Повна версія

Головна arrow Політологія arrow Зовнішня політика України

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Матеріальні і культурні втрати України

Нерозв'язані питання власності пострадянського простору, що включають ядерне роззброєння, поділ валютних та золотих запасів, закордонної нерухомості, повернення історичних цінностей тощо, вимагатимуть подальшої наполегливої роботи урядових структур, зокрема і зовнішньополітичного відомства. В Постанові Верховної Ради України „Основні напрями зовнішньої політики України” наголошено, що Україна вважає себе, нарівні з усіма іншими колишніми радянськими республіками, правонаступницею Союзу РСР і не визнає будь-яких переваг і винятків з цього принципу для жодної з держав-правонаступниць без належним чином оформленої згоди всіх цих держав. Про правонаступництво йдеться і в низці угод у межах СНД. Цими питаннями покликана також опікуватися Національна комісія з питань повернення в Україну культурних цінностей, створена 1992 р.

Свого часу до імперської Росії після знищення козацтва 1775 року було вивезено атрибути державної влади України – клейноди Запорозької Січі, бібліотеку й інкрустовану коштовним камінням бандуру Івана Мазепи, колекції Пилипа Орлика, Євангеліє Павла Полуботка, особисті речі Петра Могили, матеріали розкопок багатьох курганів скіфської культури, серед яких курган Чортомлик Дніпропетровської області (матеріальні знахідки IV ст. до н. е.), курган Солоха Запорізької області (IX ст. до н. е.), скарби золотих і срібних виробів X–XII ст. (25 кг), віднайдені на Полтавщині, фельдмаршальський жезл графа Рум'янцева-Задунайського, який він подарував Успенському собору Києво-Печерської лаври тощо.

Давньогрецькі мозаїки, у т.ч. мозаїчне панно „Дмитро Салунський”, а також інша частина фресок із Михайлівського Золотоверхого собору Києва, знищеного у 30-і роки XX ст., також опинилися поза межами України. Тільки в 1950 р. із Львівського історичного музею було вивезено 116 експонатів із золота та срібла (близько 12 кг). А у 1991 р. до Росії вивезено старовинні монети й прикраси зі скарбу, знайденого на Черкащині, та чимало іншого.

Повернення історичних цінностей на батьківщину було окремим питанням, що розглядалося країнами СНД. Про це йшлося у рішеннях чергового засідання/саміту СНД у Мінську (14 лютого 1992 р.) та в статтях спільної угоди (1996 р.). Країни Співдружності, ухвалюючи ці рішення, спиралися на положення резолюцій Генеральної Асамблеї ООН про реституцію культурних цінностей країнам їхнього походження, а також Конвенції від 14 листопада 1970 р. про заходи щодо заборони й попередження ввезення, вивезення і передачі права власності на культурні цінності.

Угоду про повернення культурних та історичних цінностей державам їхнього походження[1] підписали всі країни СНД 14 лютого 1992 р. Було створено спеціальну комісію експертів, яким мали надати можливість ознайомитися з фондами державних музеїв, бібліотек та архівів країн Співдружності. Проте українським фахівцям такої можливості не надали й не допустили до російських сховищ. Російська Державна дума 20 травня 1992 р. в односторонньому порядку денонсувала Мінську угоду про повернення історичних цінностей країнам їхнього походження.

  • [1] Угода про повернення культурних та історичних цінностей державам їхнього походження від 14 лютого 1992 р. – Режим доступу: zakon2.rada.gov.ua/laws/show/997_064
 
<<   ЗМІСТ   >>