Повна версія

Головна arrow Соціологія arrow Технології соціальної роботи

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Технології соціальної роботи в системі освіти

Соціальна робота в системі освіти набуває все більшого значення в соціалізації та формуванні особистості. Здатність суспільства забезпечити повноцінну освіту для всіх дітей – показник соціального здоров'я самого суспільства, необхідна умова його стійкого розвитку. В мінливих умовах сучасного українського суспільства тільки грунтовна освіта дозволяє людині забезпечувати своє існування і здійснювати соціально- побутові, професійно-трудові та громадські функції.

Фахівці виділяють два типи шкільних проблем в процесі навчання в школі:

  • – проблема дітей, які традиційно знаходяться в полі уваги і ведення соціальних служб – дітей-інвалідів зі збереженим інтелектом, дітей-сиріт, дітей з багатодітних і соціально неблагополучних сімей. Пріоритети соціальної підтримки цих груп окреслені досить чітко: насамперед соціально-побутові, матеріальна допомога, забезпечення вітальних потреб і рішення сьогоднішніх проблем;
  • – проблема невстигаючого учня, яка виходить за рамки суто педагогічної проблеми і стає однією з найбільш гострих і практично нерозв'язних соціальних проблем. Причому мова йде не про дітей з відхиленнями в розвитку, які потребують в спеціальному навчанні, а про учнів масової школи зі збереженим інтелектом, що зазнають проте труднощі з початковим навчанням, які накопичуються рік від року і призводять до неуспішності, порушення психологічної та соціальної адаптації. Такі діти кидають школу, не отримавши навіть початкової освіти. Вони не можуть вчитися в середній школі із-за вторинної неписьменності та становлять групу ризику за девіантною поведінкою зі всіма витікаючими звідси наслідками. До них належать і ті, хто, навіть отримавши професійну освіту, залишаються функціонально неписьменними.

Соціальна робота в школі стає тим більш популярною, ніж виразніше виявляється в рамках сучасної школи недолік врахування всіх інших аспектів виховання, крім навчання і освіти. Внаслідок цього відбувається протиставлення завдань школи і сім'ї, школи та соціальної роботи, включаючи соціальну педагогіку. Однак, у світлі соціальних проблем, властивих школі, стає все більш очевидною необхідність участі соціальних працівників в її діяльності. Саме соціальний працівник може сприяти виходу школи з кризової ситуації, що стосується як педагогів, так і окремих учнів. При цьому передбачається використання соціально-педагогічних підходів до процесу навчання, і до вирішення питань адміністративного управління.

Соціальна робота в системі освіти у школах покликана зосередити увагу в основному на тих недоліках, на які вказують самі вчителі, учні та батьки, застосувавши альтернативні концепції до їх усунення. На основі закордонної практики і виходячи з проблематики сучасної української школи можна визначити наступні її цілі:

  • – сприяти усуненню і подоланню специфічних труднощів у процесі соціалізації школярів із соціально неблагополучних сімей і верств суспільства;
  • – розвивати процес соціалізації, що має на меті ознайомити всіх учнів, незалежно від їх походження, з їх рольовими перспективами і шансами в суспільстві, з громадськими запитами, а також підготувати їх до критичного сприйняття цих перспектив;
  • – сприяти розвитку особистих та соціальних освітніх процесів на стадії навчання і вибору професії;
  • – участь у педагогічному вирішенні конфліктів.

Щоб реалізувати ці цілі, соціальні працівники в школі, в закладах освіти:

  • – використовують методи аналізу, консультування і активації, охоплюючи у своїй діяльності як цілу групу не тільки самих учнів, але і їх батьків;
  • – здійснюють свою діяльність в тісній співпраці з вчителями- консультантами, шкільними психологами та лікарями, консультантами з професійної орієнтації, одночасно намагаючись залучити до співпраці і тих вчителів, які проявляють обізнаність та інтерес до їх соціально- педагогічної роботі;
  • – надають всебічну допомогу окремим учням і групам учнів, використовуючи методи групової педагогіки, працюють зі вчительськими колективами і прагнуть впливати на позитивну зміну соціального поля в школі через батьківські комітети і батьківські збори.

