Повна версія

Головна arrow Соціологія arrow Технології соціальної роботи

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Технології соціальної роботи з людьми зрілого віку

Зрілий вік є своєрідним проміжним етапом, що охоплює період життя людини приблизно від 34 до 60 років. Однак ці межі досить умовні, адже людина може зараховувати чи не зараховувати себе до цієї категорії залежно від особливостей свого життя: віку дітей, самопочуття, професійних досягнень тощо. Тому і тривалість зрілого віку у різних людей буває різною.

Людина, яка досягла середини життя, усвідомлює свою відмежованість не тільки від молоді, а й від тих, хто дожив до старості. У цей час вона починає відчувати, що від стану здоров'я залежать професійні успіхи.

У зрілому дорослому віці перед людиною постає багато проблем, від вирішення яких залежить її розвиток. Тому виділяється кілька типів поведінки в зрілому віці:

  • – стихійно-буденний тип: особистість перебуває в залежності від подій і обставин життя, вона не встигає за часом, не може організувати послідовність подій, передбачати їх настання або запобігати здійсненню; поведінка такої людини ситуативна, безініціативна, фрагментарна;
  • – функціонально-дієвий тип: особистість активно організовує перебіг подій, направляє їх хід, своєчасно включається до них, домагаючись ефективності; але ініціатива охоплює тільки окремі періоди перебігу подій, а не їх об'єктивні чи суб'єктивні наслідки – у такої людини відсутня "життєва лінія";
  • – споглядально-пролонгований тип: особистість пасивно ставиться до плину часу свого життя, у неї відсутня чітка організація часу життя;
  • – творчо-перетворюючий тип: особистість пролонговано здійснює організацію часу, пов'язуючи його з сенсом життя, з вирішенням суспільних проблем, творчо опановує часом.

Зрозуміло, що від поведінки людини залежить і те, які життєві ситуації та проблеми виникнуть у клієнта в період зрілого віку. Тому потрібно детальніше розглянути вікову структуру населення, соціальні особливості клієнтів зрілого віку та технології соціальної роботи з людьми зрілого віку.

Щоб зрозуміти, людей якого віку відносять в категорію зрілості, потрібно розглянути різні класифікації віку.

Вікова типологія соціальної роботи грунтується на соціологічних характеристиках вікової структури населення, під якою розуміється співвідношення чисельності різних вікових груп населення, що створює базу для всіляких розрахунків як демографічного, так і соціального й економічного характеру. Вікова структура населення формується під впливом природного й механічного руху населення, людських втрат у періоди природних і соціальних катаклізмів.

Наявність різних підходів до класифікації віку людини і численність вікових типологій є наслідком складності, багатозначності й багатосторонності самого феномена "вік". Сучасні науки, які вивчають цей феномен, ще не виробили інтегративного уявлення про нього. У цих умовах соціальний працівник повинен досить часто спиратися на власний професіоналізм, виходячи з конкретної мети і завдань соціальної роботи.

На кожному віковому етапі перед людиною постає ряд завдань (проблем), від сприятливого чи несприятливого вирішення яких залежить її особистісний розвиток, особиста "доля". Віковий підхід у соціальній роботі повинен проектуватися так, щоб забезпечити умови сприятливого вирішення конкретних завдань на кожному етапі життєдіяльності людини відповідно до норм цивілізованого суспільства. Крім того, у руслі індивідуальної соціальної роботи з клієнтом з врахуванням вікового підходу йому повинна надаватися конкретна допомога у розв'язанні завдань (проблем), які перед ним стоять.

З тією чи іншою мірою умовності можна назвати три групи завдань для кожного віку:

  • – природно-культурні (досягнення на кожному віковому етапі визначеного рівня біологічного дозрівання, фізичного й сексуального розвитку, що мають певні нормативні розходження в тих чи інших регіонально- культурних умовах);
  • – соціально-культурні (пізнавальні, моральні, ціннісно-смислові), які специфічні для кожного віку в конкретному соціумі і які, з одного боку, пред'являються особистості у вербалізованій формі інститутами й агентами соціалізації, а з іншого боку існують у вигляді визначених норм і цінностей у суспільній практиці, не збігаючись один з одним і нерідко вступаючи у протиріччя;
  • – соціально-психологічні (становлення самосвідомості особистості, її самовизначення в реальному житті і на перспективу, самоактуалізація й самоствердження), які на кожному віковому етапі мають специфічний зміст і способи їх вирішення.

