Повна версія

Головна arrow Політологія arrow Зовнішня політика України

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Чорнобиль і світова спільнота

Глобальною екологічною подією XX ст., що стала викликом безпеці людства, стала Чорнобильська катастрофа та проблеми із подоланням її наслідків. Україна добре пам'ятає ту трагічну дату – 26 квітня 1986 р., коли стався вибух на Чорнобильській атомній станції, розташованій за 130 км від Києва. В результаті вибуху була зруйнована активна зона реактора блоку №4 станції. Загальна площа забруднення сільськогосподарських угідь становила 3,5 млн га, у т.ч. пашня – 3,1 млн га. Радіоактивними елементами забруднено більш як 1,5 млн га лісів України. Постраждали також деякі регіони Росії й Білорусі.

Чорнобильська катастрофа с планетарною катастрофою сторіччя, яка за своїми масштабами не мас прецедентів у світі. Ця трагедія забрала житті сотень людей, багатьох залишила інвалідами, спричинила глибокі соціальні потрясіння й жахливі екологічні наслідки. Складною є й економічна сторона проблеми. Розрахунки свідчать, що ліквідація наслідків аварії тільки в трьох державах (Білорусі, Росії та Україні) до 2015 р. потребувала 300 млрд. дол. Вартість повної ліквідації наслідків цієї аварії значно перевищує вартість усіх АЕС світу і всієї виробленої ними енергії.

Міжнародна спільнота досить оперативно реагувала на події в Україні. Першою відгукнулась ООН та її організації. Від них надійшла найвагоміша допомога. 1986 р. у Відні відбулися Міжустановчі консультації за участі організацій, що відають питаннями атомної енергії, охорони здоров'я, продовольства – МАГАТЕ, ВООЗ, ФАО та ін. Восени 1986 р. було прийнято важливі міжнародні документи – Конвенцію про оперативне оповіщення про ядерну аварію і Конвенцію про допомогу у випадку ядерної радіації. Був створений Міжустановчий комітет з реагування на ядерні аварії, куди увійшли представники низки міжнародних організацій. До 1990 р. наслідки катастрофи радянською владою замовчувались. Тільки на 45-й сесії Генеральної Асамблеї ООН (вересень 1990 р. – вересень 1991 р.) було призначено Координатора ООН з питань ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, підготовлено Зведений план дій міжнародної спільноти в цій площині. Були визначені такі пріоритетні напрями: здоров'я, переселення, економічна реабілітація постраждалих територій, соціально-психологічна реабілітація постраждалих людей, продовольчий і сільськогосподарський моніторинг, екологічне оздоровлення навколишнього середовища. Резолюції Генеральної Асамблеї передбачали створення спеціальної Чорнобильської програми в рамках системи ООН.

Водночас у ставленні до проблем Чорнобиля представників ООН та інших міжнародних структур виявлялася певна упередженість, пов'язана з побоюванням стосовно відтворення Україною власної ядерної зброї. Саме з можливістю використання реактору РМБК, який діяв в Чорнобилі, був пов'язаний тиск на Україну щодо закриття Чорнобильської АЕС. Нагадаємо, що з 57 реакторів такого типу 29 функціонували на території Східної Європи. Україна виконала взяті на себе зобов'язання перед міжнародною спільнотою: 2002 р. Чорнобильську атомну електростанцію було закрито. Однак це додало Україні нових проблем із забезпечення безпеки закритого реактора.

Радіологічні наслідки Чорнобиля досліджує МАГАТЕ. У 1989 р. вона розпочала роботу над проектом щодо оцінок і впливу наслідків катастрофи на здоров'я людей і навколишнє середовище.

1990 р. у Відні представники Росії, Білорусі та України разом із МАГАТЕ підписали угоду про проведення міжнародних досліджень з Чорнобиля у науковому центрі „Прип'ять”. МАГАТЕ сприяло в організації Чорнобильського центру радіаційних досліджень: тільки у 1993 р. нею було здійснено п'ять проектів на суму кілька десятків мільйонів доларів. Активну підтримку постраждалим регіонам надала ЮНЕСКО: у 1991 р. організація розробила Чорнобильську програму, що охопила будівництво шкіл для відселених, підготовку кадрів, аналіз соціальних і економічних наслідків аварії, збереження культурних цінностей. Загалом програма ЮНЕСКО „Чорнобиль” містила 70 проектів. 9 січня 1991 р. у Парижі було підписано угоду між ЮНЕСКО і СРСР про виконання програми з ліквідації наслідків Чорнобиля.

На заклик ЮНЕСКО відгукнулися відомі представники інтелігенції західних країн – П'єр Карден, Мірей Матьє, Марина Владі, Матіас, Сальваторе Адамо та ін. Було створено Фонд Чорнобиля й організовано Акцію милосердя – „Мільйон для дітей Чорнобиля”, надано допомогу для створення реабілітаційних центрів за кордоном. Всесвітня організація охорони здоров'я сприяла створенню в Києві радіологічного центру, в якому реалізуються проекти цитологічного характеру: онкології, гематології, імунології. Екологічними проблемами Чорнобиля опікується Програма ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП).

Перед Україною стосовно питань подолання наслідків Чорнобильської катастрофи постають передусім наступні завдання: оздоровлення й медичне забезпечення постраждалих, соціально-економічна реабілітація територій, що мають статус чорнобильських, та забезпечення безпеки закритого реактора. Водночас Україна й досі потерпає від браку технологій для дезактивації забруднених територій, а також від недосконалого розміщення і перерозподілу продуктивних сил у зв'язку з аварією на ЧАЕС. Особливе занепокоєння викликає стан збудованого 1986 р. саркофагу-укриття.

 
<<   ЗМІСТ   >>