Повна версія

Головна arrow Екологія arrow Екосистемологія

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Парцелярні екосистеми

Консорційна екосистема - це невеличка цятка в просторі біосфери, краплина в океані життя. Сукупність таких однорідних цяток - автономних консорцій (ядро - автотрофний неепіфітних організм) утворюють найменшу горизонтально спроектовану одиницю - однорідну плямку біогеоценотичного покриву. Територіальне поєднання таких плямок відображає найдрібнішу горизонтальну мозаїку біогеоценозних екосистем. Дослідники структури біогеоценозу відзначали, що хоча він займає однорідну ділянку земної поверхні й характеризується значною одноманітністю будови за показниками інших компонентів (рослинних, тваринних, ґрунтових), йому властива певна мозаїка структури, а в зв'язку з цим й функціональних рис (наприклад, темпів трансформації сонячної енергії та вологи, накопичення органічної речовини і загальної продуктивності тощо). Найкраще цю неоднорідність можна побачити на основі аналізу територіального розподілу рослинного покриву, його видового складу, вертикальної будови (співвідношення ярусів), зімкненості тощо. Вона зумовлена як природними, так й антропогенними чинниками. Серед перших - незначні відмінності в мікрорельєфі (видолинки, горбкуватість), а в зв'язку з цим у ґрунтово-гідрологічних умовах окремих ділянок, особливості насіннєвого та вегетативного поновлення, конкуренція між клонами і ценопопуляціями рослин, плямисте поширення хвороб і шкідників, вітровал або всихання окремих дерев, нерівномірне внесення добрив на луках, локальна діяльність землерніїв тощо. Серед других - вибіркове вирубування дерев, локальна заготівля лісової підстилки, випасання худоби та ін.

Парцелярна будова ділянок: А - вологої евтрофної чистої бучини зеленчу- ково-волосистоосокової (парцели: 1 - буково- волосистоосокова, 2 - буково-зеленчукова, З - буково-яглицева, 4 - буково-мертвопокрив- на, 5 - буково-квасеницева, 6 - буково-маренко- ва, 7 - буково-медункова); Б - вологої олігот- рофної чистої бучини чорницевої (парцели: 1 - буково-чорницева, 2 - буково-мертвопок- ривна, 3 - буково-орлякова).

Парцелярна будова ділянок: А - вологої евтрофної чистої бучини зеленчу- ково-волосистоосокової (парцели: 1 - буково- волосистоосокова, 2 - буково-зеленчукова, З - буково-яглицева, 4 - буково-мертвопокрив- на, 5 - буково-квасеницева, 6 - буково-маренко- ва, 7 - буково-медункова); Б - вологої олігот- рофної чистої бучини чорницевої (парцели: 1 - буково-чорницева, 2 - буково-мертвопок- ривна, 3 - буково-орлякова).

Рис.2.2. Парцелярна будова ділянок: А - вологої евтрофної чистої бучини зеленчу- ково-волосистоосокової (парцели: 1 - буково- волосистоосокова, 2 - буково-зеленчукова, З - буково-яглицева, 4 - буково-мертвопокрив- на, 5 - буково-квасеницева, 6 - буково-маренкова, 7 - буково-медункова); Б - вологої оліготрофної чистої бучини чорницевої (парцели: 1 - буково-чорницева, 2 - буково-мертвопокривна, 3 - буково-орлякова).

Епіпарцели пирійника чистого (за Hoмoконовим, 1989): 1 - плакуново-пирійна, 2 - бекма- нієво-плакуново-пирійна, 3 - плакуново-роговиково- пирійна,4 - осоково-вербозіллєво-пирійна,5 -солод- ково-плакуново-пирійна, 6 -солодково-тонконогово- пирійна, 7 - бекманієво-водянохріново-пирійна.

Рис. 2.3. Епіпарцели пирійника чистого (за Hoмoконовим, 1989): 1 - плакуново-пирійна, 2 - бекма- нієвоплакуново-пирійна, 3 - плакуново-роговиковопирійна,4 осоково-вербозіллєво-пирійна,5 - солодково-плакуново-пирійна, 6 -солодково-тонконогово- пирійна, 7 - бекманієво-водянохріново-пирійна.

Мозаїчність у будові рослинного покриву спричиняє відмінності в структурі тваринного населення (Козловский, 1988), режимі зволоження та освітлення, темпах деструкції мертвої органіки, роботі мікробних комплексів, темпах біотичного кругообігу тощо (Биогеоценотический.., 1983). Для відображення такої взаємозумовленої строкатості компонентів у внутрішній будові біогеоценозу, тобто в межах одного екотопу, М.В.Диліс запропонував поняття “біогеоценотична парцела".

Під біогеоценотичною парцелою розуміємо структурну частішу горизонтального поділу біогеоценозу, котра відрізняється за складом, структурою й властивостями компонентів, специфікою їхніх зв' язків і матеріально-енергетичного обміну та виділяється на цілу глибину біогео- ценотичної товщини, включаючи її надземну і ґрунтову частини (Диліс, 1978). Таким чином, біогео- ценотичні парцели є найменшими територіально вирізненими екосистемологічними таксонами в межах біогеоценозної екосистеми, які за своїми структурно-функціональними параметрами цілком відповідають назві “парцелярна екосистема". Величина окремої ділянки парцелярної екосистеми може коливатися від кількох десятків до сотень і тисяч квадратних метрів. Наприклад, у вологій евтрофній зеленчуково- волосистоосоковій чистій бучині Бескидів (за класифікацією Голубця, Малиновського, 1967). Я.П.Одинак і Д.В.Борсук (1983) виділяли такі основні парцели (рис. 2.2А): 1) буково-волосисто- осокову, яка займає 45% площі.