Соціальна служба в школі призначена для організації активного співробітництва як шкільної адміністрації, педагогів, учнів і батьків між собою, так і зовнішніх соціальних структур з ними для надання реальної, кваліфікованої, всебічної та своєчасної допомоги дітям і вчителям з захисту їх особистих прав і попередження їх порушення. Вона виконує наступні функції:

  • – виступає поручителем, забезпечує соціальні гарантії кожному члену шкільного колективу;
  • – охороняє і захищає особистість, її права, інтереси і працю;
  • – створює умови для безпечного і комфортного творчого життя учнів;
  • – надає допомогу і підтримку учням і вчителям;
  • – налагоджує відносини в колективі, перешкоджає факти психічного насильства над особистістю;
  • – вивчає громадську думку в шкільному колективі;
  • – організовує соціально-психологічну та правову консультації для учнів, педагогів, шкільної адміністрації, батьків;
  • – вирішує конфліктні ситуації між учнями, школярами і вчителями, учнями та батьками;
  • – організовує роботу шкільного телефону довіри;
  • – сприяє здоровому способу життя колективу і кожного її члена.

На основі існуючих функцій соціальних служб в школі виділяються такі форми і методи шкільної соціальної роботи:

  • – групова робота зі школярами поза заняттями (включаючи допомогу у виконанні шкільних робіт і пропозиції в області дозвілля);
  • – пропозиції щодо організації занять (наприклад, ігрові уроки, соціальні досвідчені тренінги в процесі занять і т.д.);
  • – співучасть і творче подання в соціальному житті школи (поїздки та екскурсії з участю всього класу, свята, відпочинок в заміських таборах);
  • – робота з батьками, представлення інтересів батьків;
  • – професійна підготовка, професійна орієнтація, допомога в зміні професії;
  • – консультування (особливо інтегративні форми консультацій для школярів, батьків і вчителів, консультування навчальних груп, робота з вчителями в групах);
  • – робота з організаціями, планування роботи, співробітництво в питаннях шкільної політики;
  • – супервізія;
  • – наукове обгрунтування, супровід і оцінювання.

Розглянемо детально технології, які можна було б застосувати в соціальній роботі в системі освіти:

  • 1. Технології соціальної діагностики;
  • 2. Соціальна профілактика;
  • 3. Профілактика соціальних відхилень;
  • 4. Технологія соціальної реабілітації. Реабілітація і корекція;
  • 5. Технологія індивідуального консультування.

Соціально-діагностична функція передбачає постановку соціального діагнозу, для чого проводиться вивчення особливостей і соціально- побутових умов життя дітей, сім'ї, соціального оточення, виявлення позитивних і негативних впливів, проблем.

В рамках соціально-педагогічної діагностики особистості необхідно: виявлення специфічних соціальних якостей, особливостей розвитку та поведінки; уточнення соціальної ситуації розвитку; визначення ступеня розвиненості або деформації різних властивостей і якостей, обумовлених передусім включенням людини в різні соціальні зв'язки; ранжирування, опис діагностованих особливостей замовника, побудова "соціального портрета" особистості.

Соціальна профілактика (попередження, превенція) – діяльність по попередженню соціальної проблеми, соціального відхилення або утримання їх на соціально терпимому рівні за допомогою усунення або нейтралізації причин, які породжують їх. Профілактика спрямована на запобігання можливих фізичних, психологічних або соціокультурних колізій у окремих індивідів і "груп ризику"; збереження, підтримання та захист нормального рівня життя і здоров'я людей; сприяння їм у досягненні поставлених цілей і розкриття їх внутрішніх потенціалів.

Один з напрямків профілактичної діяльності у школі – профілактика дезадаптації. Стадіями соціальної дезадаптації, з якими найчастіше доводиться мати справу соціальному педагогу, є шкільна і соціальна дезадаптація.

Шкільна дезадаптація – невідповідність соціопсихологічного і психофізіологічного стану дитини вимогам шкільного навчання, оволодіння якими стає важким або в крайніх випадках неможливим. В результаті з'являються "педагогічно запущені" неповнолітні, невстигаючі і схильні до конфліктів. Ключовими чинниками реабілітації повинні стати довіра, опора на корисні інтереси, пов'язані не стільки з навчальною діяльністю, скільки з майбутніми професійними планами і намірами, а також перебудова на більш емоційно теплі відносини з учителями й одноклассниками [112].

