Повна версія

Головна arrow Політологія arrow Зовнішня політика України

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Нові незалежні держави (ННД) в політиці України

[1]

Українсько – російські відносини

Україна і Росія є провідними державами європейського і пострадянського простору, від яких залежить стабільність не тільки в регіоні, а й на континенті загалом. У 2014 році Росія розпочала неоголошену війну проти України, захопила Крим, намагається загарбати й іншу українську територію. Росія перекреслила всі досягнуті раніше домовленості, попрала норми міжнародного права, і є агресором проти України.

В історії двосторонніх відносин були різні етапи охолодження і активізації співробітництва, однак ніхто не міг навіть припустити, що „стратегічний партнер України”, яким ця країна себе називала, Російська Федерація розпочне агресивну війну проти Української держави.

31 травня 1997 р. (м. Київ) з великими труднощами Україні вдалося підписати з Росією політичний Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і РФ. Одним із найважливіших аспектів цього документа є юридичне визнання сторонами територіальної цілісності одна одної і непорушності існуючих між двома суверенними країнами кордонів. Верховна Рада України ратифікувала документ 14 січня 1998 р., Державна дума – 25 грудня 1998 р., а Рада Федерації Федеральних Зборів РФ (вища палата російського парламенту) – 17 лютого 1999 р. Зволікання з ратифікацією важливого двостороннього договору, на якому має грунтуватися весь комплекс двосторонніх відносин, російська сторона пов'язувала з ратифікацією Верховною Радою України угод щодо Чорноморського флоту. Тільки прийняття українським парламентом закону про ратифікацію цих угод 24 березня 1999 р. відкрило шлях для набуття чинності Великого договору. Отже, вже у 1990-ті роки минулого століття російська сторона застосовувала у двосторонніх відносинах шантаж і тиск.

Недотримання положень базового міждержавного договору є відвертим і агресивним викликом не тільки Україні, а й усьому цивілізованому світу.

Співробітництво України і Російської Федерації спиралося на вагому договірно-правову основу: на 2014 рік – 373 документи, що мають регулювати широке коло питань двостороннього співробітництва, включаючи торгово-економічну, науково- технічну, гуманітарну, правоохоронну та інші сфери. Двосторонні відносини України і РФ на початковому етапі регулювалися Договором про основи відносин між УРСР і РРФСР від 19 листопада 1990 р. Поступово договірно-правову базу було розширено. Верховна Рада України 27 квітня 2010 р. ратифікувала угоду про продовження на 25 років перебування у Криму військового Чорноморського флоту РФ (№ 0165), хоча референдуму з цього питання проведено не було. За ухвалення відповідного рішення проголосували 236 народних депутатів правлячої Партії регіонів (212 депутатів бойкотували голосування). У 2014 році рішення Верховної Ради України щодо перебування ЧФ РФ було піддано перегляду і скасуванню. Необхідно зазначити, що в умовах агресивних загарбницьких дій Росії проти України вся договірна база з РФ не є об'єктивною[2].

Розбудовано дипломатичні й консульські представництва в обох державах, що спиралися на двостороннє визнання (5 грудня 1991 р.) і встановлення дипломатичних відносин (14 лютого 1992 р.). Генеральні консульства України діяли в Єкатеринбурзі, Нижньому Новгороді, Санкт-Петербурзі, Ростові-на-Дону та Новосибірську. Росія відкрила генеральні консульства у Львові, Харкові, Почесне консульство Росії в м. Чернігові. Діяли генконсульства РФ також у Донецьку, Одесі та Сімферополі. При цьому нагадаємо, що у складі посольств в столицях – Києві і Москві – діяли Консульські відділи Посольств України та Росії. Протягом всіх років регулярними були зустрічі президентів, керівників урядів, спікерів парламентів, лідерів політичних партій і рухів.

Російська Федерація була важливим торговельним партнером України: її частка в торгівлі з Україною впродовж тривалого часу коливалась у межах 45 %, а Україна посідала перше місце за обсягами товарообігу з Росією серед усіх країн СНД. Такі високі показники були пов'язані із зростанням цін на енергоносії, що в черговий раз запровадила Росія. Отже, товарооборот у грошовому еквіваленті зростає не за рахунок поглиблення співпраці, а в результаті збільшення українського імпорту енергоносіїв. Баланс торгівлі складається не на користь України: у 2009 р. експорт товарів в Росію становив 8,49 млрд, дол., а імпорт – 13,23 млрд, дол., сальдо негативне: -4,7 млрд. дол.[3]. За січень – квітень 2014 р. обсяги зовнішньої торгівлі становили 10823,3 млн дол. і зменшилися у порівнянні з таким періодом 2013 р. на 3134,3 млн дол. або на 22,5%. Обсяг прямих інвестицій з України в Російську Федерацію на 01.04.2014 р. склав 392,6 млн дол. або 5,9 % загального обсягу інвестицій України.

Зазначимо, що у структурі зовнішньої торгівлі Росії на країни Європейського Союзу (за даними Федеральної митної служби РФ) за січень – вересень 2012 р. припадало 48,8% товарообороту (відповідно, 2011 р. – 47,9%). На країни СНД в той же період 2012 р. припадало 14,1% російського товарообороту (відповідно у 2011р. - 15,4%). Отже, Росія поступово нарощувала товарооборот з ЄС, однак скорочувала з країнами СНД.

Україна є важливим партнером для Росії у пріоритетних галузях, від розвитку яких залежать рівень відносин Росії з ЄС. Визначальним напрямом у співробітництві є енергетична галузь. При цьому енергетична залежність України і Росії є взаємною: територією України прокладені транзитні шляхи в Європу, якими Росія постачає енергоресурсами європейські країни. Російські представники влади, бізнесмени намагаються контролювати дії України на світових ринках. Так, наприклад, було з проектом інтеграції українських енергосіток в єдину енергосистему Євросоюзу, що викликало з боку Росії однозначно негативну реакцію. Енергетична стратегія України має враховувати і той факт, що у найближчі роки Росія інтенсивно створюватиме альтернативні шляхи для експорту енергоресурсів з метою максимального скорочення їх транзиту через Україну. Нещодавно українською ГТС проходило 90 % усього газового експорту Росії в Європу, що забезпечувало Україні транзитну монополію в цій галузі. Нині цей показник значно зменшився[4], оскільки деякі альтернативні трубопроводи – Північний потік – вже запрацювали, а інші – Південний потік – терміново прокладаються в обхід України.

