Повна версія

Головна arrow Соціологія arrow Технології соціальної роботи

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Технології соціальної роботи з дітьми

Ситуація, що складалась у сфері розвитку дітей, – складова демографічної кризи, яка характеризується погіршенням не лише кількісних, а й якісних характеристик населення, зокрема загострення проблеми здоров'я дітей, соціального сирітства. Частішають випадки вагітності неповнолітніх. Помітно зростає дитяча бездоглядність, злочинність, проституція, кількість самогубств. У духовному розвитку спостерігається розпливчастість життєвих цілей, девальвація загальнолюдських і культурно-національних цінностей, для значної частини дітей властиві проблеми культури спілкування, адаптованості до навчально-виховних колективів [159, с.139].

Захист дітей, забезпечення їх повноцінного розвитку – проблема національного значення, яка повинна розглядатися і розв'язуватися в різних контекстах: історичному, соціологічному, культурологічному, демографічному, педагогічному і, безумовно, юридичному. Мова йде про закріплення певними законами та іншими нормативно-правовими актами чітко визначених правил, норм, стандартів і вимог щодо організації життєдіяльності дитини.

Першим міжнародним документом, в якому розглядалась проблема прав дитини, була Женевська декларація 1924 року, спрямована на створення умов, що забезпечують нормальний фізичний і психічний розвиток дитини, право дитини на допомогу, належне виховання, захист. Важливим документом стала прийнята у 1948 році Генеральною асамблеєю ООН Загальна декларація прав людини (введена в дію з 1976 р.). У ній вперше зафіксовані основи захисту прав дітей. Свій розвиток Декларація отримала в пактах прав людини, що гарантували рівні права всім дітям і забезпечення розв'язання їх основних соціальних проблем.

Генеральна асамблея ООН у 1959 році прийняла Декларацію прав дитини – документ, який регулює становище дитини в сучасному суспільстві. Декларація складається з 10 принципів, якими проголошується, що дитині, незалежно від кольору шкіри, мови, статі, віри, законом повинен бути забезпечений соціальний захист, надані умови та можливості, що дозволили б їй розвиватись фізично, розумово, морально, духовно.

Документом, де проголошується, що людство зобов'язане дати дітям усе найкраще, надійно забезпечити дитинство, яке гарантує в майбутньому розвиток повнолітніх громадян, стала Конвенція про права дитини, схвалена ООН у 1989 році. Україна ратифікувала Конвенцію в 1991 році та внесла відповідні зміни до національного законодавства.

Відповідно до цієї Конвенції, держави-сторони, зокрема, мають вживати на національному, двосторонньому та багатосторонньому рівнях всі необхідні заходи щодо протидії схиляння або примусу дитини до будь-якої незаконної сексуальної діяльності, використання дітей з метою експлуатації у проституції або в іншій незаконній сексуальній практиці, використання дітей з метою експлуатації у порнографії та порнографічних матеріалах; щодо попередження викрадення дітей, торгівлі дітьми чи їх контрабанди в будь-яких цілях і в будь-якій формі.

Вони повинні захищати дитину від усіх форм експлуатації, що завдають шкоди будь-якому аспекту добробуту дитини.

Головні положення, які пронизують майже всі міжнародні правові акти – це абсолютні заборони на жорстоке поводження з особою, перш за все з дітьми. Цей принцип не має порушуватися в жодній із ситуацій, без виключення.

Міжнародний принцип заборони усіх видів жорстокого поводження з людиною став одним з основних принципів національного законодавства України. Ратифікувавши основні міжнародні документи з прав дитини, Україна взяла на себе зобов'язання відповідно до ч. 1 ст. 19 Конвенції про права дитини вжити всіх заходів (законодавчих, адміністративних і просвітницьких) щодо захисту дітей від насильства у всіх його проявах, недбалого піклування, чи депривації.

