Повна версія

Головна arrow Екологія arrow Транскордонні проблеми токсикології довкілля

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

"Візьмемось за руки, друзі, щоб не пропасти поодинці!" (Б. Окуджава)

Перші спільні дії щодо очищення навколишнього середовища були зроблені під час розробки Конвенції із знищення хімічної зброї. Держави, які підписали Конвенцію, зобов'язалися знищити 100 тис т уже вироблених хімічних сполук. Це був перший пробний крок – крок це був вимушеним, оскільки знищення хімічної зброї повинно було відбуватися в межах загального зниження рівня напруженості між країнами. Сюди були включені і системи протиракетної оборони, і договори про знищення ракет і ядерних зарядів, і хімічна зброя.

Хімічна зброя не належить до стійких органічних забруднювачів; винятком є хімічна зброя першого покоління – іприт і люїзит, які можуть зберігати свої властивості багато років. Найновіша хімічна зброя створювалася такою, щоб після розпилення вона швидко розкладалась.

Перша Конвенція про повне знищення хімічної зброї була прийнята після двадцяти років переговорів; за цей час значна частина цієї зброї була знищена різноманітними безвідповідальними способами. Таке саме зараз відбувається і із стійкими органічними забруднювачами, до підписання Конвенції про СОЗ – за ці роки нічого не змінилося.

У Радянському Союзі, як уже згадувалось, хімічні боєприпаси частково були затоплені в північних морях і на Далекому Сході, а частково в озерах і болотах. Застарілі суміші іприту частково були спалені. Американці, окрім таких "простих" способів, намагалися здійснювати поховання у старих шахтах і свердловинах, французи також топили свої боєприпаси у морі. Усе це робилося таємно, оскільки хімічна зброя – це частина зброї держави. Унаслідок цього на час підписання Конвенції із заборони використання, виробництва і повного знищення всієї хімічної зброї, яку підписали десятки держав (як ті, що мають хімічну зброю, так і ті, що її не мають), було визнано, що в США є ЗО тис т бойових отруйних речовин, які підлягають знищенню, а в Росії – 40 тис т. Це і була перша обмежена, але дуже важлива дія, яка очищала планету приблизно від 100 тис т смертельно небезпечних хімічних речовин. Перелік цих речовин було обмежено тільки військовими газами: іприт, люїзит і нервово-паралітичні гази (табун, зарин, зоман і ві-ікс). У сумі ці гази здатні знищити або скалічити 15 млрд людей (поки що нас лише близько 7 млрд).

Конвенція включає і три списки небезпечних речовин, із яких можна отримати бойові отруйні речовини. Наприклад, із доступного тіодигликолю легко отримати іприт. До списку внесені і токсичні речовини, які раніше, під час першої світової війни, застосовувалися як хімічна зброя, а тепер широко використовуються у хімічній промисловості (хлор, фосген, синильна кислота).

За всіма речовинами, що перераховані у цих трьох списках (1 - нинішні бойові отруйні речовини, 2 – прекурсори, 3 – речовини подвійного застосування), встановлено строгий контроль. їхнє виробництво, застосування і продаж (купівля) повинні фіксуватися і надаватися в щорічних звітах Конвенційному комітету. Отже, Організація Об'єднаних Націй – спілка держав Земної кулі – виробила форму, спосіб для здійснення глобальних кроків із очищення планети від хімічних забруднень. Епоха безконтрольного забруднення Землі завершилася, а епоха очищення розпочалася.

