Повна версія

Головна arrow Політологія arrow Зовнішня політика України

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

У листопаді 2007 р. – квітні 2008 р. Україна головувала в ОЧЕС

Період піврічного головування був насичений подіями, спрямованими як на реалізацію статутних завдань Організації, так і її сучасних пріоритетів, окреслених Стамбульським ювілейним самітом у червні 2007 р. Важливою подією періоду українського головування стало встановлення партнерських стосунків ОЧЕС із Європейським Союзом, що мають широкі перспективи. У рамках Програми головування України в Організації відбулися Перший банківський форум країн – членів ОЧЕС, Перший контейнерний саміт (м. Одеса), зустріч Глав митних адміністрацій (м. Київ), зустріч міністрів енергетики ОЧЕС. Серед питань, що обговорювалися енергетиками, – стан імплементації регіональної енергетичної стратегії, підготовка масштабних проектів та перспективи розвитку співробітництва у форматі ОЧЕС-СС у галузі енергетики. Міністри транспорту країн ОЧЕС, провідних держав світу та глави міжнародних транспортних організацій 10 квітня 2008 р. в Одесі обговорили питання щодо реалізації досягнутих угод, серед яких: Меморандум про сприяння вантажним автоперевезенням у регіоні, Меморандум про побудову Чорноморської кільцевої автодороги, Меморандум про розвиток морських магістралей та ін. Особливість українського головування полягала в посиленій увазі гуманітарному виміру співробітництва. 2-5 квітня 2008 р. в Києві було проведено Форум вищої освіти та Конгрес ректорів університетів Чорноморського регіону. За результатами обговорень розроблено спільні наукові програми, вивчено досвід впровадження інновацій та нанотехнологій, участі університетів у формуванні політики сталого розвитку та вироблено стратегію гармонізації освітніх систем. Важливим є й те, що Чорноморське економічне співробітництво послідовно доводить свою вагому роль у зміцненні миру та стабільності в регіоні, реалізуючи рекомендації саміту 2002 р.

Організація Договору про колективну безпеку (ОДКБ)

За ініціативою Російської Федерації 15 травня 1992 р. Вірменія, Казахстан, Киргизія, Росія, Таджикистан та Узбекистан підписали Ташкентський договір. Пізніше до Договору приєдналися Азербайджан (24 вересня 1993 р.), Грузія (9 грудня 1993 р.), Білорусь (31 грудня 1993 р.). Молдова, Туркменістан та Україна не брали участі в Договорі. Договір набув чинності 20 квітня 1994 р., зареєстрований у Секретаріаті ООН 01 листопада 1995 р. 02 квітня 1999 р. учасники Ташкентського договору продовжили термін його дії на п'ять років і ухвалили положення про подальшу автоматичну пролонгацію на такий само термін. Координація і забезпечення ДКБ покладено на Раду колективної безпеки.

У статутних документах записано, що Договір мас відкритий характер, не спрямований на створення військового блоку. Агресія проти одного з учасників Договору розцінюється як агресія проти всіх учасників: у такому разі всі учасники надають жертві військову допомогу. Це положення фактично збігається з положенням Північноатлантичного Договору (НАТО).

За час дії Договору прийнято низку документів, найвагомішими з яких є: Концепція колективної безпеки (ККБ), Декларація країн-учасниць ДКБ, Основні напрями поглиблення військового співробітництва, Меморандум про підвищення ефективності Договору та його адаптації до сучасної геополітичної ситуації, Угода „Про статус формування сил і заходів системи колективної безпеки ”, відповідно до якої учасники Договору можуть направити на територію інших учасників ДКБ на їхнє прохання свої військові формування, та ін. Азербайджан, Грузія і Узбекистан не погодилися з такими рішеннями і вийшли з ДКБ.

Механізм Договору було введено в дію у 1996 р. і у 1998– 2000 pp. шляхом надання необхідної політичної і військово- технічної допомоги слабким учасникам організації – Киргизії і Таджикистану. 14 травня 2002 р. ДКБ було перетворено на Організацію Договору про колективну безпеку (ОДКБ). В межах

ОДКБ у червні 2010 р. створено Колективні сили оперативного реагування (КСОР), про призначення яких генеральний секретар ОДКБ заявив, що це буде п'ятистороннє угруповання для великої війни[1]. Враховуючи досвід європейських сил колективної оборони (КФОР), можна передбачити, що КСОР готуватиметься до оперативної мобільності, швидкого розгортання збройних сил, готовності здійснювати оборонні і наступальні операції. Поза Росією (основна кількість військовослужбовців) до складу КСОР включені військові контингенти Казахстану, Киргизії, Таджикистану, Білорусі і Вірменії[2].

Принагідно нагадаємо про Постійну спільну раду НАТО – РФ – форум для консультацій і співробітництва, утворену Основоположним актом Росія-НАТО 1997 р. РФ і НАТО розширили співпрацю, підписали Декларацію "Відносини Росія–НАТО: нова якість" і створили на саміті у Римі 28 травня 2002 р. Раду Росія – НАТО (РНР) за форматом „19+1”, а також домовилися про співробітництво в регіоні СНД[3]. Нині у рамках РНР Росія і країни–члени НАТО співпрацюють на паритетних засадах у форматі "29", який змінив двосторонній формат "НАТО+1", що практикувався у рамках Постійної спільної ради. До складу РНР входять 28 країн- членів НАТО і Росія. На засіданнях РНР головує Генеральний секретар НАТО. Однак, внаслідок агресії Росії проти України Альянс призупинив активну співпрацю за схемою Росія-НАТО.

Співдружність Росії і Білорусі була проголошена 02 квітня 1996 р. Пізніше зазначений формат переріс у Союз Білорусі і Росії (Договір від 02 квітня 1997 р.), який прийняв Статут (23 травня 1997 р.). Наміри подальшого єднання були підтверджені Декларацією про подальше єднання Росії і Білорусі від 25 грудня 1998 р.

08 грудня 1999 р. РФ і РБ заявили про утворення Союзної держави і підписали про це відповідний Договір. Новоутворена Союзна держава важко долає перепони економічного і політичного єднання. Причинами такого стану, у першу чергу, є нерівновагові характеристики геополітичного, економічного і соціального характеру. Не додають оптимізму обом сторонам і різні погляди на сутність об'єднаної держави, засади її розвитку, політичні устремління, економічні питання. Гальмівним фактором можна вважати і різнопланові економічні моделі розвитку обох держав: в Росії за часів Б. Єльцина – ліберально-демократичну економічну модель, періоду В. Путіна – ліберально-ринкову модель, а в Білорусі – централізовану державну економіку. Росія є основним партнером Республіки Білорусь, на її частку припадає 60% товарообороту цієї країни.

  • [1] Про яку саме війну йдеться, керівник ОДКБ не уточнив.
  • [2] Учение КСОР ОДКБ "Взаимодействие-2014” в Казахстане. 18.08.2014. – Режим доступу: odkb-csto.org/training/detail.php?ELEMENT_ID=3605.
  • [3] Совет Россия-НАТО. Официальный Интернет-сайт Совета Россия-НАТО. Информационное бюро НАТО в Москве. NATO Information Office in Moscow (N10) (in Russian only). – Див. – nato.int/cps/ru/natohq/ topics _50091.htm?seIectedLocale=uk; inosmi.ru/untitled/20011128/139712.html.
 
<<   ЗМІСТ   >>