Враховуючи те, що атомна енергетика забезпечує більш як половину українських потреб в енергоресурсах, державні органи особливу увагу надають забезпеченню цієї галузі всім необхідним. Вітчизняна промисловість задовольняє лише 15% потреб ядерно- енергетичного комплексу України, а оснащення, матеріали, прилади постачаються з інших країн. Російське AT „Концерн ТВЕЛ” щорічно постачав в Україну ядерні матеріали на загальну суму 200–250 млн дол. Водночас 20 % уранової сировини, що поступає в Росію, добувається в Україні (45 % у Казахстані, 10 % в Узбекистані), й після збагачення, знову повертаються в Україну як паливо. Для стратегічних інтересів України бажано б мати альтернативні джерела постачання ядерного палива.

Весною 2013 р. країни уклали Дорожню карту з реалізації чотирирічної Програми українсько-російського співробітництва у сфері дослідження та використання космічного простору у мирних цілях, Меморандум про взаєморозуміння між Державним космічним агентством України та Федеральним космічним агентством РФ щодо співробітництва у використанні національних космічних засобів дистанційного зондування Землі цивільного призначення, а також План дій з інвестиційного, фінансового і галузевого співробітництва України та РФ. Нині Україна переорієнтовується на інші ринки та інших виробників – постачальників технічних засобів.

Традиційно Україна і Росія співробітничали у військовій сфері: основними напрямами були ракетнокосмічна та авіабудівна галузі, де країни виступали не конкурентами, а партнерами. Двосторонні зв'язки наближалися тут до 40 %, а в деяких вузьких галузях – до 60 %. Нижньогородський авіабудівний завод „Сокіл” кооперувалося з Запорізьким „Мотор-Січ” у виробництві двигунів А1-222; Об'єднане конструкторське бюро ім. О. Яковлева уклало контракт із Міноборони Росії на виготовлення літаків Як-130; завершено спільну роботу з виробництва літака АН-148 тощо. Серед спільних українсько-російських проектів перспективним вбачалося виробництво вертольотів типу МІ-8/МІ-171 держпідприємствами Міністерства оборони України „КАРЗ”, „АВІАКОН” (Сумська обл.) разом із ВАТ „Улан-Удинський авіаційний завод” (ВАТ „УУАЗ”) Росії тощо.

В галузях науки і техніки країни спирались на Договір про співробітництво між Російською академією наук та Національною академією наук України (липень 1992 р.) і Договір про наукове співробітництво між Сибірським відділенням Російської академії наук та Національною академією наук України (липень 1998 р.). До того ж, було укладено низку угод про науково-технічне співробітництво між НАН України та урядом Москви і Московської області. Співпраця регіонів України і Росії була започаткована Радою прикордонних областей, створеною 1993 р., і закріплена відповідним Указом Президента України з 1994 р. Між федераціями Росії та областями України укладено понад 250 угод про співробітництво.

Складниками двостороннього економічного співробітництва є кардинальне збільшення українських державних і комерційних структур на російському ринку, спільних проектів і спільних підприємств. Спостерігалося просування на російський ринок української кондитерської та молочної продукції. Функціонували спільні зони вільної торгівлі (єврорегіони), як „Полісся” (Брянська, Гомельська, Чернігівська області), „Донбас” – співпраця у межах трикутника Донецьк – Ростов – Маріуполь (Донецька і Луганська області та Краснодарський край), „Слобожанщина” (Бєлгородська і Харківська області).

Двосторонні відносини України і Росії, які були доволі розгалуженими, мають відповідати наступним вимогам: припинення військових дій проти України, повернення захопленої території, відшкодування матеріальних і моральних збитків, визнання суверенних засад, невтручання у внутрішні справи; повага до вибору партнера (стосовно третіх країн); визнання зовнішньополітичної й зовнішньоекономічної орієнтації; паритетність у прийнятті рішень тощо. Водночас, у нових умовах українсько-російських відносин, в умовах війни Росії проти України, загарбання Криму, ведення Росією військової операції на Сході України чи є можливою співпраця із загарбником? У разі продовження з боку Росії ескалації воєнних дій[5], що демонструє політика і агресивні дії Росії щодо України, наша держава змушена шукати різноманітні засоби протистояння і механізми покарання агресора.

Пріоритетного значення Україна надає розвиткові двосторонніх відносин з країнами-сусідами. Відносини між Україною і Республікою Білорусь зумовлюються спорідненістю культур, відсутністю територіальних претензій, спільним кордоном, тісними економічними зв'язками. Дипломатичні відносини між країнами були встановлені 27 грудня 1991 р., призначено послів, які обмінялися вірчими грамотами, відкриті посольства. Двосторонні відносини певний час регулювалися Договором про дружбу і співробітництво від 29 грудня 1990 р. і 50 іншими документами. 17 липня 1995 р. під час візиту Президента України в Білорусь був підписаний новий широкомасштабний Договір про дружбу і співробітництво на заміну попереднього. Верховна Рада Білорусі ратифікувала документ 25 квітня 1996 р., і він набув чинності 1997 р. 18 червня 2013 р. ратифіковано Договір між Україною і Республікою Білорусь про державний кордон (від 12 травня 1997 р., м. Київ).

У 2005 р. договірно-правова основа українсько-білоруських відносин становила близько 205 угод і домовленостей. Серед них найважливіші – з питань торгово-економічного співробітництва, в галузях зв'язку та транспортного сполучення, військово-технічної та консульської взаємодії, яка включає врегулювання безвізового в'їзду громадян і перетину кордону. Певний інтерес являє і платіжна угода між національними банками України і Білорусі, яка дозволяла паралельно проводити розрахунки в безготівкових білоруських рублях та тодішніх українських карбованцях і вільно конвертованій валюті. Країни підписали також Договір між Україною та Республікою Білорусь про передачу осіб, засуджених до позбавлення волі, для подальшого відбування покарання (червень 2009 р.), а також міжурядову Угоду про безвізові поїздки громадян. Положення Угоди закріплюють, зокрема, право громадян в'їжджати, виїжджати, прямувати транзитом і перебувати на території держави іншої Сторони без віз і перебувати на території іншої Сторони до 90 днів протягом 180 днів з дати першого в'їзду. Позитивним моментом для громадян України є те, що угодою передбачається подовження терміну перебування на території Республіки Білорусь до 30-ти днів без реєстрації.

