова грижа та ін.), можна побачити при народженні дитини. Усі хромосомні синдроми, ахондроплазію та інші аномалії скелета теж виявляють рано (або вони є вродженими). Проте іноді перші клінічні прояви спадкового захворювання діагностують у старшому віці.

Спостереження показали, що 25% усіх моногенних хвороб розвиваються до народження. Приблизно до трьох років виявляється ще 50% таких захворювань. Водночас відомі спадкові захворювання з пізніми термінами вияву (хвороба Альцгеймера, хорея Гентингтона та ін.).

Патології різних вікових періодів життя людини мають певні відмінності (табл. 5.1).

Таблиця 5.1. Деякі властивості спадкових патологій залежно від віку вияву

Наприклад, із віком зменшується частота моногенних хвороб і збільшується частка мультифакторних (багаточинникових), вияв яких провокують впливи навколишнього середовища. Це можна пояснити тим, що з віком знижується значення спадкових чинників у розвитку патологій.

Резистентність до лікування, протредієнтність та хронічність спадкових патологій

Спадкові патології мають спільні ознаки, зокрема резистентність до лікування, прогредієнтність і хронічність.

Резистентність (стійкість) спадкових патологій до лікування.

Ця клінічна особливість пояснюється тим, що у багатьох випадках виправити первинні ланки патогенезу захворювань, навіть якщо відомий первинний продукт мутантного гена, неможливо. Явище резистентності також часто спричинене тим, що симптоми спадкових захворювань сприймають як саме захворювання. Саме тому використання стандартних схем, підходів і методів терапії, як правило, безуспішне. Наприклад, лікування екземи, яка є шкірним проявом протокопропорфірії (спадкова хвороба крові), часто полягає у лікування симптому, тоді як для захворювання розроблено надійні методи профілактики та терапії, основані на закономірностях його патогенезу. За нерозпізнаного синдрому Костмана інтенсивна антибіотикотерапія гнійничкових виразок слизистих оболонок і шкіри не рятує дитини від прогресуючого перебігу хвороби, що проявляється у вигляді фурункулів, нагноєнь підшкірної клітковини, важких стоматитів, блефаритів (запалення країв повік) та ін.

Жодна окрема клінічна особливість не може бути абсолютним критерієм для визначення спадкового захворювання. Лише сукупність кількох характерних для певної спадкової патології ознак може стати основою для діагностування.

Прогредієнтність і хронічність спадкових патологій.

Перебіг захворювання з постійним погіршенням загального стану та наростанням негативних симптомів у пацієнта називають прогредієнтним. Для багатьох спадкових хвороб характерне поступове наростання їх тяжкості з розвитком патологічного процесу. Наприклад, при фенілкетонурії у процесі росту дитини з'являються і посилюються симптоми затримки психомоторного та розумового розвитку, формується вторинна мікроцефалія. Хвороба Тея — Сакса починається із шестимісячного віку демієлінізацією нервових волокон, що поступово приводить до летального наслідку.

Спадкові хвороби, що починаються в будь-якому віці, мають хронічний характер. Наприклад, діти, хворі на спінальну аміотрофію Вердніга — Гофмана, поступово втрачають рухову активність унаслідок загибелі мотонейронів передніх рогів спинного мозку, а у хворих з легеневою формою муковісцидозу формується хронічна пневмонія через підвищену в'язкість секретів бронхіальних слизових залоз. За гомозиготної (3-таласемії на фоні наростаючого недокрів'я поступово збільшуються розміри печінки та селезінки, розвиваються аномалії кісткової та імунної систем. Численні форми спадкових патологій були виявлені саме при обстеженні пацієнтів з хронічним перебігом захворювання.

Генетичною основою прогредієнтності та хронічного перебігу спадкових хвороб є, як правило, безперервність дії патологічного гена та відсутність його нормального продукту, що призводить до порушення нормального функціонування клітин, тканин і органів.

Ступінь цих явищ для одного і того самого захворювання у різних пацієнтів різниться.