Повна версія

Головна arrow Соціологія arrow Технології соціальної роботи

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Технології соціальної роботи із особами, хворими на туберкульоз

Туберкульоз – це соціальна хвороба, яка значною мірою залежить і від наших умов життя. Жахливий екологічний стан довкілля, неповноцінне харчування, низький матеріальний рівень, неуважне ставлення до стану свого здоров'я, шкідливі звички – ось ті чинники, які досить сильно впливають на ймовірність ураження.

Актуальною проблемою на сьогоднішній день є профілактика захворювання на туберкульоз, тобто заходи соціально-економічного, організаційного, протиепідемічного та медичного характеру, які спрямовані на запобігання виникненню та масовому поширенню туберкульозу, а також на своєчасне виявлення інфікованих мікобактеріями туберкульозу дітей та підлітків і хворих на туберкульоз серед населення.

З метою вдосконалення протитуберкульозної роботи прийнято ряд нормативно-методичних документів, найбільш важливими, з яких є

Закон України "Про протидію захворюванню на туберкульоз". Цей Закон визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності, спрямованої на протидію виникненню і поширенню захворювання на туберкульоз, забезпечення медичної допомоги хворим на туберкульоз, і встановлює права, обов'язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері протидії захворюванню на туберкульоз.

Протидія захворюванню на туберкульоз є складовою державної політики щодо забезпечення якісної і доступної медичної допомоги, реалізації державних цільових програм лікування найбільш поширених небезпечних для здоров'я і життя людини захворювань, проведення обов'язкових профілактичних медичних оглядів з метою ранньої діагностики захворювань, надання гарантованого обсягу безоплатної медичної допомоги.

За всіх часів ставлення суспільства до хворого на туберкульоз було настороженим, незалежно від форми хвороби. І нині спостерігається або прихована дискримінація, або явне відчуження. Але люди повинні знати, що туберкульоз у більшості випадків – це виліковна хвороба; що хворий, який приймає протитуберкульозні препарати, призначені кваліфікованим лікарем, незабаром перестає бути джерелом інфекції (у середньому через 1,5-2 міс. від початку лікування); що діти, хворі на туберкульоз, узагалі вкрай рідко бувають джерелом інфекції; що туберкульозні хворі потребують допомоги й підтримки суспільства. Така підтримка хворих з боку суспільства може полягати:

  • – у наданні матеріальної допомоги на період лікування (у вигляді продуктів харчування, гігієнічних засобів);
  • – у виділенні житла;
  • – в організації нічлігу й харчування для бездомних хворих;
  • – у проведенні індивідуальної та сімейної психотерапії;
  • – в оформленні пенсії, наданні допомоги за інвалідністю та ін.;
  • – у працевлаштуванні хворих на туберкульоз, які не виділяють збудника інфекції.

Допомогу хворим можуть надавати як державні органи соціального захисту населення, так і громадські гуманітарні організації, добровольці. Але ставлення членів родини до хворого на туберкульоз безпосередньо залежить від взаємин, що склалися в ній. У нормальній родині хворому співчувають, всіляко сприяють його одужанню, надаючи моральну підтримку. Родичі беруть активну участь у процесі лікування хворого (нагадують про необхідність приймання препаратів, забезпечують повноцінне харчування та ін.). Якщо члени родини конфліктують між собою, найчастіше на ґрунті зловживання алкоголем і нестатків, то хворому на туберкульоз доводиться нелегко. Неуважність до нього й стреси можуть призвести до прогресування хвороби. У таких ситуаціях показана госпіталізація хворого. Хоча в деяких випадках вона може погіршити стан хворого.

Завдання соціального працівника полягає в організації для хворих на туберкульоз цілеспрямованої психологічної та соціальної корекції, адаптації, які повинні проводитися з урахуванням психологічних і соціальних аспектів захворювання.

Хвороба як страждання людини має як соціальний, такі індивідуальний зміст. Індивідуальний зміст хвороби пов'язаний з можливістю переносити страждання, з можливістю встановлювати відносини з іншими людьми з приводу пережитого або пережитого страждання. Таким чином, на рівні індивідуального змісту хвороба пов'язана з установленням міжособистісних стосунків і ставлення до самого себе.

