Повна версія

Головна arrow Соціологія arrow Технології соціальної роботи

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Технології соціальної роботи з особами, які схильні до суїциду

Особливої гостроти і актуальності проблема суїциду набуває в Україні, коли загострилися соціальні, економічні і ідеологічно-ціннісні протиріччя в сучасному українському суспільстві [105].

Першим дослідником, який визначив основи сучасної суїцидології, був французький соціолог Е. Дюркгейм. В фундаментальному дослідженні "Самогубство" він стверджував, що аутоагресивну поведінку слід пояснювати, враховуючи зовнішні обставини, насамперед особливості суспільства. У відповідності до його поглядів існує три типа суїцидів. Багато актів аутоагресії є егоїстичними, і самознищення в цих випадках обумовлено тим, що індивід почуває себе відчуженим і ізольованим від суспільства, родини і друзів. Нерідко трапляються і анемічні самогубства, які є наслідком невдач у пристосуванні людини до змін в суспільстві, які призводять до порушень взаємного зв'язку особистості і соціальної групи. Вони різко зростають під час суспільно-економічних криз, але й зберігаються і в періоди соціального благополуччя, коли у людей виникає необхідність адаптації до нових умов життя. Останній вид аутоагресії Е. Дюркгейм називає альтруїстичним. Це суїцид, який здійснюється людиною, якщо авторитет соціуму або групи подавлює її власну его-ідентичність, і вона жертвує собою у благо суспільства, заради якої-небудь соціальної, релігійної чи філософської ідеї.

Засновник індивідуальної психології А. Адлер вважав, що бути людиною – це насамперед відчувати власну неповноцінність. Життя – це прагнення до мети, яка може не усвідомлюватися, але спрямовує всі вчинки індивіда і формує життєвий стиль. Відчуття неповноцінності виникає в ранньому дитинстві і засновано на фізичній і психічній безпорадності, яка підтримується різними дефектами. Для людини екзистенційно важливо відчувати спільність з іншими людьми. Тому на протязі життя вона знаходиться в пошуку боротьби з комплексом неповноцінності, його компенсації або гіперкомпенсації. Індивід реалізується в прагненні до самоствердження, влади, яка виступає провідною силою людської поведінки і робить життя осмисленим.

Суїцидальна поведінка є слідством соціально-психологічної дезадаптації особи в умовах мікросоціального конфлікту. Це результат взаємодії ситуаційних і особистісних факторів.

Як відомо, суїцидальна поведінка вмотивована усвідомленим бажанням людини скоїти самогубство, позбавити себе життя. Самогубство є крайнім виявом аутоагресії, свідоме, умисне самопозбавлення життя. Феномен суїцидальної поведінки в загальнопсихологічному аспекті традиційно тлумачиться як поведінка людини, спрямована на аутодеструкцію. Оскільки самосвідомість людини детермінується суспільством, до якого вона належить, то дисбаланс між особистісний і соціальним в її психоструктурі призводить до поведінкових відхилень, зокрема за певних обставин навіть до суїциду.

Суїцидальними людьми в цілому керують амбівалентні почуття. Вони відчувають безнадійність і в той же час сподіваються на спасіння. Часто бажання за і проти самогубства настільки урівноважуються, якщо близькі в ці хвилини проявлять турботу, тепло і чуйність, то ваги можуть накренитися в бік вибору життя. Саме тому дуже важливо знати під час бесіди з суїцидальною людиною про особі ключі і застережливі ознаки самогубства.

В. Рибалка, визначає наступні види суїцидальної поведінки

Неусвідомлюване самогубство. Окрім усвідомлюваних суб'єктом мотивів його дій, вчинки людини можуть бути спричинені неусвідомлюваними потребами, які утворюють основу несвідомої сфери психіки людини. За однією з гіпотез, ризикована гра є проявом неусвідомлюваного прагнення до смерті внаслідок посиленої дії інстинкту смерті.

