Повна версія

Головна arrow Соціологія arrow Технології соціальної роботи

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Соціальна робота з неблагополучною сім'єю

Сім'я – це мала соціальна група, яка складається з чоловіка та жінки, котрі перебувають у шлюбі, дітей (власних і прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв'язками з подружжям, кровних родичів, і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей.

Сучасна сім'я зберегла і виконує такі функції: репродуктивну, виховну, економічну, рекреативну, господарсько-побутову, комунікативну, регулятивну [142, с. 187].

Сімейне благополуччя визначається високим рівнем внутрішньосімейної моральності, духовності, задоволеності емоційно- психологічних потреб усіх її членів. Воно залежить не стільки від матеріально-економічної забезпеченості сім'ї, її прибутків, скільки від гуманізму взаємин, вміння любити і поважати одне одного.

Ознаками благополучної сім'ї є:

  • – координація дій у вирішенні всіх питань внутрішньосімейного життя;
  • – взаєморозуміння і взаємоповага;
  • – спільність інтересів у багатьох сферах духовного життя;
  • – узгодження виконання обов'язків із прагненнями та інтересами членів сім'ї;
  • – раціональне визначення способів вирішення всіх сімейних проблем;
  • – розуміння завдань сімейного виховання.

У нормальній сімейній атмосфері дитина зростає доброзичливою, гуманною, стійкою та оптимістичною. У неї формуються такі цінні соціальні якості, як доброта, взаємодопомога, почуття впевненості, щастя.

Неблагополучні сім'ї – це сім'ї, які в силу тих чи інших обставин повністю, або частково втратили свої виховні можливості, якісні стосунки внаслідок чого складаються несприятливі умови для виховання дитини.

До неблагополучних сімей належать:

  • – сім'ї, де батьки зловживають спиртними напоями, ведуть аморальний спосіб життя, вступають у конфлікт з морально-правовими вимогами суспільства;
  • – сім'ї з низьким морально-культурним рівнем батьків;
  • – сім'ї зі стійкими конфліктами у взаєминах між батьками, батьками та дітьми;
  • – неповні сім'ї;
  • – сім'ї, зовні благополучні, які припускаються серйозних помилок, прорахунки в системі сімейного виховання внаслідок невміння будувати взаємини між членами сім'ї, низької педагогічної культури та неосвіченості.

Проблеми у виховання дітей створюються унаслідок допущення помилок в системі виховання. Помилки мають стійкий характер і полягають:

  • – у відсутності вимог до дитини;
  • – безконтрольності з боку батьків за поведінкою та успішністю дитини;
  • – надмірної батьківської любові (запещені діти);
  • – надмірній суворості виховання;
  • – відсутності врахування вікових та індивідуальних особливостей дитини;
  • – споживацьке ставлення до життя, негативне ставлення до праці;
  • – невідповідальність морально-естетичних принципів сім'ї загальноприйнятим суспільним нормам;
  • – невміння раціонально вирішувати сімейний конфлікт;
  • – відсутність життєвих позицій.

Соціальний педагог повинен зосереджуватися на роботі з такими категоріями дітей:

  • – діти, з сім'ї, яка складається з різних поколінь;
  • – одна дитина в сім'ї;
  • – дитина з молодої сім'ї, сім'ї студентів;
  • – дитина з неповної сім'ї;
  • – позашлюбна дитина;
  • – дитина з сім'ї в повторному шлюбі;
  • – дитина з сім'ї "маленької мами";
  • – дитина з сім'ї біженців, військових, емігрантів, віруючих;
  • – дитина-сирота, дитина-інвалід;
  • – дитина з сім'ї наркоманів, алкоголіків, матері-повії;
  • – дитина з багатодітної сім'ї;
  • – усиновлена дитина;
  • – хвора дитина.

Кожна неблагополучна сім'я має свою специфіку, свій характер сімейного неблагополучия, а відтак соціально-педагогічна робота з сім'єю носить індивідуальний характер.