У травні 2001 р. у Стокгольмі (Швеція) 110-ма країнами було підписано завершальний акт, а від імені 92-х держав була підписана конвенція, яка зараз має назву "Стокгольмська конвенція про стійкі органічні забруднювачі" [14]. Як уже зазначалось, у ролі першочергових стійких органічних забруднювачів було обрано 12 хімічних речовин. Виникає питання про те, чому було обрано тільки дванадцять. Як відомо, принцип "все або нічого" є мало продуктивним, оскільки він заперечує компроміс. Саме тому держави-ініціатори заборони стійких органічних забруднювачів обрали тільки дванадцять хімічних сполук, які необхідно заборонити для виробництва і використання та знищити. Цей список є відкритим для поповнення, і на переговорах з конвенції про стійкі органічні забруднювачі відпрацьовуються характеристики для включення нових стійких органічних забруднювачів до Конвенції. Список стійких органічних забруднювачів безсумнівно очолює "брудна дюжина", до складу якої входять хлоровмісні пестициди, такі, як ДДТ, хлордан, гептахлор, токсафен та ін., промислові продукти – гексахлорбензол, поліхлорбіфеніли і домішки побічних продуктів, поліхлордибензо-пара-діоксини і поліхлордибензофурани, які містять хлор і є дуже стійкими в навколишньому середовищі. Питання про їхню заборону є досить простим (окрім ДДТ), а ось питання про їхнє знищення, навпаки, є дуже складним.

Отже, нашим завданням було показати, наскільки безвідповідальною є діяльність людини, діяльність Homo contaminatus – "людини забруднюючої", ця діяльність, на жаль, набула планетарного масштабу. Дуже важливо, що Homo sapiens – "людина розумна" поступово починає знищувати плоди своєї безвідповідальності. Прикладів такої діяльності поки що, на жаль, не так багато, саме тому вони у всіх на слуху. Це боротьба із радіоактивним забрудненням планети, відродження Великих озер в Америці, очищення басейну ріки Рейн у Європі, робота із знищення хімічної зброї і ось зараз – заборона і знищення стійких органічних забруднювачів. Проте це тільки добрі яскраві приклади, але є і не настільки відомі, але по-своєму прекрасні. Сюди треба включити не тільки різке зниження викидів діоксинів у Європі внаслідок встановлення жорстких норм на ці викиди, але й всі ті дії, які були спрямовані на скорочення великомасштабних викидів. Сюди передусім належать викиди оксидів азоту, викиди сірки, метану, аміаку і летких органічних сполук.

Уся наша планета насправді окутана невидимим, але досить відчутним отруйним смогом, туманом, який об'єднує всіх людей незалежно від кольору їхньої шкіри, їхньої релігії чи соціального статусу. Цей смог накриває все людство однією отруйною ковдрою, незалежно від того, бажає воно цього чи ні. Ви колись побачите, що розлив ПХБ десь у Воронежу або в Пенсільванії обов'язково дасть про себе знати в Арктиці і в Антарктиді і буде руйнувати здоров'я аборигенів. І ДДТ, колись викинуте через недбалість, раптом опиняється в чистих альпійських льодовикових озерах. Варто, приміром, згадати, як вибух потужної водневої бомби на Північній Землі відгукнувся в усіх країнах, і навіть у Китаї рівні забруднення були катастрофічними. Про Чорнобиль і говорити не доводиться – це відомо всім. Проте це все катастрофи, що є явними і всім зрозумілими. Разом із тим існують й інші катастрофи, які є катастрофами, що повільно розвиваються, або відтягнутими катастрофами. Ці назви чудово підкреслюють, що руйнування природи може бути досягнуто і без страшних вибухів, а поступовим просуванням діоксинів або якоїсь іншої подібної отрути. Так, нещодавно у питній воді було відкрито новий потужний мутаген – "чинник X", на жаль, є всі підстави очікувати на можливість відкриття ще таких печальних фактів.

Будова нашої планети є такою, що дихання океанів не досягає центральних зон материків, але атмосферні вихри безперервно перемішують увесь повітряний простір і пов'язують струминними течіями і іншими повітряними потоками всі континенти. Далека перуанська течія Ель-Ніньо впливає на атмосферні потоки і відгукується в Росії. Після падіння тунгуського метеориту багато місяців у Європі спостерігалися надзвичайно красиві заходи, попіл від вибуху вулкана Крактау декілька разів обійшов навколо Землі, поки не розпорошився. На атмосферні явища витрачається майже 20 % сонячної енергії, яку отримує Земля. Саме тому створені в Європі спеціальні центри, які відслідковують переміщення забруднень разом із повітряними масами, виконують дуже важливе завдання.