З 10 квітня 1996 р. розпочала роботу спільна Міжурядова українсько-білоруська комісія з питань торгово-економічного співробітництва. Важливість українсько-білоруської співпраці простежується у зв'язку зі спільними проблемами, пов'язаними з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Сторони регулярно обговорюють питання двостороннього співробітництва з охорони довкілля, ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Так, у серпні 2009 р. виробили план спільних дій щодо упередження негативного впливу господарської діяльності на природне середовище Полісся. Особливу увагу приділяють проблемам регіону Західного Полісся, збереженню єдиної екосистеми унікальних Шацьких озер тощо.

Традиційно відбуваються зустрічі президентів, глав урядів, міністрів закордонних справ. Найактивніше сторони співпрацюють в рамках двосторонньої Міжурядової українсько-білоруської змішаної комісії з питань торговельно-економічного співробітництва, а також в СНД. Не зважаючи на членство Білорусі у Митному союзі РФ, Казахстану і Білорусі з 2010 р., обсяги двосторонньої з Україною співпраці неухильно зростали. Товарообіг між Україною та РБ за підсумками січня-жовтня 2011 р. в порівнянні з відповідним періодом 2010 р. збільшився на 38,5 %, склавши 5,01 млрд. дол. За три квартали 2014 р. товарооборот з РБ склав 4,6 млрд. дол. і збільшився порівняно з аналогічним періодом минулого року на 32,69 млн дол. або 0,72 %.

Зміцнення торгово-економічного співробітництва забезпечено за рахунок збереження наявних і створення нових виробництв, розвитку коопераційних зв'язків, розширення міжрегіонального та прикордонного співробітництва, запровадження нової форми взаємодії – поставок техніки на умовах довгострокового лізингу тощо. Зокрема, позитивно вплинуло на стан взаємної торгівлі виконання заходів Плану спільних дій з реалізації пріоритетних напрямів українсько-білоруського співробітництва, сформованих за підсумками зустрічі Президентів України та РБ 29 квітня 2010 р. у м. Мінську, а також Плану спільних заходів щодо розвитку торговельно- економічного співробітництва на 2011 рік, підписаного 27 грудня 2010 р. у Києві, рішень попередніх 18-го та 19-го засідань Комісії.

Негативним чинником, що впливає на двосторонні зв'язки, є нестабільність торгово-економічного співробітництва, що зумовлено приєднанням Республіки Білорусь до Митного союзу, а також створенням Співтовариства Білорусі і Росії (8 грудня 1996 р.), пізніше перетвореного на Союзну державу РФ і РБ (1999 р.).

Водночас було б необ'єктивним не згадати про спроби України залучити білоруську сторону до активної співпраці. Під час

Будапештського саміту ОБСЄ (5 грудня 1994 р.) відбулася тристороння зустріч України, Білорусі і Польщі. Географічним сусідам, передусім Білорусі, пропонувалося поглибити відносини у площині зміцнення регіональної і європейської безпеки, надати допомогу у просуванні Білорусі до співпраці з ЄС і НАТО, проведенні економічних реформ тощо. Однак ці кроки виявилися недостатньо наполегливими і не привели до відчутного результату. Не зважаючи на складнощі двосторонніх відносин, українська держава сприяє виходу Білорусі з міжнародної ізоляції, позитивному іміджу сусіда в ООН, ОБСЄ, інших організаціях. Разом із представниками Польщі й Литви Україна ініціювала в Раді Європи заяву постійних представників щодо необхідності підтримувати контакти і політичний діалог із владними установами республіки, що сприятиме виконанню програм співробітництва з Білоруссю.

Відносини України з Республікою Білорусь розвиваються нерівномірно і складаються ситуативно: їхню суть і характер визначає процес просування Білорусі до створення союзної держави з РФ, участь у Митному союзі, а також глибока залежність білоруської економіки від Росії. Водночас, позиція керівництва РБ в російсько-українському протистоянні, зокрема, щодо загарбання Росією АРК, а також у питаннях, пов'язаних з експортом українських товарів до країн МС, свідчить про подвійні стандарти в політиці білоруського керівництва, яке не завжди безостережно йде у фарватері політики РФ.

Україна і Молдова є надійними партнерами у захисті суверенітету і неподільності своїх територій, у просуванні шляхом європейської інтеграції. Країни на всіх рівнях спільно проробляють варіанти протистояння новим викликам, що постали. Під час офіційного візиту в Молдову 20 листопада 2014 р. Президент України Петро Порошенко провів переговори з президентами Молдови Ніколае Тимофті і Польщі Броніславом Коморовським про євроінтеграційні задачі країн – учасниць Східного партнерства. ЗО вересня 2014 р. Міністр закордонних справ України Павло Клімкін і Віце-прем'єр-міністр Республіки Молдова Еуджен Карпов обговорили подальший розвиток співпраці з вирішення актуальних питань двостороннього співробітництва, а також взаємодії України та Молдови в сфері регіональної безпеки, зокрема демаркації спільного кордону. Окрема увага була приділена активізації практичної співпраці в контексті протистояння новим викликам та загрозам. Зокрема, було обговорено ситуацію в регіоні, а також підкреслено необхідність продовження переговорного процесу з придністровського врегулювання у форматі „5+2” (Республіка Молдова, Придністровська Молдовська Республіка (ПМР), Україна, ЄС, США, Росія).

27 грудня 1991 р. Молдова визнала незалежну Україну. Україна і Молдова встановили дипломатичні відносини 10 березня 1992 р. Посольство України в Республіці Молдова (березень 1993 р.) та Посольство Республіки Молдова в Україні (липень 1993 р.) розпочали свою роботу, що сприяло налагодженню тісних контактів, розвитку добросусідських зв'язків, партнерства та взаємодопомоги. Питання про дипломатичні представництва, співпрацю в галузі інформації між зовнішньополітичними відомствами обох країн, про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах тощо були врегульовані внаслідок досягнення порозуміння з молдовською стороною на початку 1995 р. під час візиту до Молдови міністра закордонних справ України.

Країни є сталими партнерами і мають досить розгалужені двосторонні зв'язки. Це зумовлено багатьма чинниками, зокрема спільним кордоном, взаємозалежністю економік, наявністю значної кількості українців у Молдові[6] – понад 600 тис. осіб за офіційними даними і понад 250 тис. молдован в Україні, які проживають в Одеській, Закарпатській і Чернівецькій областях тощо.

Співпраця України й Молдови охоплює низку питань загальноєвропейського спрямування, а саме: запровадження спільного прикордонного та митного контролю із створенням необхідної інфраструктури, процес демаркації державних кордонів, двостороннє співробітництво тощо. Це та інше обговорюється в рамках тристоронніх консультацій з питань прикордонного та митного співробітництва: Україна–Європейський Союз–Республіка Молдова. Одним із важливих питань було надання ЄС фінансової та технічної допомоги для потреб завершення демаркації українсько-молдовського кордону та облаштування інфраструктури для здійснення спільного прикордонного й митного контролю.

