Технології соціальної роботи з особами з девіантною поведінкою

Девіантна поведінка – поведінка індивіда або групи, яка не відповідає загальноприйнятим нормам, внаслідок чого відбувається порушення цих норм.

Проблема девіантної поведінки та її корекції завжди була важливою у соціології, педагогіці, психології, кримінології, але останнім часом вона набуває масового характеру.

У період різких переломів у суспільстві часто порушується єдність буття і свідомості, виникає невідповідність взаємодії суб'єктів і соціальних інститутів, неадекватність соціальної політики і моралі. Розмитість норм, ослаблення соціальної регуляції спотворює духовні і культурні підвалини. Відбувається розрив між прагненням до швидкого зростання матеріального добробуту і відсутністю важелів саморегуляції, заснованих на високій культурі, духовності.

Науковці виділяють такі фактори ризику девіантної поведінки:

Біологічні:

• – наслідки спадковості;
• – вплив природного середовища;
• – порушення роботи ферментативної та гормональної систем організму;
• – вроджені психопатії;
• – мінімальні мозкові дисфункції внаслідок органічного враження головного мозку.

Психологічні:

• – акцентуації характеру;
• – інфантилізм;
• – підвищеній рівень тривожності;
• – різноманітні реакції (емансипації, групування з друзями, відмови, компенсації, захоплення (хоббі);
• – задоволення почуття цікавості;
• – потяг до самоствердження;
• – потреба змінити психічний стан у стресовій ситуації.

Соціально-економічні:

• – зниження життєвого рівня населення;
• – майнове розшарування суспільства;
• – обмеження соціально схвалених способів заробітку;
• – безробіття;
• – доступність алкоголю та тютюну.

Соціально-педагогічні:

– зростання кількості сімей з конфліктними та асоціальними стилями виховання.

Соціально-культурні:

• – зниження морально-етичного рівня населення;
• – поширення кримінальної субкультури;
• – руйнування духовних цінностей;
• – наростання неформальних об'єднань, в яких домінує культ сили;
• – пропаганда в засобах масової інформації насильницьких та безвідповідальних стереотипів поведінки.

Основним напрямком соціальної роботи, спрямованої на вирішення проблеми девіації, має стати профілактична робота.

Основою профілактичних заходів є діяльність, спрямована на:

• – створення оптимальних психолого-педагогічних і соціально- психологічних умов для нормального здійснення процесу соціалізації особистості;
• – здійснення психолого-педагогічної та соціальної допомоги сім'ї, дітям і підліткам;
• – забезпечення заходів соціально-правового захисту дитини.

Розрізняють такі види профілактичної діяльності, первинна, вторинна, третинна.

Первинна профілактика – комплекс заходів, спрямованих на запобігання негативного впливу біологічних і соціально-психологічних факторів, що впливають на формування поведінки, що відхиляється (діяльність установ сфери охорони здоров'я з своєчасній діагностиці паталогій внутрішньоутробного розвитку дітей; вирішення проблеми зайнятості дозвілля дітей та підлітків силами установ системи шкільної та позашкільної освіти). Саме первинна профілактика (її своєчасність, повнота і постійність) є найважливішим видом превентивних заходів у галузі запобігання відхилень у поведінці дітей та підлітків.

Вторинна профілактика – комплекс медичних, соціально-педагогічних та інших заходів, спрямованих на роботу з неповнолітніми, мають девіантну поведінку. Основними завданнями вторинної профілактики є недопущення здійснення підлітком більш важкого проступку, правопорушення; надання своєчасної соціально-психологічної підтримки підлітку, що знаходиться в складній життєвій ситуації.

Третинна профілактика- комплекс заходів соціально-психологічного і юридичного характеру, що мають на меті запобігання вчинення повторного злочину підлітком, що вийшов з місць позбавлення волі.

Крім того, прийнято розрізняти профілактику загальну і спеціальну.

Загальна профілактика передбачає здійснення ряду попереджувальних заходів, спрямованих на запобігання виникнення тих чи інших проблем в осяжному майбутньому дитини (розвиток пізнавальної активності дитини як певна гарантія відсутності проблем у шкільному навчанні), або на попередження тієї чи іншої проблеми безпосередньо перед її виникненням (масова підготовка дітей до вступу в школу на базі старших груп дитячих садів як профілактика відхилень у поведінці, пов'язаних з кризою 7 років – початку навчання).

Спеціальної профілактикою називається система заходів, спрямованих на вирішення певної задачі: профілактика девіантної поведінки, профілактика підліткового суїциду і т.п.

Щодо запобігання і пом'якшення девіантної поведінки різних груп населення, необхідна більш ефективна реалізація таких технологій, як:

• 1) підвищення ефективності використання виділених державою коштів (тут критерієм може служити, наприклад, зменшення осіб з девіантною поведінкою, оздоровлення обстановки в сім'ї, в колективах, на вулицях);
• 2) наступальний, випереджаючий характер роботи: не лікувати "соціальні хвороби", а запобігати їх, в тому числі завдяки реалізації відповідної соціальної політики держави, яка передбачає, зокрема, гаранти таких прав людини, як право на житло (нерідко люди залишаються без квартири при її обміні, приватизації або навіть позбавляються життя і т.д.), освіта, виховання;
• 3) виплата додаткових коштів фахівцям, що працюють з особами і групами девіантної поведінки (таку діяльність треба розглядати як "шкідливе" виробництво з точки зору впливу девіантності на соціально-психологічне самопочуття фахівців);
• 4) адресність профілактичної та іншої роботи: необхідність роботи з особами і групами девіантної поведінки, особливо з дітьми, в сім'ях, на вулиці, в освітніх установах і т.д.;
• 5) розвиток наукового, технічного та інших видів творчості як альтернативи антигромадської поведінки;
• 6) організація в цілому здорового дозвілля населення, особливо дітей та молоді, в тому числі за місцем проживання.