Звичайно, якщо якесь завдання залишається невирішеним, то це або затримує розвиток особистості, або робить його недосконалим, або спотворює сутність особистості. Можливий і варіант, коли те чи інше завдання, не розв'язане в певному віці, зовні не проявляється в самому розвитку особистості, але через певний час воно "проявляється" в негативному плані, що призводить до нібито немотивованих вчинків, рішень, змін в особистості.

У зрілому віці людина набуває життєвого досвіду, реалізовує життєві плани, формуються нові аспекти її Я-концепції, стабілізуються основні інтереси й емоційна сфера.

У зрілому віці Я-концепція залишається визначальним центром внутрішнього світу особистості. На цьому етапі домінує цілісне бачення себе у контексті життєдіяльності, вічних і перехідних цінностей.

Я-концепція особистості у зрілості ґрунтується на оцінному процесі. Він полягає в тому, що особистість оцінює позитивно, прагне збагнути ті переживання, які свідчать про її позитивне функціонування ("Я правильно прожив більшу частину свого життя", "Я досягаю основних життєвих цілей", "Я живу в добробуті", "Я маю дітей і онуків", "Я зберігаю здоров'я", "Мене очікує забезпечена і спокійна старість"), і оцінює негативно чи уникає переживань, які, на її думку, шкодять збереженню і функціонуванню Я ("Я помиляюся у житті", "Я вже не досягаю своїх основних життєвих цілей", "Я не забезпечую добробуту для себе і своєї сім'ї", "Я не маю дітей", "Я не зберіг здоров'я", "Моя старість буде незабезпеченою і тривожною").

На цьому етапі основні сутнісні сили особистості вже актуалізовані, програма саморозвитку, як правило, реалізована. Перед індивідом постає проблема узгодженості особистісного досвіду із Я-концепціею, а їх неузгодженість переживається боляче.

У період зрілості залишаються актуальними основні функції Я-концепції. Вона сприяє самоузгодженню людини, стабільності її внутрішнього світу і поведінки; зумовлює особливості інтерпретації досвіду, який уже мало збагачується; залишається джерелом життєвих очікувань; забезпечує дотримання виробленої стратегії життя і поведінки. Особливістю Я-концепції людини на цьому етапі є те, що вона вже не розглядає свою життєву перспективу як досить тривалу, виявляє реалістичне бачення свого майбутнього. Вона орієнтується на теперішнє, яке пов'язане із найближчим майбутнім і вже не є ізольованим від минулого, як у ранньому дорослому віці [144].

На розвиток Я-концепції людини зрілого віку впливає усвідомлення нею таких життєвих завдань:

  • – набуття духовно-моральної досконалості, життєвої мудрості та досвіду, громадянської і соціальної відповідальності;
  • – досягнення та підтримання гідного життєвого рівня;
  • – забезпечення належного відпочинку;
  • – допомога дітям і внукам у тому, щоб вони стали відповідальними, розвиненими і щасливими дорослими;
  • – особлива чуйність у подружніх стосунках;
  • – підтримка батьків похилого віку;
  • – піклування про власне здоров'я.

Усе це модифікує, вдосконалює Я-концепцію людини, робить її реалістичнішою, позбавляє ілюзій ранньої дорослості в оцінці своїх життєвих перспектив і можливостей. Водночас Я-концепція є платформою у розв'язанні цих життєвих завдань. Якщо на етапі ранньої дорослості людина часто діяла без урахування своїх реальних сил і не передбачала наслідків, то в зрілому дорослому віці вона ставить перед собою цілі з урахуванням власних можливостей та індивідуальних здібностей, відповідальніше ставиться до результатів свого самовираження. Суттю Я-концепції стає самоактуалізація, зумовлена духовно-моральними правилами і більш значущими, ніж ситуативні, особистісними цінностями.

Отже, у зрілому віці відбуваються зумовлені способом життя та проблемами віку важливі зміни у Я-концепції, зокрема узагальнюється життєвий досвід, з'являються відчуття реалізованості чи нереалізованості життєвих планів, втрати молодості, людина більше орієнтується на теперішнє.

Соціальні ознаки зрілого віку пов'язані з проблемами наступності та зміни життя. На цьому етапі людина усвідомлює, що вона вже прийняла важливі рішення щодо своєї професійної кар'єри та сімейного життя, а тому необхідно сконцентруватися на їх реалізації. Майбутнє не таїть у собі безмежних можливостей для неї.