Співпраця країн спирається на розгалужену договірну базу. Тільки в березні 1993 р. у Кишинеу були підписані 24 міжурядові угоди з питань торгово-економічного та науково-технічного співробітництва. Водночас міждержавний Договір про добросусідство, дружбу та співробітництво, підписаний 23 жовтня 1992 р., був ратифікований тільки у 1996 р. Причиною зволікання з визнанням важливого документу за молдовською позицією виявилося нерозв'язання територіального питання: йшлося про відрізок кордону, який молдовська сторона вважала спірним. Врешті Україна передала у довгострокову оренду Республіці Молдова кілька десятків кілометрів власної території в районі місцевості Джурджулешти. Отже, Україна надала Молдові можливість розв'язати геостратегічні та економічні питання – отримати вихід до моря, стати морською державою.

Збільшувалися обсяги торгівлі з Молдовою: якщо у 1995 р. експорт в країну становив 144,8, а імпорт – 45,1 млн дол., то у 2005 р., відповідно 679 млн і 84,1 млн дол. За 2013 р. зовнішньоторговельний оборот товарами і послугами між Україною і Молдовою досяг 1109,0 млн дол.: порівняно з 2012 р. скоротився на 5,2%.

Молдова вирішує політичні та економічні завдання, які за своєю проблемністю схожі з українськими. Так, у країні відбувається подолання економічної кризи, боротьба з інфляцією, молдовський лей (грошова одиниця) став конвертованим і стабільним. Міжнародні фінансові структури надають Молдові фінансову та технічну допомогу. Значні преференції в економічній співпраці

Молдови надала сусідня Румунія. З цією країною жваво розвивається торговельний обмін, який щорічно зростає.

Придністровська проблема є складовою питання цілісності країни. Нагадаємо, що на території Молдови виникли Гагаузька Республіка 19 серпня 1990 р. та Придністровська Молдовська Республіка (ПМР) 02 вересня 1990 р. Новоутворені формування ведуть наполегливу боротьбу за свою автономію. Конституція держави, яка набула чинності 27 серпня 1994 р., проголосила Молдову суверенною та неподільною державою. Водночас населеним пунктам Лівобережжя Дністра і півдня країни може надаватися особливий статус автономії, форми та умови якої визначаються окремими законами. Таким чином створено конституційні основи для політичного врегулювання конфліктів, пов'язаних із виникненням на території Молдови самопроголошених Гагаузької Республіки та ПМР. Ці територіальні автономії мають право на самовизначення у разі зміни державного статусу Молдови, наприклад у разі приєднання її до Румунії.

Серед інших проблем, які можуть спричинити нестабільність у регіоні, – отримання подвійного громадянства (в цьому процесі активну позицію займають Росія і Румунія). Складнощі виникли у зв'язку з тим, що Росія свого часу ініціювала введення спрощеної процедури набуття громадянства мешканцями ПМР. 01 листопада 2002 р. парламент Молдови прийняв поправки до Конституції, якими також передбачається можливість отримання подвійного громадянства у тому числі і румунського. Порівняно значне зростання кількості іноземних громадян є також загрозою стабільності й цілісності країни.

Після громадянської війни початку 1990-х років Молдови з Придністровською Республікою, у результаті якої загинули десятки мирних жителів, Україна долучилася до миротворчого процесу, намагаючись захистити права українського населення. Незважаючи на привабливість миротворчої функції у придністровському врегулюванні, українська сторона з певною обережністю ставиться до спроб втягнути Україну у конфлікт як лобіста інтересів однієї зі сторін. Однак наша держава відповідно до своїх зобов'язань за Гельсінкським документом і нормами міжнародного права зайняла принципову позицію безумовного поважання територіальної цілісності й суверенітету Республіки Молдова. Позиція України полягає в тому, що політичне врегулювання конфлікту має передбачити надання Придністров'ю адміністративно- територіальної автономії у складі РМ. Населенню Придністров'я має бути гарантована можливість вирішення своєї долі шляхом демократичного волевиявлення в разі зміни міжнародно-правового статусу Республіки Молдова.

У пошуках шляхів придністровського врегулювання Молдова вдалася до розширеної міжнародної допомоги, залучивши поза Україною спостерігачів з ОБСЄ і Росії. Одним із перших документів з врегулювання придністровської проблеми став „Меморандум про основи нормалізації відносин між Республікою Молдова і Придністров'ям”, підписаний 08 травня 1997 р. президентом Молдови і главою адміністрації Придністров'я. Під Меморандумом як посередники в переговорному процесі поставили свої підписи президенти України і Росії, а також чинний голова ОБСЄ. З–4 липня 1997 р. (м. Ізмаїл) Президенти України, Румунії і Молдови домовилися про тристороннє співробітництво в політичній, торговельно-економічній та гуманітарній сферах, що становлять взаємний інтерес і потребують спільного вирішення. Підписали, зокрема, Заяву про співробітництво у боротьбі з організованою злочинністю, Протокол про співпрацю між урядами та ін. Українська сторона підтримала проект про створення вільної економічної зони в районі Рені–Джурджулешти–Галац та про формування єврорегіонів „Нижній Дунай” і „Верхній Прут”. Саме в цих документах окреслився обраний країнами шлях на інтеграцію в європейські структури та зміцнення політичного і економічного співробітництва з Європейським Союзом. Планам не судилося реалізуватися, погіршилася ситуація і навколо придністровського конфлікту, який зайшов у глухий кут. Особливе занепокоєння у цьому зв'язку викликали проблеми з присутністю в Придністров'ї колишньої 14- ої армії РФ та необхідність її виведення транзитом через Україну.

У вересні 2002 р. відбулося широке обговорення можливостей розвитку економічного співробітництва ПМР і України. Український парламент створив Комісію з врегулювання відносин між Придністров'ям і Молдовою. Україна запропонувала конкретний механізм розблокування складного питання, а молдовська сторона ініціювала запровадження на українсько-молдовському кордоні міжнародного моніторингу. З цією метою з вересня 2005 р. місія ОБСЄ, що розташована за згодою України в м. Одесі, розпочала свою роботу. Однак сторонам конфлікту та країнам-гарантам поки не вдалося виробити ефективного механізму врегулювання придністровської проблеми: на заваді цьому – також перебування на території Придністров'я російських військ. Хоча з посуванням Молдови до асоціації з ЄС вірогідність вирішення зазначеного питання зростає.

