Повна версія

Головна arrow Соціологія arrow Технології соціальної роботи

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Технології соціальної роботи з обдарованими дітьми та молоддю

Феномен обдарованості є комплексним і багатостороннім, тому головна складність у розумінні проявів обдарованості в роки дитинства – переплетення в дитині вікових і індивідуальних властивостей. Так, незвичайний розумовий підйом може бути чимсь тимчасовим, зв'язаним тільки з певною порою життя. Найголовніше завдання – побачити, розрізнити в ознаках обдарованості дітей і підлітків те, що відноситься до особливостей віку, тобто є минущим, і те більш стійке, властиво індивідуальне, що необхідно виявити і розвити. Це не означає, що ранні ознаки підвищених можливостей пізнавання, емоційної чуйності або творчості вже дозволяють із упевненістю судити про майбутній шлях зростаючої людини. Так само, як і відсутність таких проявів не є гарантією відсутності обдарованості у дитини. Необхідною умовою формування обдарованості є наявність у людини здібностей [111].

Здібності – це індивідуально-психологічні особливості особистості, які є умовою успішного здійснення певної діяльності і які визначають відмінності в оволодінні необхідними знаннями, уміннями та навичками. Уродженою передумовою розвитку здібностей – є задатки. Природні задатки до розвитку здібностей у людей різні. Цим частково і зумовлений напрям розвитку здібностей, а також тим, чи вчасно виявлено здібності, задатки і чи є умови для їх реалізації. Кількісною характеристикою здібностей є обдарованість, її розуміють як високу міру виявлення здібностей.

Геніальність – найвищий рівень розвитку здібностей, який проявляється у відкритті нових напрямків, шляхів у галузі наукових досліджень, техніки, мистецтва.

Обдарованість – це системна якість психіки, що розвивається протягом життя, яка визначає можливість досягнення людиною більш високих (незвичайних, неабияких) результатів в одному чи кількох видах діяльності порівняно з іншими людьми.

Обдарована дитина – це дитина, що виділяється яскравими, іноді видатними досягненнями, або має внутрішні передумови для таких досягнень, у тому чи іншому виді діяльності [158].

А. Танненбаум, займаючись вивченням обдарованості, застосував психосоціальний підхід. Він визначає поняття обдарованість за п'ятьма чинниками:

  • – високий рівень загального інтелекту;
  • – наявність спеціальних здібностей;
  • – певні особистіші особливості;
  • – вплив середовища;
  • – щасливий випадок.

На думку автора, успіх залежить від наявності всіх цих чинників, тоді як відсутність хоча б одного може призвести до невдачі. Для того щоб обдарованість змогла себе проявити і далі розвиватися, потрібні здібності, сприятливе культурне оточення, опіка, заохочення, достатній рівень мотивації. Безперечно, особливу роль у цьому відіграє домашнє середовище, батьки, їх поведінка.

На сьогоднішній день психологами визнано, що рівень, якісна своєрідність і характер розвитку обдарованості – це завжди результат складної взаємодії спадковості (природних задатків) і соціального середовища, опосередкованого діяльністю дитини (ігровою, навчальною, трудовою). Водночас не можна ігнорувати і роль психологічних механізмів саморозвитку особистості, що лежать в основі формування і реалізації індивідуального таланту.

Також можна спиратися на запропоновану Дж. Рензуллі триколову модель обдарованості, що включає:

  • 1. Інтелект (здатності вище за середній рівень). Більша частина видів діяльності вимагає того, що називають інтелектом і звичайно визначають по системі IQ. Але в ряді робіт Дж. Рензуллі замість слова "інтелект" позначені здатності вище за середній рівень. Для успішного виконання будь-якої діяльності необхідний комплекс особливих специфічних властивостей. При цьому високі інтелектуальні здібності є необхідною, але недостатньою умовою для високих досягнень.
  • 2. Креативність розуміється як своєрідність поводження особистості, що виражається в оригінальних засобах одержання продукту, в нових підходах до вирішення проблем, створення оригінального продукту. Більшість фахівців схиляються до того, що природа творчості єдина, а тому й здатність до творчості універсальна. Навчившись "творити" у сфері мистецтва, техніки або інших видах діяльності, людина без ускладнень може перенести цей досвід у будь-яку іншу сферу. Саме тому креативність розглядається як відносно автономна, самостійна, універсальна здатність.
  • 3. Мотивація. Мотив (від французького motif – спонукальна причина) – психічне явище, що стає спонуканням до діяльності. У мотиваційній сфері дитини домінують мотиви, пов'язані зі змістом самої діяльності. Багато психологів схильні вважати, що ключовою характеристикою потенціалу особистості слід вважати саме мотивацію, а не інтелект і креативність. У результаті ряду спеціальних досліджень було виявлено, що люди, менш здатні, але більш наполегливі, в результаті досягають більших успіхів, ніж більш обдаровані, але менш наполегливі.

Обдарованість, що проявляється в діяльності дитини яскраво й чітко, називають явною. Завуальовану обдарованість називають латентною.

Існує й інша, дуже схожа градація – актуальна й потенційна обдарованість. Виявлену, очевидну обдарованість, замічену психологами, педагогами, батьками, називають актуальною. А обдарованість, яка являє собою лише певні психічні можливості (потенціал) для високих досягнень, але не може бути реалізована в даний момент у діяльності в силу їх функціональної недостатності, називають потенційною.

В свою чергу Н.С. Лейтес виділяє три категорії здібних дітей:

Діти з раннім проявом інтелекту – мають прискорений темп навчання, рано починають писати і читати, потім захоплюються якоюсь однією галуззю знань і далеко просуваються в ній. Можливі зміни у захопленнях, але постійним залишається потяг до розумового навантаження.

Діти з яскравим проявом здібностей до окремих видів діяльності і предметів.

Діти з потенційними ознаками обдарованості – діти не випереджають однолітків за загальним розвитком, але відрізняються оригінальними самостійними судженнями.

Існує два рівні здібностей:

  • – репродуктивний – учні швидко засвоюють знання, уміння, навички (ЗУН), опановують певний вид діяльності за зразком;
  • – творчий – учні за допомогою самостійної діяльності опановують прийоми пошукової творчої діяльності.

В цілому ж можна уявити обдарованість як систему, що включає такі компоненти:

  • – анатомо-фізіологічні задатки;
  • – сенсорно-перцептивні блоки, що характеризуються підвищеною чутливістю;
  • – інтелектуальні та розумові можливості, що дозволяють оцінювати нові ситуації і вирішувати нові проблеми;
  • – емоційно-вольові структури, що визначають тривалі домінантні орієнтації і їх штучне підтримування;
  • – високий рівень продукування нових образів, фантазія, уявлення і цілий ряд інших.

Слід зазначити, що прояв обдарованості може бути представлений через:

  • – домінування інтересів і мотивів;
  • – емоційну заглибленість у діяльність;
  • – волю до успіху;
  • – загальну і естетичну задоволеність від процесу і продуктів діяльності;
  • – розуміння сутності проблеми, завдання, ситуації;
  • – несвідоме, інтуїтивне вирішення проблеми;
  • – стратегію в інтелектуальному поводженні (особистісні можливості висування і виконання проектів);
  • – багатоваріативність рішень;
  • – швидкість рішень, оцінок, прогнозів;
  • – мистецтво знаходити, вибирати (винахідливість, спритність).

Цікаво відзначити, що прояв творчого пошуку можна виявити за такими ознаками:

  • – реконструктивна творчість;
  • – комбінаторна творчість;
  • – творчість через аналогії.

Прояв інтелекту фіксується за:

  • – розумінням і структуруванням вихідної інформації;
  • – постановкою завдання;
  • – пошуком і конструюванням рішень;
  • – прогнозуванням рішень (розробкою задумів рішення), гіпотез.

З огляду на те, що обдарованість людини залежить від особливостей інтелекту, доцільно розглянути види інтелекту.