Настання зрілого віку людина фіксує тоді, коли діти починають залишати рідний дім. Воно може бути пов'язане і з професійною кар'єрою, тобто зайняттям вищої посади чи здобуттям певного статусу, або з усвідомленням нереалізованості життєвих планів.

Внутрішній стан людини у зрілому віці може бути досить суперечливим. Радіючи з приводу сімейного благополуччя, кар'єри чи творчих здібностей, вона все частіше замислюється над проблемами смерті, швидкоплинності часу. Кожна значна подія – смерть близьких, зміна роботи, розлучення – змушує подивитись на своє життя під новим кутом зору, задуматися над його минущістю. Очевидно, тому побутує думка, що перехід до середини життя є етапом помірної або навіть важкої кризи.

У зрілому дорослому віці людина переглядає свої цілі, задумується, наскільки реалізовані поставлені перед собою завдання, часто по- новому починає бачити свою роботу, усвідомлюючи, що професійний вибір уже зроблено. Окремі з них, розчарувавшись у своїй роботі, втративши її чи не досягнувши бажаного професійного статусу, відчувають гостре невдоволення собою і своїм життям. Інші, збагнувши, що надто багато часу було віддано професійним справам, зосереджуються на сім'ї, міжособистісних стосунках, духовному, моральному вдосконаленні. Нерідко на цьому віковому етапі людину переслідують не тільки традиційні, а й специфічні проблеми (алкоголізм, самотність, безпритульність, хронічні захворювання, інвалідність тощо), для подолання яких необхідні додаткові психологічні, емоційні сили, специфічні способи соціальної поведінки.

Але все ж таки, провідним видом діяльності протягом зрілого віку залишається праця. Нагромаджений професійний досвід дає змогу людині компенсувати вікові зміни в організмі. Основним чинником розвитку особистості в цьому віці є успіхи на роботі, які сприяють її самоактуалізації.

Деякі не можуть влаштуватися на роботу, переважно з причини свого уже не молодого віку. Це є серйозною проблемою людей зрілого віку в Україні. На них впливає зміна місця роботи, професійної діяльності. Багато з них втрату роботи, проблеми працевлаштування, перекваліфікації сприймають як життєву катастрофу, що спричинює конфлікти у сім'ях та внутрішньоособистісні конфлікти. Значну частину вільного від основної роботи часу вони витрачають на додаткові заробітки, забезпечення побуту та добробуту.

Життєдіяльність людей у 34-60 років значною мірою залежить від сприйняття ними свого віку, а також від соціальних умов. У 40-42 роки дорослий відчуває вибух неприємних переживань, думок стосовно марної плинності часу, зауважує перші ознаки і симптоми втрати молодості, послаблення здоров'я. У 43-50 років настає рівновага, свідченням якої є значно сильніша прив'язаність до сім'ї, водночас зберігається відчуття потенціалу для особистісного розвитку. Після 50 років домінує переживання зрілості, джерелом задоволення стають сімейне життя та успіхи дітей. Людина все частіше задумується над сенсом життя, цінністю здійсненого та досягнутого.

У більшості людей зрілого віку значних змін зазнає сімейне життя, їхні думки і справи заполонює вирішення проблеми допомоги дітям, а також батькам похилого віку.

У зрілому віці емоційне життя людини ще досить стабільне. Однак спостерігається зниження загальної емоційності в різних життєвих ситуаціях, при виконанні усіх видів діяльності. Зміст основних переживань особистості пов'язаний із сенсом життя, станом здоров'я, очікуванням старості. Успіхи дітей та онуків викликають у людей зрілого дорослого віку позитивні емоції, а їхні невдачі – негативні переживання.

Розвиток емоційної сфери людини в період зрілості відбувається нерівномірно. Для її емоційного реагування на світ, на своє життя характерні такі особливості:

  • – воно стає стійкішим, але негативні переживання поступово починають переважати позитивні;
  • – встановлюється індивідуальний фон переживань. Реагування на одні відчуття і враження послаблюється (на кольори, пейзажі, гармонію звуків), на інші – посилюється (на сильні звуки, запахи, яскраві кольори);
  • – переживання стають не такими глибокими, як у період ранньої дорослості, рідше виникають афекти;
  • – почуття менше усвідомлюються і не пов'язуються з конкретними діями, вчинками, предметами;
  • – переживання менше піддаються регулюванню, мають невизначений характер;
  • – знижується виражальний компонент емоційного реагування (очей, міміки, рухів, поз);
  • – відчутнішим стає фізіологічний компонент емоційного реагування (змінюється функціонування внутрішніх органів, насамперед, серця).

