Повна версія

Головна arrow Екологія arrow Екосистемологія

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Екологічний потенціал

Кожна конкретна природна екосистема характеризується певними функціональними можливостями (продукційним, трансформаційними, захисними тощо), які, гак само, як й структурні риси, на стадії клімаксу є для неї симптоматичними, відносно постійними, тобто змінюються відповідно до кінетики екзогенних чинників.

У зв'язку з глобалізацією виробничої діяльності людини на планеті практично нема земних чи водних ділянок, де антропогенний вплив не залишив би свого відбитку (Рамад, 1981). Глобальних масштабів досягли наслідки обезліссення, ерозії ґрунтів, опустелення, забруднення атмосфери, ґрунтів і гідросфери. Великі площі лісів, степів і тундр трансформовані у рільні землі, луки, сади, низькопродуктивні пустища, зайняті міськими й промисловими забудовами, шляхами сполучення, сміттєзвалищами, відвалами тощо. Складні за будовою, багатовидові, різновікові лісові екосистеми замінені простими, одновіковими монокультурами. Сільськогосподарська монокультура призводить до глибокої ґрунтовтоми й деградації ґрунтової біоти (Розанов А., Розанов Б., 1990; Миркин та ін., 1991; Голубець, 19976).

Однією з невідкладних проблем постає забезпечення населення продуктами харчування, нормальними умовами існування. Перед наукою продовжує існувати проблема оцінки біопродукційної спроможності біосфери та її конкретних екосистем, пошуку шляхів підвищення корисних функцій останніх, ренатуралізації девастованих територій і повернення у природне русло біогеохімічного процесу. Великої ваги набирає опрацювання методів визначення масштабів антропогенних втрат біогеохімічних потенцій природних екосистем і способів їх підвищення в похідних і штучно створених екосистемах.

Протягом десятиліть натрапляємо на друковані праці, в котрих зроблені спроби оцінити потенціали тих чи інших біотичних систем. Ще в 1928 р. Р.Н.Чепмен запропонував термін “біотичний потенціал для означення “вродженої властивості організму розмножуватися й виживати, тобто збільшувати чисельність (Одум, 1986, с.27). В.В.Бутровський зі співавторами (1984) вживав поняття “біосферний потенціал лісу, який на підставі уявлень С.С.Шварца (1976) про “хороший біогеоценоз" (тобто такий, що характеризується великою біомасою всіх ланок трофічного ланцюга, високою продуктивністю, стійкістю і стабільністю структури, великою швидкістю обміну речовини та енергії та високою “резервною активністю, яка забезпечує здатність швидко перебудову співавтором розділу с О.Г. Марпекевич.

Природний потенціал згадані автори пропонували для “оцінки здатності певної території відтворювати й підтримувати життя, дія розробки числової характеристики, яка виражає цю здатність, - якщо дія розрахунку відповідної величини використовувати кількісні вирази істотних біотичних показників і порівняння проводити з найпотужнішими в цьому відношенні ландшафтами, котрі треба вважати еталонними (с. 206-207).

Використавши також основні положення С.С.Шварка про “хороший біогеоценоз" і проаналізувавши вісім його ознак, О.А.Лук'янов (1990) дійшов висновку, що “оскільки вони відображають усі основні властивості екосистеми, то на їх основі спочатку можна побудувати функції, які відображають окремі властивості конкретних функціональних блоків, їх окремий екологічний потенціал, а потім ряд функцій, які відображають загальний стан екосистеми, її загальний скологічний потенціал (с.67). На жаль автор не наводить ні визначення цього потенціалу, ні не дае прикладу його розрахунку.

В Енциклопедичному созологічному словнику ПАН (Encyklopedyezny.., 1993) фігурує гри поняття потенціалу: 1) біотичний потенціал - здатність популяцій, видів, організмів до виживання, визначеного за показником співвідношення народжуваності та смертності; 2) скологічний потенціал - як потенціал середовища і 3) потенціал середовища - як властивість, придатна дія господарської о використання. А.М.Кістовський (Kistowski, 1996), спираючись на методи східнонімецьких учених 60-х років нашою сторіччя щодо визначення часткових потенціалів ландшафту (Neef, 1966), а також досвід польських учених з цьго питання, визначає ландшафтний потенціал як "усі засоби і вартості ландшафту його матеріальні та естетичні риси), що відображають його здатність задовольняти людські потреби (фізичні та психічні) тепер і в майбутньому, а також підтримують що здатність унаслідок дії в ландшафті механізмів саморегуляції та стійкості (с.367). Для потреб обґрунтування засад територіальної о розвитку народною господарства він запропонував такі і рупії часткових потенціалів ландшафту:

А. потенціали ресурсно-ужиткові:

основні: І) біотичної продуктивності, 2) рекреаційний, 3) придатності дія забудови, 4) сировинний;

допоміжні 5) забезпечення водою, 6) атмосферний;

Б. Потенціали, які забезпечують природну зрівноваженість ландшафту:

7) саморегуляційно - витривалісний

Наводяться приклади використання методів оцінки ландшафтного потенціалу в екофізіографічному плануванні.

С.Н.Чуков (1996) веде мову про екологічний потенціал органічної речовини ґрунту - йог о найважливішої складової частини, яка виконує низку екологічно важливих функції, із сукупності котрих складається його екологічний потенціал. Він наголошує на тому, що “розробка методики його кількісної оцінки може мати вагоме значення дія фундаментальної оцінки ролі нього важливого компонента ґрунту у функціонуванні та стійкості екосистем, а також нормування навантажень у конкретних екосистемах (с.55). Натомість Л.К.Зятькова га А.В.Чернова (1998) запропонували методику визначення геодинамічних, ландшафтних і соціально-економічних особливостей території (на прикладі Новосибірської області) дія виготовлення картосхем екологічної о потенціалу середовища. За її допомогою вдається встановиш коефіцієнти геодинамічного, ландшафтного та соціально-економічною потенціалів кожної ділянки графічно розчленованої території, зачепленої антропотехногенним впливом, встановити узагальнений екологічно потенціал її середовища, відобразити його на карті іі визначиш території з різними ступенями втрати цього потенціалу.

Поняття “потенціал широко використовується в економіці, військові! справі, фізичній і сої рафії та ш. Для прикладу, економічний потенціал означає економічні можливості держави, що можуть бути використані для забезпечення матеріальних потреб; військовий - сукупність економічних, морально-політичних і військових можливостей країни, що можуть бути використані під час воєнної діяльності. Під ландшафтним потенціалом П.Г.ІІІіпненко (1493) розуміє фізичний стан і речовинно-енергетичну забезпеченість і географічних ландшафтів, які визначають їхню здатність виконувати природоохоронні та соціально-економічні функції і задовольняю суспільні погреби через різні вили природокористування. У межах загального або територіального ландшафтного потенціалу він виділяє часткові ландшафті потенціальні: земельно-ресурсний, мінерально-ресурсний,водогістно- тепловий і водний біотичний (здатність географічного ландшафту продукувати і відтворювати органічну речовину, постійно відновлювати цю властивість,використовуючи біотичний кругообіг)будівельний, рекреаційний, самоочищення, біотичної регенерації,естетичний, саморегуляційний тощо.

Декілька визначень термінів різних потенціалів знаходимо в словниках М.Ф.Реймерса. О.В Яблокова (І982) та І.І.Дедю (1984). Зокрема. біотичний потенціал вони визначають як спадково зумовлений ступінь.

Спротиву виду несприятливим факторам середовища (включаючи й потенціал виживання). Природний потенціал - це здатність природних систем (геосистем, екосистем та ін.) продукувати якусь продукцію або роботу, виражену еколого-економічними показниками і використовувану в господарській діяльності людей. Трофічний потенціал потрактовується як ступінь здатності живих організмів виробляти органічну речовину за одиницю часу на одиницю площі або об'єму (синонім біотичної продуктивності), а рекреаційний - як один з показників природного потенціалу, що відображає ступінь спроможності природної території чинити на людину позитивний фізичний, психічний і соціально-психологічний вплив під час відпочинку. Крім цього І.І.Дедю наводить визначення природно-ресурсного потенціалу як сукупності можливостей використання в господарстві природних ресурсів - ґрунту , рослин, тварин, корисних копалин, води тощо.