Лінгвістичний інтелект – здатність використовувати мову для того, щоб створювати, стимулювати пошук або передавати інформацію (поет, письменник, редактор, журналіст).

Музичний інтелект – здатність виконувати, складати музику або одержувати від неї задоволення (музичний виконавець, композитор);

Логіко-математичний інтелект – здатність досліджувати категорії, взаємини і структури шляхом маніпулювання об'єктами або символами, знаками й експериментувати упорядкованим чином (математик, учений).

Просторовий інтелект – здатність представляти, сприймати об'єкт і маніпулювати ним подумки, сприймати і створювати зорові або просторові композиції (архітектор, інженер, хірург).

Тілесно-кінестетичний інтелект – здатність формувати і використовувати рухові навички в спорті, виконавчому мистецтві, у ручній праці (танцівниця, спортсмен, механік).

Особистісний інтелект має два боки, які можуть розглядатися окремо;

  • – інтраособистісний інтелект – здатність керувати своїми почуттями, розрізняти, аналізувати їх і використовувати цю інформацію у своїй діяльності (письменник);
  • – інтерособистісний інтелект – здатність помічати і розуміти потреби і наміри інших людей, керувати їх настроями, передбачати поводження в різних ситуаціях (педагог, політичний лідер).

Зіставлення видів обдарованості й видів інтелекту по Гарднеру свідчить про те, що вони майже збігаються. Діти схильні до високих досягнень, можуть і не демонструвати їх одразу, але мати потенціал до них у кожній з наступних галузей; художня обдарованість, загальна інтелектуальна та академічна обдарованість, творча обдарованість, лідерська обдарованість, спортивна обдарованість, технічна обдарованість.

У вивченні питання соціальної роботи з обдарованими дітьми варто звернути увагу на соціальні особливості обдарованих дітей

  • 1. Прагнення до самоактуалізації. Прагнення розкрити свій внутрішній потенціал багато дослідників вважають головним спонукальним мотивом творчості людини. А. Маслоу стверджував, що творчість є невід'ємною характеристикою самої природи людини, а творчі здібності закладені в кожному з нас. Але при цьому, за дослідженнями вченого, самоактуалізація на практиці – велика рідкість, її досягають близько 1-4% усіх людей.
  • 2. Перфекціонізм (від англ. "чудово") – це прагнення робити все якнайкраще, прагнення до досконалості навіть у малозначимих справах. Наслідком цього постійного прагнення до досконалості нерідко стає настільки ж постійне незадоволення собою, що відбивається на самооцінці, а часом стає причиною неврозів і депресій.
  • 3. Самостійність. Як особистісна якість припускає, по-перше, незалежність суджень і дій, здатність самому, без сторонньої допомоги і підказки, реалізувати важливі рішення; по-друге, відповідальність за свої вчинки і їхні наслідки; по-третє, внутрішню впевненість у тому, чи таке поводження можливе і правильне.

Самостійність базується в першу чергу на здатності до оцінки, вмінні регулювати власну поведінку й емоції, на соціальній автономності, сміливості і схильності брати на себе відповідальність. Люди, схильні до самостійності, відрізняються великою вибірковістю й інтелектуальністю. Самостійність формується всім стилем життя, чи спонукає людину з дитинства приймати рішення, робити вчинки і нести за них відповідальність. Розвиток самостійності не може проводитися за визначеними рецептами. Головним чинником, що придушує самостійність, яка формується в дитинстві, є тотальний зовнішній контроль, що виражається у твердих дисциплінарних вимогах, котрі не допускають індивідуальних варіацій. Але не менш шкідливими виявляються в цьому випадку і вседозволеність, і теплична атмосфера, чи обгороджують дитину від проблем і можливості прийняття самостійних рішень.