Самогубство, як ризикована гра і ризикована безпечність. Окремі люди схильні до екстремальних розваг з ризиком для життя та здоров'я. Такі ігри можуть завершитися фатально. Особи, які грають зі смертю, усвідомлюючи наслідки, очікують на захоплення, визнання інших людей, нерідко отримують задоволення від страху, який супроводжує їх екстремальну поведінку. Ризиковану поведінку апатичних, безтурботних і легковажних осіб відповідно до її психологічної сутності називають ризикованою грою, ризикованою безпечністю.

Психопатологічне й агресивно-невропатичне самогубство – маніакальне самогубство, самогубство меланхоліків, самогубство під впливом нав'язливих ідей та імпульсивне самогубство.

Самогубство психічно нормальної людини з наступними формами суїцидальної поведінки:

  • а) демонстративно-шантажна форма суїцидальної поведінки:
    • – завершені і незавершені самовбивчі дії;
    • – поведінка суїцидентів із тривалим і сталим прагненням до смерті;
    • – можливий суїцид, суїцидна гра, провокації агресії на себе;
  • б) внутрішні та зовнішні форми суїцидальної поведінки:
    • – внутрішні форми: суїцидальні думки, уявлення, емоційні переживання, задуми, наміри;
    • – зовнішні форми: суїцидальні спроби та завершені суїциди.

О. Банщикова на підставі типів, виділених Е. Дюркгеймом, говорить про наступні типи суїцидів [176].

"Протестні" форми суїцидальної поведінки виникають в ситуації конфлікту, коли об'єктивна його ланка ворожа або агресивна по відношенню до суб'єкта, а сенс суїциду полягає в негативній дії на об'єктивну ланку. Помста – це конкретна форма протесту, нанесення конкретного збитку ворожому оточенню. Дані форми поведінки припускають наявність високої самооцінки і самоцінності, активну або агресивну позицію особи з функціонуванням механізму трансформації гетероагресії в аутоагресію.

Сенс суїцидальної поведінки типу "заклику" полягає в активації допомоги ззовні з метою зміни ситуації. При цьому позиція особи менш активна.

При суїцидах "уникнення" (покарання або страждання) суть конфлікту – в загрозі особовому або біологічному існуванню, якій протистоїть висока самоцінність. Сенс суїциду полягає в уникненні нестерпності наявної загрози шляхом самоусунення.

"Самопокарання" можна визначити як "протест у внутрішньому плані особистості"; конфлікт по перевазі, внутрішній при своєрідному розщеплюванні "Я", інтеріорізації і співіснуванні двох ролей: "Я-судді" і "Я-підсудного". Причому сенс суїцидів самопокарання має дещо різні відтінки у випадках "знищення в собі ворога" (так би мовити, "від судці", "зверху") і "спокутування провини" ("від підсудного", "знизу").

Якщо в попередніх чотирьох типах мета суїциду і мотив діяльності не співпадали, що давало підстави кваліфікувати суїцидальну поведінку як дію, то при суїцидах "відмови" виявити помітну розбіжність мети і мотиву не вдається. Інакше кажучи, мотивом є відмова від існування, а метою – позбавлення себе життя.

Дослідники і практики в сфері кризового втручання в ситуацію суїцидальної поведінки клієнта виділяють декілька основних груп факторів:

  • – суїцидальна спроба і загроза;
  • – ситуаційні фактори;
  • – сімейні фактори;
  • – емоційні фактори (депресія);
  • – порушення поведінки;
  • – соціальні групи і фактори "ризику".

Суїцидальна спроба і загроза. Здійснення людиною раніше спроби самогубства є важливим предиктором наступного закінченого суїциду. Самим кращим знаком розпізнання, який свідчить про наміри людини, є спроба, яка виступає насамперед як крик про допомогу і демонстрація внутрішнього конфлікту. При цьому більшість суїцидентів кажуть про свої наміри і демонструють свою потребу в допомозі з боку значимих і близьких людей.

Ситуаційні фактори. Стресова ситуація робить людей більш сприйнятливими до самогубства. В кризисних обставинах вони втрачають всі перспективи і орієнтири, і під загрозою опиняється їх виживання. Прогнози на майбутнє вважаються безнадійними і песимістичними.

