Повна версія

Головна arrow Філософія arrow Історія філософії

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

ДЖЕНТІЛЕ (GENTILE) ДЖОВАННІ

(1875-1944) - італ. філософ-неогеґельянець, проф. Римського ун-ту, разом з Кроче — один з головних представників актуалізму. Обґрунтовував "тотальне" підкорення особистості державі. На початку своєї політичної діяльності був ідеологом італ. лібералізму, пізніше поділяв погляди фашизму.

Реформуючи Геґелеву діалектику з позицій, наближених до фіхтеанства, Д. усунув із вчення нім. філософа природу та об'єктивну ідею. Д. визнавав єдину реальність - Актуальний мислений процес. Реальність — це Акт (звідси назва філософської системи - актуалізм), або "мисль мисляча", мисль як творчий процес, що здійснюється. Матеріальний світ — це лише ілюзія, оскільки він є "мисль помислена", тобто здійснена, минула, як вичерпаний, і тому абстрактний процес.

Матеріальний світ у такій формі не існує, оскільки реальність є лише Акт, "актуальна мисль", яка творить усе суще і саму себе, якій ніщо не передує, яка не об'єктивується, вільна й неозначена. "Мисль мисляча", як єдина, нескінченна категорія, що розвивається, Акт - це сфера діалектики. "Мисль помислена" як мертвий, нетворчий елемент, ілюзія досліджується формальною логікою, нескінченною множинністю категорій.

М. Д. Решетник

ДИСКУРС

(франц. discours, від пізньолат. discursus - розмірковування, довід, аргумент) - одне з понять структурально-семіотичних досліджень літератури, яке найважче піддається чіткій дефініції. На його багатозначність вплинули принципово відмінні предмети дослідження лінгвістики та мовознавства, які й спричинили різне його тлумачення. Запроваджене і детально розроблене в роботах М. Фуко, теоретично обґрунтоване в працях Ж. Дерріда.

О. П. Варениця

ДІАЛЕКТИЧНА ТЕОЛОГІЯ

Напрямок в європейській протестантській теології 1-ї пол. XX ст., близький до філософії екзистенціалізму, що робить його дотичним до екзистенційної філософи. Ідеї Д. т. представлені іменами К. Варта, П. Паліха, Р. Бульмана, Е. Брунера та ін. Друкований орган Д. т. - "Zwischen den Zeiten" ("Між епохами"). Програма напрямку сформульована в праці Варта "Тлумачення на послання апостола Павла до римлян" (1919). Д. т. виходить із принципової неможливості визначити зміст віри через теологічну чи культову традицію релігійної свідомості. "Релігія" взагалі є ущербною через постійні спроби формулювати сформульоване, зокрема уявити не уявлюваного Бога. Релігія, з точки зору Д. т. — ілюзія отримання під виглядом власного містифікованого образу нібито справжнього образу Божого. Основою Д. т. є утвердження віри в абсолютно трансцендентного ("замежового" щодо усього людського) Бога. Бог — це "цілком Інше", непредметне (джерело кризи будь-якої предметності). Д. т. продовжує лінію Лютера в його тлумаченні Бога як гніву, що є єдиним способом вияву Його милості, Його немислимості як єдиного способу мислити Його; людина вступає в стосунки з Богом лише на межі свого власного буття. Це поворот до Кальвінової ідеї "замежовості Божественної величі".

І. В. Бичко

ДІАЛЕКТИЧНОГО ТА ІСТОРИЧНОГО МАТЕРІАЛІЗМУ ФІЛОСОФІЯ

(діамат та істмат) - офіційна назва тоталітарної філософії СРСР (див. вступну статтю до розділу).

ДІАЛОГІЗМ

діалогу філософія - див. Філософія діалогу.

ÉRANCE

Одне з ключових понять сучасної франц. філософії, покликане стати засобом руйнування структури метафізики. Автором терміну є Ж. Дерріда, котрий, доводячи примат письма над усним мовленням, ставить за мету відмову від тлумачення трансцендентального як тієї категорії, що позначає межу між буттям та сущим, - для позначення даної відмінності Дерріда і використовує D. Він постійно підкреслює, що розрізнення (D.) - це систематичне породження відмінностей. Розрізнення чимось споріднене з Геґелевим зняттям протилежностей у процесі диференціації, в результаті чого й відбувається перетворення знаку, який позначає те чи інше явище, на його "відбиток".