У зрілому віці людина часто відчуває самотність, дефіцит родинного спілкування, оскільки діти підростають і залишають батьківський дім.

Зрілий вік пов'язаний з великим ризиком виникнення стресу (англ, stress – напруження) – стану організму, що виникає у відповідь на дію несприятливих зовнішніх чи внутрішніх факторів. Ними можуть бути втрата близьких, розлучення, хвороби, передчасний вихід на пенсію тощо. Його глибина та сила залежать від того, наскільки болісно сприймає конкретна людина такі події.

Прояви стресу залежать від суті проблеми, глибини її переживання, володіння навичками щодо її вирішення, особливостей особистості (Я-концепції, спонукальної сфери, інтелекту тощо), системи соціальної підтримки, історії стресогенних (таких, що породжували стрес) подій і переживань [144, с.56].

Загалом, емоційне життя людини зрілого дорослого віку збіднюється. Вона стає менш вразливою, ніж у ранній юності, не так бурхливо реагує на явища, події та ситуації. Однак праця, сім'я, відпочинок збагачують, урізноманітнюють світ її емоцій, друзі є джерелом оптимістичного настрою.

У людей, які досягли віку зрілості, послаблюються психофізіологічні функції. Однак це суттєво не позначається на функціонуванні їх когнітивної сфери, не знижує працездатності, трудової і творчої активності.

Розвиток окремих здібностей триває протягом усього зрілого дорослого віку. Особливо це стосується тих, які пов'язані з трудовою діяльністю людини та її повсякденним життям. .

У цьому віці людина не втрачає своєї повноцінності, свій когнітивний досвід, що забезпечує збереження, впорядкування і перетворення інформації. Ефективно функціонують когнітивні схеми, семантичні і понятійні структури.

У період зрілості людина активно розширює свої знання, оцінює події та інформацію в широкому контексті. Попри зниження швидкості і точності оброблення інформації, що є наслідком біологічних змін, здатність послуговуватися інформацією залишається на високому рівні. Хоч когнітивні процеси у людини зрілого віку відбуваються повільніше, ніж у молодої, ефективність її мислення вища.

Також, часто непростим випробуванням стає неминучість виходу на пенсію. Ці проблеми набувають особливого значення наприкінці зрілого віку. Як свідчать дослідження, період від 50 до 60 років є сприятливим для корекцій стилю життя, головних цілей та інтересів.

Отже, найвідчутнішими в житті зрілої людини є такі проблеми:

  • – зниження життєвих сил, послаблення здоров'я, що змушує переключити енергію з фізичної на розумову діяльність. У свідомості людини визнання цінності фізичних сил змінюється визнанням цінності мудрості;
  • – фізіологічні зміни, що спонукає людину до врівноваження соціального й сексуального аспектів у стосунках. їхнє спілкування з представником протилежної статі розгортається на товариських засадах, а не на сексуальній близькості чи конкуренції;
  • – емоційне збіднення життєвих буднів, що потребує від особистості неабиякої емоційної гнучкості. Причиною цього можуть бути руйнування сім'ї, віддаленість від друзів, охолодження до того, що захоплювало на попередніх етапах життя;
  • – розумова ригідність (негнучкість), тобто схильність надто вперто дотримуватися своїх життєвих правил, з недовірою ставитись до нових ідей. Зумовлюють її попередній досвід, звички, усталений стиль розмірковувань. Усе це актуалізує проблему розумової гнучкості особистості.

Таким чином, існує багато психологічних особливостей в людей зрілого віку, тому соціальний працівник повинен бути обов'язково ознайомлений з ними, що б змогти найти правильний підхід, налагодити контакт з клієнтом цього віку та надати ефективну допомогу.

Можна виділити й психологічні особливості зрілості, що дозволяють передбачати або продуктивно подолати вікові кризи:

  • – вміння брати на себе відповідальність;
  • – прагнення до влади і організаторські здібності;
  • – здатність до емоційної та інтелектуальної підтримки інших;
  • – впевненість у собі і цілеспрямованість;
  • – схильність до філософських узагальнень;
  • – захист системи власних принципів і життєвих цінностей;
  • – формування індивідуального життєвого стилю;
  • – прагнення впливати на світ і "віддавати" індивідуальний досвід (професійний і особистісний) молодому поколінню;
  • – реалізм оцінок і почуття "зробленості" життя;
  • – стабілізація системи соціальних ролей.

