Стилі керування

Стиль управління – це звична манера поведінки керівника щодо підлеглих. Основними стилями управління є автократичний, демократичний, ліберальний.

Рис. 7.1. Основні стилі керівництва

Автократичний стиль управління

Автократичний стиль – це поведінка керівника, який має достатній обсяг влади для нав'язування своєї волі підлеглим.

Основними позитивними характеристиками керівника-автократа є: відданість, ризикованість, оперативність, настирливість тощо.

Негативним у керівника-автократа є: надмірна централізація влади, свідоме обмеження контактів з підлеглими, нетерпимість до заперечень, формальне проведення нарад, перевищення меж законів, часте застосування адміністративних стягнень тощо.

Демократичний стиль управління

Демократичний стиль – це поведінка керівника, який намагається не нав'язувати свою волю підлеглим, а створює клімат у колективі, де працівники мотивують себе самі до праці через потреби вищого рівня.

Основними позитивними характеристиками керівника-демократа є справедливість, повага до підлеглих, турбота про них, делегування другорядних питань підлеглим, прислуховування до думок підлеглих, доведення вказівок підлеглим у вигляді пропозицій, порад і навіть прохань, інформування колективу про стан справ та перспективи розвитку організації тощо.

Ліберальний стиль управління

Ліберальний стиль – це поведінка керівника, який надає своїм підлеглим майже повну волю у виборі завдань та контролю за ними.

Основними позитивними характеристиками керівника-ліберала є: ввічливість, добродушність до підлеглих, готовність вислуховувати пропозиції та навіть критику підлеглих тощо.

Негативним у керівника-ліберала є: відсутність ініціативи, очікування вказівок зверху, невпевненість, легкість впливу оточуючих, невимогливість до підлеглих, легко роздає нереальні обіцянки, безконтрольність, якщо вказівка не виконується підлеглим, може виконувати її сам тощо.

Ситуаційні підходи до ефективного управління

Для визначення залежності між стилем управління, задоволеністю та продуктивністю праці американські теоретики почали вивчати не тільки відносини керівників і підлеглих, а й ситуацію в цілому. У результаті розроблено кілька ситуаційних моделей, які набули широкого прикладного застосування.

Американський дослідник Лайкерт дійшов висновку, що стиль управління може бути орієнтованим або на роботу, або на людину. Причому більш продуктивною є орієнтація на людину. Однак пізніше було виявлено, що є керівники, які одночасно орієнтуються і на роботу, і на людину, тобто роблять спробу створити певний інтегральний стиль управління.

Лайкерт запропонував 4 системи для підбору етил ю лідерства, які базуються на оцінці поведінки керівників: експлуататорсько-авторитарний, доброзичливо- авторитарний, консультативно-демократичний, заснований на участі (табл. 7.1).

Таблиця 7. 1

Стилі керівництва за Р. Лайкертом

Стиль "управління командою" вважається найбільше ефективним через те, що виконання робочих завдань основане на спільних зусиллях членів організації.

Стиль "управління заміським клубом" означає, що основний акцент зроблений на потребі співробітників, а не на результаті праці.

Стиль "серединне управління" характеризує однакова увага як до співробітників, так і до виробничих проблем. "Убоге управління" означає відсутність філософії керівництва й управління, які направлені на підтримку між особових відносин й виконання виробничих завдань. Тут зусилля менеджменту мінімальні.

Ситуаційна модель керівництва Фідлера

Теорія Ф. Фідлера-одна з перших, але дуже продуктивна спроба побудувати струнку систему, об'єднуючу стилі управління й організаційні ситуації. Основна ідея проста: визначення найбільш адекватного конкретним обставинам стилю лідерства.

Згідно з цією моделлю, увага зосереджується на ситуації з урахуванням трьох факторів, які впливають на поведінку керівника. Лояльність підлеглих, довіра до своїх керівників (відносини між керівником і членом колективу). Чіткість формулювання завдань і структуризація, а не розпливчастість і безструктурність (структура завдання). Обсяг законної влади, пов'язаної з посадою керівника, яка дає йому змогу використовувати винагороди, а також підтримка формальної організації (посадові повноваження).

Ситуаційний підхід "шлях-мета" Мітчела і Хауса базується на оцінці дії, яку створює поведінка керівника щодо мотивації, задоволеності та продуктивності праці підлеглого. Керівник спрямовує дії підлеглих на досягнення цілей організації. Деякі прийоми впливу на шляхи досягнення цілей:

• 1) Роз'яснення підлеглому того, що від нього вимагається.
• 2) Спрямування зусиль підлеглих на досягнення цілей.
• 3) Забезпечення підтримки.
• 4) Наставництво.
• 5) Усунення перепон у роботі підлеглих.
• 6) Формування у підлеглих таких потреб, які може задовольнити керівник.
• 7) Задоволення потреб підлеглих після досягнення цілей тощо.

Один із авторів підходу проф. Хаус виділив 4 стилі управління:

• 1. Стиль підтримки (подібний до стилю, орієнтованого на людину, людські відносини).
• 2. Інструментальний стиль (подібний до стилю, орієнтованого на роботу, завдання).
• 3. Стиль, який заохочує підлеглих до участі у роботі (партисипативний) – керівник ділиться інформацією і використовує ідеї підлеглих для прийняття рішень групою, застосовуються консультації.
• 4. Стиль, орієнтований на досягнення, коли підлеглі отримують напружене завдання, повинні постійно підвищувати рівень свого індивідуального виробітку.

Вибір стилю визначається:

♦ особистими якостями підлеглих;

♦ вимогами і дією з боку зовнішнього середовища.