Для розуміння сутності поняття необхідно звернутися до етимології дієслова "розрізняти", котрий, з одного боку, позначає розрізнення як відмінність, нерівність, різницю; а з іншого - відображає втручання запізнення, інтервалу опросторовлення (espacement) та очасовлення (temporalisation), який відкладає на "потім" те, що заперечується саме зараз - позначає можливе, котре в теперішній час є неможливим. Отже, найменування D. надається тотожності, котра не є ідентичною сама собі. Літера "а" в середині слова "D." пишеться, читається, але не чується, позаяк це "німотне а" - â muet, тобто відбувається "німотне втручання" написаного знаку в мову. Дерріда неодноразово вказує, що кожне означуване може бути також і означальним, тобто воно не закріплене жорстко за будь-якою лінгвістичною реальністю, тому щоб пояснити, що означає той чи той знак, необхідно вводити паралельну систему означальних. Дерріда підкреслює, що D. не є ні субстанцією, ні вихідним абсолютом, який є засадовим стосовно всього сущого та існуючого. Відбиток, окреслений літерою "а", показує неадекватність феноменологічного та трансцендентального мовлення, в якому замикається вся філософія, ґрунтована на логоцентризмі та метафізиці присутності

Важливим є розуміння різниці між différence (відрізнення) та D. (розрізнення), оскільки різниця між "е" та "а" є чисто графічною, вона не може бути почутою, а лише написаною або прочитаною, вона може функціонувати тільки в системі фонетичного письма, в мові та граматиці, що історично пов'язана з фонетичним письмом, а також в культурі, яка також нерозривно поєднана з фонетичною писемністю. Саме панування в західній культурі фонетичного письма є головною причиною метафізики, бо в ньому письмі міститься комплекс метафізичних проблем співвідношення літери та звуку, духовного і тілесного, зовнішнього та внутрішнього, означального і означуваного. Традиційно у фонетичному письмі знак розуміється як дихотомія літери та звуку, фонетичних і нефонетичних складових. Для Дерріда слово та думка, слово і смисл не можуть збігатися, адже те, що позначається, ніколи не є "наявним" (presence) в знаку, не є присутнім у ньому, знак не існував би без необхідності заміщення якого-небудь предмета, а сенс смислу є нічим іншим, як безкінечним утриманням на увазі. Це означає, що не існує чистої або суто фонетичної писемності, оскільки вона може функціонувати лише шляхом включення в себе нефонетичних "знаків" (пунктуації, розривів між словами та літерами та ін.). Та різниця, яку виявляють фонеми, надає їм можливість бути зрозумілими, почутими, але сама залишається непочутою.

D. не лише не можна звести до онтологічного, теологічного або онтотеологічного утворення, навпаки, D. нібито виявляє той самий простір, в якому онтотеологія-філософія продукує свої системи та свою історію, включає в себе і перевищує, причому незворотньо, онто-теологію або філософію.

У своїй книзі "De la grammatologie" Дерріда зауважує, що якби існувала дефініція D., вона полягала б в обмеженні, призупиненні деструкції Геґелевого зняття скрізь, де воно задіяне. D. покликане означати точку, де ми пориваємо із системою зняття та спекулятивної діалектики. Ця конфліктність D. ніколи не підлягає тотальному зняттю й не має настілку в тому, що Дерріда називав текстом узагалі, текстом, який не вміщується в "клітині книги", і ніколи не дозволяє панувати над собою будь-якому референтові в класичному розумінні, будь-якій речі в трансцендентальному означуваному, яке організувало б усі його рухи. Дерріда бачить своє завдання не в тому, щоб перевернути відносини означуваного та означального, а в тому, щоб знищити саму ідею первинності, яка завжди розділятиме означуване та означальне, встановлюючи примат одного з них над іншим; саме тому ідея відмінності (différence) має бути замінена на ідею розрізнення (D.), яка визнає співіснування безлічі нетотожних один одному, але рівноправних смислів.

С В. Куцепал

 
<<   ЗМІСТ   >>