Повна версія

Головна arrow Екологія arrow Транскордонні проблеми токсикології довкілля

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Методологія підходу до вирішення питань попередження забруднення атмосфери

Фізичний стан людини і її поведінка залежать від багатьох факторів. Серед них: хімічний склад і фізичні параметри атмосфери. Під дією забруднювачів повітря змінюються нормальні зв'язки між біохімічним процесом і поведінкою людини. В основі вивчення живих організмів лежить гіпотеза про те, що поведінка людини визначена генетично. У процесі життя людина набуває інших ознак поведінки. Основною причиною зміни поведінки є нейрохімічні процеси, що протікають у нервовій системі. Хімічні речовини повітря змінюють перебіг цих процесів, у результаті змінюється поведінка людини. Процес взаємозв'язку між біохімічними процесами і здатністю організму реагувати на забруднювачі атмосфери дуже важливий, оскільки він визначає стійкість до захворювань і здатність виживати. Чутливість до змін хімічного середовища визначається через граничне значення хімічного компонента, до якого поведінка людини коливається в межах природних параметрів. При підвищенні цього граничного значення спостерігається зміна поведінки чи поява таких реакції, що порушують параметри поведінки. Пристосування до певних змін якого-небудь компонента повітря призводить до послаблення пристосування до інших компонентів. Існують так звані екологічні пастки, викликані процесами пристосування. Наприклад, токсична дія оксиду вуглецю СО виявляється при концентрації 1000 млн-1 втратою свідомості через одну годину, через чотири години – смертю. Дослідження показали, що навіть дуже малі кількості СО, що утворюють 2-5 % карбоксигемоглобіну в крові, викликають порушення поведінки людини, не відчутні для самого потерпілого.

Другим прикладом такої екологічної пастки може слугувати пестицид дізопропілфторофосфат (ДФФ), який при дуже низьких концентраціях викликає порушення поведінки: порушується риторика, рефлекси, гальмуються процеси засвоєння знань.

Встановлення величини граничного значення вмісту хімічного компонента повітря, що не викликає зміни поведінки і здоров'я людини – це трудомісткий, довготривалий, але дуже важливий етап роботи.

Саме на підставі таких даних розробляються граничнодопустимі концентрації шкідливих речовин у повітрі. До шкідливих речовин відносять хімічні речовини природного чи штучного походження, дія яких на біологічні системи може привести до негативних наслідків.

Граничнодопустима концентрація – це норматив, що встановлює концентрацію шкідливої речовини в одиниці об'єму повітря, які при дії на організм протягом певного проміжку часу, практично не впливає на здоров'я людини і не викликає негативних наслідків у нащадків. Вимірюється ГДК в мг/м3 або в мкг/м3.

Оскільки діяльність і проживання людини охоплює три територіальні зони: робоче місце, санітарно-захисна зона виробництва, населений пункт, то і величина граничнодопустимої концентрації унормовується окремо для кожної зони.

Граничнодопустима концентрація шкідливої речовини в повітрі робочої зони (ГДКРЗ) концентрація, яка при щоденній (окрім вихідних) роботі протягом 8 год (не більше 40 год на тиждень) під час усього робочого стажу не повинна викликати захворювання чи відхилення в стані здоров'я, що можуть бути виявлені сучасними діагностичними методами досліджень, у процесі роботи працюючого чи у віддалені строки життя сучасного або майбутнього поколінь.

Робочою зоною вважається простір висотою до 2 метрів над рівнем підлоги чи площадки, на яких працює людина.

Робоче місце працюючого – це місце, на якому працюючий перебуває більшу частину свого робочого часу (більш 50 % або 2 год безперервно), це вся робоча зона при роботі в різних її пунктах.

Для населених пунктів встановлюються два нормативи граничнодопустимої концентрації:

Максимально-разова гранично допустима концентрація шкідливої речовини в повітрі населених пунктів (ГДКМР) – концентрація речовини в повітрі населених пунктів, що не викликає при вдиханні протягом 20 хвилин рефлекторних реакцій в організмі людини;

Граничнодопустима концентрація середньо добова (ГДКСД) це концентрація шкідливої речовини в повітрі населених пунктів, яка не повинна здійснювати прямий чи опосередкований вплив на людину при необмежено довгому вдиханні.

Таблиця 12.4

Граничнодопустимі концентрації деяких шкідливих речовин у повітрі (мг/м3) [38]

Речовина

ГДКР.З.

ГДКС.Д.

ГДКМ.Р.

Аміак

20

0,04

0,2

Бензол

5

0,1

1,5

Діоксид азоту

5

0,04

0,085

Діоксид сірки

10

0,05

0,5

Оксид вуглецю

20

3

5

Метаналь

0,5

0,012

0,055

Хлористий водень

5

0,2

0,2

В Україні встановлено ГДК більше ніж для 500 речовин.

Граничнодопустимі концентрації можуть використовуватись як норматив для оцінки стану атмосфери лише у випадку наявності однієї шкідливої речовини. Проте на практиці в атмосфері одночасно знаходяться декілька шкідливих речовин. У цьому випадку використовують комплексний показник забруднення атмосфери, який враховує вплив на стан атмосфери всіх шкідливих факторів:

де: – одиничний індекс забруднення для і-тої речовини;

- середня концентрація і-тої речовини;

– середньодобова граничнодопустима концентрація для і-тої речовини;

- безрозмірна константа, що приводить ступінь шкідливості і-тої речовини до шкідливості діоксиду сірки (прийнятого для порівняння) залежно від того, до якого класу шкідливості належить забруднююча речовина.

Класи шкідливості речовин об'єднують всі речовини в 4 групи в залежності від їх токсичності (табл. 12.5).

Таблиця 12.5

Класи шкідливості хімічних сполук залежно від їхньої токсичності [38]

Показники

Класи шкідлівості

I

дуже шкідливі

ІІ

високо шкідливі

ІІІ

помірно шкідливі

IV

мало шкідливі

ГДКр.з, мг/м3

менше 0,1

0,1-1,0

1-10

більше 10

ЛД50 при введенні в шлунок, мг/кг маси тіла

менше 15

15-150

150-5000

більше 5000 •

Також встановлена величина ЛД50 – середньо смертельна доза шкідливої речовини, що викликає смерть половини піддослідних тварин.

Залежно від класу шкідливої речовини, що використовується або виробляється на підприємстві, встановлена п'ятибальна санітарна класифікація промислових підприємств та об'єктів. Для кожного класу підприємств визначений розмір санітарно-захисної зони (табл. 12.6).

Санітарно-захисна зона – це ділянка території навколо виробництва, який є своєрідним бар'єром, що відділяє виробництво від житлових масивів, зменшуючи вплив підприємства на населення.

Таблиця 12.6

Санітарна класифікація промислових підприємств [38]

Клас підприємства

Розмір санітарно захисної зони, м

1

1000

2

500

3

300

4

100

5

50

 
<<   ЗМІСТ   >>