Приводом для періодичного дистанціювання у молдовсько- українських відносинах є значні розбіжності в економічній сфері та у підходах до врегулювання придністровського конфлікту. Причини ж лежать набагато глибше – в намаганні Молдови відігравати роль лідера в регіоні. На тлі загострення політичних суперечностей на початку тисячоліття погіршилися відносини і в галузі торгівлі: Україна ввела обмеження на ввезення м'яса і цукру з Молдови. У відповідь Молдова також вжила низку заходів проти українських виробників. У молдовських ЗМІ час від часу розгортається антиукраїнська кампанія: зокрема наголошується на розбіжностях між Кишиневом і Києвом з питань реалізації Євро-Азійського нафтотранспортного коридору. Молдовська сторона заявляє, що Україна фактично витіснила Молдову з ЄАНТК, побудувавши нафтопровід Одеса–Броди. Мова йде про бажання молдовської адміністрації завантажити нафтою Джурджулештський термінал, який вона побудувала на відтинку території українського кордону, відданого Молдові у постійне користування. Для цього молдовська сторона всіляко намагається послабити значення українських портів у містах Рені та Іллічівську, знизити їхню привабливість в очах експортерів нафти.

Водночас придністровське керівництво налагоджує різнорівневі контакти з Україною. Інтенсифікувався парламентський діалог між Верховною Радою України та парламентом ПМР. Європейський Союз, який заінтересований у безпеці і стабільності навколо своїх кордонів, також уважно спостерігає за цими подіями. Україна запропонувала конкретний механізм розблокування складного питання. Наприкінці квітня 2004 р. посередникам від Росії,

України та ОБСЄ вдалося розблокувати переговорний процес і 14–15 грудня 2004 р. у м. Відні відбулася спеціальна зустріч з придністровського врегулювання[7]. Отже, Україна обстоює неподільність територій і кордонів, установлених після Другої світової війни. Водночас вона не може лишатися осторонь випадків недотримання міждержавних угод щодо захисту прав української етнічної меншини в Республіці Молдова[8].

Азербайджанська Республіка (АР) як нафтовидобувна країна із значним економічним потенціалом, стратегічний союзник України має всі шанси стати важливим економічним партнером нашої держави у вирішенні нагальних питань енергозабезпечення. Дипломатичні відносини Україна і Азербайджан встановили 06 лютого 1992 р. Міждержавний Договір про дружбу і співробітництво між Україною і Азербайджанською Республікою було підписано 09 грудня 1992 р. під час офіційного візиту в Україну Президента Азербайджану. Дипломатичне представництво України в Баку відкрите 05 травня 1996 р. Посольство Азербайджанської Республіки в Україні функціонує з 12 березня 1997 р.

Договірно-правова основа двосторонніх відносин, що складається з 126 документів, на першому етапі становлення розширювалась шляхом залучення третіх країн, як, наприклад, Ісламської Республіки Іран, що було викликано проблемою пошуку альтернативних джерел постачання енергоносіїв (газу з Ірану). Так, 29 січня 1992 р. в Києві підписано тристоронню угоду про вивчення, проектування та будівництво газопроводу, що мав зв'язати Іран із Західною Європою (проект не діє). Значні сподівання українська сторо-

на покладала на створення Транскавказького транспортного коридору, а також трубопровідного і морського транспортування нафти з каспійських родовищ територією України в Європу. З підписанням у грудні 1996 р. (м. Одеса) тристоронньої транспортної угоди між Україною, Азербайджаном і Грузією та відкриттям регулярного поромного сполучення Одеса–Поті співробітництво України і АР дещо активізувалося, проте його рівень в цілому залишався низьким[9]. Складним питанням у двосторонніх відносинах виявилась реалізація проекту доправлення азербайджанської нафти нафтогоном Одеса – Броди (Плоцьк – Гданськ).

Згідно з даними Держстату України, за січень-жовтень 2013р. торговельний оборот товарами та послугами з АР склав 827,13 млн дол. і збільшився порівняно з відповідним періодом 2012 р. на 110,83 млн або на 15,5 %. Основними статтями українського експорту є продукція (% від загального обсягу) металургійної промисловості – 43,6 %; агропромислового комплексу – 24,4 %; машинобудування – 14,0 % та хімічної промисловості – 8,6 %. Загальний імпорт товарів і послуг за січень-вересень 2013 р. з Азербайджану в Україну склав 64,27 млн дол. і зменшився порівняно з відповідним періодом 2012 р. на 2,50 млн дол. або на 3,8%. Основними статтями імпорту є продукція: хімічної промисловості – 33,7 %; паливно-енергетичного комплексу – 25,5 % та агропромислового комплексу – 23,9 %. Сальдо двосторонньої торгівлі для України склалося позитивним і становило 698,59 млн дол.

Азербайджанська Республіка, відчуваючи нагальну потребу в модернізації та переозброєнні своєї армії, у свій час звернулася до України з проханням надання допомоги у сфері ВПК. Пожвавлення співробітництва в цьому напрямі дещо зашкодило розвиткові українсько-вірменських відносин, оскільки Азербайджан і Вірменію визнано такими, що конфліктують (за резолюціями Ради Безпеки ООН третім державам необхідно утримуватися від постачання зброї сторонам, що конфліктують).

Дійсність спонукає Україну до пошуків стратегічних партнерів, передусім таких, що допомогли б їй у вирішенні питання з енергоносіями. Ці намагання посилили український вектор зовнішньої політики в азіатських і закавказьких країнах. Україна була заохочена до участі у видобутку нафти на території Азербайджану. Організацією видобутку сировини на бакинських нафтопромислах та поставкою її на Захід опікується міжнародний консорціум, до якого входять американські учасники (40 % власності), англійська Брітіш петролеум (17 %), російська компанія Лукойл (10 %), Азербайджан (10 %), Туреччина (5 %) та ін. У міжнародному консорціумі брали участь 12 фірм з семи країн світу. Було визначено і шлях для нафтогону Баку-Супса: грузинською територією з подальшим продовженням до Туреччини. Проект активно підтримали США, які використовували до 40 % усього світового видобутку нафти. Фінансову підтримку такому проектові надали міжнародні фінансові структури.

