Повна версія

Головна arrow Екологія arrow Транскордонні проблеми токсикології довкілля

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Норми діоксинів у навколишньому середовищі

Стан загрози людині, що зумовлений забрудненням навколишнього середовища сполуками з групи діоксинів, визначається на під-

ставі величини денної дози, що є небезпечною для людини. Величина цієї дози оцінюється так, як би при її вживанні протягом всього життя не виявилися б симптоми отруєння. Що ж до її кількісної величини, то тут існують дуже істотні розбіжності. Агентство охорони здоров'я СИТА пропонує визначити її на рівні 0,006 pq/кг/день, Агентство контролю продуктів харчування і ліків США – 0,06 pq/кг/день, Світова організація здоров'я (ВОЗ) – 10 pq/кг/ тиждень, Міністерство здоров'я Німеччини – 1-10 pq/кг/тиждень. Норми ЄГУ припускають концентрацію ТХДД у повітрі не більше ніж 0,4 pq/м*, у воді – 0,06 pq/дм3, у ґрунті – 0,02 рг/кг. Дозволений рівень емісії для розгляденої групи, згідно із нормами ЄГУ, складає 0,1 TEF/m3.

Як резюме – діоксини та наслідки дії

Таким чином, "діоксини" – це узагальнена "в народі" назва цілої групи сполук різних хімічних класів: діоксинів, фуранів і біфенілів. Подібність їхня полягає в тому, що всі вони належать до "ароматичних" сполук і всі вони містять атоми хлору. Але, найголовніше, вони є "суперекотоксикантами", при цьому однаково впливаючи на здоров'я людини. Існують ще деякі токсичні речовини, які діють так само, їх називають діоксиноподібними сполуками (ДПС). Повна назва трьох складових терміна діоксини є такою: поліхлордібензо-пара-діоксини (ПХДД), поліхлордібензофурани (ПХДФ) і поліхлорбіфеніли (ПХБ). Дуже часто ПХБ нібито виділяють, відособлюючи їх, та говорять про діоксини і ПХБ, або про діоксини/фурани і ПХБ.

Діоксин посідає четверте місце з-поміж найвідоміших токсичних речовин. Окрім того, він в 10 тисяч разів є більш токсичним, ніж бойова отруйна речовина – діізопропілфторфосфонат.

З одного боку, токсину властива висока токсичність, а з іншого боку, він характеризується досить низькими концентраціями в об'єктах навколишнього середовища.

Мінімальна токсична доза діоксину для людини при одноразовому введені може бути в межах 0,1-1,0 мкг/кг. Заданими інших авторів, розрахункова середня смертельна доза діоксину (ЛД50) при одноразовому потраплянні до організму дорівнює 70 мкг/кг ваги тіла; доза, що діє мінімально, орієнтовно складає 1 мкг/кг, що значно нижче порівняно з відповідними дозами всіх відомих синтетичних отрут.

Небезпека діоксинів є похідною від їхньої токсичності.

Відбувається зміна біохімії людей, які зазнали впливу діоксинів. Змінюються реакції на зовнішні подразники, компенсаторні механізми, імунні відповіді. З'являються клінічні симптоми патології з боку органів дихання, серцево-судинної системи, шлунково-кишечного тракту, підшлункової залози, органів зору, шкіри, а також до підвищеної чутливості до інфекційних захворювань. Сюди ж треба додати імунно-депресивний стан зі зниженою функцією специфічного захисту. Разом із біохімічними і гормональними змінами значна роль належить виснаженню резервних можливостей систем організму; формується новий рівень їхнього функціонування, коли організм здатен відповідати адекватно лише на незначні навантаження. При більш інтенсивних навантаженнях і/або впливі інших несприятливих чинників неадекватні відповіді різних систем організму в людей, що зазнали впливу діоксинів, можуть призвести до розвитку різноманітних значущих з медичного погляду патологічних станів. Тобто у звичайній ситуації від організму такої людини можна очікувати цілком неадекватної реакції. Так, людині дають ліки, а для неї ця виявляється отрутою. При цьому в її крові вже може і не бути діоксинів, але діоксиновий чинник продовжує діяти.

Діоксини насамперед вражають жінок і дітей. Найсильніше страждає реалізація репродуктивних функцій організму, і діти, які ще не народилися, перетворюються на потвори.

Як і при СНІДі, люди вмирають не від діоксинів, а від тих хвороб, які вражають їх отруєний організм із послабленою внаслідок цього імунною системою. Невипадково журналісти називають діоксини хімічним СНІДом.

Група, що має назву діоксини, охоплює 419 різноманітних сполук [14]. З-поміж них 28 сполук є надзвичайно небезпечними, але за токсичністю вони сильно відрізняються – від супертоксичного ТХДД до "просто" токсичного октахлордібензофурану або ще менш токсичних ПХБ. На жаль, у природі, у викидах промислових підприємств всі вони перемішані у різноманітних поєднаннях, що робить проблему їхнього розпізнавання надзвичайно складною, особливо якщо врахувати, в яких мізерних кількостях вони зустрічаються.

Найбільшу кількість діоксинів ми отримуємо разом із їжею, особливо з м'ясом і молочними продуктами. Окрім їжі, діоксини потрапляють також до організму з повітря і разом з пилом (2,2 і 0,8 пг/день відповідно). Питна вода не вносить помітного внеску до загальної суми діоксинів, що потрапляють до організму людини.

Діоксини завжди утворюються при високих температурах у присутності атомів хлору. Виняток становить, мабуть, тільки виробництво целюлози, при якому діоксини утворюються при не дуже високих температурах. Діоксини дуже стійкі і руйнуються при температурах вище 1000 ОС. Вивчення джерел викидів діоксинів пов'язане з проблемою утилізації промислових і побутових відходів, зокрема їхнього спалювання.

 
<<   ЗМІСТ   >>