Повна версія

Головна arrow Політологія arrow Зовнішня політика України

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Організація з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ)

Особлива відповідальність за безпеку і стабільність Європи лягає на ОБСЄ. Процес багатостороннього європейського співробітництва був започаткований у Гельсінкі в 1975 р., де закріплено післявоєнні кордони європейських держав. Україна стала учасницею ОБСЄ ЗО січня 1992 р. із підписанням Президентом України Гельсінського Заключного Акта. Україна проводить лінію на посилення ролі та ефективності Гельсінського процесу у зміцненні безпеки в регіоні у політичному, військово-політичному, людському, економічному, екологічному та інших вимірах.

У вересні 1997 р. ОБСЄ запропонувала країнам СНД розглянути питання щодо розбудови в Європі платформи кооперативної безпеки, а також взаємопов'язаності інститутів організації. Можлива участь Співдружності в розробці моделі загальноєвропейської безпеки виявила принципові розбіжності в позиціях Росії, Білорусі та Киргизстану, з одного боку, України та інших ННД – з іншого. Позиція України базувалася на положеннях документів українського парламенту щодо ненадання СНД статусу суб'єкта міжнародного права та перетворення Співдружності на регіональну міжнародну організацію. На Стамбульському саміті ОБСЄ 1999р. Україна внесла пропозицію про створення у рамках Організації центру етнічних досліджень під егідою Верховного комісара у справах національних меншин, який має виявляти й розглядати глибинні причини потенційного конфлікту та визначати необхідні кроки для його подолання.

Основні зусилля щодо розвитку співробітництва України з ОБСЄ зосереджено на таких напрямах, як сприяння міжнародним спостерігачам під час парламентських і президентських виборів; оперативне інформування ОБСЄ про внутрішню ситуацію в Україні; розвиток економічних соціальних і демократичних суспільних перетворень, перебіг правової реформи; забезпечення активної ролі України як посередника Придністровського врегулювання; участь у складі місій та структур ОБСЄ, зокрема в Македонії, Косово, Грузії, Таджикистані й Хорватії. Одним із проектів участі України в роботі ОБСЄ є виконання зобов'язань щодо людського виміру безпеки; захист прав і свобод людини як чинника світової стабільності і безпеки держави.

Пропозиція про створення в Секретаріаті ОБСЄ посади координатора з економічної та екологічної діяльності Організації була активно підтримана Україною. Україна бере активну участь у розробці Стратегії ОБСЄ в сфері економічного та екологічного вимірах, що була прийнята Радою міністрів закордонних справ ОБСЄ 2 грудня 2003 р. в м. Маастрихт (Нідерланди).

Українські представники беруть також активну участь у виробленні відповідних рішень і рекомендацій ОБСЄ, наприклад, під час 11-го засідання Економічного Форуму ОБСЄ (Прага, 20-23 травня 2003 р.) на тему „Торгівля людьми, незаконний обіг наркотиків, легкої стрілецької зброї: національні і міжнародні економічні наслідки”; конференції з питань оцінки наслідків глобалізації в економічних процесах (Відень, 3-4 липня 2003 р.) тощо. Проведення ефективної економічної дипломатії як складника безпеки в регіоні в межах ОБСЄ сприяє успіху ринкових реформ в Україні, зміцненню міжнародного авторитета держави та її позицій на зовнішніх ринках, розширенню участі в глобальному і регіональному торговельно-економічному, валютно-фінансовому та інвестиційному співробітництві.

Особлива задача випала Україні під час головування в ОБСЄ у 2013 р. Держава, що головує в ОБСЄ, виконує досить важливу роль: пропонує порядок денний і очолює процес політичного діалогу між державами-учасницями, а також здійснює загальне політичне керівництво Організацією. Головування України в Організації з безпеки та співробітництва в Європі у 2013 р. висунуло перед нашою державою відповідальні завдання, серед яких концептуальне наповнення стратегії та тактики ОБСЄ.

Особливої актуальності проблема активізації діяльності ОБСЄ в безпековому вимірі набула під час війни Росії проти України: представники ОБСЄ через спеціальні комісії Організації – понад 1500 осіб – перебували у зонах Антитерористичної операції і в районах, захоплених російськими найманцями у Донецькій і Луганській областях, виконуючи спостережницькі місії за припиненням загарбниками вогню та інших військових дій.

Водночас, ОБСЄ виявила повну неспроможність у приборканні російського агресора, що порушив територіальну цілісність України. Нині наша держава намагається активізувати безпекову складову ОБСЄ, однак російська делегація в цій структурі гальмує необхідні рішення щодо виведення російських військ з окупованих українських територій і всіляко перешкоджає миротворчому процесові.