Зазначимо, що основними джерелами наповнення нафтою українського трубопроводу Одеса-Броди могли бути Азербайджан і Казахстан. Для України такий проект має не тільки економічне значення, а й стратегічне – поступове вивільнення від енергетичної залежності з боку Росії. Однак пріоритетною для Азербайджану стала реалізація проекту Основного експортного трубопроводу (ОЕТ) Баку–турецький порт Джейхан (на Егейському морі). У таких умовах перспективи наповнення українського нафтопроводу азербайджанською нафтою стають ще менш реальними.

Особливе місце в українсько-азербайджанському діалозі посідають питання можливої спільної розробки нафтових і газових родовищ як в Азербайджані, так і в Україні. Спеціалісти- нафтовики Азербайджану, що мають значний досвід у видобутку нафти й газу на морі й на суходолі, можуть допомогти українським колегам у розробці нафтових покладів. З-поміж інших проектів Україна має перспективи приєднатися до Угоди про координацію діяльності залізничного транспорту (травень 1996 р.), що регулює співробітництво між Азербайджаном, Грузією, Туркменістаном та Узбекистаном у галузі транзитних перевезень. Розвивається співпраця в авіабудівній галузі: за контрактом Харківське державне авіаційне виробниче підприємство на замовлення азербайджанського державного концерну „АЗАЛ” виготовляло літаки АН-140-100.

Зовнішньополітичні позиції України та Азербайджану з багатьох питань збігаються. Україні імпонує незалежна постава кавказького партнера, його обережне ставлення до створення будь-яких наддержавних структур, зокрема в СНД, до утворення нерівноцінних союзів, осуд втручання у внутрішні справи і неповаги до суверенітету інших з боку Росії.

Українська громада в АР нараховує 21,5 тис. осіб. У Азербайджанській Республіці діють дві національно-культурні організації закордонних українців: „Українська громада в Азербайджані їм. Т. Г. Шевченка”, зареєстрована у грудні 1997 р., та „Український конгрес Азербайджану”, зареєстрований 29 травня 2012 р.

Розвиткові партнерських відносин з АР сприяє виважена позиція України у питанні про врегулювання конфлікту навколо Нагірного Карабаху. Україна послідовно дотримується статусу потенційного посередника, неприйнятності будь-яких територіальних змін у Закавказзі без згоди сторін; виступає за непорушність кордонів і територіальну цілісність держав Закавказького регіону. Україна запропонувала Азербайджану свій миротворчий контингент у зону конфлікту з Вірменією. Для розв'язання проблеми біженців було запропоновано використати консультативну і оперативну допомогу ОБСЄ за участі України. Розширення співпраці в гуманітарній сфері покликано забезпечити духовні потреби української громади в Азербайджані та інформаційний обмін між країнами.

Україна і Республіка Грузія активно розвивають усестороннє партнерство. Нагадаємо, що дві республіки уклали перший міждержавний Договір про дружбу і співробітництво ще 05 грудня 1918 р. і відкрили в столицях дипломатичні представництва. 12 грудня 1991 р. Республіка Грузія визнала державний суверенітет, державну незалежність і територіальну цілісність сучасної України. Дипломатичні установи: Посольство України в Грузії (05.04.1994 р.), Консульське агентство України в м. Батумі,

Посольство Грузії в Україні (19.08.1994 р.). Зовнішньополітичні відомства України та Грузії на регулярній основі проводять консультації з різноманітних питань регіонального та двостороннього порядку денного.

Відповідно до Плану консультацій між Міністерствами закордонних справ України та Грузії на 2013-2014 pp. у квітні 2013 р. та листопаді 2014 р. (у Тбілісі та Києві відповідно) були проведені політичні консультації на рівні заступників міністрів закордонних справ, відбулася низка раундів консультацій з питань європейської інтеграції та консульських питань, проведена інвентаризація договірно-правової бази. 26 червня 2014 р. в Брюсселі Міністри закордонних справ П. Клімкін та М. Панджикідзе обговорили питання розвитку ситуації в Україні та регіоні, шляхи протидії викликам, які постали перед країнами. Глави зовнішньополітичних відомств провели переговори 23 вересня 2014 р. в рамках 69-ї сесії ГА ООН (м. Нью-Йорк), 05 грудня 2014 р. під час проведення чергового засідання РМЗС ГУ AM.

Договірно-правова основа включає понад 130 документів, серед них і Договір про дружбу, співробітництво і взаємодопомогу між Україною та Республікою Грузія (12 квітня 1993 р.). Усестороннє співробітництво України з Грузією відповідає стратегічним інтересам України. Через Грузію Україна може вирішувати нагальні питання диверсифікації джерел постачання нафти і газу, розширювати сфери співробітництва з Азербайджаном і Вірменією, країнами азіатського регіону.

Співробітництво з Україною відповідає економічним і політичним інтересам Грузії: потужний промисловий і сільськогосподарський комплекс України задовольняє значну потребу країни в продукції чорної металургії, легкої та харчової промисловості. Особливого значення обидві сторони надають співпраці в питаннях створення Транскавказького транспортного коридору та трубопровідного і морського транспортування нафти з каспійських родовищ до Європи територією України. Надають підтримку країни одна одній і у складних питаннях безпеки: українська сторона допомагає Грузії у випадках торговельних війн Росії, як було із продукцією грузинського виноробства, демарш України проти Росії під час російсько- грузинської війни 2008 р.

Відчутну підтримку Уряд України надав Грузії під час абхазького конфлікту: вертольоти українських Військово-повітряних сил вивезли 7634 біженців, доставили 500 т продуктів, медикаментів, одягу, пального. Транспортними літаками України з м. Кельна (Німеччина) до Тбілісі було перевезено понад 50 т гуманітарної допомоги. Громадські організації України також надавали допомогу постраждалим предметами першої необхідності.

Нагадаємо, що й Азербайджан прийшов грузинським партнерам по ГУ AM на допомогу, надавши пальне за зниженими цінами, коли Росія через Газпром РФ позбавила Грузію тепла у найтяжчу морозну зиму.

Торговельно-економічне співробітництво. У 2012 р. обсяг двосторонньої торгівлі становив 718 млн дол., при цьому сальдо у розмірі 363,5 млн дол. для України склалося позитивним. У січні- листопаді 2013 р. двосторонній товарообіг скоротився у порівнянні з аналогічним періодом минулого року на 1,3 % та склав 668,2 млн дол. Позитивне сальдо на користь України дорівнювало 312 млн дол.