Запас фітомаси трав'яного ярусу становить близько 960 кгта'1 (в абсолютно сухому стані), з котрих 82,1% припадає на осоку волосисту, 12,0% - зеленчук жовтий, 5,1% - маренку запашну, решта - на квасеницю звичайну, щитник чоловічий, герань Робертову, яглицю звичайну, підлісник європейський, переліску багаторічну; 2) буково-зеленчукову, займає 26% площі. Запас фітомаси трав'яного ярусу - 490 кг. га, 73% котрої утворює зеленчук жовтий, 20,5% - осока волосиста, 2,8% - маренка запашна, решту - підлісник європейський, зірочник лісовий, переліска багаторічна, фіалка лісова, квасениця звичайна; 3) буково-яглицеву (14% площі), має запас фітомаси 860 кгта'1, 79,3% якої припадає на яглицю звичайну, 9,3% - зеленчук жовтий, 4,7% - щитник чоловічий, 3,6% - осоку волосисту, решта - на шавлію клейку, розхідник звичайний, герань Робертову та інші; 15% площі займають додаткові парцели: буково-мертвопокривна (10%), буково-квасеницева (2%), буково- маренкова (2%) і буково-медункова (1%). У свіжій маренково-волосистоосоковій чистій бучині основними були лише дві парцели - буково- мертвопокривна (47% площі) і буково-волосистоосокова (42%), додатковими - буково-маренкова (5%), буково-зеленчукова (5%) і буково-переліскова (1%), а в вологій оліготрофній чорницевій чистій бучині - одна основна (буково-чорницева - 86% площі) і дві другорядні - буково- мертвопокривна (9%) і буково-орлякова (5%; рис. 2.2Б). На луці чистого пирійника (Agropyretum purum) в заплаві Нижнього Дону Л.І.Номоконов (1989) описав сім парцел (називаючи їх епіпарцелами): плакунові-пирійну (36,7%), бекманієво-плакуново-пирійну (26,6%), плакуново-роговиково-пирійну (14,9%) осоково-вербозіллєво-пирійну (4,4%), солодково-плакуново-пирійну (11,1%), солодково-тонконогово-пирійну (2,5%), і бекманієво-водянохріново-пирійну (3,8%; рис. 2.3.).Окрім назв парцел в дубовому смеречнику під Москвою, а їх виділено 11 (смереково-волосистоосокова, смереково-квасеницева, великопапоротєва у вікні деревного ярусу, дубово-яглицева, смереково-костяницево-пальчастоосокова. смереково-щитникова, дубово-осиково- медункова, березово-смереково-мертвопокривна, ліщиново-щитникова у вікні, осиково-яглицева та яглицева у вікні деревного ярусу), М В Диліс (1978) наводить порівняльні показники структури та метаболізму двох парцел (табл. 2.2). їх істотна відмінність між собою свідчить про значну парцелярну строкатість біогеоценозу. Але, на жаль, нам не пощастило знайти дані, які розкривали б речовинно-енергетичну та біогеохімічну різницю між парцелами. Ці питання мають не лише наукове, але й чисто виробниче значення (наприклад, парцелярні умови як основа природного чи штучного лісовідновлення, заготівлі лікарської і технічної сировини, розмноження шкідників тощо) і чекають своїх ґрунтовних досліджень.

М.В.Диліс (1978), Л.І.Номоконов (1989) та ін. рекомендують розрізняти, крім основних і додаткових, також корінні (знаходяться у відносній відповідності з наявними матеріально-енергетичними ресурсами екотопу) і похідні (виникли під впливом господарського втручання або руйнівних природних чинників: вітру, пожежі, повені тощо), стійкі (до зовнішніх збурювальних впливів) і нестійкі (переходять у лабільний стан, деградують під впливом зовнішніх факторів) парцели. За співвідношенням консорцій автотрофних неепіфітних організмів, певно, доречно виділяти чисті (однодомінантні) і мішані (багатодомінантні) парцели. Немаловажне значення, за словами М.В.Диліса, має парцелярний аналіз біогеоценозів для правильної організації наукових досліджень, зокрема вибору місць для фенологічних і метеорологічних спостережень, ґрунтових розрізів, визначення запасів фітомаси і мертвої органіки, видового складу і трофічних груп ґрунтової фауни, грибного міцелію, темпів розкладу опаду і відпаду тощо. У парцелярних екосистемах згадані показники будуть відрізнятися. Тому вичерпна екосистемологічна характеристика біогеоценозу може базуватися лише на усереднених показниках його парцелярних екосистем. У літературі не було інших пропозицій щодо назв парцелярних екосистем, порівняно з тими, що згадані в цьому розділі. На нашу думку, їх можна залишити в екосистемологічному вжитку, але за умови, що характеристика кожної парцели буде супроводжуватися кількісними показниками, які відображатимуть структурні та речовинно-енергетичні її особливості, і що в назві фігуруватиме назва біогеоценозної екосистеми, в межах котрої виділена парцелярна екосистема, наприклад, квасеницева парцела вологої мезотрофної чистої карпатської смеречини або зеленчуково-квасеницева парцела смеречника квасеницево-переліскового на місці вологої евтрофної карпатської ялицевої бучини.

таблиця 2.2.

Деякі показники структури та метаболізму двох типів парцел у волосисто-осоковому дубовому смеречнику під Москвою (за Дилісом,1978)

Таблиця 2.2. Деякі показники структури та метаболізму двох типів парцел у волосисто-осоковому дубовому смеречнику під Москвою (за Дилісом,1978)

 
<<   ЗМІСТ   >>