Соціальна робота з сім'єю спрямовується на реалізацію сімейної політики держави, розробку механізмів забезпечення життєдіяльності та захисту сім'ї.

Під методикою соціальної роботи будемо розуміти систему взаємопов'язаних дії соціальних органів держави, суспільства та сім'ї, спрямованих на поліпшення матеріально-побутових умов життєдіяльності сім'ї, розширення її можливостей у здійсненні прав, свобод, визначених міжнародними та державними документами, забезпечення повноцінного фізичного, морального й духовного розвитку усіх її членів, залучення до трудового, суспільно-творчого прогресу [149].

Метою соціальної роботи є стабілізації сім'ї, зниження рівня розлучень, підвищення престижу сім'ї, підвищення виховного потенціалу сім'ї.

Зміст і форми соціальної роботи з сім'єю зумовлюються видом сім'ї, проблемами, які існують у сім'ї, типом спілкування у сім'ї. Зазначені чинники вимагають добору відповідних методів, прийомів і форм соціально-педагогічного втручання.

Соціальний працівник, який здійснює соціальну роботу з проблемною сім'єю, виступає в трьох основних ролях: радника, консультанта, захисника.

Радник – інформує сім'ю про значущість нормальних стосунків у сім'ї, розказує про розвиток дітей, дає педагогічні поради щодо навчання і виховання дітей.

Консультант – консультує з питань сімейного законодавства, інформує про існуючі методи виховання, орієнтує на конкретну сім'ю, пояснює батькам способи створення нормального мікроклімату.

Захисник – захищає права дитини у випадку повної деградації батьків, сімейної, соціальної депривації.

Розробка соціально-педагогічної діяльності визначається типом сім'ї та її проблемами.

У практиці соціальної діяльності визначені різні моделі допомоги сім'ї.

  • 1. Діагностична модель, метою якої є виявлення порушень та відхилень у життєдіяльності сім'ї, встановлення причин і виставлення, на основі отриманої інформації, діагнозу. Діагноз слугує основою для прийняття відповідної моделі допомоги сім'ї.
  • 2. Педагогічна модель, сутність якої полягає в наданні можливості батькам оволодіти педагогічними знаннями виховання і навчання дітей.
  • 3. Психологічна модель використовується з метою усунення проблем у спілкуванні між членами родини.
  • 4. Соціальна модель використовується у разі виникнення проблем, пов'язаних з побутово-економічними негараздами.
  • 5. Медична модель передбачає, що в основі сімейних труднощів може лежать хвороба.

Напрями соціально-педагогічної діяльності з сім'єю є соціальна допомога, профілактика та реабілітація. У роботі з неблагополучними сім'ями домінують соціальний супровід окремих категорій сімей, їх захист та соціальне інспектування.

Соціальна робота починається з діагностики сім 'ї, під якою розуміють виявлення конкретної інформацію про сім'ю. У діяльності соціального працівника поширена практика паспортизації сім'ї, що дозволяє систематизувати інформацію в єдиний стандарт – паспорт сім'ї.

Створенню паспорту сім'ї передує моніторинг – це періодичне отримання, узагальнення, аналіз та нагромадження інформації про процеси, які проходять у сім'ї та прийняття на цій основі стратегічних і тактичних рішень.

При оцінюванні змін у сім'ї соціальний працівник повинен керуватися принципами моніторингу:

  • – достовірності, повноти та системності інформації;
  • – оперативності отримання даних;
  • – диференціювання оцінок і висновків.

Джерелом інформації виступають: члени сім'ї; безпосереднє та опосередковане спостереження; ЗМІ; продукти діяльності сім'ї; інформація, яку отримали у ході спеціальної діагностики (опитування, анкетування, експертних оцінок і т.д.).