Сімейні фактори. До них відносять емоційні порушення в міжособистісних стосунках між членами родини. Від особливостей сімейного оточення залежить прояв потенціалу самознищення. Суїцид не можливо вивчати без контексту соціального оточення конкретної людини. Обов'язково слід приймати до уваги актуальні потреби, цілі і прагнення її близьких. Важливо розуміти не тільки переживання суїцидального індивіда, але й емоційний клімат сім'ї.

Емоційні фактори. Емоційні порушення виступають одними з основних показників можливості суїциду. Будь-який раптовий особистісний конфлікт завжди є серйозним попередженням. Більшість потенційних самогубць страждають від депресії.

Порушення поведінки. До найбільш поширених порушень поведінки, які можуть свідчити про потенційність суїциду є алкоголізм, наркоманія, розлади в прийомі їжі (анорексія, булімія), неможливість контролювати свою життєву ситуацію.

Соціальні групи і фактори "ризику". Наступні фактори ризику повинні бути встановлені для тих, у кого виявляється потенційність суїциду:

  • – спроби і загрози самогубства;
  • – суїциди в сім'ї;
  • – алкоголізм і наркоманія;
  • – хронічні або смертельні хвороби;
  • – тяжкі втрати близьких;
  • – сімейні проблеми;
  • – фінансові проблеми;
  • – молодь з порушеннями міжособистісних стосунків, які зловживають алкоголем і наркотиками, з проявами девіантної і кримінальної поведінки;
  • – люди зрілого віку, які фрустровані невідповідністю між очікуваними успіхами в житті і реальними досягненнями;
  • – люди похилого віку, які страждають від хвороб або залишені свої близьким оточенням.

Тому, кризове втручання соціального працівника в ситуацію суїцидальної поведінки людини починається з виявлення проявів суїцидальної поведінки і факторів, які виступають пусковим механізмом до потенційного суїциду.

Ще однією групою факторів ризику суїциду є залежна (адиктивна) поведінка. Залежна (адиктивна) поведінка – це аутодеструктивна поведінка, що пов'язана із залежністю від вживання якої-небудь речовини (або від специфічної активності) в цілях зміни психічного стану. Суб'єктивно вона переживається як неможливість жити без об'єкту адикцїі, як непереборне ваблення до нього. Ця поведінка носить виражений аутодеструктивний характер, оскільки неминуче руйнує організм і особу.

Алкоголізм. Ризик суїцидів дуже високий у хворих алкоголізмом. Це захворювання має відношення до 25-30% самогубств; серед молодих людей його внесок може бути ще вище – до 50%. Тривале зловживання алкоголем сприяє посиленню депресії, відчуттю провини і психічного болю, які, як відомо, часто передують суїциду [53].

Наркоманія. Часто вживання алкоголю поєднується з прийомом барбітуратів, транквілізаторів або героїну, як в прямих суїцидальних цілях, так і ненавмисно. Наркотики і алкоголь є відносно летальною комбінацією. Вони ослабляють мотиваційний контроль над поведінкою людини, загострюють депресію або навіть викликають психози.

Наркоманія і суїциди тісно пов'язані між собою. Тривале вживання наркотиків і їх вплив на організм, також як і загальний стиль життя наркоманів в цілому, значною мірою спрямовані на саморуйнування, незалежно від усвідомлення ними цих намірів.

Згідно з прогнозами Всесвітньої організації охорони здоров'я на 2020 рік, приблизно 1,53 млн людей у всьому світі помруть від суїциду і в 10-20 раз більша кількість людей вчинять суїцидальні спроби. Це складає в середньому одну смерть кожні 20 секунд і одну спробу кожні 1-2 секунди.

В середньому за рік добровільно йдуть з життя близько мільйона людей. Це більше, ніж втрати людства в найбільших битвах і в два раз більше, ніж жертв убивств. Однак статистика не точна, часто самогубства реєструють як нещасні випадки. А якщо порахувати спроби самогубства, не доведені до кінця, то буде цифра в 10-20 разів більше.

За останні 45 років рівень самогубств зріс на 60%. До 2020 року суїцид вийде на друге місце в світі, як причина смерті, обійшовши рак і поступаючись тільки серцево-судинним захворюванням, прогнозує ЮНІСЕФ.