Результати наших досліджень лісових, чагарникових і похідних на їх місці лучних, аграрних й міських екосистем, наслідків антропогенних змін у біогеоценотичному покриві Українських Карпат і прилеглих територій (Голубец, 1978; Биогеоценотический покров.., 1983; Украинские Карпатські.., 1988; Антропогенні зміни.., 1994; Екологічна ситуація.., 1998) засвідчили глибокі структурно-функціональні зміни в карпатській гірській екосистемі. Лісистість зменшилася майже вдвічі, на більшості вкритих лісом площ складні, мішані, різновікові угруповання замінені вторинними, простими, одновіковими деревостанами, внаслідок примітивного полонинського господарства високогірські продуктивні луки перетворилися в біловусові пустища, продуктивність біогеоценотичного покриву зменшилася щонайменше на чверть, а запаси органічної речовини в різних регіонах у 4-10 разів, збідніла чисельність тваринного населення природних екосистем, буденними явищами стали повені, зсуви та ерозія грунтів, епіфітотії в смерекових культурах, ялицевих і букових лісостанах, вітровали і сніголами, зменшилися ґрунтозахисна, водотрансформаційна, водо регуляційна, кліматорегуляційна й естетична функції гірських лісових, чагарникових і лучних екосистем.

Це й наштовхнуло нас на пошук адекватних способів відображення негативного впливу господарської діяльності на гірські екосистеми, методів кількісної оцінки екологічних потенцій як конкретних біогеоценотичний і ландшафтних екосистем, так і біогеоценотичного покриву й гірської провінційної чи країною екосистеми загалом, а також втрат цих потенцій унаслідок екстенсивного ведення гірського господарства. Воно також привернуло нашу увагу до ідеї екологічного потенціалу як базового поняття, яке мало б не лише пізнавальне значення, але й виконувало б інформаційну і прикладну роль, передовсім у галузях раціонального природокористування, підвищення продуктивності та інших корисних функцій гірських природних й антропогенізованих екосистем.

Актуальним є також питання ефективності використання потенційних засобів корінних екосистем сучасними (антропогенними) екосистемами та опрацювання способів підвищення цієї ефективності.

На підставі наслідків дворічної (1998 - 1999 р.р.) роботи наукового семінару під назвою “Екологічний потенціал екосистем - критерій реалізації програми сталого розвитку ми дійшли висновку, що сама ідея екологічного потенціалу з чітким визначенням сутності поняття та сфери його використання, а також пов'язаних з ним похідних і допоміжних понять може бути плідною як для розкриття суті сучасних антропогенних змін у структурно-функціональній організації екосистем, так і для обґрунтування напрямів народногосподарської діяльності, спрямованої на ефективне використання цього потенціалу.

Екологічний потенціал ми визначаємо як сукупність речовинно-енергетичних ресурсів і властивостей екосистеми, що забезпечують її максимально можливі структурно-функціональні параметри (енергетичні, організаційні, біогеохімічні, водотрансформаційна, середовищну) і корисні функції (захисні, пробукційні, рекреаційні, редукційні, ресурсні, естетичні), котрі можуть бути використані людиною.

Термін “екологічний потенціал призначений виключно для характеристики первинних (корінних, клімаксових чи умовно клімаксових) екосистем. Але в зв'язку з тим, що великі площі земної поверхні зайняті вторинними, зміненими людиною, штучно створеними і піонерними (на девастованих землях) екосистемами, постає потреба оцінювати також їх потенціальні можливості та величини їх відхилень від екологічного потенціалу корінної екосистеми, на місці якої вони виникли. Для цього запропоновано використовувати поняття вторинний потенціал екосистеми. Зрозуміло, що його речовинно-енергетичною базою завжди служить екологічний потенціал екосистеми, на місці якої існує вторинна екосистема. Тому, що термін “екологічний потенціал '' стосується виключно первинної екосистеми, його можна використовувати без прикметника “первинний ''.

Під вторинним потенціалом екосистеми розуміємо сукупність її речовинно-енергетичних ресурсів і властивостей, сформованих під впливом господарської діяльності, яка визначає її теперішні структурно-функціональні параметри і корисні функції.

