Повна версія

Головна arrow Соціологія arrow Технології соціальної роботи

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

ПРОФЕСІЙНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ СОЦІАЛЬНОГО ПРАЦІВНИКА: ТЕОРЕТИКО-ПРАКСЕОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ В СОЦІАЛЬНІЙ РОБОТІ

Взаємозв'язок соціальної роботи з іншими видами діяльності в соціальній сфері, науками та навчальними дисциплінами

Соціальна робота використовує знання різних наук – втім, традиційно підкреслюється її тісний зв'язок із соціологією, а практика соціальної роботи іноді навіть співвідноситься із соціологічною практикою.

Соціологія вивчає суспільство, поведінку і переконання специфічних груп – сімей, дітей, чоловіків, жінок, осіб девіантної поведінки, похилого віку та ін. Пізнання в області соціології дозволяють соціальному працівнику досліджувати соціальні проблеми, опановувати інтерперсональними навичками і технологіями. Наприклад, основний навик фахівця соціальної сфери – це уміння спілкуватися, яке передбачає вміння так розмовляти з людиною, що має ту чи іншу проблему, щоб вона змогла розкритися, довіритися і відчути себе в безпеці. Зібравши інформацію і проаналізувавши її, соціальний працівник намічає далі план дій для вирішення проблеми. Знання соціології, особливо прикладної, корисно для соціальної роботи, але не підміняє її. Тому змішання двох цих понять є неправомірним [121, с. 43].

Крім соціології, соціальні працівники використовують дані інших дисциплін, наприклад психології. Ця дисципліна тісно пов'язана з соціальною роботою. Психологи вивчають індивідів і намагаються зрозуміти механізми їх розвитку, важливі фактори, що впливають на психіку і поведінку людини, а також психологію колективів.

Для з'ясування відмінностей між соціальною роботою і психологією доцільно використовувати визначення першої як професії, пов'язаної з відносинами між людьми і їх оточенням. З цього визначення випливає, що соціальні працівники повинні використовувати знання і соціології, і психології, щоб оцінити проблеми клієнтів і здійснити плани необхідного втручання.

При цьому соціальні працівники не можуть зосередитися тільки на індивіді, як це роблять психологи, або на соціальному оточенні, як соціологи. Вони вивчають різні аспекти того й іншого кола проблем, сприяють виробленню конструктивного їх вирішення.

Суміжною для соціальної роботи є і психіатрія, яка зосереджується на вивченні патології внутрішнього світу людини.

Соціальна робота також взаємозалежна із соціальною екологією. Подвійне фокусування її і на людині, і на навколишньому середовищі, а ще ширше – людині і природі, – обумовлює її екологічну сутність. Вона дозволяє визначити моделі відносин між людиною і природою. Для цього необхідно знання не тільки вже згаданих соціології і психології, але і біології. Остання допомагає зрозуміти, як функціонує людський організм, включаючи репродуктивні процеси і вплив генетики на поведінку і сприйняття.

Наступна область, пов'язана із соціальною роботою, – це урбанізація. Якщо фахівець, що знає особливості функціонування міста і роль міського оточення, включається в процес вирішення проблем клієнта, осередком змін є не індивід, а широка система [120, 53].

Багато програм навчання соціальних працівників вимагають досить грунтовної медичної підготовки. Наприклад, професія працетерапевта (фахівця, який працює безпосередньо з інвалідами), що склалася на Заході передбачає отримання знань в області медицини, а також реабілітаційного консультування.

Серед суміжних дисциплін, знання яких необхідно для соціального працівника, слід назвати і правознавство. Без знання законодавчих актів, теоретичних і практичних аспектів сімейного та кримінального права, пенсійного забезпечення тощо складно давати консультації клієнту, допомагати йому у вирішенні його життєвих проблем, відстоювати його інтереси.

Багатоплановість і багатоваріантність змісту діяльності фахівця з соціальної роботи поширюється і на область управління. Тому менеджмент поряд з іншими дисциплінами займає одне з провідних місць у підготовці фахівців.