Конституція України є тією юридичною базою, норми якої визначають та гарантують охорону і захист прав, свобод та інтересів сім'ї та людини. Це такі статті Конституції України як: право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань (ст. 27); ніхто не може зазнавати втручання в особисте та сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст. 32); право на звернення до державних інституцій (ст. 40); право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (ст. 41); право на житло (ст. 47); права та свободи людини й громадянина захищаються судом (ст. 55); право знати свої права та обов'язки (ст. 57).

Кодекс про шлюб та сім'ю України визначає сферу сімейних та родинних відносин. Ним передбачені відповідні правові гарантії з охорони й захисту прав та інтересів сім'ї, регулюється порядок вирішення спорів між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами родини, а також визначені правові наслідки щодо недотримання ними своїх обов'язків.

Загалом правова база щодо соціальної роботи з дітьми в Україні складається з Конституції України, відповідних кодексів України, законів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, а також відомчих правових актів, державних програм.

На підставі положень Конституції України і Конвенції ООН про права дитини 26.04.2001 р. в Україні був прийнятий Закон "Про охорону дитинства", який визначає охорону дитинства стратегічним загальнонаціональним пріоритетом із метою забезпечення реалізації прав дитини на все життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток, встановлює основні засади державної політики у цій сфері.

Держава через органи опіки та піклування, служби у справах неповнолітніх, центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді у порядку, встановленому законодавством, має надавати дитині та особам, які піклуються про неї, необхідну допомогу у запобіганні та виявленні випадків жорстокого ставлення до дитини, передачі інформації про ці випадки для розгляду до відповідних уповноважених законом органів для припинення насильства, відповідно до чинного законодавства, дитина вправі особисто звернутися до органу опіки та піклування, служби у справах неповнолітніх, центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, інших уповноважених органів за захистом своїх прав, свобод і законних інтересів. Розголошення чи публікація будь-якої інформації про дитину, що може заподіяти їй шкоду, без згоди законного представника дитини забороняється.

Згідно з Сімейним кодексом, сім'ю визнано основним осередком суспільства, найкращою умовою для виховання та розвитку дітей. У Кодексі по-новому визначені права членів сім'ї, захист яких через створення умов для їхньої реалізації є метою соціальної роботи.

Права членів сім'ї у Сімейному кодексі відображають міжнародні стандарти прав людини в суспільстві з урахуванням особливостей сім'ї та її соціального інституту – шлюбу (законодавчо визнані позашлюбні сім'ї) і спрямовані на забезпечення виховання та розвитку дитини в сім'ї, охорону батьківства і материнства, розвиток подружжя, що є можливим за умови виконання членами сім'ї своїх обов'язків стосовно один одного на основі домовленостей щодо правил сімейного життя або захисту прав членів сім'ї через суд.

Захист від найбільш небезпечних порушень прав неповнолітніх забезпечує Кримінальний кодекс України. Він містить як загальні норми, що захищають всіх громадян від жорстокого поводження, так і норми, безпосередньо спрямовані на захист життя та здоров'я та недоторканності неповнолітнього.

Говорячи про захист дитинства і юнацтва в цілому, виділяють такі напрями:

Загальноосвітній напрям, перед яким стоїть завдання створити умови для інтелектуального, духовного й фізичного розвитку особистості. Цей напрям може реалізуватися в основній, позашкільній і професійній освіті; здійснюватися через розгортання мережі дитячих, підліткових, молодіжних об'єднань, курсів, секцій, клубів, через створення спеціальних служб, експедицій. Велику роль у формуванні еліти нації відіграють програми підтримки обдарованих дітей, конкурси молодих учених, журнали, газети для дітей і молоді, тощо.

Важливою є можливість підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів. Вона реалізується через існуючі програми стажувань, курсів, наукових відряджень. Істотним доповненням до основної освіти є система освіти позашкільної, регламентована Законом України "Про позашкільну освіту".