У 1979 р. у Женеві було підписано Конвенцію про транскордонні переноси, в 1984 р. – протокол про фінансування цієї програми, в 1985 р. держави, яки підписали Конвенцію, погодилися зменшити викиди сірки принаймні на 30 %, що вступило в силу в 1987 р. [14].

Усі ці Конвенції і Протоколи передбачали, що держави-забруднювачі будуть виплачувати компенсацію постраждалим країнам. Так, якщо буде доведено, що викиди сірки в Германії впливають на ліса в Швеції, то німцям доведеться виплатити Швеції певну компенсацію. До роботи підключилися інженери, на той час, коли питання про хімію кислотних дощів було майже зрозумілим, були побудовані потужні очисні споруди, більше почали використовувати газ, і відбулося різке зменшення викидів SO2, небезпека кислотних дощів різко зменшилася.

Як тільки в Європі і в Північній Америці знизилися викиди SO2 і NOx, проблема кислотних дощів щезла. Вода в ріках і озерах має нормальну кислотність (pH), відновлюються екосистеми, в Центральній Європі знову росте чудова сосна Scota pine, яка майже щезла. Сосни взагалі люблять чисте повітря і можуть слугувати надійним індикатором: якщо сосни сохнуть, значить десь викидається багато SO2 або автомобільних газів. Окрім того, знизилася швидкість корозії як сталі, так і цинкових покрить.

Отже, головний висновок – люди дійсно можуть врятувати природу і себе. Не треба підштовхувати уряди до прийняття сурових законів проти забруднювачів природи. Це так просто: боремося за природу ми, а вигідно це нашим дітям. Щоправда, біоценози, жива природа, відновлюються повільно, а багато з них не відновиться вже ніколи.

Варто звернути увагу на потужний потік забруднень, що йдуть із Китаю. З-поміж інших забруднювачів Китай викидає велику кількість сірчистого газу. Це пов'язане з тим, що в Китаї є значні запаси вугілля, але, нажаль, із великим вмістом сірки. Промисловість Китаю, що розвивається, потребує все більше і більше енергії, і все більше і більше вугілля спалюється задля цієї мети. Якщо не буде вжито спеціальних заходів, то можна очікувати, що ще один рукотворний вулкан буде знайдено в Китаї.

Емісійний чинник (скільки викидається діоксинів) для теплових станцій на вугіллі – 0,478 нг/кВт год, або 1,4 нг/кг палива [14]. Ці дані дозволяють підрахувати, скільки викидають теплові станції діоксинів у Росії і в Китаї, де із очисними спорудами також не все дуже добре.

Зрозуміло, що самі кислотні дощі після зниження викидів не припинилися, просто вони стали більш дрібними і повільно, але впевнено постачають сульфіт-іони і сульфат іони до ґрунту. Так, за даними 1991 р. разом із вітрами на територію Росії з України потрапило 405 тис т сірки, із Германії – 194 тис т, із Фінляндії – 28,9 тис т на рік. У 1994 р. 48 % сірки, що випала на Європейській території Росії, принесено із Заходу. Обмін сірки є дуже активним. Росія також бере участь у цьому "обміні". Так, вона передала іншим країнам 190 тис т сірки. Така сама проблема є дуже гострою для Нідерландів. Росія викинула у повітря в 1992 р. 8,5 млн т сірки, із них 26 % постачає Норильський комбінат (2,4 млн т в 1991 р.), накриваючи всю Архангельську область і більшу частину Си- біру [14].

Отже, техногенне забруднення дійсно набуло глобальних масштабів. У центрі Європи нібито діє потужний вулкан, який викидає мільйони тон сірки, оксидів азоту, чадного газу та інших неорганічних і органічних токсикантів, тисячі тон токсичних металів і тони надзвичайно токсичних стійких органічних забруднювачів.

