Вияви методологічного потенціалу христології і біблієзнавчих студій

Христологічний дискурс у 90-ті роки XX ст. мав виразно міждисциплінарну природу, інтегруючи християнську філософію, теологію, релігієзнавство, історію, етнологію. Він розвивався переважно в межах двох течій: власне хри-стологічної (Сам термін "христологічна інтерпретація" у літературознавчому, а не богословському сенсі буде запропоновано й експліковано пізніше у праці П. Іванишина (Художня герменевтика Івана Франка: пролегомени до христологічної інтерпретації (на матеріалі "Святовечір-ньої казки" // Франкознавчі студії. — Дрогобич : Вимір, 2002. — Випуск другий. — С. 205—227).), що пропонувала осмислення художньої дійсності з погляду християнської духовності, та біблієзнавчої, котра репрезентувала поето-логічно-компаративістичні та міфокритичні прочитання літературних творів через діалог із Біблією. Певне пожвавлення у цій сфері виникло через ознайомлення не лише зі світовим (неотомістською критикою, християнським екзистенціалізмом чи персоналізмом), а й національним досвідом — роботами В. Барки, Л. Білецького, Ю. Бойка (Блохина), Д. Донцова, Г. Костельника, Є. Маланюка, І. Огієнка, В. Яніва та ін.

Герменевтичний та компаративний потенціали християнської традиції використовували С. Андрусів, В. Анто-фійчук, О. Батан, Н. Банацька, І. Бетко, П. Білоус, О. Веретюк, Л. Голомб, Л. Гром'як, М. Жулинський, Б. Завадка, І. Ісіченко, І. Качуровський, М. Комариця, Б. Криса, Я. Мельник, І. Наби-тович, А. Нямцу, В. Пахаренко, Ю. Пелешенко, Л. Плющ,

Я. Поліщук, Я. Розумний, Л. Рудницький, Т. Салига, Є. Сверстюк, В. Сулима, М. Сулима, Г. Токмань, С. Хороб, А. Шпиталь, О. Яровий та ін. Певну парадигмальність цим дослідженням задавали монографії: Є. Сверстюка "Блудні сини України" (К., 1993), "На святі надій" (К., 1999), Б. Завадки "Серце чистеє подай. Проблеми релігії у творчості Тараса Шевченка" (Львів, 1993), В. Антофійчука, А. Нямцу "Євангельські мотиви в українській літературі кінця ХГХ—XX ст." (Чернівці, 1996), Т. Салити "Імператив" (Львів, 1997), В. Сулими "Біблія і українська література" (К., 1998), А. Нямцу "Идеи и образы Нового Завета в мировой литературе" (Чернівці, 1998), В. Антофійчука "Образ Іуди Іскаріота в українській літературі" (Чернівці, 1999), "Євангельські образи в українській літературі XX ст." (Чернівці, 2000), І. Бетко "Біблійні сюжети і мотиви в українській поезії ХГХ — початку XX століття" (2іеІопа Соога; Куооуу, 1999) та ін.

На відміну від неоміфологічних цим дослідженням бракувало широких і ґрунтовних методологічних рефлек-сій, хоча окремі теоретичні спостереження траплялись не так вже й рідко. Наприклад, у статті "Містична функція літератури та українська релігійна поезія" ("Слово і час", 1992) Ігор Качуровський розкрив релігійний аспект духов-нотворчої функції художньої літератури: "Містичне почут-і тя — це почуття єдності індивіда'з Абсолютом; воно, які всі явища в житті людства, підвладне законові хвиль чи коливань: у добу спокою й добробуту занепадає, маліє й міліє, в часи катастроф поширюється й поглиблюється. Слово не як таке, а мистецьке, естетично оформлене й організоване зокрема, завжди було для людини.засобом звернення-до Божественного Начала (байдуже, чи плюралістично роздрібненого на масу богів і божеств, а чи сконденсованого в постаті Єдиного Бога, Творця і Вседержителя)" [101, 33].

Тарас Салига виводив українську літературу саме з християнської традиції, маючи на увазі не так історичний, як філософсько-психологічний аспект: ."...релігійність як світогляд, а поетичність як засада людської натури, як категорія психологічна — це наша праоснова, це фундамент нашого духовного розвою, це материк, з якого починається українське поетичне слово" [176,65].

Цікаву методику християнського тлумачення літературних творів — "христологічного прочитання" — запропонувала у 1998 р. Ганна Токмань на прикладі поезії Є. Плужника. її цікавили насамперед "інтертекстуальна присутність Біблії", "християнські категорії", "система християнського світогляду" тощо. Зосереджувалася вона і на витлумаченні образу Христа. Щоправда, термін "християнська міфологія" методологічно відсилав її інтерпретацію ще й до міфологічного методу [191].

Більшою чи меншою мірою христологічно-біблієзнав-чий характер мали докторські дисертації: Б. Криси "Образ світу в українській поезії XVII—XVIII століть" (1994), М. Сулими "Українська драматургія XVII—ХУЛІ ст." (1996), П. Біло-уса "Паломницька проза в історії української літератури" (1998).