Виховно-профілактичний напрям грунтується на виявленні несприятливих психолого-педагогічних і соціальних факторів, що можуть детермінувати відхилення в фізіологічному, психічному, духовному й соціальному розвитку. Метою діяльності в цьому напрямі є профілактика фізичного й соціального нездоров'я. Об'єктами особливої уваги в цьому відношенні стають полікультурне (поліконфесійне) співтовариство; низькозабезпечений, неінтелектуальний асоціальний прошарок суспільства, місця компактного проживання етнічних меншин; середовище в місцях ув'язнення, виправно-трудових установах. З кожним із зазначених об'єктів пов'язана певна система діяльності, зумовлена соціальними факторами, особливостями середовища і груп, що в них перебувають. Так, місця компактного проживання кримських татар, які повернулися з місць депортації, характеризуються наявністю недобудованого житла, відсутністю комунікацій, інфраструктури; недостатнім медичним і побутовим обслуговуванням (а найчастіше воно відсутнє взагалі); відсутністю дитячих дошкільних і шкільних закладів. Наслідком такого становища є висока кількість захворювань (наприклад, туберкульоз); слабке здоров'я дітей і молоді; невисокий інтелектуальний і культурний рівень, недостатня соціальна розвиненість. На цьому грунті надалі поглиблюються різноманітні соціальні й соціально-педагогічні проблеми: від низької успішності в школі до високого рівня злочинності в суспільстві й інших негативних явищ. На ситуацію можна впливати різними способами, у тому числі й у означеному виховному профілактичному напрямі.

Психолого-педагогічно-охоронний напрям існує на противагу каральним засобам. Він передбачає захист неповнолітніх з відхиленнями в поведінці; дітей, підлітків, молоді, які зазнали насильства, так званих жертв насильства (домашнього, сексуального й іншого); молоді, що повернулася з місць позбавлення волі.

Цей напрям реалізується так:

  • – створення консультаційних пунктів, де роз'ясняють права, пільги, проводять профорієнтацію;
  • – проведення бесід, лекцій;
  • – координація зусиль різних відомств для надання соціальної допомоги дітям, дітям-інвалідам, молодим інвалідам; родинам: молодим, інвалідів, багатодітним, неповним родинам; жертвам катастроф (екологічних); біженцям, депортованим;
  • – створення мережі соціальних служб для молоді й населення (наприклад, центрів соціальної служби для молоді, спеціальних служб, волонтерського руху).

Органи і служби у справах дітей, спеціальні установи та заклади, які здійснюють їх соціальний захист:

1. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері усиновлення та захисту прав дітей, орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері сім'ї та дітей.

Основними завданнями центрального органу виконавчої влади є:

  • – розроблення і здійснення самостійно або разом з відповідними органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, громадськими організаціями заходів щодо захисту прав, свобод і законних інтересів дітей;
  • – координація зусиль центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності у вирішенні питань соціального захисту дітей та організації роботи із запобігання дитячій бездоглядності;
  • – забезпечення додержання вимог законодавства щодо встановлення опіки та піклування над дітьми, їх усиновлення;
  • – здійснення контролю за умовами утримання і виховання дітей у закладах для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, спеціальних установах і закладах соціального захисту для дітей незалежно від форми власності; – ведення державної статистики що до дітей відповідно до законодавства України та міжнародних стандартів;
  • – ведення обліку дітей, які опинились у складних життєвих обставинах, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, усиновлених, влаштованих до прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу та соціально-реабілітаційних центрів (дитячих містечок);
  • 2. Загальноосвітні школи та професійні училища соціальної реабілітації.

Основними завданнями загальноосвітніх шкіл і професійних училищ соціальної реабілітації є:

  • – створення належних умов для життя, навчання і виховання учнів, підвищення їх загальноосвітнього і культурного рівня, професійної підготовки, розвитку індивідуальних здібностей і нахилів, забезпечення необхідної медичної допомоги;
  • – забезпечення соціальної реабілітації учнів, їх правового виховання та соціального захисту в умовах постійного педагогічного режиму.
  • 3. Центри медико-соціальної реабілітації дітей, що створюються в державній системі охорони здоров'я спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах сім'ї, дітей та молоді і центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, для дітей, які вживають алкоголь, наркотики, а також для дітей, які за станом здоров'я не можуть бути направлені до закладів шкільної соціальної реабілітації та професійних училищ соціальної реабілітації.

