ТЕХНОЛОГІЇ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ПРЕДСТАВНИКАМИ ГРУП РИЗИКУ

Основні поняття соціальної роботи з представниками груп ризику. Типологія груп ризику

Ризик – ситуативна характеристика проблемної діяльності, що означає невизначеність її наслідків, при якій можливі альтернативні варіанти помилки або успіху. На основі поняття ризику виникає поняття групи ризику.

Групи ризику – це категорії людей, чий соціальний стан за тими або іншими ознаками не має стабільності, яким практично неможливо поодинці перебороти труднощі, що виникли в їхньому житті і можуть в результаті призвести до втрати ними соціальної значимості, духовності, морального образу, біологічної загибелі [185].

Критична ситуація, в яку потрапили ці люди, психологічні стреси, фінансове неблагополучия, а часто просто злидні, повна відсутність засобів до існування, соціально низький рівень життя згубні не тільки для перерахованих категорій осіб, а й мають непрямий, а іноді і прямий вплив на атмосферу і рівень цивілізованості всього суспільства.

До цієї групи відносять такі категорії людей:

• – інваліди;
• – діти-сироти;
• – діти з відхиленою (асоціальною, девіантною) поведінкою;
• – літні люди;
• – розумово відсталі;
• – біженці;
• – люди, які зазнали насильства;
• – алкоголіки;
• – наркомани;
• – бездомні;
• – жертви екологічних катастроф;
• – сексуальні меншості;
• – злочинці;
• – ВІЛ-інфіковані і хворі на СНІД;
• – люди, які займаються проституцією;
• – обдаровані люди, які відчувають труднощі в спілкуванні ("важкі" для інших), та ін.

До числа найважливіших факторів ризику відносяться:

• – недоліки сімейного виховання: наявність негативних прикладів з життя батьків, невизначеність правил поведінки, відсутність позитивних емоцій у сім'ї (відсутність похвали, поваги);
• – рання асоціальна поведінка;
• – раннє призвичаєння до вживання одурманюючих речовин;
• –такі риси особистості, як: агресивність, нервозність, імпульсивність, негативізм;
• – погана успішність;
• – недостатня включеність у суспільні справи;
• – наявність друзів, що вживають одурманюючі речовини;
• – байдужість сім'ї і навчальної групи до учня.

Серед усіх груп осіб ризику найбільш проблемними (у силу своїх найбільш загальних соціальних ознак) є такі, як:

• – дезадаптанти (які переживають порушення процесу взаємодії з навколишнім середовищем);
• – девіанти (які виявляють поведінку, що відхиляється від норми);
• – деприванти-делінквенти (які здійснили незаконні дії);
• – маргінали (знаходяться на краю, близькі до межі) та ін.

Девіація відбувається в результаті розриву між культурними цілями й засобами їх досягнення, що соціально схвалюються (за Р.Мертоном). Відповідно до такого підходу девіація може бути подана через типологію девіантних учинків: конформізм, інновація, ритуалізм, ретритизм, бунт. У сучасній соціології виділяють позитивну девіацію (політична активність, економічна підприємливість, художня творчість) і девіацію негативну (насильницька й корислива злочинність, алкоголізація і наркотизація населення, підліткова девіантність, аморальність поведінки тощо).

У "кризових" товариствах проглядається посилення проявів негативної девіації й послаблення проявів девіації позитивної.

Депривація (буквально з латинської – утрата, позбавлення чого- небудь).

Маргінали (буквально з латинської – той, хто знаходиться на краю) – "індивіди, які втратили ознаки приналежності до стабільного соціального інституту, прошарку, групи в межах сформованих соціальних стосунків, що знаходяться в проміжному, "прикордонному" стані між ними".

Для особистостей маргінального типу характерні деякі загальні особливості соціально-психологічного стану:

• – стан непевності, коливання між агресивністю і пригніченістю (результат невизначеності в завтрашньому дні, блокади життєво важливих цілей);
• – наявність екстремізму (в ідеології), спроможності бути об'єктом маніпулювання (у поводженні);
• – нестійкість, схильність до впливу не розуму, а спонукань і настроїв (у психології);
• – насторожене ставлення до можливостей змін, схильність до агресивного захисту свого статусу через страх перед подальшим погіршенням положення;
• – невміння користуватися демократичними інструментами для захисту своїх прав і свобод, що нерідко штовхає їх до екстремістських форм протесту.