До основних проблем людей зрілого віку, які вирішуються за допомогою технологій соціальної роботи, належать наступні:

  • – природно-культурні (збереження здоров'я і здорового способу життя);
  • – соціально-культурні (самореалізація у професійній сфері аж до зміни роду діяльності, забезпечення сімейного благополуччя, виховання дітей (пізніше онуків);
  • – соціально-психологічні (знаходження почуття продуктивності, відчуття контролю над ситуацією, подолання можливих криз 40 і 50 років).

До небезпек, що загрожують людям зрілого віку, належать: пияцтво, алкоголізм, самотність, суїцид, безробіття, втрата життєвих перспектив, хвороби, убогість, смерть близьких, сімейні безлад дя, розлучення.

Основні напрями роботи соціальних працівників з людьми зрілого віку, це:

  • – консультації з питань сімейного життя і виховання дітей, профілактики й подолання внутрішньоособистісних і міжособистісних конфліктів;
  • – створення можливостей у мікросоціумі для реалізації сімейних та індивідуальних інтересів, участі в суспільному житті, створення сімейних клубів та об'єднань;
  • – організація допомоги неблагополучним родинам і самотнім людям.

Соціальна робота з людьми зрілого віку найбільш повно відображає соціально-психологічні закономірності й проблеми сучасного суспільного розвитку.

Провідною проблемою соціальної роботи є проблема соціальних впливів. Знаючи природу й характер цих впливів, соціальний працівник може краще зрозуміти, чому люди відчувають те, що відчувають, і роблять те, що роблять. Та й сам соціальний працівник стає менш уразливим для небажаних маніпуляцій і більш обізнаним у механізмі керування своєю діяльністю.

Працюючи з людьми зрілого віку, соціальний працівник враховує такі важливі обставини, як політика тендерна (соціально-біологічна характеристика, за допомогою якої люди дають визначення поняттям "чоловік" і "жінка"), В обставинах гендера має місце тендерна роль – набір очікуваних зразків поведінки (норм) для чоловіків і жінок. Світова практика соціальної роботи показала, що тендерні ролі залежать від культури, а в індустріальних сучасних державах вони є надзвичайно різноманітні й різноймовірнісні.

Наявність у суспільстві визначеної тендерної культури показує, в якій мірі соціальна робота з людьми зрілого віку може бути продуктом відповідних норм.

Тендерна субкультура суспільства певного мірою може пояснити наявність бідності, емоційних розладів, злочинів чи правопорушень, алкоголізму чи наркоманії, чи навіть безробіття як результат у особистісних, внутрішніх, індивідуальних недоліків.

Тендерна субкультура суспільства накладається на інші його субкультури (національно-етнічну, ментальну, правову і т. ін.). У результаті той чи інший вплив може викликати найрізноманітніші відповідні реакції у представників різних культур, а отже і соціальна робота з представниками різних культур буде набувати відповідного соціально- психологічного характеру.

У процесі соціальної роботи з людьми зрілого віку дуже важливо знати, розуміти й використовувати особливості процесу соціального мислення на рівні "Я-концепція".

Більшість людей страждають від властивого їм нахилу на користь свого Я (тенденція сприймати себе прихильно і обов'язково позитивно).

У повсякденному житті люди:

  • – часто звалюють невдачу на ситуацію, а вдачу приписують собі;
  • – звичайно, оцінюють себе вище за середній рівень за суб'єктивно бажаними особливостями і здібностями;
  • – вірячи в себе, проявляють невиправданий оптимізм щодо свого майбутнього;
  • – переоцінюють цінність власних думок і недоліків (помилковий консенсус) і недооцінюють прояв здібностей і чеснот інших (помилкова унікальність).

Подібне сприйняття власного "Я" частіше виникає у зв'язку з бажаннями підтримати й підвищити самооцінку – спонукання, що рятує людей від депресії, але сприяє недооцінці й груповому конфлікту.

Люди схильні не лише позитивно сприймати себе, але й підносити себе в бажаному світлі. Така тактика "регулювання вражень" може привести людину до удаваної скромності чи до деструктивної поведінки.

Як суспільне утворення людина пристосовує свій світ і свої дії до оточення. Кожна людина різною мірою є самомонітором (самомоніторинг: вивчення способів репрезентації себе в соціальних ситуаціях і регулювання поведінки з метою справити бажане враження), вона звертає увагу на свою поведінку і регулює її, щоб справити бажане враження.