Результати наших досліджень дозволили як основні критерії (мірила) для визначення екологічного потенціалу і вторинного потенціалу екосистем прийняти:

загальну біотичну продуктивність екосистеми і запаси в ній біотичної продукції як результат реалізації речовинно-енергетичного потенціалу певної ділянки земної поверхні і генетично зумовлених властивостей компонентів біогеоценозу (визначається за показниками кількості продукції на одиниці площі, виробленої за одиницю часу або кількості продукції на одиниці площі);

загальну еперготрансформаційну (енергетичну) здатність екосистеми (визначається за показниками кількості енергії, накопиченої в екосистемі на одиниці площі за одиницю часу чи кількості енергії, накопиченої на одиниці площі);

загальну водотрансформаційна здатність екосистеми (визначається за показниками кількості опадів, трансформованих [повернених в атмосферу шляхом фізичного і фізіологічного випаровування, перетворених у внутрішньогрунтовий стік і запаси води в ґрунті] екосистемою на одиниці площі за одиницю часу).

З цією метою, напевно, можуть бути використані й такі критерії, як темпи і величини біогеохімічного обміну (біотичного кругообігу), продукування кисню, накопичення і розкладу мертвої органічної речовини та інші. Крім цього, для визначення згаданих потенціалів, ймовірно, можна використовувати критерії організаційної здатності екосистем (за показниками стійкості та стабільності), захисного значення (за показниками захисного впливу екосистеми на сусідні екосистеми чи геосоціосис- теми, у разі шкідливої дії на них зовнішніх абіотичних чинників), ресурсного запасу (за показниками можливого сталого використання певного ресурсу екосистеми без небезпеки порушення її стабільного розвитку), рекреаційної та естетичної цінності тощо. Для їх обґрунтування й розробки методів визначення необхідні додаткові наукові дослідження.

Кожна екосистема складається з певної кількості структурно-функціональних блоків (пробуцентного, консументного, редуцентного, автотрофного, гетеротрофного, грунтового тощо), у її складі бере участь певна кількість популяцій рослин і тварин. Для означення їх потенціальних можливостей (на відміну від екологічного потенціалу як властивості цілої екосистеми) ми застосували термін “біотичний потенціал ”. Під біотичним потенціалом розуміємо генетично зумовлену здатність організмів, популяцій, структурних чи функціональних блоків екосистеми існувати в певному діапазоні екологічних умов і підтримувати структурно-функціональну організацію екосистеми, у складі якої вони знаходяться. Для структурних блоків екосистеми еталонним можна вважати такий стан (величину) біотичного потенціалу, котрий відповідає первинній екосистемі конкретної ділянки земної поверхні. Зрозуміло, що таке визначення біотичного потенціалу зумовлене потребами екосистемології. 3 позицій і для потреб популяційної екології воно може носити інше інформаційне навантаження.

Загалом же екологічний потенціал можна розглядати як емерджентну сукупність біотичних потенціалів екосистеми: автотрофного (фітоценозу, популяцій рослин), консументного (різних груп і популяцій другого й наступних трофічних рівнів), редуцентного (трофічних груп безхребетних і мікроорганізмів) блоків загалом, чи підпорядкованих їм структур (популяцій, трофічних груп тощо) зокрема.

Для ілюстрації викладеного використаємо наслідки дослідження вологої мезогрофної чистої смеречини чорницевої і похідного на її місці біловусника (північно-східний макросхил г. Пожижевської, 1320-1350 м н.р.м.; Біологічна продуктивність.., 1974, 1975). Смеречина чорницева в 120-річному віці мас запас біомаси близько 3300 ц-га1, у тому числі мертвої органічної речовини - 242 цта1. Частка фітомаси становить 99,9%, а річний приріст - 65 ц га'1 (маса гетеротрофних організмів не перевищує 4-5 ц га(-1). У біловуснику запас фітомаси в період повного розвитку (кінець липня) становить 284 ц га(-1), в т. ч. мертвої (мертві листки і стебла) - 14 і підстилки - 60 цта1. Маса гетеротрофних організмів-2,5 цта1. Річний приріст надземної фітомаси протягом вегетаційного періоду коливається в межах 1,7 (початок вегетації) - 4,9 ц га(-1) (пік вегетації), коренів - приблизно 18 ц га(-1).