Соціальний працівник повинен вивчати стосунки всередині сім'ї, ставлення один до одного членів сім'ї: чоловік – дружина; мати-батько; брати-сестри; батьки-діти.

Для отримання більш детального висновки соціальний працівник може створити "карту сім'ї", у якій зазначити такі пункти:

  • – список усіх членів сім'ї, із зазначенням дати народження (смерті);
  • – коротка характеристика членів сім'ї;
  • – найбільш важливі для кожного члена події;
  • – внутрішньосімейні правила і норми, емоційний клімат;
  • – аналіз житлових умов, сусідів, економічної, комунікативної ситуації;
  • – дані про соціальний статус, національність, релігійну приналежність, освіту;
  • – аналіз проблем і потреб;
  • – оцінку і висновок допомоги.

Основне призначення моніторингу і діагностики полягає у встановленні висновку про стан конкретної неблагополучної сім'ї. На основі отриманої інформації соціальний працівник розробляє стратегію і тактику інтервенції.

Соціальна допомога включає три напрямки: освітній, психологічний, посередницький.

Освітня соціальна допомога.

1. Допомога у навчанні спрямовується на попередження виникнення сімейних проблем і формування педагогічної культури батьків. Навчання здійснюється в оволодінні батьками теоретичних знань і формування в них умінь, які допоможуть упорядкувати побут сім'ї та її соціальний статус.

Теоретичні знання батьки можуть отримувати на лекторіях, основними завданнями яких є:

  • – педагогічна і соціально-психологічна підготовка батьків до виховання майбутніх дітей;
  • – навчання батьків формувати у дітей адекватну поведінку у стосунках з однолітками;
  • – вироблення батьківського авторитету у вихованні дітей;
  • – формування позитивних стосунків між батьками і дітьми різних поколінь;
  • – навчання вихованню дітей з урахуванням статі і віку;
  • – заохочення і покарання в сім'ї;
  • – особливості виховання дітей з фізичними та психічними відхиленнями;
  • – навчання батьків підготовки дітей до школи та ін.

У процесі практичних занять формуються соціальні уміння: уміння вести домашній бюджет, навички домогосподарства, санітарії та гігієни, культури взаємостосунків між членами сім'ї і т.д.

2. Допомога у вихованні проводиться через консультування, створення спеціальних виховних ситуацій. Основними сферами сімейного життя, в яких реалізується виховна функція, є формування батьківського обов'язку (родинна деонтологія), сімейного інтересу, внутрішньосімейної любові. Тому важливим моментом соціальної діяльності є адекватний добір методів сімейного виховання.

Методи сімейного виховання розділяються на дві групи:

  • 1) методи щоденного спілкування: метод поваги особистості дитини і метод переконання і вмовляння. Даний метод реалізується через методичні прийоми: обговорення різноманітних ситуацій і проблем життя у розмові, розуміння, співчуття, спонукання, перестороги, критика;
  • 2) методи педагогічного і психологічного впливу на особистість з метою корекції свідомості, поведінки і діяльності: методи формування свідомості (переконання, навіювання, приклад); методи організації діяльності (вправляння, тренування, доручення); метод стимулювання діяльності (заохочення, схвалення, змагання); методи самовиховання (самоаналіз, самоконтроль, самонаказ, самонавіювання). Методичними прийомами даної групи методу є: пояснення, створення ситуації задоволення, актуалізації мети, переконання, заохочення, навіювання і т.д.

Соціально-психологічна допомога.