Основним завданням центрів медико-соціальної реабілітації є:

  • – створення умов і забезпечення лікування дітей від алкоголізму, наркоманії, токсикоманії
  • – психосоціальна реабілітація і корекція.
  • 4. Спеціальні виховні установи Державної кримінально-виконавчої служби України – це установи, в яких відбувають покарання неповнолітні віком від 14 років, засуджені до позбавлення волі.
  • 5. Притулки для дітей служб у справах дітей.

Основними завданнями притулків для дітей є:

  • – соціальний захист дітей, які опинились у складних життєвих обставинах, залишили сім'ї, навчальні заклади;
  • – створення належних житлово-побутових і психолого-педагогічних умов для забезпечення нормальної життєдіяльності дітей, надання їм можливості навчатися, працювати та змістовно проводити дозвілля.
  • 6. Центри соціально-психологічної реабілітації дітей, що утворюються, реорганізуються та ліквідуються Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими, районними, районними у містах Києві та Севастополі державними адміністраціями, виконавчими органами міських і районних у містах рад і підпорядковуються відповідній службі у справах дітей для тривалого або денного перебування дітей віком від 3 до 18 років, які опинились у складних життєвих обставинах, надання їм комплексної соціальної, психологічної, педагогічної, медичної, правової та інших видів допомоги.
  • 7. Соціально-реабілітаційні центри (дитячі містечка) є закладами соціального захисту для проживання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей, які опинились у складних життєвих обставинах, безпритульних дітей віком від 3 до 18 років, дітей, розлучених із сім'єю, надання їм комплексної соціальної, психологічної, педагогічної, медичної, правової, інших видів допомоги та подальшого їх влаштування.

Основні метоли соціальної роботи з дітьми зводяться до наступних:

  • 1. Социально-психологічні, спрямовані на внутрішній світ дитини і передбачають певну корекцію її системи цінностей і орієнтацій, а також уявлень і переваг, вдосконалення її психологічних можливостей і надання відповідної підтримки і допомоги (методи психодіагностики та психокорекції, психологічне консультування і т.п.).
  • 2. Социально – педагогічні, шо дають можливість підвищити освітній та інтелектуальний рівень дитини, сформувати адекватну оточуючим її умовами систему ціннісних орієнтацій і уявлень (методи освіти і просвіти, педагогічної корекції і педагогічного консультування).
  • 3. Соціально-медичні, призначені для надання дитині своєчасної і необхідної медичної допомоги (лікування, соціально-медична реабілітація та адаптація, організація необхідного і комфортного середовища життєдіяльності тощо).
  • 4. Соціально-правові, що включають в себе певні процедури і операції, що дозволяють привести процес життєдіяльності дитини у відповідність з існуючими нормами закону і права (юридичний та правовий захист інтересів дитини, правова просвіта, правовий контроль, правові санкції).
  • 5. Соціально-економічні, спрямовані на вирішення проблем матеріального добробуту дитини, створення необхідних їй для повноцінного життя і розвитку економічних умов (розширення і вдосконалення системи економічних прав і можливостей дітей, матеріальна підтримка і допомога, працевлаштування тощо).
  • 6. Соціально-групові, що дозволяють соціальному працівникові і іншим фахівцям вести роботу з соціальним оточенням дитини (сімейне консультування, корекція системи відносин у дитячому колективі, і організація дитячих колективів, орієнтованих на позитивну діяльність) [173].

Особливе місце в роботі з дітьми посідають соціально-педагогічні технології – це способи взаємодії соціального працівника із клієнтом (в даному випадку – з дитиною), що забезпечують його соціалізацію (самовизначення і саморозвиток).

Технологіями роботи в цих напрямах є: особистісно-орієнтована, технологія "рівний-рівному", рекламно-інформаційні технології.