Для збільшення товаропотоків на поромній переправі Іллі- чівськ–Поті–Батумі влітку 2000 р. було підписано українсько- грузинську угоду про зниження транспортних тарифів. У пошуках альтернативних енергоносіїв Грузія за угодою 1997 р. купує в Україні вітряні електростанції, що виробляються в Павлодарі та Дніпропетровську. Україна постачала Грузії обладнання для об'єктів металургійної промисловості, бурильне устаткування для шахт, повітряно-енергетичне обладнання, а також тролейбуси, трамвайні вагони, електровози та автобуси. Традиційно Грузія закуповує український цукор, зернопродукти, спирт, олію, а Україна – коньячні спирти, вина, цитрусові, чай, мінеральні води. Розвивається співробітництво держав у створенні оптоволоконної комунікаційної мережі з Китаю до Західної Європи.

Наука, високі технології, культура та освіта – це ті сфери людської діяльності, які забезпечують входження в цивілізований світ. Більш того, інтелект і рівень розвитку науки – фундаментальні засади безпеки держави. Немає сумніву, що як Грузія, так і Україна є державами з досить вагомим науковим потенціалом. Враховуючи те, що одним із чинників стійкого розвитку є міжнародна науково- технічна співпраця, Україна і Грузія намагаються розвивати контакти в цій сфері. Країни активно співробітничають у наукових розробках в рамках ОЧЕС, беруть участь у роботі Міжнародного центру чорноморських досліджень в Афінах, Робочої групи з науково-технічного співробітництва, Постійного академічного комітету ОЧЕС; спільно працюють у Міжнародному центрі водних проблем і Міжнародному центрі трансферу технологій ОЧЕС. Учені з 1993 р. спільно працюють у рамках Міжнародної асоціації академій наук (МААН) з проблем природничих, гуманітарних і соціальних, технічних наук, з проблем екології, космічних досліджень, енергетики тощо. Президент Академії наук Грузії у 1994 р. був обраний віце-президентом МААН. Представники сфери культурного співробітництва – Міністерства у справах молоді і спорту України і Міністерства культури, охорони пам'ятників і спорту Грузії підписали Програму співпраці у сфері молодіжної політики.

Збігається ставлення держав до багатьох міжнародних проблем: Україна і Грузія спільно виступають за інтеграцію у європейські і євроатлантичні безпекові, політичні та економічні структури, визнають пріоритетність двосторонніх відносин, заперечують створення наддержавних структур на пострадянському просторі. В результаті втручання у внутрішні справи з боку Росії (події в Південній Осетії) Грузія вийшла з СНД у серпні 2008 р. Як і Україна, Грузія розглядає СНД як корисну, але не єдину форму об'єднання для двостороннього та багатостороннього співробітництва, тому вона стала активним учасником ГУАМ. Своєрідну позицію займала Грузія щодо Чорноморського флоту СРСР, на частку якого також претендувала в межах можливого.

Загальна чисельність української громади в Грузії за офіційним переписом населення у січні 2002 р. склала 7 тис. осіб (0,2% від всієї кількості населення). Зареєстровано та активно діють 10 українських громадських організацій: Асоціація українців- мешканців Грузії; Асоціація українців Квемо-Картлійського регіону ім. Л. Українки; Українське культурно-освітнє товариство

„Дружба”; Міжнародна культурно-благодійна та науково- просвітня спілка української громади Грузії „Дніпро”; Грузинсько- українська культурно-просвітницька організація „Золоте Руно”; Грузинсько-українська культурно-просвітницька організація „Єдність”; Союз українських педагогів Грузії „Освітяни”; Асоціація українців Грузії „Рушник”, Будинок грузинсько-української преси та книги, Українська жіноча рада в Грузії.

Стратегічна співпраця двох країн підтверджена як в економічному, так і політичному вимірах. У зв'язку з подіями в Україні 2004 р. (Помаранчевою революцією), Президент Грузії М.Саакашвілі одним із перших зарубіжних лідерів визнав конституційність вибору українського народу. 2005 рік було оголошено роком Грузії в Україні. Глави держав підписали Декларацію про стратегічне партнерство, домовились про розширення співпраці в ГУАМ, із врегулювання конфлікту в Придністров'ї, запропонували свої миротворчі послуги у врегулюванні політичної кризи в Киргизії. Президенти закликали ОБСЄ до термінових превентивних дій, аби не допустити силового сценарію подій у Киргизії й запобігти кровопролиттю. В серпні 2005 р. Президенти підписали Заяву про наміри створити союз держав балто-чорноморсько- каспійського регіону. Грузія розглядає Україну як регіонального лідера в питаннях економіки, безпеки і політики. Київ, на переконання грузинських колег, є локомотивом євроінтеграції. Грузія позитивно сприйняла українську позицію щодо абхазького та південноосетинського конфліктів, яка полягає у неприпустимості будь-яких територіальних змін у Закавказзі.

З огляду на виважену позицію України, а також із завершенням терміну дії мандату миротворців Росії в Абхазії (31 липня 1997 р.), Грузія відмовилася продовжувати термін перебування російських миротворчих сил у цьому регіоні і звернулася по допомогу до української сторони. Нагадаємо, що спроби місцевої влади Абхазії (з 1931 р. користувалася всередині Грузії правами автономної республіки) відокремитись від Грузії призвели у 1992 р. до ескалації збройного протистояння, під час якого загинули сотні людей. Нова фаза конфлікту розгорілася влітку 2008 р.

Україну у свій час було запрошено також долучитися до групи країн Друзів Генерального секретаря ООН щодо Грузії. Ця специфічна форма сприяння розв'язанню проблем зазвичай запроваджується ООН у складних випадках затяжних конфліктів. Поза Україною учасниками групи є США, ФРН, Франція, Велика Британія і РФ. За сприяння групи Грузія розраховувала поступово замінити російські миротворчі війська на міжнародний військовий контингент під орудою ООН (блакитні шоломи). Однак проблема ускладнилася тим, що на початку 1990-х pp. країни СНД власноруч передали повноваження миротворчості на просторі СНД російській стороні, уклавши відповідну угоду і тим самим створивши безпековий і дипломатичний прецедент.

На думку української сторони, таке введення контингенту могло б відбутися під егідою ООН, а не СНД (російські миротворці були введені в зону конфлікту у 1994 р. за рішенням країн СНД. В зоні конфлікту загинули 86 росіян, а у 2008 р. – близько 100 осіб). Користуючись складним політичним моментом, небажання залишати грузинську територію – стратегічний регіон Кавказу, посилилась експансіоністська діяльність РФ, яка надавала громадянам Грузії – абхазцям і осетинам російське громадянство: майже 80% жителів цих самопроголошених республік мають російські паспорти. До того ж, російський парламент із порушенням норм міжнародного права, принципу неподільності післявоєнних кордонів, а також суверенних прав держави втручався у внутрішні справи Грузії. У жовтні 2005 р. і серпні 2008 р. російські парламентарі висунули пропозицію про входження Абхазії і Південної Осетії до складу Росії, що після війни з Грузією було реалізовано.

