Генетика особистості

Роль темпераменту у психічній діяльності і поведінці людини

Така важлива складова індивідуальності людини як темперамент завжди була об'єктом досліджень. Темперамент вивчають психологи, зосереджені на віковій та особистісній психології, індивідуальних відмінностях людей та їх психофізіологічних основах, а генетики намагаються розкрити спадкові механізми формування темпераменту у людини.

Темперамент — відносно стійке закономірне співвідношення індивідуально-психологічних особливостей людини і тварин, яке характеризує динамічну складову їх психічної діяльності та поведінки.

Найважливішими аспектами темпераменту є активність і емоційність. Активність характеризує ступінь швидкості, енергійності чи повільності, млявості індивіда в діях і вчинках, а емоційність — особливості перебігу його емоційних переживань (позитивних або негативних) та ставлення до явищ чи предметів дійсності (радість, сум, гнів тощо).

Сутність темпераменту

Різні вчені робили спроби розкрити природу темпераменту та визначити його показники на основі морфологічних особливостей людської голови, товщини нервових волокон, будови тіла тощо. У пострадянській психології поширена теорія І. Павлова, яка пов'язує типи темпераменту з діяльністю центральної нервової системи. Подальші дослідження, проведені російськими фізіологами, показали, що структура основних властивостей нервової системи є складною. Це спричинює значну кількість їх поєднань, а не чотири, як вважав І. Павлов. Крім того, встановлено, що кожна властивість темпераменту залежить не від однієї, а від кількох властивостей нервової системи і виявляється не в одному, а в усіх типах темпераменту.

Тип темпераменту відносно стійкий і мало змінюється під впливом середовища та виховання, але зазнає певних змін у процесі онтогенезу. Він не визначає інші властивості особистості (наприклад, характер, здібності), а лише впливає на їх динамічні вияви. На основі темпераменту формується індивідуальний стиль діяльності — сукупність варіантів діяльності, які є найприйнятнішими для людини певного типу темпераменту.

У генетичних дослідженнях темпераменту необхідно зважати на кілька його особливостей:

• 1) залежність компонентного складу темпераменту від віку людини. Деякі особливості поведінки, характерні для маленьких дітей (наприклад, регулярність відправлення фізіологічних функцій, тривалість сну тощо), у дорослих або відсутні, або мають зовсім інше значення;
• 2) менша статистична надійність методів діагностики динамічних характеристик (анкети, основані на самооцінці, експертні оцінки, проективні методики, спостереження), порівняно наприклад, з тестами Щ тощо;
• 3) наявність традиційної для психології проблеми співвідношення темпераменту і характеру.

Незважаючи на те що характер, на відміну від темпераменту, часто пов'язують зі змістовною складовою особи, це не дає змоги надійно розрізнити їх вияви. Адже динамічні характеристики діяльності можуть у конкретних випадках визначатися не тільки рисами темпераменту, а й, наприклад, високою мотивацією такої діяльності, тобто власне особистісною рисою.

Складною є проблема співвідношення темпераменту і характеру, яка зводиться до проблеми "індивід та особистість". Цю дилему оптимально може розв'язати генетика. Розуміючи особистість як систему, що має соціокультурне наповнення та втілює і відображає суспільні відносини, у яких задіяна людина, не можна вважати, що її формують спадково задані властивості, які закодовані в геномі та належать до структури індивідуальності. Отже, при вирішенні питання про належність тієї чи іншої психологічної риси до темпераменту необхідно обов'язково враховувати коефіцієнт успадковуваності.

Однак у зарубіжних психологічних дослідженнях практично відсутнє розмежування індивіда та особистості. Тому в змісті анкет і тестів, в інших діагностичних процедурах та одержуваних потім даних західні автори часто об'єднують риси і властивості, які було б логічно зарахувати до різних підструктур індивідуальності.

Навіть у тих випадках, коли терміни "темперамент" і "особистість" різняться, швидше йдеться про обсяги понять, ніж про різні підструктури або рівні інтегральної індивідуальності.

Труднощі, пов'язані з проблемою розмежування темпераменту і характеру, дають підставу дослідникам вважати, що риси темпераменту як такі можна визначити лише в немовлят, соціальний досвід яких мінімальний.