Повна версія

Головна arrow Екологія arrow Екосистемологія

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Людина й біосфера

Важливим чинником зростання масштабів антропогенних перетворень на Землі с різке збільшення чисельності населення (рис.5.10), зростання його соціально-економічних потреб і технічного оснащення (Ковда, 1971; Наше общее.., 1989; Программа действий..,1993; Голубець.1997а,б). В історичному аспекті їх можна розділити на таких п'ять етапів (табл.5.7).

  • 1-й етап - етап первісного впливу на чисельність особин окремих видів рослин і тварин, які людина використовувала для задоволення своїх життєвих потреб; він тривав десятки тисяч років, починався понад 40-50 тисяч років до н.е. - у верхньому неоліті;
  • 2-й - етап поступового впливу виробничої діяльності на структуру популяцій експлуатованих видів рослин і тварин і на біогеоценотичний покрив суші внаслідок розвитку мисливства, рибальства, скотарства, землеробства і різних ремесел; його тривалість - кілька тисячоліть - від бронзового віку - 4-2 тисячоліття до н.е. до промислового перевороту в кінці XVIII сторіччя;
  • 3-й - етап бурхливої та істотної трансформації плівки житія у зв'язку з розвитком машинної індустрії, шляхів сполучення, транспорту, гірничодобувної промисловості, урбанізації, сільського господарства тощо; його тривалість не перевищувала 150-170 років і займала проміжок між промисловим переворотом і науково-технічною революцією п'ятдесятих років нашого століття;
  • 4-й етап - після науково-технічної революції другої половини XX ст., яка на базі найновіших досягнень науки, зокрема, кібернетики, біофізики, біоніки, ядерної фізики призвели до виробництва машин і механізмів нового покоління. Вони дали змогу виготовити величезні запаси термоядерної зброї, освоїти Космос і глибокі шар літосфери, приборкати різноманітні людські хвороби, впливати на геном живих істот і спричинилися до істотного забруднення природного середовища синтетичними отруйними речовинами, важкими металами, радіонуклідами, канцерогенами й до подальшої девастації наземних і водних екосистем. Це - також етап розгортання міжнародного співробітництва з охорони довкілля, генофонду і біотичного розмаїття Землі, управління глобальними демографічними, соціально-економічними, екологічними та іншими процесами. На цьому етапі біосфера перейшла на ноосферну стадію свого розвитку (Вернадский, 1989), тобто перетворилася в підсистему соціосфери, організованої людським суспільством і керованої його інтегральним інтелектом (Голубець, 1997а).

Наприкінці XX ст. започатковується 5-й етап структурно-функціональних змін у біосфері. Людство не лише продовжило інтенсивну експлуатацію біотичних ресурсів і корисних функцій екосистем, глибоку трансформацію біогеоценотичного покриву, чим спричинилося до небезпечних змін у біосфері. Воно започаткувало безпосередній вплив на її функціональні показники через забруднення Космосу, руйнування озонового екрану, провокування парникового ефекту й перетворило плівку життя в об'єкт безпосереднього виробничого використання, переважно в чисто соціальних інтересах, без огляду на її визначальну організаційну роль у біосфері, на наслідки змін у її будові і роботі. Найважливішою проблемою глобального плану стає забезпечення сталого розвитку (здорової економіки, здорового довкілля і сприятливих умов життя всіх народів світу) та ефективного керування екологічними, економічними, соціальними, демографічними, технологічними, політичними та іншими процесами (Программа действий.., 1993; Голубець, 19976).

У розділах 1 і 5.1, у наших попередніх працях (Holubets, 1995; Голубець, 1997а,б та ін.) було відзначено, що соціальна людина, людське суспільство за відношенням до живих систем, у тому числі й до біосфери виступає як зовнішній збурювальний чинник. Вони виникли і розвивалися в біосфері, але ніколи не були підпорядкованими їй ні структурно, ні функціонально. Лише людина, сукупність людей як біологічний вид належать до моноліту життя, живої речовини біосфери (Вернадский, 1980, 1989). Особистість, соціальні об'єднання людей належать до вищої - над біотичної форми організації. їх структурно-функціональна єдність із живими системами - екосистемами та біосферою реалізовується на рівні геосоціосистемних і соціосферний структур (Голубець, 1997а).