Я-концепція містить у собі не тільки судження людини про те, хто вона зараз, але також і те, ким вона могла б стати. Наші "можливі Я" містять у собі те, якими ми бачимо себе в наших мріях, і те, якими ми боїмося стати. Такі можливі Я мотивують людину на досягнення особливої мети – до того життя, до якого вона прагне.

Розуміння характеру соціального мислення в галузі Я-концепції зумовлює особливу спрямованість соціальної роботи з "дорослими" саме за зазначеною сферою.

Так, наприклад, сучасні соціально-психологічні дослідження в галузі феномена "самоповага" показують значну кореляцію між високою самоповагою й соціальним самопочуттям. Люди з високою самоповагою зберігають позитивні емоції; у поганому настрої люди, які мало поважають себе, будуть вишукувати погані спогади у своєму минулому. Люди з високою самоповагою поліпшують її позитивними спогадами; подібним же чином люди з низькою самоповагою в поганому настрої у відповідь на експонуючу темну картину, як правило, уявляють собі неприємну історію. Люди, які глибоко поважають себе, знаходячись у поганому настрої, звичайно пригадують історію, яка покращує настрій.

У практиці соціальної роботи особливу роль відіграє самопосилення людини, якій надається допомога [144].

Соціальна робота з людьми зрілого віку, орієнтована на самопосилення людини, якій надається допомога, найбільш повно може бути здійснена в практичній діяльності на індивідуально-особистісному рівні. Тут мета соціальної роботи полягає в тому, щоб, допомагаючи людині, яка потрапила у скрутну життєву ситуацію, змінити її, щоб допомогти людині прийняти ту чи іншу проблему як дану реальність, адаптуватися до пової життєвої ситуації, щоб у кінцевому рахунку людина не потребувала сторонньої допомоги, тобто стала самодостатньою. Таким чином, допомога в соціальній роботі виступає як засіб досягнення мети, як інструмент, завдяки якому зріла людина виявляє для себе гармонійний стан на досить довгий період свого життя й може повноцінно соціально функціонувати.

Як правило, у зрілому віці за допомогою звертаються люди у двох основних випадках:

  • – коли вони не в змозі успішно справитися зі своєю особистою проблемою;
  • – коли вони хотіли б розвинути свої потенційні ресурси й можливості, щоб жити краще.

Професійний соціальний працівник надає допомогу і першим, і другим.

Існує багато технологій соціальної роботи з людьми зрілого віку, потрібно тільки вміло визначити проблему клієнта та правильно розробити план роботи, підібрати ту технологію, яка допоможе найефективніше вирішити проблемну ситуацію, а можливо знадобиться використати одразу декілька технологій, так як немає однакових людей, всі люди різні, а значить і проблеми в них різні, і вирішувати їх потрібно по-різному. Але це все залежить від того, наскільки кваліфікований соціальний працівник та від його практичних здібностей, тобто наскільки він готовий ризикнути, чи довіряє він клієнтові, а клієнт йому і т. д.

Потрібно, також, не забувати звертати увагу на психологічні особливості клієнтів зрілого віку. Хоча здається, що на цьому етапі життя сили клієнта вже актуалізовані, програма саморозвитку, як правило, реалізована, тобто клієнт самоактуалізувався, переважає стабільність та впевненість у собі. Але внутрішній стан людини у зрілому віці може бути досить суперечливим. Радіючи з приводу сімейного благополуччя, кар'єри чи творчих здібностей, вона все частіше замислюється над проблемами смерті, швидкоплинності часу. Очевидно, тому побутує думка, що перехід до середини життя є етапом помірної або навіть важкої кризи.

Соціальні ознаки зрілого віку пов'язані з проблемами наступності та зміни життя. На цьому етапі людина усвідомлює, що вона вже прийняла важливі рішення щодо своєї професійної кар'єри та сімейного життя, а тому необхідно сконцентруватися на їх реалізації. У зрілому дорослому віці людина переглядає свої цілі, задумується, наскільки реалізовані поставлені перед собою завдання, часто по-новому починає бачити свою роботу, усвідомлюючи, що професійний вибір уже зроблено.

Тому потрібно бути дуже уважним, чуйним, проявляти свою емпатію, під час роботи з клієнтом зрілого віку, відноситися до нього толерантно, з повагою і звісно що, прикладати як можна більше зусиль для позитивного розв'язання його проблеми.

 
<<   ЗМІСТ   >>