Повна версія

Головна arrow Філософія arrow Історія філософії

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

РЕ-СУБЛІМАЦІЯ

Згідно з М. Шелером, - зворотний сублімації процес, який характеризується обмеженням притоку енергії, сприйнятої організмом, областю мозку, відповідно інтелектом, в річищі яких відбувається вся духовна діяльність. Сучасний процес Р.-с. існує тільки в обмеженій скарбниці духовних цінностей, витворів духу, і в тих соціальних сферах, які являються його носіями. Цей процес є "систематичним бунтом потягів людини нової світової доби проти односторонньої сублімації, проти надмірної інтелектуальності наших батьків і їхніх багатовікових вправ в аскетичності, а також технік сублімування, що стали вже несвідомими, в котрих формувалась західноєвропейська людина. Боги так званого „життя", здається, прийшли на змиту царства Богів духу... Бунтом природи в людині і всього того, що є в ній темного, поривчастого, імпульсивного, - дитини проти дорослого, жінки проти чоловіка, мас проти старих еліт, кольорових проти білих, усього несвідомого проти свідомого, самих речей проти людини і її розсудку".

М. Д. Решетник

РИЗОМА

(франц. rhizome) - термін, уведений Ж.Дельозом та Ф. Ґватпюрі в роботі "Ризома" (1976), де вперше використовується ця метафора. Р. — це термін, запозичений з ботаніки, який означає кореневу систему рослини, позбавлену центрального (головного) відростку, в результаті чого сітка переплетеного коріння є субстанціонально рівнозначною, воно знаходиться в постійному обміні з оточуючим середовищем, тому що постійно відмирає та знову відростає. Р. постійно вплітається в існуючі еволюційні ланцюги і утворює нові зв'язки між лініями розвитку, породжує несистемні відмінності, розділяє та перериває ланцюги, диференціює і, одночасно, систематизує їх. Наслідком цього стає втрата онтологічного значення структуралістського поняття "відмінність", оскільки "знаковість" виявляється "однаковістю". Відмінність втрачає здатність маркерувати певні процеси або явища, поглинається недиференційованою цілісністю.

С. В. Куцепал

РІКЕР (RICOEUR) ПОЛЬ

(1913-2005) - франц. філософ, представник феноменологічної герменевтики. Почесний проф. ун-тів Страсбурга, Парижа, Чикаго. Сфера наукових інтересів - філософія, теорія політики, історія.

Осн. твори: "К. Ясперс та філософія існування" (1947, у співавт. з М. Дюфреном), "Історія та істина" (1955), "Філософія волі" (1955-60), "Про інтерпретацію. Нариси про Фройда"; "Конфлікт інтерпретацій. Нариси про герменевтику" (1969); "Жива метафора" (1975); "Від тексту до дії" (1986); "Сам як інший" (1990); "Історія, пам'ять та забуття" (2000).

Працює над проблемою створення загальної теорії людини на базі досягнень екзистенціалізму, персоналізму, феноменології та ін. різновидів екзистенційної філософії. Людина мислиться Р. як особистість, яка є джерелом значень, що дають сенс світу культури. Т. зв. "регресивно-прогресивний" метод, що його використовує Р., протиставляє традиційне розуміння суб'єкта як свідомості гуссерлевому "життєвому світу". Спираючись на останній, Р. звертається до "відпочаткового потягу" людського Я (в дусі психоаналізу Фройда), до буття, пов'язаного з переживанням і усвідомленням можливості небуття - це регресивний момент його методу. Прогресивний момент спрямований на "професію" людського духу. Герменевтика пов'язує всі інтерпретації людського феномена і стає екзегезою значень світу культури. Відпочатковою умовою людського досвіду виступає мова, тому культурна творчість завжди є символічною - звідси звертання Р. до Фройда, у якого лібідонозна мета має тенденцію до заміни її метою ідеальною. Лібідо, тим самим, виводить людину з біології у сферу культурних значень. А символи в Р. є такою структурою значень, в яких первинний (буквальний) сенс через додавання позначає інший - вторинний, що сприймається лише через перший. Мові ж (ще від Гуссерля) властива символічна функція, що постає в її (мови) руху "до джерела", де вона знаходить обґрунтування в тому, що не є мовою, і через що вона стає сама можливою з боку світу. Особливістю символу, за Р., є те, що він надає сенсу за допомогою іншого сенсу, відсилає від сенсу буквального до умовного — екзистенційного, духовного. Пізніше (у 70-і рр.) Р. починає тлумачити символ дещо інакше - в дусі "метафори", яка переводить символіку зі сфери слова у сферу висловлювання. У такому повороті прогресивного методу метафора виконує символічну функцію в тому розумінні, що її значення не зводиться до значення окремих слів, але є наслідком "конфлікту" цих слів - метафора порушує семантичну правильність виразу, несумірно з її буквальним прочитанням, що виявляє людську здатність до творчості. В останні роки Р. наголошує на проблемах людського співбуття, ставлячи в центр уваги проблеми етики і політики, зокрема - проблему відповідальності в політичній діяльності. Конфлікт політики і моралі є, за Р., вкрай небезпечним для існування людства.

Р. пройшов шлях від персоналізму та екзистенціалізму до феноменологічної герменевтики, намагався поєднати різні способи філософування, що існували в межах феноменологічно-екзистенційної традиції. Р. послідовно проводить думку про взаємопокладання та взаємне підґрунтя феноменології і лінгвістичного аналізу, герменевтики та аналітичної філософії.

Розглядаючи питання - що таке людина як предмет філософії, і як вона може існувати у філософському дискурсі, - Р. будує структуру передумов можливості гуманітарних наук, котрі вбачаються ним на трьох рівнях: лінгвістичному (мовному), практичному та естетичному, де існує говорячий, діючий та страждаючий індивід. Для Р. головне - що "Я" не може бути первісною, безпосередньо даною та сприймаємою інстанцією: воно виникає лише як результат розмаїття взаємодіючих культурних конкретизацій.

Концепцію наративності Р. можна назвати теорією значень "записаних" (промовлених, зроблених і т. ін.) текстів, концепцією творчої ролі мови у створенні "відкритих дискурсивних ситуацій".

Р. та його філософська творчість ознаменували собою завершення тенденції до плюралізації феноменологічних концепцій та стійкий пошук методологічної і концептуальної єдності. В останній період він почав поєднувати феноменологію та екзістенціональні побудови з класичним раціоналізмом Гегелевого типу і сучасною філософією мови.

І. В. Бичко, В. І. Ярошовець

 
<<   ЗМІСТ   >>