<<		ЗМІСТ		>>

СОБІВАРТІСТЬ ЕНЕРГЕТИЧНОЇ ПРОДУКЦІЇ

■ Поняття про собівартість енергетичної продукції

■ Характеристика кошторису витрат в енергетиці. Групування витрат на виробництво енергії за статтями калькуляції

■ Класифікація статей калькуляції

■ Особливості формування собівартості енергії на ТЕС, котельнях, АЕС та в транспортних енергосистемах

■ Розрахунок нормативних витрат електроенергії підприємствами теплоенергетики

■ Методи обліку та калькулювання фактичної собівартості виробництва енергії на ТЕЦ. Шляхи зниження собівартості енергетичної продукції

Поняття про собівартість енергетичної продукції

Собівартість продукції (виробів, робіт, послуг) – це виражені у грошовій формі поточні витрати підприємства на її виробництво та збут.

В енергетичному виробництві собівартість обчислюється як відношення поточних витрат до обсягу відпущеної енергії (Себестоимость, 2007).

На порядок обчислення собівартості впливає номенклатура вироблюваної продукції. В енергетиці на одних підприємствах може вироблятися один вид продукції (електроенергія), на інших – два (електрична і теплова енергія). У першому випадку собівартість визначається загальною величиною здійснених витрат, у другому – вони повинні бути розподілені між окремими видами енергії.

Формування собівартості в енергетиці має ряд особливостей:

– собівартість енергії враховує витрати не лише на виробництво, а й на передачу і розподіл енергії, що обумовлено нерозривним зв'язком між виробництвом і передачею енергії;
– відсутність незавершеного виробництва призводить до того, що витрати виробництва за певний відрізок часу повністю можуть бути віднесені на собівартість виробленої і відпущеної енергії;
– на собівартість енергії впливають витрати на утримання резерву потужності на електростанціях і в електромережах для забезпечення безперебійності енергопостачання споживачів;
– рівень собівартості енергії може значно змінюватися за окремими типами електростанцій та енергосистемами;

існує залежність собівартості від виду та якості спалюваного палива;

неможливе відключення від джерел енергії деяких споживачів соціального призначення.

Цілями обліку собівартості продукції є:

а) своєчасне, повне й достовірне визначення фактичних витрат, пов'язаних з виробництвом і збутом продукції;
б) розрахунки фактичної собівартості окремих видів і всієї продукції;
в) контроль за використанням матеріальних, трудових і грошових ресурсів.

Серед напрямків використання собівартості потрібно виділити:

• оцінку й аналіз використання планових показників;
• визначення результатів діяльності структурних підрозділів і підприємства в цілому;
• оцінку фактичної ефективності організаційно-технічних заходів, спрямованих на розвиток і вдосконалення виробництва;
• забезпечення планово-економічних й аналітичних розрахунків.

Як правило, всі вищезазначені завдання вимагають забезпечення повного зіставлення планових і звітних даних щодо складу і класифікації витрат, об'єктів та одиниць калькулювання, методів розподілу витрат за плановими (звітними) періодами.

Витрати плануються і враховуються за двома напрямками:

1) економічними елементами, тобто економічно однорідними видами витрат (наприклад, матеріали, зарплата, амортизація, ін.) – кошторис витрат;
2) калькуляційними статтями, тобто залежно від місця (сфер виробничої діяльності) виникнення витрат, – калькуляція.

Потрібно підкреслити, що обидва види обліку витрат (як кошторис, так і калькуляція) необхідні в економічній діяльності підприємства, тому що виконують різні функції.

Кошторис витрат використовується для контролю загальних витрат підприємства або цеху за економічно однорідними елементами. Це необхідно під час здійснення платежів постачальникам відповідних видів ресурсів або при аналізі поелементних складових виробничих витрат, зокрема матеріаломісткості, енергомісткості, трудомісткості, фондомісткості продукції, що випускається.