Таким чином, за показником запасів органічної речовини екологічний потенціал вологої мезотрофної чистої смеречини чорницевої становить коло 3300 ц-га1, за показником продуктивності - 65 ц га(-1). Похідним на місці смеречини біловусником цей потенціал за показником запасу біотичної продукції використовується лише на 8,5%, за показником маси живих організмів - на 6,4° о, а за показником продуктивності - на 32,6%.

Ще контрастнішим співвідношенням характеризуються аналізовані екосистеми за енергетичними показниками, оскільки альбедо біловусника вдвічі (0,21 проти 0,10) більше ніж смерекового намету, а калорійність фітомаси смереки на 15% більша, ніж біловуса. Натомість, за показником водотрансформаційної здатності відхилення вторинного потенціалу біловусової луки від екологічного потенціалу смеречини значно менше (для порівняння були використані матеріали стаціонарних досліджень у 20-річному лісостані смеречини гілокомієвом на висоті 1100 м н.р.м.). Незважаючи на те, що біловусова лука знаходилася на схилі 8, поверхневий стік становив лише 2,8%, у смерековій екосистемі його не було. Основна кількість води в біловуснику (45-69%) просочувалася через грунт, поповнювала запаси вологи в ньому (3-4%) і живила підземний стік, решта опадів випаровувалася в атмосферу (фізичне випаровування й транспірація). У смерековому лісі на випаровування витрачається 65-70%, а 30-35% просочується в грунт. Таким чином, загальна водо трансформаційна здатність порівнюваних екосистем відрізняється мало, хоча за окремими статтями водного балансу (випаровування, просочування в грунт) різниця сягає 25% від загальної суми опадів. На стрімких схилах ця різниця істотно збільшується, оскільки зростає стаття поверхневого стоку і зменшується стаття випаровування. У смерековому лісі навіть на стрімких схилах поверхневого стоку немає. На основі цього напрошується висновок, що в досліджуваних екосистемах (а це характерне и для більшості лісових, чагарникових і лучних екосистем Українських Карпат) поряд з рослинним покривом велику водо гра інформаційну роль виконують панівні тут бурі лісові грунти. їх велика інфільтраційна здатність є перепоною для поверхневого стоку і поверхневої ерозії ґрунту .

Заслуговує на увагу також порівняння біотичних потенціалів двох потужних едифікаторів карпатських лісових і лучних екосистем - смереки європейської та біловуса стиснутого. На перший погляд такс зіставлення ніби некоректне, адже за розмірами, продуктивністю, біоресурсним значенням ці види різко відмінні. Проте, за показниками стійкості до антропогенного навантаження, особливо перевипасання худобою, витоптування, захисту ґрунту від поверхневої ерозії, біловус вирізняється найбільшим біотичним потенціалом не лише серед трав'яних, але, здається, й серед деревних видів. Біловусники є найглибшою стадією пасторальної дегресії рослинного покриву, але, одночасно й найстійкішою рослинною формацією в цих специфічних екологічних умовах, спроможною зносити руйнівну дію тваринних стад (корів та овець) і тривалий час (десятиріччями) зберігати природне середовище (передовсім ґрунтове) придатним для спонтанного чи штучного відновлення корінної екосистеми (табл.6.1,6.2).

Різниця між екологічним потенціалом і вторинним потенціалом екосистеми свідчить, з одного боку, про рівень використання екологічного потенціалу вторинною екосистемою, з другого, про втрату або примноження цього потенціалу під впливом антропогенного збурення (ерозії ґрунту , внесення добрив; наприклад, якщо взяти екологічний потенціал за 1, то вторинний потенціал досліджуваної екосистеми може дорівнювати 0.7, тобто рівень використання першого становитиме 70%, а його втрата - 30%).

Велике практичне значення матиме визначення екологічного потенціалу великих екосистем - ландшафтних, провінційних, навіть біомних і глобальної. Наші попередні дослідження біогеоценотичного покриву в Бескидах показали, що за показником продуктивності органічної речовини сучасний біогеоценотичний покрив недовикористовує близько 30% екологічного потенціалу цієї території. За попередніми підрахунками, для території Українських Карпат цей показник становить 25%, але за запасами органічної речовини він знижений не менше, ніж на 75-80%.

Передумовою визначення екологічного потенціалу ландшафтних і більших екосистем є розробка придатної для цього класифікації екосистем і складання великомасштабних карт корінного і сучасного (вторинного) біогеоценотичного (або хоча б рослинного) покривів.

