Повна версія

Головна arrow Медицина arrow Генетика людини

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Інтелект

Інтелектуальна діяльність людини найскладніша для генетичного аналізу.

Інтелектзагальна здатність людини розв'язувати різноманітні проблеми.

Основою такої здатності є спроможність розпізнавати зв'язки між явищами, предметами, ідеями, концепціями тощо. Особами з високим інтелектом вважають тих, хто здатний формувати багато зв'язків і проявив свої здібності в процесі навчання чи професійної діяльності. Таке визначення інтелекту дає змогу зробити важливі висновки: високий інтелект властивий людям, зайнятим у найрізноманітніших сферах діяльності, а в кожній із цих сфер можливе формування інтелектуальної еліти. Якість і кількість такої еліти визначають рівень розвитку суспільства. Високорозвинутим називають суспільство, у якому наявна інтелектуальна еліта серед політичних діячів, учених, лікарів, педагогів, юристів, військових, релігійних діячів, робітників, фермерів та ін.

Коефіцієнт розумового розвитку

Рівень інтелекту визначають різними способами, одним із яких є обчислення показника розумового розвитку (коефіцієнта інтелектуальності), який позначають IQ (англ. intelligence quotient). Для цього використовують відповідні тести та математичні розрахунки.

IQ великої кількості людей розподілили за нормальною кривою з амплітудою від 0 до понад 140. Найбільше значень припадає на нормальний інтелект, а в обидва напрями їх кількість прогресивно зменшується. Так, результати дослідження, проведеного в США, показали, що половина населення країни (приблизно 125 млн осіб) має коефіцієнт інтелекту в межах норми (І<3 = = 90 - 110), а чверть жителів (приблизно 62,5 млн) належить до категорії олігофренів.

Серед населення планети найвищі показники середнього рівня інтелекту мають представники семітського етносу; друге місце посідають вихідці з Азії, від яких дещо відстають європейці. Порівняно найнижчий середній 1(3 у темношкірих та вихідців з Латинської Америки.

Наука ще не здатна чітко визначити всі компоненти інтелекту людини. Дослідити можна т. зв. "психометричний інтелект", що показує лише відмінності між людьми стосовно виконання тестів, які по-різному відображають різноманітні аспекти поведінки та охоплюють не всі її ментальні особливості. Однак результати використовуваних тестів мають велику прогностичну цінність у деяких сферах людської діяльності.

Генетичний контроль інтелекту

Дослідження монозиготних близнюків, які виросли нарізно, дали змогу виявити високий рівень кореляції коефіцієнтів інтелекту (0,64—0,78). При цьому значення успадковуваності з урахуванням усіх генетичних факторів було досить суттєвим (0,75), а вплив середовища незначним (0,20—0,30). Ці результати підтвердили спостереження за прийомними дітьми. Кореляція 1(3 між дітьми та їх біологічними батьками була істотно вищою, ніж між прийомними дітьми та нерідними батьками (0,35—0,40 порівняно з 0,15).

Отже, коефіцієнт інтелекту відзначається високою успадковуваністю, вплив на нього умов середовища незначний.

У продовжених близнюкових дослідженнях інтелекту було виявлено цікаву закономірність: з віком кореляція за 1(3 зростає особливо суттєво в монозиготних близнюків — практично від нуля до 0,81—0,86 (для порівняння: цей кінцевий показник у дизиготних близнюків становив лише 0,39—0,54). Така закономірність абсолютно спростовує уявлення про те, що з віком все більше значення для формування індивідуальних відмінностей має середовище.

Із дорослішанням вплив загального середовища на мінливість поступово зменшується майже до нуля, а рівень впливу індивідуального середовища практично зберігається.

Пошуки факторів середовища, які можуть впливати на коефіцієнт розумового розвитку, не дали суттєвих результатів. Більшість досліджень засвідчила незначний вплив загального середовища на вияв інтелекту. Однак ті чинники індивідуального середовища, що впливають на інтелект, належать до умов, які забезпечують нормальний розвиток організму та нервової системи, особливо в період раннього онтогенезу. Наприклад, пренатальні тератогенні фактори (вірусні інфекції, отруйні хімічні речовини, куріння, алкоголь, наркотики тощо) можуть спричинити тяжкі порушення фізичного та розумового розвитку, які призводять до зниження коефіцієнта інтелекту. Недостатнє чи неповноцінне харчування, нестача вітамінів, хвороби, що порушують нормальний розвиток дитини, знижують розумові здібності, а отже, і коефіцієнт інтелекту. Негативно впливають на нього несприятливі умови життя, недостатній рівень медичного обслуговування, незадовільні санітарно-гігієнічні умови.

