Повна версія

Головна arrow Соціологія arrow Технології соціальної роботи

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Технології соціального прогнозування

Технології соціального прогнозування (від грец. prognosis – передбачення) – незамінний інструментарій соціального передбачення, дослідження і вирішення соціальних проблем сучасного світу.

Будь-яке соціальне явище мінливе і відрізняється здатністю стихійного саморозвитку. Практична цінність технологій прогнозування полягає не в тому, що складені прогнози можуть служити прикладом "негативного" варіанту розвитку. Слід також зауважити, що розвиток соціального явища відбувається незалежно від того, написаний його теоретичний шлях чи ні, і якщо розвиток явища збігається з його прогностичним описом, то цей збіг ніколи не буває ідеальним [157].

Розробка прогнозу – це спеціальне наукове дослідження конкретних перспектив розвитку будь-якого явища (у нашому випадку соціального). Мета прогнозування – не просто передбачати ті або інші явища майбутнього, а сприяти більш ефективному впливу на них у потрібному напрямку.

Структура соціального прогнозування може бути представлена як сукупність його філософських аспектів і технологічних підходів:

  • 1) гносеологія й логіка наукового передбачення;
  • 2) методологія соціального прогнозування;
  • 3) методика соціальних прогнозів (анкетування, моделювання, прогнози на базі аналізу і т.д.).

В даний час налічується близько 150 різних методів і процедур прогнозування. їх поділяють на три основні групи:

  • 1) загальнонаукові;
  • 2) інтернаукові – основу яких складають практичні і теоретичні дані;
  • 3) власне наукові.

До загальнонаукових методів належать аналіз, синтез, екстраполяція, інтерполяція, індукція, дедукція, аналогія, гіпотеза, експериментування та ін.

Інтернауковими є індуктивний метод, мозкова атака, метод Дельфі, а також утопія і фантастика. Частина методів заснована на переробці науково-технічної інформації (прогнозування розвитку науки і техніки) і на різних теоріях (морфологічного аналізу, на основі матриць, методів (проб і помилок і т.п.).

Власне наукові методи – це прогнози зриву лавин, тестів і т.д.

Соціальне прогнозування тісно пов'язане з інноваційною діяльністю, тому що являє собою прийоми, спрямовані на технологічне забезпечення реалізації ініціатив, які викликають якісні зміни в різних сферах соціального життя, призводять до раціонального використання прогностичних знань, матеріальних та інших ресурсів суспільства.

Основоположником глобального прогнозування на основі системного аналізу є американський учений Дж. Форрестер.

Він використовував математичні методи та електронні обчислювальні машини для створення варіанту моделі економічного розвитку суспільства з урахуванням двох найважливіших чинників: чисельності населення і забруднення навколишнього середовища. Його послідовники – члени Римського клубу – намагалися знайти прогностичне вирішення соціальних завдань: розглянути взаємозв'язок розвитку суспільства з глобальними проблемами, погіршенням якості життя в сучасному світі з метою розробки можливих моделей світового розвитку. В 1992 р з'явився перший глобальний прогноз Римського клубу під назвою "Межі зростання". Його автори під керівництвом Д. Медоуза побудували динамічну модель світу, в якій в якості вихідних даних були використані основні, на думку авторів, компоненти динаміки зміни світової системи: населення, капіталовкладення, земний простір, забруднення, використання природних ресурсів.

Результати соціального прогнозу дозволили авторам зробити наступний висновок: якщо б збереглися тенденції і темпи розвитку економіки, що існували наприкінці 60- х років, то глобальна екологічна катастрофа була б неминучою.

Картина була наступною: значна частина населення Землі помре від голоду і виснаження природних ресурсів, навколишнє середовище буде настільки забруднене, що непоправно деградує і стане непридатним для проживання в ньому. "Кінець світу" пророкували орієнтовно на 2100 рік.

На підставі створеного соціального прогнозу фахівці запропонували негайно звести до нуля зростання народонаселення і виробництва.

Технологічно найбільш обгрунтованою є робота "Людство у поворотному пункті" М. Месаровича і Е. Пестела, представників Римського клубу, в якій комплексний взаємозв'язок економічних, соціальних і політичних процесів, стан навколишнього середовища і природних ресурсів представлені як складна багаторівнева ієрархічна система.

Прогнозне бачення авторів відкидає неминучість "єдиної" глобальної екологічної катастрофи. Майбутнє людства вони представляють як ланцюг тривалих, різноманітних криз – екологічних, енергетичних, продовольчих, сировинних, демографічних, що можуть поступово охопити всю планету, якщо суспільство не сприйме їх рекомендації переходу до "органічного зростання".

Отже, технології соціального прогнозування є дійсно незамінним інструментарієм соціального передбачення, дослідження і вирішення соціальних проблем сучасного світу.

 
<<   ЗМІСТ   >>