Можна сміливо сказати, що внесок країн Північної півкулі, Африки, Азії і Америки (окрім СІЛА і Канади) до глобального забруднення не буде сильно різнитися від внеску країн Північної півкулі. Насамперед це пов'язане з тим, що їхня промислова потужність, а отже, і забруднення навколишнього середовища, не нижчі, ніж в європейських країнах і в Північній Америці. Достатньо згадати Китай, Японію, Індію, Венесуелу, Бразилію, Чилі та інші великі промислові держави; їхні викиди можуть бути вищі за європейські з огляду на слабкість законодавства з охорони навколишнього середовища і безвідповідальне ставлення до необхідності будувати очисні споруди. Промислова Японія тільки недавно встановила жорсткі Європейські норми з викидів діоксинів, які вже набули чинності, і відразу ж були закриті 900 дрібних сміттєспалювальних заводів із 1900, що є в країні. Інші, так само, яків Нідерландах, будуть або закриті, або реконструйовані. Нові сміттєспалювальні заводи будуть будуватися із врахуванням норм викидів, прийнятих у Європі.

Ми вже говорили про "обмін" забрудненнями між державами – сіркою, оксидами азоту та іншими багатомільйонними забруднювачами, які несуть вітри. Після всіх потужних вивержень вулканів заходи стають красивими через викинуті до верхньої атмосфери частинки. Газові струмені вулканів пробивають тропосферу й уходять до верхніх прошарків атмосфери. Наші рукотворні вулкани не можуть виробити потужний вибух до верхньої атмосфери, але все ж таки забруднюють ті прошарки атмосфери, в яких дують сильні вітри, і поширюють викиди по всій Земній кулі. Проте є ще один механізм переносу забруднювачів, який має відношення до нелетких забруднювачів і називається "глобальною дистиляцією".

Уже дуже давно було зроблено дивне відкриття – виявилось, що в тканинах пінгвінів в Антарктиді знайдено сліди ДДТ. Це було, звичайно, зовсім незрозуміло. Набагато пізніше в тканинах північних народів знайшли ПХБ і діоксини. Було очевидно, що пінгвіни і північні народи страждали не через свою провину – поруч із ними не було жодних промислових об'єктів. Усе пояснила "глобальна дистиляція" . Як відомо, термін дистиляція, тобто перегонка, походить від латинського слова, що означає 'крапля'. Вчені вважають, що так само діє планетарний насос. Десь залишили без догляду ДДТ або розлили ПХБ, їхні пари піднімаються до атмосфери, потрапляючи до холодної зони, вони конденсуються, утворюючи мікрокраплю, яка опускається на землю, на воду, на лід. Далі потрапляючи до води (початок ланцюга харчування), забруднювач розпочинає свою звичну подорож: рослина – риба – людина або хижаки (тюлені, пінгвіни, орли і т. ін.). Врешті-решт людина отримує своє.

Дивно, що тільки нещодавно були оприлюднені дані про те, що альпійські озера забруднені ДДТ, який вже 15 років заборонений в Європі. У льодовикових озерах концентрація ДДТ була в 1000 разів більшою, ніж у розташованих нижче озерах поза зоною льодовика [14]. Розуміючи механізм "глобальної дистиляції", дуже просто пояснити цей результат. Оскільки ДДТ – тільки один із дванадцяти стійких органічних забруднювачів, то, поза сумнівом, скоро вони (а також ртуть) будуть знайдені у високогірних районах.

Ми не можемо сховатися від глобального смогу, забруднення всієї планети – це вже реальний факт, і якщо ми відчуваємо хоча б мінімальну відповідальність за наших дітей, онуків і правнуків, за здоров'я всіх людей і якщо ми хочемо зберегти нашу зелену планету чистою, то проблему треба вирішувати вже зараз. Людина може все – і знищити життя на Землі, і відновити Природу. Питання в тому, який шлях вона обере.

 
<<   ЗМІСТ   >>