За узагальненими рисами взаємовідношення між людством і біосферою в історико-еволюційному плані можна розділити на три етапи. їх сутність допомагає розкрити проста кібернетична схема (рис.5.1), яка також відображає характер взаємовідношень між соціальним і біотичним у біосфері на доноосферній стадії її існування.

Перший етап взаємовідношень між людством і біосферою можна характеризувати як етап стихійного (недостатньо усвідомленого) впливу людського суспільства на живі системи - неконтрольованого збурювального діяння (рис.5.1).

Другий етап таких взаємовідношень співпадає з періодом свідомого, цілеспрямованого, контрольованого зовнішнього збурювального впливу людини на біотичні системи. Його в усіх випадках можна характеризувати як проведення експерименту.

Якщо збурювальний вплив спрямований на керовану систему загалом і його ефективність оцінюється за загальними результатами роботи цієї системи (на виході із системи, наприклад, за величиною приросту органічної маси, врожаю, станом екосистеми чи організму), то в такому випадку неможливо розкрити ні зміни в структурі і роботі цієї системи, ні механізми дії збурювального чинника. Ефект реалізується за принципом “чорної скриньки.

Третій етап згаданих взаємовідношень пов'язаний зі здобутками молекулярної біології і генетики, які дають змогу спрямовувати збурювальний вплив безпосередньо на регулятор керованої системи (її генетичну пам'ять).

На сьогодні людина володіє різними способами впливу на структурно-функціональну організацію живих систем у межах стійкості їх гомеостатичних механізмів (наприклад, зріджувати або вирубувати ліси, відстрілювати мисливські тварини, заготовляти лікарську сировину тощо). Вона спроможна модифікувати або навіть перебудовувати регуляторні механізми цих систем (наприклад, схрещувати, відбирати корисні форми і формувати штучні популяції, змінювати домінантні види в екосистемах чи змінювати екотоп шляхом меліорації). Вона навчилася створювати штучні живі системи (наприклад, культура тканини, рисові поля в степовій зоні, космічні лабораторії для довготривалого існування живих істот у космічному просторі). Але функціонування цих систем вдається забезпечувати виключно шляхом штучного підтримування відповідних умов середовища для існування біоти, або шляхом формування відповідних до цих умов штучних біотичних регуляторних механізмів (наприклад, зміни норм реакції організмів за допомогою методів генної інженерії).

За описаними схемами людство, в принципі, здійснюватиме вплив на живі системи й на найвищих ступенях розвитку цивілізації. При цьому слід мати на увазі, що воно ніколи не зможе взяти на себе функції) пам'яті і регулятора живих систем (ні на рівні організму, ні на рівні популяції чи екосистеми). І тому, що це неможливо ні технічно, ні енергетично, і тому, що перемикання цих функцій на суспільство означало б знищення біотичної форми організації, знищення самого життя. За відношенням до живих систем усіх рівнів організації воно завади буде лише зовнішнім збурювальним чинником.

Найголовнішим і визначальним показником стосунків між біотичним і соціальним на ноосферній стадії розвитку біосфери, безумовно, є те, що зовнішнє збурювальне діяння поширилося не лише на цілу біосферу, але й на космічне середовище її існування. Антропогенні зміни охопили всі куточки життя. Здобутки фізики, хімії, молекулярної біології і мікротехніки дали змогу людині проникнути у найдрібніші структури живого, його генетичну пам'ять. Безпосередні наукові дослідження виконуються в межах цілої сонячної системи. Виробнича діяльність людини здійснюється далеко за межами біосфери. Є підстави думати, що відбулися не лише зміни в кількісних показниках співвідношення біотичного і соціального, але й якісні зміни на планеті, які неможливо відобразити ні за допомогою традиційних біологічних, екологічних чи біогеохімічних методів і підходів, ні за допомогою традиційної біосфе- рологічної чи ноосферологічної концепцій. Для розкриття структурно- функціональної суті системи “суспільство – природа ” чи “людина - біосфера потрібні нові підходи і якісно нова інтерпретація глобальних змін.