Однією з важливих ланок системи регіональної безпеки є діяльність Ради Європи (РЄ) – авторитетної і найбільш представницької політичної міжурядової організації континенту. РЄ постала 1949 р. з метою захисту прав людини і зміцнення демократичних державних інститутів, вироблення заходів щодо вирішення загальних проблем суспільного життя, сприяння формуванню загальноєвропейської культурної спільноти з урахуванням особливостей кожної з національних культур. Україна заявила про своє бажання приєднатися до Ради Європи 14 липня 1992 р. Входження України до РЄ активно підтримали парламентарі Великої Британії, Литви, Угорщини, Естонії, Німеччини, Чехії, Туреччини, Молдови та Польщі (представники Австрії та Нідерландів утримались). 15 вересня 1995 р. у Києві було відкрито інформаційний центр РЄ на базі Української правничої фундації. 09 листопада 1995 р. у штаб-квартирі РЄ (м. Страсбург, Франція) відбулася урочиста церемонія приєднання України до РЄ, що стало визнанням європейською спільнотою прогресивних політичних і економічних реформ, здійснених Україною. Генеральному секретареві РЄ було передано на зберігання Закон України про приєднання до Статуту РЄ та підписано відповідний протокол. Міністр закордонних справ України підписав Європейську конвенцію про захист прав людини та основних свобод і Протокол №11, який передбачає запровадження контрольного механізму, створеного Конвенцією. Приєднання України до РЄ стало ще одним фактором визнання України як держави європейської, демократичної, такої, що розвивається і послідовно здійснює подальші демократичні перетворення. На сьогодні ключові вимоги РЄ Україною виконані (зокрема скасовано смертний вирок). РЄ розроблено чимало програм сприяння демократичним і правовим реформам у країнах ЦСЄ. Одна з них – „Демосфен” – передбачала експертний аналіз проектів двосторонніх угод у галузі забезпечення прав національних меншин, які Україна запропонувала укласти також країнам СНД. РЄ надає консультаційну допомогу в розробці навчальних програм для підготовки юристів в Україні тощо.

Рада Європи – інституція, яка опікується передусім захистом прав людини. Набувши членства в цій організації, Україна зобов'язалася стати на захист демократичних цінностей. Судячи з того, що з 194 документів Ради Європи Верховна Рада України ратифікувала близько 50 (інформація початку XXI ст.), перед країною ще значний шлях попереду. Та ці документи нічого не вартуватимуть, якщо громадяни України не навчаться захищати свої права. Поступово долається і цей бар'єр: дедалі частішають від громадян України позови до Європейського суду з прав людини РЄ (тільки у 2004 р. ця установа розглянула 13 клопотань українських громадян, а у 2005 р. – 36).

Зміцненню стабільності на континенті сприяла Вишеградська група (В-4). У 1990-ті роки у ЦСЄ утворилися кілька регіональних угруповань, що стало об'єктивною реакцією на розпад радянських формувань РЕВ і ОВД. Однією з перших у лютому 1991 р. була утворена Вишеградська група, до якої увійшли Польща, тодішня Чехо-Словаччина та Угорщина. Внаслідок появи відокремлених Чехії і Словаччини В-4 набула формату чотирикутника. Основними задачами утворення були деформація постсоціалістичної інфраструктури, співробітництво у військовій сфері і вироблення спільних зовнішньополітичних критеріїв у ставленні до євроатлантичних структур. Необхідним етапом розвитку країн Вишеграду було створення простору вільної торгівлі, що закріплено в спеціальній угоді. В-4 не створювалася як альтернатива європейській інтеграції, а навпаки, її учасники постійно наголошували, що четвірка є перехідним, підготовчим кроком до членства в ЄС. Об'єднання країн В-4 виконало поставлене стратегічне завдання перехідного періоду: всі країни набули членства в НАТО і стали повноправними учасниками Європейського Союзу.

Україна й Вишеградська четвірка надають важливого значення розвитку транскордонного та міжрегіонального співробітництва, що розглядається складовою загальноєвропейського процесу. Йдеться про необхідність створення належної прикордонної інфраструктури, у т.ч. проведення технічної модернізації пунктів перетину кордону України з Польщею, Словаччиною та Угорщиною, розвиток економічного співробітництва прикордонних регіонів України і країн В-4 та громадських контактів. Учасники В-4 за участі України розглядають можливі варіанти її залучення до європейської та євроатлантичної інтеграції, перспективи співпраці у транспортно-енергетичній сфері. Інтерес представляє і питання лібералізації візового режиму з країнами В-4. Одним з конкретних прикладів підтримки євроінтеграційних прагнень України стало підписання двосторонніх протоколів із доступу до ринків товарів і послуг з Угорщиною, Чехією та Словаччиною. Одним із найважливіших питань співпраці є впровадження Україною та В-4 спрощеного візового режиму. Україна, Польща, Угорщина у свій час прийняли безпрецедентне рішення про асиметричну візову політику – безвізовий режим поїздок для своїх громадян та безкоштовні візи для громадян України. Спільним завданням для учасників є розвиток П'ятого (Трієст– Будапешт–Ужгород–Київ) та Третього (Берлін–Вроцлав-Львів–Київ) панєвропейських транспортних коридорів; а також участь компаній країн В-4 в реалізації українських енергетичних проектів.

У зв'язку з набуттям членства в ЄС з 01 травня 2004 р. країни В-4 ухвалили, що Вишеградська четвірка існуватиме й надалі; визначили, що наступною метою чотирьох країн є надання Україні перспективи для набуття членства у Євросоюзі. Співробітництво між Україною і В-4 й надалі ґрунтуватиметься на спільних зовнішньополітичних цілях, що створює сприятливі можливості для подальшого розвитку добросусідських відносин та широкого співробітництва на багатосторонній основі.

 
<<   ЗМІСТ   >>