В Україні середній показник для нашої країни – 22 суїциди на 100 тис. осіб. Це менше, ніж у Росії та Білорусі. Але більше, ніж у Польщі, Франції, Австрії.

Допомога при потенційному суїциді: інтервенція. Слово "інтервенція" походить від латинських слів inter (між) и venire (приходити). Суїцидальна інтервенція, являючись "входженням між", представляє собою процес припинення акту самознищення. Вона полягає в контакті обличчям до обличчя з людиною, яка перебуває у стані відчаю, і наданні їй емоційної підтримки і співчуття в соціальній, психологічній або екзистенціальній кризі.

Людина в стані депресії представляє небезпеку для самої себе, тому що схильна до самознищення в явній і латентній формі. Коли ми зустрічаємось з депресивними клієнтами, не треба забувати, що слабо виражена депресія може перетворитися в гостру з суїцидальними намірами.

Профілактична бесіда повинна включати в себе наступні етапи:

Початковий етап – встановлення емоційного контакту із співбесідником, взаємовідносин "співчутлива партнерства". Важливо вислухати суїцидента терпляче і співчутливо, без критики, навіть якщо ви з чимось і не згодні (тобто потрібно дати людині можливість виговоритися). У результаті ви будете сприйматися як людина чуйна, що заслуговує довіри.

Другий етап – встановлення послідовності подій, які призвели до кризи; зняття відчуття безвиході. Має сенс застосувати такі прийоми:

  • – "подолання винятковості ситуації";
  • – "підтримка успіхами" та ін.

Третій етап – спільна діяльність з подолання кризової ситуації. Тут використовуються:

  • – "планування", тобто заохочення суїцидента до словесного оформлення планів майбутніх вчинків;
  • – "тримання паузи" – цілеспрямоване мовчання, щоб дати йому можливість проявити ініціативу.

Завершальний етап – остаточне формулювання плану діяльності, активна психологічна підтримка суїцидента. Доцільно використовувати такі прийоми:

  • – "логічна аргументація";
  • – "раціональне навіювання впевненості".

Якщо в ході бесіди людина активно висловлювала суїцидальні думки, то її необхідно негайно і з супроводжуючим направити до психіатра до найближчої лікувальної установи. Якщо такої можливості немає, суїцидента доцільно у що б то не стало переконати в наступному:

  • 1) важкий емоційний стан – явище тимчасове;
  • 2) його життя потрібне рідним, близьким, друзям і відхід його з життя стане для них важким ударом;
  • 3) він має право розпоряджатися своїм життям, але вирішення питання про самогубство краще відкласти на деякий час, спокійно все обдумати і т. д. Якщо людина зробила невдалу спробу самогубства, то ризик повторної спроби дуже високий. Причому найбільша її ймовірність – у перші два місяці.

Сучасні автори сходяться на виділенні основних блоків та етапів профілактично – корекційної роботи. Виділяють три основні етапи профілактики і корекції афективних розладів:

  • 1) діагностичний;
  • 2) профілактично – корекційний;
  • 3) супроводжувальний.

Охарактеризуємо кожний з етапів.

I. Діагностичний етап.

На цьому етапі соціальний працівник повинен прояснити сутність запиту в формі психологічної консультації. Це момент встановлення контакту і збір інформації про проблеми людини. Мета діагностики на першому етапі полягає в тому, щоб виявити сутність проблеми і історію її виникнення. Етап психодиагностичного обстеження людини має важливе значення для корекційної роботи у зв'язку, з вибором адекватних методів і методик, які б відповідали виявленим проблемним зонам. Результатом обстеження є психологічний висновок, який визначає психологічну проблему людини і спрямованість профілактично – корекційної роботи.

II. Профілактично – корекційний етап.

Даний етап можна представити у вигляді трьох основних підетапів.

Підготовчий. За результатами діагностики, яка включає в себе консультації з родичами та колегами і комплексної психодіагностики особистості, виділяються основні проблемні сфери і розробляється система дій і комплекс заходів щодо корекційної роботи. Підбираються відповідні методики.