  • 4. Соціальна автономність. Близька до самостійності і нерідко приводить до труднощів у взаєминах. Навколишні нерідко бувають нетерпимими до самостійної позиції творчо обдарованої дитини. Чим нижчий рівень розвитку навколишніх, тим менш тактовні й уважні до дитини, тим частіше можуть вдаватися до насильства. Із соціальною автономністю пов'язана і ворожість творчо обдарованих дітей до традиційного навчання.
  • 5. Егоцентризм. Виражається в нездатності стати на позицію іншої людини, що пов'язано з обмеженістю досвіду дитини. Для обдарованих дітей відзначений високий ступінь виразності егоцентризму але більше в пізнавальній сфері.
  • 6. Лідерство. У спілкуванні з однолітками (необдарованими дітьми) обдарована дитина досить часто бере на себе роль керівника й організатора групових ігор і справ. Тут проявляється одна з важливих рис обдарованих дітей – схильність командувати іншими дітьми. Основна причина схильності обдарованої дитини до командування однолітками – її інтелектуальна перевага над ними, гнучкість і швидкість її мислення. Вона краще за інших уявляє собі найефективніший характер розвитку ігрових дій, прогнозує можливі помилки і невідповідності ігрового поводження і, попереджаючи їх, бере на себе роль лідера. Частина обдарованих дітей перестає цікавитися колективними іграми, віддаючи перевагу індивідуальним іграм і заняттям [84].

Основні причини ситуації, коли обдаровані діти та підлітки відчувають проблеми в спілкуванні з однолітками, це:

  • – отриманий раніше негативний досвід спілкування з однолітками в колективних іграх (звичайно результат педагогічних недоробок);
  • – особливості характеру (темпераменту), наслідком яких є не прагнення ствердитися в ролі лідера, а інтерес до певної діяльності.
  • 7. Змагальність. Змагальність, конкурентність – важливий чинник розвитку особистості, зміцнення, загартування характеру. Досвід перемог і поразок, що набувається в ході різних інтелектуальних, художніх, спортивних змагань, надзвичайно важливий для подальшого життя. Джерело схильності до змагальності в обдарованих дітей слід шукати в можливостях дитини, які перевищують звичайні, у здатності до високодиференційованої оцінки. Побудована на цій основі самооцінка, навіть будучи не завищеною, а адекватною, здатна стимулювати інтерес до конкурентних форм взаємодії з однолітками. Але, відзначаючи це явище, варто говорити про необхідність змагання з такими самими обдарованими дітьми.
  • 8. Особливості емоційного розвитку. Емоційна сфера обдарованих дітей уразлива. Джерело її – надчутливість, що йде корінням в особливості інтелектуального розвитку. Також підвищена емоційна чутливість цілком може розглядатися як результат більш високого розвитку дослідницьких здібностей.
  • 9. Творче сприйняття випадків. Випадковість не спрогнозуєш, не створиш спеціально, але уміння знаходити користь у непередбаченому збігу обставин – дуже корисна якість.
  • 10. Гумор.

У сучасних умовах вимагає вирішення проблема особистісної соціальної самореалізації і професійного самовизначення обдарованих дітей в нових соціально-економічних умовах, і в зв'язку з цим на державному рівні повинні виявлятися сприяння виявленню і розвитку природних завдатків дітей на всіх рівнях їх виховання і освіти, а також адресна підтримка кожної талановитої дитини,

В рамках соціальної роботи з обдарованими дітьми використовуються наступні технології.

