Повна версія

Головна arrow Екологія arrow Екосистемологія

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

ПЕРЕДМОВА

Усвідомлення не лише науковцями, але й громадськістю тісних взаємозв'язків і взаємозалежностей між живими істотами й середовищем їх існування, залежності життєвого стану цих істот від якості природного середовища, з одного боку, і відчутних негативних змін, що відбуваються в навколишньому природному довкіллі під впливом господарської діяльності людини, з другого, спричинилися до того, що екологія стала однією з найактуальніших галузей знання. Її здобутки й перспективи виявилися предметом обговорення не лише біологів, але й філософів, економістів, географів, медиків, демографів, політиків і фахівців інших галузей науки. Поряд з популяризацією ідей екології це зумовило її безпрецедентну деформацію, подекуди профанацію й вульгаризацію. Деякі філософи визначали екологію не як розділ знання, а як загальнонауковий методологічний засіб пізнання будь-яких суспільних, природних чи технологічних явищ і процесів, що відбуваються в певному середовищі. Інші (Білявський та ін., 1993; Микитюк та ін., 1998; Кучерявий, 2000) услід за М.Ф.Реймерсом (1993) почали “роздягати екологію “з коротких штанців, одягнених на неї Е.Геккелем" (Реймерс, с.12). Географи ж робили спробу перехопити об'єкти, предмет і завдання екології, а її оголосити природознавчим підходом (детальніше ці питання висвітлені в наших попередніх працях: Голубець, 1980, 1982, 1984, 1985, 1997, 2000).

Під цим впливом наукову літературу, періодичні видання й засоби масової інформації заполонили такі поняття, як “екологія культури, “екологія мистецтва, “екологія любові, “екологія суспільства (соціальна екологія)”. Популяризатори з розпукою повідомляють про “забруднену екологію, “зіпсовану екологію, “погану екологію тощо. Спричинилося до цього й звичайнісіньке ігнорування чи нерозуміння різниці між двома кардинально відмінними поняттями: “галузь науки і “середовище (умови), в якому існує явище чи відбувається процес. Часто певна категорія дослідників чи “пропагандистів, не розуміючи суті явища або намагаючись поіменувати його ультрамодна, вдаються до застосування логічних покручів типу “екологія душі, чи на стан здоров'я населення впливає “загазована екологія", дезорієнтуючи читача (слухача), дискредитуючи науку і підкреслюючи свою некомпетентність.

Аналіз понад 130-річного (починаючи від Е.Геккеля) наукового спадку дає підставу констатувати, що екологія - це галузь біологічних знань, яка вивчає взаємовідношення між живими організмами й середовищем їх існування, між сукупностями цих організмів(популяцій,угруповань), і їх середовищем, а також будову й функціонування екологічних систем у їх природному чи антропогенному оточенні. Об'єктами екології таким чином є живі системи всіх рівнів організації: організмові, популяційні та екосистемі. На сьогодні в межах екологи переважно виділяють три основні розділи: аутекологію (екологію організмів), демекологією (екологію популяції) та синекологію (екологію угруповань), підпорядковуючи останній вчення про екосистеми (Дажо, 1974; Риклефс, 1979; Smith, 1990; Begon а.а., 1995; Krebs, 1996). В.Д.Федоров, Т.Г.Гільманов (1980) та Ю.Одум (1986), навпаки, основною функціональною одиницею екології вважають екосистему, применшуючи цим самим значення екології організмів і популяцій

Завдання, об'єми і методи перших двох розділів екології давно усталені. Під синекологією розуміють розділ знань, об'єктами вивчення якого є угруповання в найширшому розумінні цього терміну (угруповання рослин, тварин, мікроорганізмів, біоценозів, трофічних груп тощо). Проте, вона не володіє комплексними науковими методами вивчення структурно-функціональних особливостей екосистем, зокрема їх енергетики, продуктивності, біогеохімічних циклів, самоорганізації і саморегуляції тощо. Тому цілком доречним є обмеження завдань і предмета досліджень синекології до меж її пізнавальних можливостей, а саме до вивчення екології угруповань. Натомість, як свідчать матеріали численних наукових праць (Дажо, 1975; Рудько, 1977; Рамад, 1981; Одум, 1986; Ulminski, 1995; Krebs, 1996 та ін.) і наслідки наших багаторічних досліджень (Голубець, 1982; Биогеоценотический покров.., 1983; Антропогенні зміни.., 1994), давно існує потреба у вичленуванні четвертого основного розділу загальної екології, об'єктом вивчення якого є екосистема - екосистемології, розуміючи під нею розділ знань про структурно- функціональні особливості екосистем, їх генезис, історію формування, еволюцію та антропогенну динаміку, можливості й способи їх використання для потреб людини. На користь формування цієї галузі знань свідчить й те, що екосистема як один з трьох основних, здатних самостійно існувати, рівнів організації живого (Голубець, 1977, 1982) практично до сьогодні не є об'єктом викристалізуваного розділу науки. Трактування екосистеми Ю.Одумом (1986) як основної функціональної одиниці екології нам видається не зовсім коректним, оскільки такими ж основними й реальними одиницями цієї галузі знань є також організм, популяція й угруповання. Про доречність екосистемології згадував Л.І.Номоконов (1989). Це поняття використовують у науково-популярних виданнях США. Е.Піанка (1981) називав її “системна екологія", а І.В.Стєбаєв та ін. (1993) - “біогеосистемна екологія".

