Повна версія

Головна arrow Екологія arrow Природний, техногенний та екологічний ризики: аналіз, оцінка, управління

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Процеси, що лежать в основі збільшення кількості природних катастроф

Ріст кількості природних катастроф обумовлений ростом техногенних впливів на навколишнє природне середовище. Техногенний вплив людини на літосферу призводить до великомасштабних змін у природному середовищі, активізує розвиток низки небезпечних процесів, є причиною появи нових (техноприродних) процесів і явищ, серед яких найнебезпечніші – наведена сейсмічність, опускання територій, підтоплення, карстово-суфозійні провалля, техногенні геофізичні поля.

Техногенні впливи можуть прискорювати накопичення напружень у земній корі, збільшувати частоту землетрусів або сприяти розряджанню тих напружень, що вже накопичилися, будучи “спусковим гачком” підготовленої природою сейсмічної події. Найчастіше наведена сейсмічність виявляється при створенні великих водойм і накачуванні флюїдів у глибини земної кори. Встановлено, що наведену сейсмічність викликали тільки 0,63 % гребель заввишки до 10 м, заввишки до 90 м – 10 %, до 140 м і більше – 21 %.

На урбанізованих територіях техногенні впливи часто призводять до опускання територій у результаті додаткового статичного й динамічного навантаження від будинків, споруд і транспортних систем міста. Процеси опускання міських територій різко активізуються в разі добування підземних вод, нафти і газу. У північно-східній частині Токіо, наприклад, зафіксовано максимальне зниження рівня земної поверхні – близько 4,5 м за період 1920–1980 pp. Внаслідок опускання суходолу зросла потенційна небезпека затоплення міста під час штормів. Аналогічні явища виявлено в іншому великому місті Японії – Осаці, де максимальне опускання становить дещо менше за 3 м. Для захисту міста від морських вод тут побудовано 190 км дамб, 80 насосних станцій і близько 550 спеціальних інженерних споруд.

Катастрофічних розмірів досягло опускання території Мехіко в результаті інтенсивного забору підземних вод. До кінця 1970-х років місто опустилося більш ніж на 4 м, а північно-східна його частина – на 9 м. Нині процес удалося стабілізувати за рахунок скорочення обсягів відкачування води.

Опускання поверхні Землі часто пов'язане з видобутком нафти й газу, причому в цьому разі рівень земної поверхні знижується на більших площах. Найбільш вражаючим прикладом є місто Лонґ-Біч у Каліфорнії (США). Видобуток нафти й газу в цьому районі зумовив осідання території міста зі зростаючою швидкістю. До початку 1960-х років максимальне опускання поверхні досягло 8,8 м, а горизонтальні зсуви – 3,7 м. Вирва осідання мала форму еліпса з осями завдовжки 65 і 10 км і площею близько 52 км2. Серйозно постраждали промислові підприємства, житлові будинки, транспортні шляхи, морський порт.

Одним із найпоширеніших небезпечних техногенно-природних процесів є підтоплення територій, що полягає в підійманні верхнього водоносного горизонту до поверхні Землі. Інтенсивне відкачування підземних вод і зміна сталого гідродинамічного режиму на ділянках, уражених древнім карстом, здатні активізувати карстово-суфозійні процеси, що приводять до утворення вирв техногенно-природного генезису. У деяких районах ці процеси настільки активні, що стають небезпечними не тільки для будинків і споруд, а й для людей.

Інтенсивна господарська діяльність призводить до утворення техногенних фізичних полів – вібраційних, температурних, блукаючих електричних струмів. Найнебезпечнішими є електричні поля блукаючих струмів, що формуються в основному внаслідок витоків з електрифікованого рейкового транспорту, заземлених промислових установок, станцій катодного захисту. У результаті корозійна активність ґрунтів стосовно прокладених у них підземних комунікацій підвищується в 5–10 разів.

Епоха науково-технічного прогресу й глобального техногенезу ознаменувалася початком кліматичних змін, пов'язаних із підвищенням температури на Землі. Зміна температури повітря призводить до розвитку низки процесів у геосферних оболонках Землі, здатних впливати як позитивно, так і негативно на природне середовище. З останнім пов'язані зниження безпеки суспільства і ріст збитків від стихійних лих. Так, за розрахунками американських фахівців, потепління атмосфери на 1 град може призвести до посилення повітряних потоків на Атлантичному узбережжі США на 40–60 %, що збільшить і без того доволі високу уразливість цієї території до тропічних тайфунів і ураганів.

Всесвітня конференція з природних катастроф, що відбулася в травні 1994 р. у Йокогамі (Японія), прийняла декларацію, в якій підкреслено, що боротьба за зменшення збитків від природних катастроф має бути важливим елементом державної стратегії всіх країн у досягненні сталого розвитку [3]. Конференція звернулася до всіх країн із закликом перейти на нову стратегію боротьби із природними катастрофами, засновану на прогнозуванні й запобіганні.

Під час прогнозування треба виходити з існування двох основних передумов розвитку небезпечних природних явищ: історичної (еволюційної) та антропогенної. В основі першої передумови лежать еволюційні процеси розвитку Землі, що приводять до безперервної реорганізації речовини у твердій, рідкій і газоподібній оболонках Землі з виділенням і поглинанням енергії, зміною стану земної кори і взаємодією фізичних полів різної природи. Процеси, що відбуваються, лежать в основі глобальної геодинаміки Землі та розвитку ендогенних, екзогенних, гідрологічних і атмосферних явищ.

Поряд із цим в останні десятиліття істотно зріс антропогенний пресинг на навколишнє середовище, що неминуче призведе до активізації небезпечних природних і розвитку техноприродних процесів. Тому потрібна принципово нова теорія прогнозування, що ґрунтується на врахуванні впливу антропогенних чинників на еволюційний розвиток природних процесів. Нехтування цією обставиною й проведення прогнозування, заснованого тільки на еволюційному чи антропогенному трендах, може спричинити серйозні помилки [1].

Нова стратегія уможливлює перехід на економічне планування й розвиток з урахуванням природних ризиків, що дасть змогу істотно скоротити соціальні й матеріальні втрати. Приймаючи рішення щодо інвестицій у райони підвищених природних небезпек, треба враховувати ризик, а витрати на запобігання або зниження ризику включати в економічний аналіз. Так можна здійснювати додаткове інвестування в окремі регіони, необхідне для будівництва зі зведенням споруд, стійких до впливу того чи іншого виду стихії, створення захисних споруд, підвищення комфортності споруд у несприятливих кліматичних умовах, інженерної підготовки територій, розробки соціальних програм тощо. Тільки такий підхід здатний забезпечити управління ризиком природних катастроф і тим самим відповідати вимогам сталого розвитку.

 
<<   ЗМІСТ   >>