Соціальна дезадаптація – більш висока ступінь дезадаптації, що характеризується асоціальними проявами (лихослів'я, куріння, зухвалі витівки) і відчуженням від основних інститутів соціалізації – сім'ї та школи. Відчуження соціально запущених неповнолітніх від сім'ї і школи призводить до ускладнень в професійному самовизначенні, помітно знижує засвоєння ціннісно-нормативних уявлень, норм моралі і права, здатність оцінювати себе та інших з цих позицій, керуватися ними в своїй поведінці. Такі підлітки потребують більш серйозної соціально- педагогічної та соціально-психологічної допомоги, яка найкраще може бути надана в спеціалізованих установах (центри соціально-педагогічної реабілітації і т.п.).

Технологія соціальної реабілітації. Реабілітація і корекція. В якості ведучого методу подолання дезадаптивної поведінки використовується процедура реабілітації та корекції. У структурі соціально-педагогічної діяльності можна виділити в якості самостійних компонентів ресоціалізацію, корекцію, реабілітацію, соціальний патронаж.

Ресоціалізація – організований соціально-педагогічний процес відновлення соціального статусу, втрачених або несформованих соціальних навичок дезадаптованих неповнолітніх, переорієнтація їх соціальних установок і референтних орієнтацій за рахунок включення в нові позитивно орієнтовані відносини і види діяльності педагогічно організованого середовища.

Технологія індивідуального консультування. Соціально-педагогічне консультування – це кваліфікована допомога особам, які мають різні проблеми, з метою їх соціалізації, відновлення та оптимізації їх функцій, вироблення соціальних норм життєдіяльності та спілкування. Соціальний педагог у зв'язку зі специфікою своєї професійної діяльності часто виконує функції юриста, психолога, соціального менеджера і навіть священика, вислуховуючи часом сповіді своїх підопічних. Отже, соціально-педагогічне консультування включає в себе елементи інших напрямків соціальної консультативної діяльності. Однак за своєю суттю воно все ж ближче до психологічного консультування.

Основною метою консультування є надання допомоги особистості у вирішенні її соціальних проблем і в налагодженні міжособистісних відносин з оточуючими. Основне завдання консультаційної роботи полягає в тому, щоб допомогти людині подивитися на свої проблеми і життєві труднощі зі сторони, продемонструвати і обговорити ті сторони взаємин і поведінки, які, будучи джерелами труднощів, зазвичай не усвідомлюються і не контролюються.

Специфіка соціальної роботи, на відміну від роботи шкільного вчителя або іншого працівника народної освіти, полягає в тому, що йому доводиться працювати безпосередньо з родиною і на "вулиці". У зв'язку з цим основними функціями соціального працівника є наступні:

  • – діагностична (постановка соціального діагнозу "захворювання" клієнта, сім'ї або групи);
  • – терапевтична (визначення можливих засобів "лікування": виправлення ситуації, умов, безпосереднє надання допомоги, консультування, психотерапія, корекція, використання контрактної служби і т.д.);
  • – диспетчерська (вимагає втручання інших фахівців: психолога, психотерапевта, сексолога, економіста, юриста і т.д. або сприяння органів влади, забезпечення їх подальшої участі в долі клієнта);
  • – інформаційна (збір інформації про клієнта, сім'ю або групу сімей, проблеми і умови соціуму для забезпечення результативності соціального "втручання", і разом з тим забезпечення клієнтів інформацією про соціальні послуги, що надаються конкретною службою або установою даного регіону).

Соціальний працівник в області освіти, як показує світовий досвід, допомагає дитині впоратись з соціальними та психологічними проблемами в процесі соціалізації. У зв'язку з цим функції соціального працівника конкретизуються стосовно цієї задачі:

  • – діяльність соціального працівника спрямована на надання допомоги і підтримки дитині в ситуаціях дезадаптації;
  • – соціальний працівник забезпечує і контролює виконання норм і стандартів соціального забезпечення для осіб, які користуються пільгами, соціальними виплатами, пенсіями;
  • – захищає дитину від життєвих ризиків, сімейних лих, пов'язаних з непрацездатністю, неспроможністю батьків виконувати батьківські обов'язки;
  • – виступає посередником між дитиною і соціальним оточенням – школою, родиною, соціальними інститутами;
  • – організовує і проводить консультації для дітей, педагогічного колективу, батьків, громадських і державних служб з проблем охорони і захисту дитинства, освіти.
 
<<   ЗМІСТ   >>