  • 1. Підтримка, що спрямовується на створення сприятливого мікроклімату в сім'ї в період тимчасової кризи. Психологічна підтримка сім'ї надається соціальним працівником у разі, коли в нього є психологічна освіта, у випадку відсутності відповідного документу про освіту, соціальний працівник виступає посередником між клієнтом і психологом. При цьому, соціальний працівник визначає проблему, аналізує міжособистісні стосунки у сім'ї, статус дитини в сім'ї, стосунки сім'ї з суспільством, а психолог шляхом тестування та інших методик виявляє психічні зміни кожного члена сім'ї, а психіатр або психотерапевт – надає терапевтичну допомогу.
  • 2. Корекція міжособистісних стосунків проходить у разі психологічного насильства в неблагополучий сім'ї, які призводять до зрушень нервово-психічного і фізичного стану. Метою соціально- психологічної корекції є виявлення міжособистісних конфліктів у сім'ї та сім'ї з суспільством, допомога розпізнати їх стосунки між членам сім'ї і допомогти змоделювати новий тип стосунків.

Посередницька допомога.

  • 1. Організація сімейного дозвілля: створення клубів за інтересами, організація сімейних свят, конкурсів, літнього відпочинку тощо; благодійних аукціонів, виставок-продажів поношених речей.
  • 2. Координація співробітництва з різними соціальними інститутами, які допоможуть подолати проблему конкретної сім'ї. Наприклад,
  • – передача дитини в прийомну сім'ю;
  • – усиновлення дитини;
  • – поміщення дитини в інтернат, притулок, дитячий будинок;
  • – направлення на лікування від алкоголізму тощо.
  • 3. Інформування членів сім'ї з питань соціального захисту, яке здійснюється через соціальне консультування з житлових, сімейно- шлюбних, трудових, пенсійних питань; з проблем порушення прав дітей, жінок, інвалідів.

Особливе місце в роботі соціального працівника займає профілактична робота з сім'ями.

Профілактична робота з сім'єю полягає у реалізації системи соціально-психологічних, медико-соціальних і правових заходів, спрямованих на усунення умов та причин виникнення проблем, а також системи заходів з профілактики сімейного неблагополучия. На даному рівні соціальний працівник організовує свою роботу на основі достовірної інформації.

Найпоширенішим методом є розробка соціально-педагогічних програм (проектів) просвітницької роботи, роботи з батьками (семінари- практикуми, лекції, бесіди, виступи на батьківських зборах), створення груп підтримки і організація взаємодопомоги.

Завданням просвітницької програми є:

  • – засвоєння батьками педагогічних знань, які б сприяли підвищенню ефективності виховання дітей;
  • – формування уміння осмислювати сімейні ситуації, використовувати ефективні методи розв'язання проблем на основі педагогічних закономірностей, принципів виховання;
  • – розширення досвіду сімейного виховання.

Соціальний працівник повинен пропагувати ненасильницьке виховання, ознайомлювати батьків з методами, які розвивають у дітей слухняність, відповідальність, не використовуючи при цьому "каральної педагогіки", добирати мовленнєві вирази, які сприятимуть подоланню непорозуміння у сім'ї та школі.

Ефективність профілактичної діяльності соціального працівника залежить від правильно вибраного способу спілкування з сім'єю, створення дружньої атмосфери при спілкуванні. Цьому сприяють тематичні вечори, вечори відпочинку, святкування визначних подій, ювілеїв тощо [121].

Іншими напрямками є реабілітація, сімейне консультування, соціальний супровід.

Реабілітація – це система заходів, спрямованих на повноцінне відновлення функціонування втрачених сімейних функцій. Реабілітаційну роботу з сім'єю можна розділити на три рівні: індивідуальний, груповий і з громадою.

На індивідуальному рівні реабілітаційна робота передбачає: консультування як спроба однією людини покращити ситуацію іншої за допомогою методичних прийомів консультування: бесіди, спостереження, переконання, вправ, компромісу, активного слухання, перефразування, конфронтації, прикладу.

Методи групової реабілітації: збори, лекції, бесіди, диспути, дискусії, та ін. Основним методом виступає тренінг.

Соціальна робота в громаді. Мета проведення – відновлення життєвого простору сім'ї. Методи роботи: лекції, бесіди, організації масових акцій, благодійних заходів, мітингів.