Примітка

Саме так, за економічно однорідними елементами, групуються витрати під час оплати постачальникам різних видів ресурсів: матеріалів, теплової й електричної енергії тощо. Подібним чином (за загальною сумою витрат на заробітну плату) визначаються відрахування на соціальне страхування й інші нарахування на зарплату, тобто внески до позабюджетних соціальних фондів, базою для визначення яких є фонд заробітної плати. Нарешті, підприємству необхідно враховувати єдиною статтею фонд амортизаційних відрахувань. На його величину зменшується оподатковуваний прибуток підприємства.

Однак кошторис витрат, як правило, не дає можливості визначити собівартість одиниці продукції (особливо на тих підприємствах, де випускається значна номенклатура різнорідної продукції). Відбувається це тому, що неможливо визначити внесок кожного виду продукції у формування витрат загальновиробничого характеру. Наприклад, як рознести на одиницю кожного виду продукції такі види цехових витрат, як витрати на освітлення й опалення цеху, зарплату загальноцехового персоналу або амортизацію основних фондів загальновиробничого призначення (будівель, споруджень, передавальних пристроїв тощо)? Саме для цього складається калькуляція.

Калькуляція використовується головним чином для розрахунку собівартості одиниці продукції та подальшого формування базової ціни на продукцію.

В енергетиці розрізняють такі види собівартості продукції (табл. 5.1).

Таблиця 5.1 – Види собівартості продукції в енергетиці

Ознака класифікації	Вид собівартості
1	2
За періодом розроблення	– планова собівартість (є витратами підприємства, виходячи з техніко-економічних норм і нормативів витрачання сировини (палива), енергії, допоміжних матеріалів, використання устаткування, трудових витрат, планових цін); – розрахункова (проектна) собівартість (використовується у проектних техніко-економічних розрахунках для обґрунтувати ефективності господарських рішень, під час формування перспективних цін); – фактична собівартість (характеризує розміри дійсно витрачених коштів на випуск продукції, визначених за фактичними матеріальними, трудовими та фінансовими витратами)
За показниками обсягів виробництва	– собівартість валової продукції, тобто собівартість вироблення енергії (визначається діленням річних витрат електростанції або енергогенеруючого об'єкта до обсягу валової продукції); – собівартість товарної продукції (відношення витрат виробництва до обсягу товарної продукції, тобто до відпущеної енергії); – собівартість реалізованої продукції (відношення витрат енергосистеми до обсягу реалізації (до величини сплаченої продукції, яку дуже важко обчислити на практиці, оскільки платежі, що запізнюються, можуть надійти у будь-який момент))
За ступенем врахування виробничих витрат і за економічним змістом	– цехова собівартість (містить витрати на виробництво продукції у даному цеху з урахуванням витрат на сировину, основні та допоміжні матеріали); – заводська собівартість (обчислюється за витратами окремих цехів і підприємства і загальнозаводськими витратами); – повна (комерційна) собівартість енергії (енергосистеми) (містить І усі витрати на її виробництво (Впр), передачу та розподіл (Впер), ви- \| трати на купівельну енергію (Вкуп) і загальносистемні витрати на \| утримання апарату управління та енергозбуту (Вз,): (5.1)
За стадіями енергетичного потоку на шляху "природний енерго- ресурс–споживач"	– собівартість виробництва енергії (застосовується для електростанцій та інших енергогенеруючих об'єктів; обчислюється як відношення витрат до обсягу виробленої або відпущеної енергії); – собівартість передачі (розподілу) енергії (застосовується для підприємств електричних і теплових мереж; дорівнює сумі річних поточних витрат мережевого підприємства, поділеній на обсяг відпущеної енергії (за вирахуванням втрат мережах))

Джерело: Себестоимость, 2007.

Приклад 1

Визначимо собівартість енергії, якщо витрати на її виробництво становлять 100 тис. грн, передачу і розподіл – 20 тис. грн, витрати на куплену енергію – 35 тис. грн, загальносистемні витрати на утримання апарату управління та енергозбуту – 40 тис. грн.

Розв'язання

Відповідно до формули (5.1) табл. 5.1 собівартіст ь енергії становитиме

тис. грн.

<<		ЗМІСТ		>>