Порушення нормального розвитку можливе в монозиготних близнюків, унаслідок чого їх коефіцієнт інтелекту буде дещо зниженим (у середньому 90 балів). Якщо один із них помирає після народження, то інший розвивається майже нормально і його зростає до 99 балів. Це явище називають "близнюковим ефектом".

Численні експерименти з продовженого тренування пам'яті, уваги, планування засвідчили, що І<5 можна підвищити, особливо в дітей, навіть на 30 балів, однак після припинення тренувань він знижується до рівня контрольної групи. Отже, мозок зберігає величезний потенціал пластичності майже протягом усього життя. Тому принцип "або використовуєш, або втрачаєш" відіграє значну роль у розвитку чи деградації ментальних здібностей людини.

На підставі наведених даних психогенетика вважає визначення успадковуваності для все нових складових інтелекту недостатнім і у дослідженнях акцент переносить на виявлення способів впливу на ті чи інші риси людини за допомогою умов середовища.

Отже, інтелект і коефіцієнт інтелекту не збігаються і навчена людина суттєво відрізняється від ненавченої, навіть якщо в них однаковий ВД. Тому особи з низьким коефіцієнтом розумового розвитку потребують ретельного та методичного навчання, щоб компенсувати брак здібностей.

Генетика обдарованості

Талановитість та геніальність визначити важче, ніж інтелект. Зазвичай критеріями обдарованості вважають інтелект, здатність до творчості та наявність мотивації.

Концепцію вродженого таланту досить важко довести або спростувати звичайними методами, однак аналіз біографій обдарованих людей дає підстави для сумнівів в її істинності. Якщо обдарованість ґрунтується на певних генетичних засадах і має природжений характер, то мають бути певні ознаки, за якими її можна помітити ще до того, як вона виявиться повною мірою, передбачити, у якій сфері діяльності дитина досягне успіху в майбутньому. Однак цього не спостерігається. Більше того, існує багато свідчень того, що діти, які виявили в ранньому дитинстві надзвичайні здібності, ставши дорослими, нічого видатного не зробили.

Аналіз біографій відомих композиторів показав, що всі вони з раннього дитинства регулярно та інтенсивно тренувалися під керівництвом дорослих протягом кількох років. Складається враження, що поява незвичайних здібностей швидше була наслідком глибокої і всебічної підтримки батьків, заохочення, сприятливих умов для розвитку навичок. Навіть наявність абсолютного музичного слуху не є прикладом природженої якості, бо його можна розвинути за допомогою спеціальних музичних вправ, про що свідчить навчання музиці дітей п'яти-шестирічного віку.

Отже, є достатньо підстав для думки, що ранні ознаки природженого таланту відсутні.

Існує й інше трактування цього питання, за яким наявність генетично зумовлених здібностей підтверджується легкістю набуття певними особами тих чи інших навичок. Проте спеціальні дослідження довели хибність таких уявлень.

Спростовує концепцію природженого таланту наявність у пересічних людей незвичайних здібностей, розвинених у дорослому віці внаслідок довготривалих тренувань певних навичок та умінь. Прикладами можуть бути запам'ятовування офіціантами великої кількості замовлень, здатність таксистів орієнтуватися у великих містах, а дітей австралійських аборигенів — на відкритій місцевості. Однак за зміни умов середовища та виду діяльності ці здібності втрачаються.

У генетиці обдарованості склалася досить парадоксальна ситуація. З одного боку, концепція успадковуваності здібностей не має переконливого підтвердження, бо нащадки геніїв нічим не вирізняються серед звичайних людей; з іншого — не вдається виявити вплив навколишнього середовища, пов'язаний із виникненням особливої обдарованості.

Одним із найвірогідніших пояснень талановитості чи геніальності в людини є емергенез — явище, коли ознака визначається особливою сукупністю генів або комплексом властивостей, кожна з яких зумовлена генетично. Будь-яка зміна цієї специфічної сукупності генів призводить до зникнення ознаки. Саме тому в монозиготних близнюків емергенні ознаки, наприклад творчі здібності, виявляються подібно (гмз = 0,54). У звичайних родичів геноми вже не ідентичні, вони змінені, що порушує унікальну сукупність генів. Унаслідок цього подібність у вияві емергенної ознаки трапляється не частіше, ніж у випадкових людей.

 
<<   ЗМІСТ   >>