Консультаційно-корекційний. Корекційна робота потребує системного і комплексного впровадження на всіх рівнях: інтелектуальному, емоційному, соціальному.

Формами корекційної роботи можуть виступати як індивідуальні консультації, так і групові заняття (якщо це клас корекції). Одночасно відбувається консультування родичів і надання рекомендаційних консультацій психолога сім'ї.

Відстеження змін в поведінці і проявах людини. Цей підетап передбачає систематичне відстеження змін в проявах людини за допомогою зворотної інформації від сім'ї і колег, і можливу діагностичну процедуру під час суто корекційної роботи. Ці зміни повинні відповідати критеріям оцінки або норм.

III. Супроводжувальний етап.

Даний етап пов'язаний з двома аспектами. По-перше, він стосується психокорекції стосунків та з реадаптацією людини в групі і т. д., включення його в сумісну діяльність з колегами. Основними методами на цьому етапі виступають групові тренінгові методи, імітаційні, ситуативно-рольові, ділові ігри. На цьому етапі психолог або соціальний працівник отримує зворотний зв'язок про клієнта від сім'ї і колег.

Консультант, який зустрічається з клієнтами, які мають суїцидальні наміри, насамперед зобов'язаний проаналізувати власні установки і почуття по відношенню до самогубства. В роботі ніколи не слід скривати власні почуття. Гарний контакт з консультантом може бути тією ниткою, яка зв'язує людину, яку залишила надія з життям.

Розглядаючи будь-який намір самогубства, не треба забувати про можливість маніпулятивної загрози з метою запевнити консультанта в важливості своєї проблеми і претендувати на максимум його часу. Більшість симулянтів є істеричними особистостями. Деякі клієнти говорять про самогубство з бажання помсти тим, хто, за їх думкою, їх не любить. Взагалі, елемент ворожості присутній майже в кожному суїциді.

Про подібні бажаннях суїциденти говорять і попереджають заздалегідь, 80% суїцидних спроб відбувається вдома, в денний або вечірній час, коли хтось може втрутитися. Багато хто з них відверто демонстративні, адресовані комусь конкретному, іноді можна навіть говорити про суїцидальній шантажі. Тим не менше все це надзвичайно серйозно і вимагає чуйності та уваги вчителів, батьків і психологів- консультантів.

Іншим превентивним заходом є обмеження доступу передбачуваних суїцидентів до засобів, за допомогою яких можна легко вбити себе. Такі методи, як бар'єр, який не дозволяє людям легко зійти з моста, а також обмеження доступу до вогнепальної зброї довели свою ефективність в зниження рівня суїцидів у суспільстві. Такі методи дозволяють створити перешкоди на шляху негайного суїциду, внаслідок чого суїцидальні думки можуть змінитися і рішучість вчинити суїцид зникне. Перешкоди також дозволяють в деяких випадках випадковому рятувальнику фізично втрутитися в суїцид.

Суїцид надає руйнівний вплив на друзів і родичів суїцидента. Навмисна, несподівана і насильницька смерть людини часто змушує інших відчувати безпорадність і покинутість. Члени сім'ї та друзі можуть мати додатковий стресовий фактор для виявлення трупа. Батьки часто страждають від вираженого почуття сорому і провини. Так як суїцид розглядається, як соціальна стигма пережили суїцид намагаються уникати спілкування з іншими людьми, також як і оточуючі уникають спілкування з ними. Незважаючи на ці надзвичайні проблеми, дослідження показують, що пережили суїцид, проходячи крізь такі ж психологічні проблеми, як і люди, які втратили своїх близьких, зрештою оговтуються від своїх печалей. Групи підтримки можуть відігравати позитивну роль у психологічному відновленні жертв невдалого суїциду.

Ступінь вірогідності самогубства консультант може виявити, задаючи клієнту обхідні питання. Прямо питаючи: "Чи не намагаєтесь Ви здійснити самогубство?" – призводить клієнта до відхиляння від проблеми самогубства, тому ефективна тактика поступового розпитування [59].

Існують конкретні правила консультування осіб, які мають намір здійснити самогубство.

З такими клієнтами потрібно частіше зустрічатися.