Таблиця 6.1.

Деякі показники біотичних властивостей ґрунтів корінної і похідної (білопусник) екосистем вологої мезотрофної чистої чорницевої смеречини (г.Пожижевська).

Екосистема

Показник

Смеречина

чорницева

Біловусники

Відхилення

Потужність гумусового горизонту, см

48

37

0,77

Глибина гуміфікації С гк /С фк*

0,59

0,64

1,08

Ступінь гуміфікації С гк/С фк %

14,0

12.4

0.89

Ємність катіонного обміну, мг екв 100 г(-1)

25,1

30,0

1,19

С** біомаси мікроорганізмів, г м (-2)

209

245

1.17

С біомаси мезофауни, куга (-1)

36

110

3,07

С біомаси мікроартропод, кг га (-1)

12

14

1,10

С коренів рослин, куга (-1)

72

154

2,10

Запас загального С, гм(-2)

в опаді

242

95

0,39

У підстилці

585

243

0.42

у ґрунтовому профілі (0-20 см)

4965

4855

0.98

Запас лабільного С, гм'2:

у підстилці

25

23

0.91

у ґрунтовому профілі (0-20 см)

612

391

0,64

Гетеротрофне дихання С-СО 2 гм(-2) рік(-1)

402

255

0,60

Активність інвертази, мг Г лг (-1)24 год. (-1)

45,0

22.6

0,48

Активність целюлози, мг Г лг. (-1)24 год. (-1)

0,34

0,06

0,18

Активність дегідрогенози, мгФ-10 г(-1) 24год(-1)

2,05

1.36

0.66

Розклад целюлози. % втрати маси за рік у 0-10 шарі ґрунту

13,7

18,0

1,3.

*) С- вуглець гумінових кислот ,вуглець фульвокислот.

**) С - органічний вуглець.

Після детального аналізу принципів класифікації рослинності різних наукових шкіл (шведської, франко-швейцарської флористичної Браун- Бланке, англо-американської - Клементе, фінської - Каяндера, датської - Раункієра, російської фітоценологічної - Сукачова, української лісо типологічної - Погребняка-Воробйова) ми дійшли висновку, що жодна з них не задовольняє методичних вимог як у разі використання їх для порівняльної оцінки екологічних і вторинних потенціалів, так і для розбудови класифікації екосистем. Складною за будовою і нереальною для практичного застосування через надзвичайну методичну складність визначення речовинно-енергетичних критеріїв виділення синтаксонів є класифікація Уткіна Диліса, описана в попередньому розділі.

Таблиця 6.2.

Біотичний потенціал педосистеми (запас органічного вуглецю у ґрунтовому профілі)

D*- опад: L. F, Н - горизонти підстилки, Ad - дерновий горизонт

У зв'язку з глибокими антропогенними змінами в будові біогеоцсиотичного покриву, в якому, залежно від ґрунтово-кліматичних умов не лише панують біогеоценозні екосистеми, позбавлені первинної рослинності, але й автотрофного блоку взагалі (чорні пари, кар'єри, відвали тощо), для класифікації екосистем потрібні такі підходи іі методичні засоби, які давали б змогу систематизувати їх не лише за ознаками автотрофного блоку (рослинності), а и інших вагомих й доступних для вивчення ознак, зокрема екотоп них (грунтово-гідрологічних умов). У зв'язку з цим мав рацію Л.П.Рисін (1995), наголошуючи, що систематизувати екосистеми треба за ознаками двох основних їх блоків - біоценозу (фітоценозу, зооценозу й мікробоценозу) та екотопу (кліматопу та едафотопу). Адже “діагнози екотопу і фітоценозу дають діагноз екосистеми(с.261). Це переконало нас в потребі повернутися до засад екологофітоценологічної класифікації рослинності, запропонованої для Карпат (Голубец, Малиновский, 1967; Голубец, 1978) і використати деякі з них для обґрунтування класифікації екосистем, придатної для визначення їх екологічних потенціалів. Основними принципами такої класифікації було прийнято:

каркасом класифікації повинна бути субординаційна система корінних екосистемологічних одиниць. Антропогенні (вторинні) екосистеми є генетично (за походженням) пов'язаними і типологічно підпорядкованими тим корінним син таксонам, на місці котрих вони виникли;