Особистісно-орієнтована технологія, за Є. Степановим, – це методологічна орієнтація в педагогічній діяльності, яка дозволяє за допомогою опори на систему взаємопов'язаних понять, ідей і способів дій забезпечити і підтримати процеси самопізнання, саморозвитку і самореалізації особистості дитини, розвиток її неповторної індивідуальності. Отже, треба створювати умови для перетворення потенційної активності в реалізовану, організовувати рефлексію себе, оточуючих, ситуації. До принципів особистісно-орієнтованого підходу належать принципи: самоактуалізації, індивідуальності, суб'єктності, вибору, творчості та успіху, довіри та підтримки.

В особистісно-орієнтованій технології використовуються методи і прийоми, які відповідають таким вимогам: діалогічність, діяльнісно- творчий характер, спрямованість на підтримку індивідуального розвитку дитини, надання дитині необхідного простору, свободи для прийняття самостійних рішень, творчості, вибору змісту і способів учіння та поведінки.

Технологія "рівний-рівному" передбачає роботу волонтерів, членів неурядових організацій серед однолітків.

Ця технологія грунтується на провідній діяльності підлітків – спілкуванні і бажанні зайняти гідне місце у колективі, мати роль лідера, бути авторитетним (за теорією Берна – дорослим і рівним); самореалізованим і корисним.

Можливість цієї технології в профілактиці насильства в сім'ї:

  • – вона дозволяє підліткам займатися гендерною та економічною просвітою однолітків на базі розв'язання їх сім'єю та ними самими сімейних конфліктів і проблем цивілізованими і законними способами;
  • – вона спонукає до самостійного розв'язання різноманітних проблем сім'ї, що буде зразком і для інших;
  • – батьки можуть бути консультантами своїх та чужих дітей, їх батьків, що укріпить батьківський авторитет у сім'ї і надасть нового змісту батьківсько-дитячим стосункам; буде предметом сімейного спілкування;
  • – вона сприяє формуванню відповідальності, дисциплінованості, комунікативних, організаторських, проектувальних, гностичних, конструктивних умінь, які є складовою життєвих умінь і навичок; дозволяє вдосконалити набуті знання про тендерну рівність.

Виходячи з того, що технологія "рівний – рівному" передбачає спеціальну підготовку лідерів із числа тих, хто найкраще опанував навчання, якісно і творчо виявив себе під час взаємодії з соціальним педагогом і досяг успіху у розв'язанні власних проблем, то необхідно спочатку виявити цих лідерів, залучити їх до здійснення "допомоги для самодопомоги" іншим, навчити їх цьому і консультувати під час роботи, координувати їх дії між собою.

Технологія розв'язує такі завдання:

  • – соціальної профілактики насильства серед молоді;
  • – супроводу неблагополучних сімей з насильством.

У першому випадку лідери самі можуть обирати тих, з ким працювати; у другому є конкретний клієнт. Але в обох випадках лідери розв'язують такі завдання:

  • – визначають причину проблем сім'ї, враховуючи етику роботи з сім'єю, права членів сім'ї у родині, етап розвитку сім'ї, її структуру і ресурси;
  • – допомагають у розробці індивідуального плану супроводу;
  • – спілкуються у демократичному стилі, забезпечуючи позитивне ставлення до співпраці сім'ї із соціальним працівником.

Соціальна реклама і соціальні інформаційні кампанії належать до первинних засобів профілактики, адже метою соціальної реклами є зміна ставлення суспільства або окремих його представників до проблеми чи групи людей, а в перспективі – створення нових соціальних цінностей. Соціальна реклама може бути розрахована на широку аудиторію, проте цільові групи можуть розрізнятись за віковим принципом, статтю, соціальними ролями, професією, місцем проживання, за ознаками здоров'я. Залежно від цільової групи обираються засоби, методи та форми донесення інформації, повідомлення [174].

Функції соціальної реклами:

  • – інформаційна;
  • – формування нових поведінкових моделей;
  • – створення позитивного іміджу громадських організацій та соціальних служб, або, навпаки, подолання негативного образу;
  • – консолідація зусиль соціальних установ і спонсорів при розв'язанні соціальних проблем;
  • – формування каналів "зворотного зв'язку" між соціальними організаціями та клієнтами для контролю системи та внесення необхідних коректив.