Соціальний зміст хвороби, перш за все, пов'язаний з необхідністю для інших людей, які не є носіями хвороби, піклуватися про хвору людину, тобто розподіляти між собою і хворим ступінь відповідальності за характер і перебіг його хвороби, за життя людини, що переживає страждання. Лікування хвороби як позбавлення від страждань може бути предметом взаємодії різних людей, як самого хворого, страждаючого, так і інших людей, професійні обов'язки яких входить полегшення страждань.

Таким чином, соціальна турбота, соціальна увага до хвороби може стати змістом власних переживань, бо в особі представників цих професій прямо або опосередковано (через продукти їх діяльності) людина здобуває соціальну увагу, завдяки якій з неї знімається той ступінь відповідальності за перебіг хвороби, якого вона не може нести сама. Людина страждає через видимий прояв свого страждання отримує можливість впливу на великі групи людей, що може призвести до маніпулювання іншими з метою зняти з себе певну відповідальність за подолання свого страждання. У хворого може бути виправдувальний мотив маніпулювання, що складається в зведенні власного страждання в ранг чесноти, що вимагає особливих знаків уваги з боку інших людей. Можливості маніпулювання використовуються тими хворими, які реалізують концепцію надцінності свого страждання по відношенню до всіх інших мотивів існування, тобто підміняють всі цілі життя, які можливі для реалізації, тільки однією метою – метою споживання соціальної уваги як обов'язкового реагування інших людей на власне існування.

Виходячи з вищесказаного, спробуємо сформулювати цілі та завдання соціально-психологічної реабілітації осіб, хворих на туберкульоз:

  • – встановлення адекватної самооцінки особистості;
  • – формування здатності до самореалізації.

Для того, щоб найбільш ефективно реалізувати поставлення мети, необхідно вирішити наступні завдання:

Для розвитку особистісно-мотиваційної сфери:

  • – створити оптимальні умови і можливості для розвитку особистісного та інтелектуального потенціалу хворої людини;
  • – створити оптимальні умови і можливості для розвитку особистісного та інтелектуального потенціалу хворої людини, профілактики небажаних негативних тенденцій розвитку її особистості;
  • – допомогти в самоактуалізації, самореалізації її особистості;
  • – допомогти отримати хворому знання про власну особистість, її розвиток та розкриття;
  • – розвинути його здатність до цілепокладання;
  • – навчити адекватно оцінювати себе.

Для розвитку емоційно-вольової сфери:

  • – сформувати у хворого індивідуальні механізми психологічного захисту, психологічної толерантності в ситуації постійно стресового впливу соціального середовища;
  • – зняти у нього фобії, тривожність, підвищити емоційну стабільність;
  • – згладити неврозоподібну симптоматику, підвищити адекватність поведінкових реакцій;
  • – знайти зовнішні і внутрішні ресурси у хворих для досягнення цілей;
  • – допомогти подолати внутрішні перешкоди і суперечності на шляху до досягнення бажаного результату.

Для розвитку організаційно-комунікативної сфери:

  • – навчити хворого оцінювати себе як особистість;
  • – допомогти виявити йому власні способи і прийоми взаємодії з іншими людьми;
  • – розвинути організаційно-комунікативні навички;
  • – розширити коло інтересів, підвищити соціально опосередковані ціннісні орієнтації;
  • – сприяти його більш активному включенню в громадське життя.

У роботі з хворими виділяють наступні форми:

  • – тестування й обробка результатів;
  • – ділові та рольові ігри;
  • – консультування;
  • – відеотренінг;
  • – індивідуальна і групова терапія;
  • – дихальна гімнастика, аутотренінг, релаксація;
  • – асертивний тренінг.

Розрізняють кілька взаємопов'язаних заходів проти туберкульозу і для його виявлення у населення:

Соціальна профілактика – проведення загальних оздоровчих заходів (оздоровлення умов життя, праці і побуту населення, фізична культура і спорт, раціональний відпочинок, відмова від куріння, алкоголю та інших шкідливих звичок, раціональне працевлаштування хворих).

Специфічна профілактика – вакцинація всіх здорових новонароджених дітей на 3-4 день життя згідно з календарем профілактичних щеплень.

Санітарна профілактика – організація і втілення в життя заходів щодо недопущення виникнення спалаху туберкульозу, а також заходів проти його поширення.

Хіміопрофілактика, попереджувальний прийом протитуберкульозних препаратів людьми з підвищеним ризиком захворювання та рецидиву хвороби.

 
<<   ЗМІСТ   >>