Поряд з чисто науковою потребою - методологічного і структурного впорядкування екології, існує багато прикладних проблем, зокрема в сільському, лісовому і водному господарствах, містобудуванні, промислових технологіях, охороні природи тощо, успішне розв'язання яких можливе лише на основі глибоких знань структурно-функціональних особливостей загосподарованих екосистем, форм їх реакції на різноманітні антропогенні збурення. Важливими завданнями постають формування ефективних штучних наземних і водних екосистем, опрацювання способів збереження довкілля і забезпечення умов сталого розвитку для теперішнього і прийдешніх поколінь й, особливо, формування екологічних знань, екологічної свідомості та екологічної поведінки людини за умов невпинного росту чисельності населення, деградації навколишнього природного середовища, виснажування невідновних природних ресурсів, нестачі продуктів харчування та ін. Для формування галузевих екологічних знань (прикладних розділів екології) необхідна добре опрацьована теорія екосистемології.

Протягом останніх десятиріч XX століття вчення про екосистеми зайняло провідне місце серед інших розділів загальної біології. Воно озброєне сучасною науковою апаратурою, новими методами досліджень, опирається на широкопланові експериментальні й польові досліди. Наукового пізнання й практичного розв'язання чекає безліч застарілих і нових екологічних проблем, тепер уже не лише локальних і регіональних, але й глобальних (обезлісення планети, руйнування озонового екрана, забруднення атмосфери й світового океану, парниковий ефект, опустелювання суші тощо).

Мета цієї праці - узагальнити наукові здобутки з питань вивчення структури й функціонування, еволюції, природної та антропогенної динаміки екосистем на всіх ступенях їх складності, підійти до оцінки їх екологічних потенціалів, кібернетичної суті і методів керування екологічними процесами, обґрунтувати шляхи використання надбань екосистемології для вирішення одного з найважливіших завдань майбутнього століття - забезпечення сталого розвитку.

Екосистемологічні проблеми надзвичайно різнопланові й складні. Нема найменшого сумніву в тому, що розглянути їх в одній публікації і дати відповіді з усіх наболілих питань неможливо. Тим більше, що багато з них - дискусійні. Чимало наукових гіпотез чекають підтвердження своєї вірогідності. Не все з'ясоване не лише щодо будови, функціонування та стійкості біосфери, але й таких елементарних екосистем, як консорційні. За таких умов неминучі контраверсійні висновки, суперечливі результати й полеміки. Проте, будемо щасливі, якщо ця книжка допоможе в наближенні істини, буде використана педагогами для написання підручників і методичних посібників, студентами - у поглибленні знань, а науковцями - у подальшому розвиткові цієї важливої галузі науки.

Уважаю своїм приємним обов'язком висловити щиру подяку співробітникам відділу екосистемології, старшим науковим співробітника Г.Марискевич і М.П .Козловському, науковим співробітникам Б.О.Крокуй Б.Г.Процю, молодшим науковим співробітникам та інженерам М.Шпаківській, М.А.Павлюк, В.І.Яворницькому, А.Т.В.Башті, Г.В.Полив'яній, М.М.Гринчаку, Ю.В.Канарському, Р.Г.Олексину, В.І.Козловському, Є.М.Давидюку та М.С.Лапці і Ю.В.Мандзинцю за допомогу у підготовці рукопису до друку, а також працівникові кафедри іноземних мов Львівського державного медичного університету ім. Д. Галицького п. магістру О. Олесневичу за переклад підсумку англійською мовою.

Щиро вдячний генеральному директорові Державного лісогосподарського об'єднання “Львівліс. А.М. Дейнеці за фінансову підтримку виходу в світ цієї книжки.

 
<<   ЗМІСТ   >>