Засоби та інструменти, за допомогою яких реклама впливає на суспільство: різноманітна поліграфічна продукція, зовнішня реклама, преса, реклама на радіо та телебаченні, реклама в Інтернеті, реклама в мережі мобільного зв'язку, проведення будь-яких акцій та заходів, нетрадиційні види реклами.

Актуальним напрямком соціальної роботи з дітьми є вирішення проблеми насильства по відношенню до дитини.

На національному рівні в Україні прийнято низку законодавчих та нормативно-правових актів, які захищають людину від насильства в сім'ї, а також регламентують діяльність правоохоронців щодо попередження та припинення насильства в сім'ї.

Згідно Закону "Про попередження насильства в сім'ї" визначено перелік органів та установ, на які покладається здійснення заходів щодо попередження насильства в сім'ї. Такими установами визнані:

  • – спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань попередження насильства в сім'ї;
  • – служба дільничних інспекторів міліції;
  • – кримінальна міліція у справах неповнолітніх органів внутрішніх справ;
  • – органи опіки і піклування;
  • – кризові центри;
  • – центри медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім'ї;
  • – органи виконавчої влади;
  • – органи місцевого самоврядування.

Особливим напрямком соціальної роботи є соціально- профілактична робота щодо жорстокого поводження з дітьми, яка має три рівні: первинна профілактика, вторинна і третинна.

  • – первинна (як загальна просвіта населення з приводу цього явища):
  • – вторинна (цілеспрямована робота з окремими групами дорослих і дітей з метою зміни ставлення до поводження з дітьми, формування життєвих умінь та навичок у дорослих та дітей);
  • – третинна (реабілітація постраждалих від жорстокого поводження та корекція тих, хто чинить насильство).

Первинна соціальна профілактика насильства в сім'ї – найбільш масова і неспецифічна. Її метою є формування активного, адаптивного, високо функціонального життєвого стилю, що забезпечує реалізацію прав, задоволення потреб і інтересів. Соціальна робота тут носить інформаційний характер, оскільки спрямована на формування в особистості не сприйняття та категоричну відмову від маніпуляцій. Об'єктом первинної соціальної профілактики є вся "нормальна" молодь, діти і члени їх сімей.

Змістом первинної соціальної профілактики насильства в сім'ї повинно бути:

  • – надання інформації про насильство в сім'ї батькам, дітям, молоді, вчителям;
  • – вивчення правових норм стосовно поведінки в реальних життєвих ситуаціях, які можуть привести до насильства;
  • – показ зразків застосування життєвих умінь і навичок щодо спілкування, знайомства, відпочинку, працевлаштування, вибору життєвого шляху, розподілу сімейних обов'язків тощо;
  • – підтримка творчої, інтелектуальної, громадської, спортивної діяльності молоді, організація сімейного дозвілля.

Методами первинної соціальної профілактики є: інформування, приклад, переконання, навіювання, робота в громаді, мікросередовищі, сім'ї.

Вторинна соціальна профілактика насильства в сім'ї є, в основному, груповою. Метою вторинної соціальної профілактики є зміна малоадаптивної дисфункціональної ризикованої поведінки на адаптивну. Іншими словам, передбачає зміну ставлення до себе, оточуючих і навчання поведінки, формування досвіду поведінки в ситуаціях, що можуть призвести до потрапляння в ситуації насильства. Вторинна соціальна профілактика спрямована на дітей та молодь "груп ризику". Це бездоглядні діти, діти з неблагополучних, неповних сімей, вихованці інтернатів.

Вторинна соціальна профілактика передбачає своєчасне виявлення таких осіб і надання їм соціальної підтримки і допомоги у напрямках:

  • – формування знань, життєвих умінь і навичок, необхідних для самозахисту від насильників;
  • – формування поняття про установи та організації, які допомагають потерпілим від насильства, про способи потрапляння в ситуації насильства;
  • – зміна ставлення молодої особи до себе, свого місця у суспільстві, усвідомлення нею цінності свого життя і своєї ролі в ньому, а батьків – до дитини як до суб'єкта власного життя.

