Факторно-аналітична і ситуаційна теорії лідерства.

Великим кроком вперед на шляху урахування відносності рис лідера і адаптації теорії рис до реальних умов є факторно-аналітична концепція лідерства, яку нерідко називають другою хвилею в розвитку теорії рис. У ній розрізняються суто індивідуальні якості лідера і характерні для нього риси поведінки, пов'язані з досягненням певних цілей. Між цими двома групами властивостей лідера можуть бути суттєві відмінності. Наприклад, людина, що наділена такими якостями, як доброта, повага до інших, товариськість, схильність до рефлексії, гнучкість і т.д., тривалий час перебуваючи на керівній посаді у війську або в інших подібних авторитарних структурах, як правило, поступово втрачає свої деякі колишні риси і формує другу групу рис, пов'язаних з характером виконуваних завдань: рішучість, упевненість у собі, строгість (а часом і жорсткість) у стосунках з підлеглими, беззаперечна покора розпорядженням керівництва.

У літературі часто зустрічаються теорії, що називаються концепціями ситуаційного лідерства, які насправді є концепціями ситуаційного ефективного керівництва. Зародки таких концепцій з'явилися в середині 20-х pp. у Ф.Р. Дунаєвського.

На Заході ситуаційним управлінням займалися такі вчені, як Фідлер, Херс, Бланшард, Хауз, Мітчелл, Стінсон, Врумом, Яго та ін.. Моделі, розроблені ними, пояснювали, який стиль управління слід застосовувати в тій чи іншій ситуації, щоб організація ефективно досягла своїх цілей. Однак до лідерства дані моделі не мають майже ніякого відношення, хоча є автори, схильні вважати, що ефективне управління і лідерство – схожі поняття.

Теорія конституентів та інтерактивний аналіз

Уточненням, розвитком та якісним збагаченням ситуаційної концепції стала теорія конституентів (послідовників). Вона пояснює феномен лідера за аналогією з відомим прислів'ям "свита створює короля" – через його послідовників. "Саме послідовник, – стверджує Ф. Стенфорд, – сприймає лідера, сприймає ситуацію і в кінцевому рахунку приймає або відкидає лідерство". Роль послідовників визнається вирішальною в становленні неформальних лідерів, а також керівників в демократичних організаціях, де набутий на виборах формальний статус керівника прямо залежить від його популярності як неформального лідера.

Перевагою теорії конституентів є розгляд лідерства як особливого роду відносин між лідером і його послідовниками, групою. Аналіз конституентів багато в чому дозволяє зрозуміти і передбачити поведінку лідера, що часто діє всупереч своїм посадовими інструкціями, власним звичкам, симпатії й антипатії. Особливо великий вплив групи на лідера в згуртованих організаціях з близьким рівнем кваліфікації та розвиненою індивідуальною самосвідомістю її членів. Через конституентів проявляється вплив на лідерство панівної культури, і перш за все ціннісних орієнтацій та очікувань працівників.

Психологічні теорії лідерства

На становлення, характер і спрямованість лідерства безпосередньо впливає внутрішнє прагнення людини до заняття керівних позицій. Прояснити суб'єктивні механізми лідерства допомагають психологічні теорії, зокрема психоаналітичне пояснення лідерства. Як уважав основоположник психоаналізу 3. Фрейд, в основі лідерства лежить пригнічене лібідо – переважно несвідомий потяг сексуального характеру.

Послідовники Фрейда лібідо трактують ширше – як психічну енергію взагалі. У процесі сублімації (накопичення і переходу в більш високі стани) воно проявляється у прагненні до творчості, лідерства і т.д.

У багатьох людей володіння керівними позиціями виконує суб'єктивно- компенсаторні функції, дозволяє пригнічувати або долати різного роду комплекси, почуття неповноцінності й подібне.

Певні психологічні потреби відображає і підпорядкування лідеру. Суб'єктивне прийняття лідерства закладається ще в дитинстві, коли дитина потребує заступництва й авторитету батьків. І в цьому сенсі авторитет керівника організації подібний до авторитету глави сімейства.