Консультант повинен звертати увагу суїцидного клієнта на позитивні аспекти його життя.

Виявив наміри клієнта здійснити самогубство, не слід панікувати, пробуючи відволікти його будь-яким заняттям і займатися моралізуванням. Така тактика лише впевнить клієнта, що його ніхто не розуміє, і консультант – теж.

Спеціаліст повинен привернути до роботи з клієнтом значимих для нього людей (близьких, друзів).

Клієнт повинен мати можливість в будь-який час подзвонити консультанту, щоб той міг контролювати його емоційний стан.

При високій вірогідності суїциду слід прийняти міри застереження – проінформувати близьких клієнта, обговорити питання про госпіталізацію.

Консультант не повинен дозволяти клієнту маніпулювати собою через загрозу самогубства.

Консультант не повинен забувати, що він не завжди може спинити самогубство клієнта. Найбільшу відповідальність за власні дії несе сам клієнт. Консультант лише професійно відповідальний за припинення реалізації суїцидальних намірів.

Консультант повинен знати специфіку консультування осіб, які мали спробу здійснити самогубство. Консультування спрямоване на припинення прагнень до суїциду, які ще залишаються після невдалої спроби. Виділяють три етапи консультування: в гострій фазі, в фазі одужання і після одужання. Особливо значима робота консультанта в двох перших фазах.

Під час першого контакту після невдалого суїциду на перший план виступають унікальність ситуації і самопочуття "самогубця-невдачника".

Людина, яка пережила максимальну напругу душевних сил, розуміє, що не вмерла, але обставини, які її привели до спроби піти з життя, залишилися. Момент пробудження – початок нового етапу життя цієї особи. Час першого контакту не повинен обмежуватися, клієнту потрібно дозволити виговоритися. Від консультанта, який зустрічається з таким клієнтом, потребується відкритість, зосередження і віддача власних душевних сил. Мається на увазі більше чим обов'язок консультанта. Після спроби самогубства клієнт максимально ранимий, він чітко відчуває внутрішній стан консультанта. В першій фазі не слід починати обговорення основного конфлікту і лише поступово можна перейти до причин і психосоматичного смислу самогубства. Саме консультування повинно бути спрямоване на зменшення тривоги і безнадії.

Аналіз досліджень в сфері суїцидології дозволив виділити декілька основних груп факторів суїцидальної поведінки: суїцидальна спроба і загроза; ситуаційні фактори; сімейні фактори; емоційні фактори (депресія); порушення поведінки; соціальні групи і фактори "ризику".

Основними мотивами суїцидальної поведінки є: переживання образи, одинокості, відчуженості, неможливість бути зрозумілим; реальна або уявна втрата батьківської любові, нерозділене кохання (кохання без взаємності), ревнощі; переживання пов'язані зі смертю одного з батьків, розлучення батьків; почуття провини, сорому, образи, незадоволеність собою; страх перед ганьбою, глузуванням, приниженням; страх перед покаранням; любовні невдачі, сексуальні ексцеси, вагітність; почуття помсти, погроз, шантажу; бажання привернути до себе увагу, викликати жаль.

Факторами суїцидальної поведінки можуть виступити соціально- психологічні особливості особистості, такі, як: адаптація, самоприйняття, прийняття інших, емоційна комфортність, інтернальність, прагнення до домінування, ескапізм, самооцінка, тривожність, емоційна нестійкість, імпульсивність, емоційна залежність, хвороблива самолюбність, самостійність, наполегливість, безкомпромісність, фруструрованість.

Технологічні особливості соціальної роботи із людьми, схильних до суїциду, полягають у наступному.

Визначальним етапом соціальної роботи із суїцидальною поведінкою є діагностика проявів на когнітивному, емоційному і поведінковому рівнях; основною технологією соціальної роботи із суїцидальною поведінкою є соціальна і психологічна профілактика; розробка профілактично-корекційної програми роботи з людьми схильними до проявів суїцидальної поведінки передбачає діагностичний, корекційний і супроводжувальний етапи; соціальна робота може здійснюватися в комплексі індивідуальних і групових методів.

 
<<   ЗМІСТ   >>