основною класифікаційною і господарською одиницею є біогеоценозна екосистема, однорідна за походженням, структурно- функціональними параметрами і господарським використанням;

екосистемологічна класифікація повинна бути щонайменше дворядною, один ряд якої відображає підпорядкованість класифікованих об'єктів вищим топологічним (територіальним) синтаксонам (наприклад, біогеоценозна система -" біомна екосистема), другий - типологічну підпорядкованість нижчих синтаксонів вищим, утвореним за типологічними ознаками корінних біогеоценозних екосистем (наприклад, ряд екосистема вологої евтрофної грабової діброви яглицевої екосистема формації дуба звичайного);

корінна й усі похідні на її місці вторинні біогеоценозні екосистеми утворюють єдиний історико-генстичний та екологічний комплекс, у котрому вони поєднуються за спорідненістю ознак екотопу, незалежно від сучасного стану їх автотрофного блоку (наприклад, грабняки, чагарникові зарості, луки, рільні землі, культури смереки вологої мезотрофної грабової бучини переліскової);

у типологічному ряді класифікації нижчі екосистсмологічиі сннтаксони об'єднуються у вищі таксономічні одиниці за ознаками корінних біогеоценозних екосистем, їх екологічних груп і субфор- мацій, які найглибше відображають тривалу природну взаємодію і взаємозумовленість біоценозу та екотопу, біоти й середовища її існування;

основними синтаксонам типологічного ряду екосистемологічної класифікації с тип біогеоценозної екосистеми (наприклад, екосистема вологої мезотрофної чистої смеречини чорницевої), екологічна група біогеоценозних екосистем (екосистеми вологих мезотрофних чистих смеречин; об'єднує кілька типів екосистем вологих мезотрофних чистих смеречин: чорницева, квасеницева, гілокоміеву, ожикову), екосистемологічна субформація (екосистеми чистих смеречин, едифікатором автотрофного блоку яких є смерека європейська) та екосистемологічна формація (екосистеми формації смереки європейської; об'єднує екосистемологічній субформації чистих, букових, ялицевих, ялицево-букових та інших смеречин), екосистемологічним клас формацій (об'єднання екосистемологічних формації!, едифікаторами автотрофного блоку яких є певна життєва форма рослин - дерево, чагарник, трава, мох тощо, наприклад сукупність лісових екостемологічних формацій,: смерекових, ялицевих, букових, дубових, яворових та ін.). Послідовність операцій, необхідних для визначення екологічного і вторинного потенціалів, схематично можна описати таким чином: на великомасштабних картах корінного і сучасного біогеоценотичного покривів певної ландшафтної екосистеми чи її частини (полігону) визначаємо площі зображених на них синтаксонів (біогеоценозних екосистем, їх екологічних груп), інших, незайнятих рослинністю виділів (доріг, забудов, кар'єрів тощо), робимо зведену експлікацію площ, для кожного виділу встановлюємо величину екологічного (для первинного покриву) чи вторинного (для сучасного покриву) потенціалів (за показниками запасів біомаси, продуктивності, енергетики тощо), визначаємо сумарні показники потенціалів для досліджуваної ландшафтної екосистеми чи полігону і на підставі їх порівнянь визначаємо рівень використання екологічного потенціалу за сучасних умов ведення господарки. Наступним кроком може бути опрацювання способів підвищення ефективності використання екологічного потенціалу ландшафтних екосистем, а також методів удосконалення структури біогеоценотичного покриву та керування екологічними процесами з цією метою. Оцінка екологічного потенціалу кожної однорідної ділянки земної поверхні, кожної екосистеми повинна стати передумовою раціоналізації ведення лісового, сільського, рекреаційного, водного та інших галузей господарства. Ця робота започаткована українською лісівничо-екологічною типологією, агроґрунтовим районуванням і бонітуванням земель у сільському господарстві. Певні методичні підходи до вирішення деяких аспектів цих питань знаходимо в літературі (Одум, 1986; Лукьянов, 1990; Бумблавские, 1991; Большаков и др. 1998). Вона набирає особливої актуальності у зв'язку з потребою реалізації програми сталого розвитку.

 
<<   ЗМІСТ   >>