Така риса взаємовідношень між біотичним і соціальним підтверджує загальні закономірності природної еволюції: вища форма організації ніколи не розвивалася шляхом руйнування або заперечення нижчої форми. Розвиток у неорганічному та органічному світі відбувався за умови засвоєння, використання закономірностей руху нижчих форм організації (механічної, фізичної, хімічної) вищою формою організації (біотичною). Але сфера останньої в другій половині XX ст. виявилася малуватою для розвитку суспільної форми руху: розумова і виробнича діяльність людства виривається за межі сфери життя - у сферу штучного синтезу складних органічних сполук і монтування простих біотичних структур (молекулярна біологія, генна інженерія), що можна, з одного боку, розглядати як започаткування переходу до автотрофності людства (за Вернадським, 1980). З другого боку, людство виносить свою виробничу діяльність в абіотичне середовище біосфери - Космос, формуючи якісно нову глобальну надсистеми - соціосфери (Голубець, 1997а). У ній біосфера, яка була середовищем виникнення розумної істоти, формування і розвитку суспільної форми організації, перетворилася в об'єкт і середовище виробничої діяльності. Вона опинилася в єдиному контурі інтелектуального керування соціальними, економічними, демографічними, технологічними, екологічними та іншими процесами, перейшла на свій новий - ноогенний етап еволюції, у свій “новий стан ”, названий В.І.Вернадский ноосферою. “Ноосфера - останній з багатьох станів еволюції біосфери - в геологічній історії стан наших днів (Вернадский, 1967, с.357). Саме цей стан відповідає тій ситуації па планеті, коли людський розум і керована ним праця перетворилися в наймогутнішу геологічну силу, і коли людський інтелект узяв на себе роль пам'яті й регулятора соціосфери.

Ці питання детально висвітлені в наших працях (Голубець, 1997а, 1999). Тут лише відзначимо, що, з переходом біосфери на ноосферний етап розвитку, перед екологією постають нові складні завдання: по-перше, вивчити структурні та функціональні зміни в біосфері (ноосфері), які відбулися в ній унаслідок потужного виробничого впливу людства як на неї, так і на середовище її існування, по-друге, визначити спроможності її гомеостатичних механізмів погашувати надмірний збурювальний антропогенний вплив і критичні межі антропогенних навантажень, перехід за які загрожуватиме втратою сприятливих умов існування для людини та інших живих істот. Ці дані екології будуть украй необхідними для оцінки структурно-функціональних параметрів соціосфери та опрацювання способів керування соціосферними процесами.

Людина може діяти розумно й нерозумно, стихійно або цілеспрямовано, в межах біосфери або й поза ними. Для біосфери це не має жодного значення. Вона не має своєї центральної нервової системи, свого мозку. Вона не усвідомлювала себе мільярди років, розвивалася й розвивається за своїми внутрішніми, біотичними законами. Одначе, її організованість призвела до появи унікальної живої істоти, здатної мислити, пізнавати, усвідомлювати себе її біосферу, перетворювати її та її довкілля. Ця істота започаткувала вищу, суспільну форму організації, піднесла свою виробничу діяльність до рівня найпотужнішої геологічної сили. Вона вивела сутність своєї діяльності за межі геологічного, біологічного, екологічного та біогеохімічного аналізу і занурила її у сферу технологічних, гуманітарних і суспільствознавчих знань. Створена нею соціосфера та її підсистеми повинні стати об'єктом дослідження нової галузі науки - геосоціосистемології (Голубець, 1997а,б).

 
<<   ЗМІСТ   >>