Основними методами соціальної роботи є: вправи, вимоги, інформування, переконання роз'яснення, драматизація, переклад, розв'язування ситуацій.

Формами, які реалізують ці методи, є: тренінги, цикли занять, вулична соціальна робота, батьківські лекторії, школи молодого подружжя, клуби для вихованок інтернатів тощо.

Третинна соціальна профілактика насильства в сім'ї є індивідуальною і передбачає тривалу роботу і комплекс соціальних послуг. Вона вимагає об'єднання зусиль різних фахівців. Основними методами в третинній профілактиці є: робота в конкретному випадку, рефлексія ситуації та індивідуального розвитку, переключення і перенавчання, створення виховуючи ситуацій, показ перспективи, реконструкція характеру, заохочення, інформування, переконання, включення в різноманітні види діяльності і позитивно соціалізуюче середовище.

Етапи та зміст соціальної реабілітації постраждалих від насильства дітей:

  • 1. Діагностичний. Одержання даних про дитину чи молоду особу, які знаходяться у несприятливих умовах, екстремальній ситуації. Діагностика особистості, умов ситуації, оцінка ресурсів і прийняття рішення про:
    • – кризове втручання;
    • – взяття клієнта на соціальну реабілітацію (в притулку, денному центрі соціально-психологічної допомоги для дітей з функціональними обмеженнями, як патронаж на дому тощо);
    • – здійснення окремої роботи з членами сім'ї: корекційної, попереджувально-профілактичної, навчання самодопомозі.
  • 2. Проективний. Пропозиція соціальних послуг клієнту та членам його сім'ї, визначення мети, завдань стратегії реабілітації, вироблення мети і завдань роботи (спільно з клієнтом, з членами його сім'ї – по можливості, спільно з усіма фахівцями, причетними до проблем клієнта). Моделювання засобів, методів, прийомів соціальної роботи, передбачення можливих труднощів у реабілітації клієнта.
  • 3. Організаторський. Залучення фахівців до здійснення соціальної реабілітації (укладення угод, формування групи фахівців з різних спеціальностей для надання допомоги в конкретному випадку). Організація взаємодії між суб'єктами соціальної роботи:
    • – на функціональному рівні (у відповідності до спільної мети, конкретних завдань діяльності, через поділ процесу спільної діяльності між виконавцями);
    • – на міжособистісному рівні між суб'єктами або між клієнтом і суб'єктами соціальної роботи: через нараду, конфлікти, суперечки, дискусії як безпосередня трансформаційна взаємодія (спрямована на зміни в клієнті, мікро- та макросередовищі);
    • – на рівні організації: наявність організації для соціальної реабілітації, керівництва в особі одного з фахівців, наділеного особливими повноваженнями (відповідального за життя і здоров'я людини); у просторі: в одній установі чи кількох установах одночасно (як дружні клініки для молоді, у реабілітаційних центрах, на дому) через створення єдиного соціалізуючого простору з безпосередніми особистими контактами між учасниками реабілітації, обміну між ними діями, інформацією, із взаємною перцепцією;
    • – вироблення плану соціальної реабілітації з урахуванням думки клієнта, пропозиції фахівців, залучених до реабілітації.
  • 4. Практично-діяльнісний: надання соціальних послуг клієнту на основі:
    • – кризового втручання в сім'ю і життя людини, яка зазнала насильства, для відновлення її стану і соціального статусу;
    • – "допомоги для самодопомоги" потерпілим від насильства і членам їх сімей для підвищення соціального статусу жертви, подолання агресивності, тендерних стереотипів, самореалізації в позитивний бік тих, хто застосовував насильство в сім'ї.
  • 5. Оцінка ситуації і стану клієнта, прийняття рішення про завдання і зміст програми роботи з ним і членами його сім'ї.
 
<<   ЗМІСТ   >>