  • 1. Координаційні технології. Здійснюється організація роботи із створення і керівництва діяльністю експериментальних майданчиків по роботі з обдарованими дітьми, організація і проведення масових заходів, олімпіад і науково-практичних конференцій. Забезпечується вдосконалення нормативно-правової бази, відстеження дотримання чинного законодавства. Надається інформація по правовій базі роботи з обдарованими дітьми. Забезпечується координація діяльності по реалізації цільових програм по роботі з обдарованими дітьми та молоддю.
  • 2. Інформаційні технології. Забезпечується формування інформаційних баз даних про талановитих і обдарованих дітей шкільного віку, банків методичних матеріалів по роботі з обдарованими дітьми. Запроваджена консультаційна підтримка, що передбачає інформування батьків і педагогів з питань, пов'язаних з виявленням, розвитком і підтримкою обдарованих дітей. Забезпечується підготовка фахівців за напрямком роботи з сім'єю обдарованої дитини. Залучається увага громадськості, засобів масової інформації: публікації в періодиці, позначення проблем обдарованих дітей на відкритих конференціях, семінарах, використання мережі Інтернет для поширення інформації про специфіку навчання обдарованих дітей, методики, особливості психології і т.д.; вихід створення мережевих співтовариств користувачів Інтернету, що займаються обдарованістю.
  • 3. Діагностичні технології. Створюються науково-дослідні школи з різних навчальних дисциплін, інтелектуальні клуби для молодшого, середнього і старшого шкільного віку, запроваджуються інші форми позашкільної організації освітньої діяльності, проводяться олімпіади, конкурси, фестивалі, конференції. Організовуються профільні табори, профільні (творчі) зміни, навчально-тренувальні збори, науково- дослідні експедиції в літніх таборах.
  • 5. Розвиваючі технології. Створення навчального середовища. Школи для обдарованих дітей. Здійснюється створення, розвиток і підтримка освітніх установ, що забезпечують цілеспрямовану роботу з обдарованими дітьми: створюються очно-заочні школи, організовуються ліцейські класи (спрямованість освітнього процесу не тільки на засвоєння знань, а й на розвиток здібностей мислення, засвоєння універсальних способів отримання знань, оволодіння способами наукового дослідження, усвідомлення учнем своєї індивідуальності, розуміння ним загальнолюдських культурних цінностей); забезпечується підтримка наукових товариств учнів (дана діяльність пов'язана не просто з задоволенням потреб учнів у додатковій освіті, а з можливістю комплексно охопити кожного учня відповідно до його талантів і бажань, щоб адекватно відстежувати і коригувати особистісне зростання учнів, спрямованість інтересів і майбутній професійний вибір); забезпечується залучення вищих навчальних закладів у систематичну роботу з обдарованими дітьми (заходи з професійної орієнтації учнів).

Психологічний супровід обдарованих дітей передбачає: раннє виявлення обдарованих дітей; забезпечення психічного та психологічного здоров'я обдарованих дітей, що навчаються за спеціальними програмами; створення системи психологічного супроводу педагогічного та навчального процесів; впровадження системи відстеження розвитку дитячих здібностей, закономірностей їх динаміки, побудови набору можливих індивідуальних траєкторій розвитку; надання своєчасної психологічної підтримки батькам обдарованих дітей.

Компоненти психологічного супроводу:

  • – психологічний моніторинг;
  • – психологічні тренінги;
  • – батьківський клуб;
  • – індивідуальні консультації для батьків;
  • – корекційна робота;
  • – групові консультації для учнів;
  • – психологічні практикуми;
  • – система розвитку дитячої обдарованості;
  • – система семінарів та практикумів для викладачів;
  • – середовищні технології.

Загалом, напрями соціальної роботи з обдарованими дітьми повинні враховувати основні особливості обдарованих дітей в цілому і потреби конкретної дитини. Необхідно створювати індивідуальні умови не тільки для освітньої діяльності таких дітей, але і для загальнокультурного розвитку, а також для активного включення в соціум, усвідомлення і прийняття власного "Я". Не можна залишати без уваги роботу з оточенням дитини, так як це грає важливу роль для його гармонійного розвитку.

Також необхідно здійснювати координацію роботи з обдарованими дітьми інших спеціалістів, представників різних установ і організацій, забезпечувати розробку методичних матеріалів для педагогів і батьків, активне поширення інформації в суспільстві. Все це необхідно для виявлення, розвитку, підтримки і включення в соціум дітей, які проявляють обдарованість.

У сучасних умовах вимагає вирішення проблема особистісної соціальної самореалізації і професійного самовизначення обдарованих дітей в нових соціально-економічних умовах, і в зв'язку з цим на державному рівні повинні забезпечуватися сприяння виявленню і розвитку природних завдатків дітей та молоді на всіх рівнях їх виховання і освіти, а також адресна підтримка кожної талановитої дитини [92].

 
<<   ЗМІСТ   >>