Ми назвали головні блоки суміжних дисциплін, необхідних для формування висококваліфікованого соціального працівника. Слід мати на увазі і принципову важливість для соціальної роботи єдності теорії і практики.

Наукові знання, як відомо, можуть бути умовно розділені залежно від орієнтації у вирішенні завдань на фундаментальні і прикладні. Якщо фундаментальні науки переважно орієнтовані на вирішення гносеологічних завдань, то прикладні – на соціальну діяльність. З цих позицій соціальна робота, як уже підкреслювалося, відноситься до групи прикладних наук.

Вихідною базою для збору, аналізу різноманітного за змістом емпіричного матеріалу для різних спостережень, досліджень конкретних соціальних процесів і явищ, фактів суспільного життя є практика. Вона дозволяє акумулювати досвід соціальної роботи, осмислювати його і робити теоретичні узагальнення [158, с. 73].

Таким чином, соціальна робота як наука складається з двох основних розділів: теоретико-методологічного, фундаментального (методологія, закони, категоріальний апарат науки) і прикладного (області соціально- практичного, управлінського додатки теоретичного та емпіричного знання, наукове забезпечення вирішення практичних соціальних завдань в суспільстві, які покликаний вирішувати соціальний працівник).

Практична діяльність соціального працівника дуже багатогранна. На нижчих рівнях організації суспільства (сім'я, мікрорайон, трудовий колектив) вона включає в себе регуляцію міжособистісних і групових відносин, організацію соціального обслуговування населення, корекцію девіантної поведінки, попередження і локалізацію конфліктів, соціальне просвітництво і консультування, психопрофілактику і т.д. На рівні функціонування регіональних і муніципальних структур соціальний працівник, не випускаючи з поля діяльності організацію названих вище напрямків, зайнятий також проблемами зайнятості та міграції, соціоінженерним проектуванням, інноваційними заходами у сфері виробництва і управління.

За своєю природою соціальна робота, іманентною характеристикою якої є інтегративність, не може спиратися на одну якусь теорію або модель практики. Різноманітні форми соціальної роботи як би проходять "наскрізь" всі теорії, являють собою комплексні конструкції різних моделей практики соціальної роботи. Зокрема, якщо теорія допомагає зрозуміти певні поєднання обставин, що зумовлюють ті чи інші соціальні проблеми, то вона є адекватною для даної форми практики соціальної роботи.

Теорія дієва, якщо вона визначає конкретні напрямки діяльності з надання соціальної допомоги людині в захисті її соціальних прав і гарантій. У той же час ці напрямки складаються з певних компонентів соціальної роботи як професійної діяльності та реалізуються через різні форми і засоби залежно від соціальної ситуації. Таким чином, зміст теорії соціальної роботи та основні напрями її як професійної діяльності визначаються соціальною практикою. У разі відсутності такого впливу використовувана теорія не може бути ефективною [161, с. 71].

Визначення місця теорії соціальної роботи в системі інших наук в чималому ступені залежить від змісту її категорій, від особливостей її методів, від досліджуваності проблем, що становлять її основний зміст.

У процесі пізнання теорії соціальної роботи як цілісної системи наукових знань, як прикладної науки, взаємозв'язок і характеристики її компонентів виявляються не відразу, а поступово, по мірі проникнення в їх природу, сутність. Накопичуючи знання про одні аспекти соціальної роботи, наукова система створює сприятливі передумови для пізнання інших аспектів і для більш глибокого проникнення в сутність предмета дослідження в цілому. При цьому важливо комплексно використовувати весь арсенал інструментарію наукового пізнання, а саме: спостереження й експеримент, опис і теоретичне пояснення, обгрунтування і логічні докази, порівняння і аналогію, узагальнення і абстрагування, індукцію і дедукцію, аналіз і синтез, гіпотезу і наукову теорію в цілому.

Отже, становлення і розвиток соціальної роботи як самостійної науки проходить в умовах постійних дискусій. І одночасно з розвитком наукової теорії соціальної роботи йде осмислення і виділення методологічних принципів використання явищ (факторів, процесів) соціальної практики, методолого-світоглядного їх пізнання.

 
<<   ЗМІСТ   >>