Повна версія

Головна arrow Філософія arrow Історія філософії

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

ІНҐАРДЕН РОМАН

(1893-1970) - польськ. філософ-феноменолог, навчався у Львівському ун-ті (у Твардовського), потім у Ґетгінґенському ун-ті слухав лекції Гуссерля і став одним із найближчим його учнів; тісне спілкування з учителем продовжувалося і після переїзду останнього в 1916 до Фрайбурзького ун-ту, захистив написану під керівництвом Гуссерля докторську дисертацію "Інтуїція та інтелект в Анрі Берґсона" (1918), переписувався з Гуссерлем аж до його смерті в 1938. Проте вже в 1918 виникли істотні незгоди з позицією Гуссерля. І. наблизився до реалістично-позитивістської позиції Львівсько-Варшавської школи, не приймаючи поглядів пізнього Гуссерля доби "трансцендентальної феноменології". До 19391, викладає у Львові, в 1945-63 - проф. Ягеллонського ун-ту (Краків), у 1950-56 був усунений від викладацької праці комуністичною владою; з 1957 - член Польської АН. У 50-х - поч. 60-х рр. деякі ідеї І. наближаються до екзистенціалізму, пізніше еволюціонує до структуро-логічно-постстуктуралістської позиції. У ранній період І. віддавав перевагу епістемологічній тематиці, пізніше схиляється до онтології і естетики. В онтології І. розрізняв модуси існування (абсолютне, "реальне" буття; ідеальне, позачасове буття; чисте, "інтенційне" буття) та екзистенційні моменти. Буття як універсальна характеристика не схоплюється в об'єкті — ми здатні сприймати лише окремі екзистенційні аспекти (І. вичленовує такі пари протилежностей: екзистенційна автономія - екзистенційна гетерономія, екзистенційна первинність - екзистенційна похідність, індивідуальність і самостійність - екзистенційна несамостійність, самодетермінованість - екзистенційна випадковість. Естетична позиція І. пов'язана з онтологією. Твори мистецтва в їх існуванні розглядаються як чисті інтенційні об'єкти. Вони багатошарові - літ. твір, наприклад, містить фонетичний (чи візуальний) рівень, шар значень слів і рішень, шар описуваних у ньому об'єктів, шар явлення цих об'єктів. Всі ці шари взаємопов'язані в композиції цілісного феномена мистецтва.

І. В. Бичко

ІНТЕНЦІЙНІСТЬ

(від лат. - спрямування, націленість) - вихідна сенсоформуюча спрямованість свідомості на світ, сенсоутворююче відношення її до предмета, що на ньому базується інтерпретація інтенційних актів. Поняття І., запозичене Е. Гуссерлем у Брентано (у нього І. - критерій розрізнення між фізичними і психічними феноменами) стає ключовим у феноменології, де тлумачиться як спосіб надання сенсу предмета пізнання, як сам акт переживання цього сенсу, внаслідок чого свідомість і набуває специфічно феноменологічного смислу "свідомості про...". І., як сам акт переживання сенсу, байдужий до онтологічного статусу пізнаваного предмета (останній може взагалі не існувати, як дійсний, може бути уявним, віртуальним тощо). У 2-й пол. XX ст. поняття І. починає вживатися в аналітичній філософії для позначення специфічних відношень свідомості і мови.

І. В. Бичко

ІНТЕРІОРНІСТЬ

(від лат. interior - внутрішній) - принцип людського існування, запропонований франц. філософом-персоналістом Е.Муньє, який передбачає відсторонення людини від світу речей і звернення до глибинних зон людського буття. Глибинне Муньє знаходить у надсвідомому, в особливій сфері людського духу, де людина прагне за межі свідомості, світу, історії. Він критикує Фройда саме за те, що "принцип І." залишається в нього поза увагою. Прагнення до найвищого буття Муньє вбачає в християнському почутті гріховності, аналогію якому бачить в адлерівському вченні про неповноцінність.

Н. А. Аверкіна

 
<<   ЗМІСТ   >>