Основними формами реабілітаційної роботи є: центри реабілітації, центри психолого-педагогічної допомоги, центри дозвілля, сімейні клуби, медико-соціальні центри, притулки, курси, навчально- консультативні пункти, клуби, лекторії, кабінети довіри, служби знайомств, шоу-програми, театри мініатюр, експериментальні майданчики, школи батьків, школи матері, кабінети екстреної психологічної допомоги, психоемоційні тренінги тощо.

Сімейне консультування – надання соціальної допомоги при розв'язанні соціальних проблем, конфліктів між дорослими і дітьми. Предметом консультування є:

  • – сфера життєвого забезпечення (працевлаштування, оформлення пільг, субсидій, матеріальної допомоги тощо);
  • – організація побуту (ремонт квартири, дезинфекція, організація дозвілля і кутка дитини та ін.);
  • – сімейне здоров'я (організація медичної діагностики, лікування хронічних захворювань, наркологічної допомоги, формування здорового способу життя та ін.);
  • – виховання дітей (розв'язання проблем дезадаптації, корекція відхилень та ін.);
  • – духовне і моральне здоров'я (розвиток цінностей, ціннісних орієнтацій, позбавлення від алкогольної залежності та ін.);
  • – внутрішні та зовнішні комунікації (відновлення втрачених зв'язків, розширення контактів, гармонізація стосунків).

Соціальний супровід – це вид соціальної діяльності спрямований на здійснення опіки, допомоги та патронажу неблагополучної сім'ї. Він спрямований на постійне ведення сім'ї, яка потребує систематичної підтримки умов, достатніх для забезпечення життєдіяльності. У практиці соціальної роботи, крім неблагополучних сімей, супровід здійснюється у прийомній сім'ї, сім'ї, у якій виховуються діти з обмеженими функціональними можливостями.

Тривалість соціально-педагогічного супроводу окремої сім'ї визначається гостротою проблеми, яка існує у сім'ї, рівнем розвитку самостійного подолання труднощів.

Патронаж – форма державного захисту прав сім'ї, особистості на дому. Він передбачає проведення в домашніх умовах профілактичних, оздоровчих, просвітницьких заходів, надання соціально-педагогічних послуг. Термін патронажу обмежений – 4-9 місяців. Одночасно соціальний працівник може працювати з двома сім'ями. Члени сім'ї повинні мати зв'язок з ним протягом 24 годин. Він повинен бути в курсі усіх подій, які відбуваються у сім'ї. У ході патронажу реалізуються різні види допомоги – матеріальна, психологічна, освітня.

Соціальне інспектування – це складова соціального супроводу, метою якої є нагляд і контроль соціального працівника за реалізацією в сім'ї прав її членів, виявлення випадків їх порушень та умов, що цьому сприяють [123].

Соціальне інспектування неблагополучних сімей може здійснюватися спільно з дільничним інспектором міліції, представниками опікунської ради.

Функції соціального інспектування:

  • – діагностична – виявлення порушень прав людини, девіантної поведінки дітей, зловживання наркотичних субкультур членами сім'ї, втечі з дому, невідвідування школи та ін.;
  • – профілактична – запобігання рецидивам названих проблем;
  • – інформаційна – інформування представників влади про наявність порушень у сім'ї;
  • – наглядово-контрольна – облік і перевірка житлово-побутових умов у сім'ї, перевірка виконання рекомендацій;
  • – охоронно-захисна – клопотання про позбавлення батьківських прав, вилучення дитини з сім'ї, спрямування жертв сімейного насильства до кризових центрів, притулків для жінок і неповнолітніх;
  • – комунікативна – встановлення взаємодії соціального педагога з членами сім'ї з метою спонукання їх до подолання причин неблагополучия в родині;
  • – координаційна – залучення медиків, психологів, юристів та інших фахівців до розв'язання проблем у сім'ї.
 
<<   ЗМІСТ   >>