Повна версія

Головна arrow Філософія arrow Історія філософії

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

САНСАРА

(санскр. - проходження, протікання) (або самсара), — ключова категорія культури Стародавньої Індії. Завдяки їй остання має непохитні відповіді на такі гранично важливі питання, як сенс і призначення життя, причини і характер смерті, чи є душа вічною тощо. С. — коло перероджень, шлях, що не має ані кінця, ані початку. Усе, що перебуває в С, приречене на плинність, зникнення і відродження в новому стані, перебуває у профанному світі. Тобто, уявлення про С. унеможливлює тлумачення смерті як остаточного і незворотного знищення. Смерть — це завжди лише переродження, а характер переродження зумовлений кармою. Звільнення від С. -спільна мета філософських пошуків та духовних практик усіх даршан Стародавньої Індії, за виключенням чарваки ілокаяти. Різні вчення пропонують різні поняття для висловлювання стану подолання сансаричної та кармічної залежності: мокша, нірвана, кайвалья (канвалья), мукті, кевала-джняна.

САТТВА

див.: Гуни саттва, раджас і тамас.

СУТРА

(санскр. - букв, нитка) - термін, що має у санскриті багато значень: нитка, лінія поведінки, правило, настанова, план, "те, що зшито". Але найбільш важливим для нас є використання його для найменування специфічного різновиду філософської літератури. По-перше, С. - афористичне висловлювання або постулат, що містить максимально лаконічний виклад філософського міркування, визначення чи правила. По-друге, — це сукупність окремих С, що утворюють певну цілісну єдність, тобто трактат, де міститься стислий виклад завершеної умосяжної концепції. Призначення С. - збереження філософського вчення шляхом усної передачі та запам'ятовування. Пояснення його змісту мусило відбуватися у безпосередньому спілкуванні учителя й учня. Але впродовж тривалого існування даршан з'являлися численні коментарі (шастри), що також потребували збереження. Найбільш відомими є такі різновиди коментаторських текстів: вакья, каріка, врітті, бгашья. Назви більшості конкретних творів-коментарів до сутр утворювались шляхом вказівки назви даршани та коментаторського жанру (наприклад: "Ньяя-Бгашья", "Санкхя-каріка").

СЮНЬ-ЦЗИ

(Сюнь Цин, або Сюнь Куан) (бл. 313-238 до н. е.) -видатний представник конфуціанства, вчений так званого "Палацу наук" (Цзися), або академії в царстві Ци. Осн. джерело для вивчення його ідей - твір, що має назву "Сюнь цзін", який складається з 32 глав. Специфіка філософського вчення С. полягає в тому, що він привніс до конфуціанства елементи інших шкіл Стародавнього Китаю - зокрема легізму і даосизму, - через це деякі дослідники висловлюють сумніви щодо його належності конфуціанству. С. не погодився з Мен-цзи в оцінці вроджених здібностей та схильностей людини. Він замінив вчення про чотири початки майбутніх чеснот на ствердження чотирьох вроджених людських вад. На його думку, кожен має природне прагнення до зиску, почуття заздрості, ненависті та хтивості. Саме з цих "насінин" з'являються розбрат, жорстокість, злочини та блуд - наслідки природного розвитку людей. Головною вадою людського єства С. визначив надмір бажань та прагнень, що вмотивовують людину до неконтрольованої активності. Конфлікт інтересів - природна і неуникненна реальність суспільної взаємодії. Але дотримання лі, обов'язку і знання здатне перетворити людину на істоту моральну, впорядкувати її дії та устремління, утворити лад Піднебесся. Кожна людина, на думку С, спроможна стати святим мудрецем, якщо свідомо докладе зусиль для повсякчасного дотримання лі. Шляхетна людина - та, що спромоглася трансформувати власне природне єство, надати йому нові властивості. Цікаво, що С, подібно до даосів, заперечив "особистісне" прагнення Неба втручатися в перебіг подій у піднебессі та стверджував, що воно підкорюється байдужій необхідності. Мислитель стверджував доцільність активної пізнавальної настанови, адже осягнення природних закономірностей здатне стати знаряддям для розв'язання нагальних проблем людства. Та одночасно він не відкидав канон, визначаючи його головним джерелом знань. Лише від вільного вибору людини, на думку С, залежить міра її моральнісності, тому правитель має забезпечити такий спосіб організації суспільства, що забезпечував би узгодження інтересів своїх підданих, адже гарантувати щиру доброчесність усіх С. не вважав можливим. Головні тези соціально-політичного вчення С. - "возвеличувати лі, поважати закон", "лі -основа для посилення держави", "доля держави залежить від лі" -ґрунтуються на тлумаченні людини аморальною від народження та, на противагу світові тваринному, слабкою і безпорадною. Люди отримують здатність до виживання лише завдяки суспільному єднанню, а останнє, як довели після тривалих роздумів і спостережень святі мудреці, обов'язково передбачає нерівність: "аби досягти рівності, необхідна нерівність". С. стверджував, що для суспільної єдності та злагоди необхідно, аби усі люди усвідомили власну обмеженість і безпорадність. Таким чином має сформуватися загальний потяг до соціальної узгодженості дій. А лі, обов'язок, влада правителя та закон будуть усіма добровільно визнані необхідним джерелом захисту людства від власної природної злочинності. На противагу лепетам, автор був прихильником людяного правління і вважав доцільним шлях пояснень, а не примусу. С. був переконаний, що якщо вмовити людину дотримуватись лі та обов'язку, то вона неодмінно стане доброчинною, а процес досягнення моральнісної довершеності має тривати все життя.

 
<<   ЗМІСТ   >>