Чергове грузино-російське протистояння досягло збройного зіткнення – війна серпня 2008 р. Втручання світової громадськості припинило військовий конфлікт: обидві сторони мають виконувати план мирного врегулювання під спостережницькою місією ЄС і ООН. Водночас міжнародні заходи із захисту суверенітету Грузії виявляються неефективними: Росія продовжує проводити політику розчленування країни, офіційно визнавши, а пізніше приєднавши самопроголошені республіки, які є частиною грузинської території. Україна засуджує будь-яке втручання у внутрішні справи суверенної Грузії. Слід зауважити, що внутрішні й зовнішні проблеми Грузії не сприяють стабільності в регіоні і негативно віддзеркалюються на двосторонніх відносинах.

У подібній ситуації Україна опинилася навесні-влітку 2014 р. в результаті загарбання Росією Криму і ведення війни в українських східних областях.

Українсько-грузинські відносини розвиваються відповідно до потреб і можливостей двох країн. Обмін візитами на високому рівні, зустрічі керівництва України і Грузії в рамках багатосторонніх заходів свідчать про зацікавленість у підтримці активного політичного діалогу між офіційними Києвом та Тбілісі, які в умовах протидії зовнішній загрозі та окупації частини території залишаються важливими регіональними партнерами. Обидві сторони поглиблюють взаємовигідну співпрацю на євроінтеграційному та євроатлантичному напрямах, наповнюють торговельно-економічне співробітництво конкретними програмами і проектами, розширюють взаємодію в гуманітарній сфері.

Початок українсько-вірменському співробітництву поклало встановлення 25 грудня 1991 р. дипломатичних відносин між Україною і Вірменією. Посольство України в Республіці Вірменія розпочало свою діяльність в Єревані у вересні 1996 р., Посольство Республіки Вірменія в Україні відкрито у січні 1993 р. Договірно- правова основа нараховує 74 документи. У травні 1992 р. МЗС Вірменії передало Україні на розгляд проекти міждержавного Договору про дружбу та співробітництво, а також Угоду про культурне співробітництво, які невдовзі були підписані.

За 2012 рік загальний зовнішньоторговельний оборот між Україною та Республікою Вірменія (товари і послуги) становив 225,73 млн дол. За січень-жовтень 2013 р. ця цифра досягла 174,15 млн дол. Сальдо для України склалося позитивним і становило 134,43 млн дол.

Україна заінтересована в нормалізації вірмено- азербайджанських відносин, загострених в результаті нагірно- карабахської проблеми. Особливістю розбіжностей обох країн

у зовнішньополітичній площині виявляються різні підходи до вирішення згаданого конфлікту. Вірменія не погоджується з принципом територіальної цілісності і непорушності кордонів без урахування іншого ключового аспекту Гельсінкського Заключного акта – права народів на самовизначення. Україна розглядає принцип непорушності кордонів як основу європейської безпеки.

Негативно сприймають у Вірменії поглиблення співробітництва України з Азербайджаном, зокрема у військово-промисловій галузі. Придбання Азербайджаном українських танків і літаків (1993 р.) спричинило появу антиукраїнських публікацій у вірменських ЗМІ. 08 вересня 1993 р. МЗС Вірменії звернулося до МЗС України з нотою, в якій висловлено протест з приводу постачань Україною озброєння Азербайджану. Цей факт, зазначалося в ноті, ставить під сумнів традиційну дружбу між нашими народами. Нагадаємо, що Вірменія зайняла проросійську політику у війні РФ проти України.

У Закавказькому регіоні Україна дотримується традиційної політики збалансованих відносин із кожною з закавказьких держав, передусім це стосується Вірменії та Азербайджану. За тристоронніми переговорами у 2004 р. і 2013 р. намітились перспективи взаємодії України і Вірменії в забезпеченні постачання газу з Ірану за сприяння Туреччини.

Згідно з переписом населення від 2001 р. у Вірменії проживають 1633 етнічних українців, а за неофіційними даними – близько 3 тисяч. Міністерством юстиції Республіки Вірменія зареєстровано об'єднання – Федерація українців Вірменії „Україна”.

  • [1] У розділі використано також матеріали МЗС України.
  • [2] Серед документів виокремимо наступні: Договір про економічне співробітництво на 1998–2007 pp. від 27 лютого 1998 р., три угоди щодо Чорноморського флоту від 28 травня 1997 р., Договір про державний кордон від 28 січня 2003 р., Договір про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки від 24 грудня 2003 р., Угода з питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 21 квітня 2010 р. та ін. Щодо останньої угоди Голова Комітету Верховної Ради у закордонних справах посол Олег Білорус зауважив, що дана угода є антиконституційною і профільний комітет ухвалив рішення рекомендувати парламенту не ратифіковувати цей документ.
  • [3] 2009 р., 2010 р. – Режим доступу: ukrstat.gov.ua/
  • [4] Поліпшенню ситуації в цих питаннях мала сприяти реалізація Закону У країни „Комплексна програма утвердження України як транзитної держави в 2002–2010 pp.”.
  • [5] У Стратегії національної безпеки Росії до 2020 року прийнятним вбачається застосування економічного шантажу задля досягнення зовнішньополітичних цілей.
  • [6] Нагадаємо, що до 1940 р. частина сучасної Молдови (лівобережжя р. Дністра) входила до складу України як автономна республіка, а інша частина – до Румунії. 28 червня 1940 р. СРСР повернув собі Бессарабію і 2 серпня 1940 р. була утворена Молдавська РСР, що до 1991 р. перебувала у складі Союзу РСР.
  • [7] Відлунням кризи стало припинення роботи шкіл Придністров'я у вересні 2005 р., в яких викладання здійснюється молдовською мовою з використанням латинської графіки. Україна як посередник у переговорному процесі закликала тираспольську адміністрацію вжити заходів щодо відновлення функціонування шкіл з викладанням молдовською мовою.
  • [8] Українці Придністров'я є автохтонами, які споконвічно проживали на цих землях і яких за радянських часів відірвали від України, створивши Молдовську РСР.
  • [9] 2009 р. торговельний оборот становив близько 820 млн дол. США.
 
<<   ЗМІСТ   >>