Класифікація видів потенціалів

Рис. 2.1. Класифікація видових проявів потенціалів

Структура потенціалу підприємства

Під структурою системи, якою є потенціал підприємства, розуміють ' мережу найбільш суттєвих, стійких (інваріантних) зв'язків між елементами. Існує і більш широке тлумачення структури, згідно з яким розрізняють два типи структур: макро- і мікро. Макроструктура виражає найбільш стійкі (інваріантні) зв'язки системи, а мікроструктура-зміни і (вірогідні). Сукупність макро- і мікроструктури об'єкта або процесу, тобто сукупність усіх зв'язків, і складає їх зміст.

До визначення структури потенціалу підприємства в економічній літературі намітилися різні підходи. Більшість дослідників розглядають ресурсну структуру потенціалу, однак рекомендують ураховувати в ньому різну кількість складових елементів. В одному випадку до його складу рекомендується включати тільки засоби праці, в іншому – засоби праці і робочу силу, в третьому – засоби праці, робочу силу і природні ресурси, які застосовуються в процесі виробництва, у четвертому – засоби праці, робочу силу і предмети праці. Є і більш розширені поняття структури потенціалу підприємства з доповненням у вигляді системи збору, обробки і споживання інформації, досвіду господарювання, енергії, тощо. Необхідно зазначити, що навіть при збігу поглядів відносно структури потенціалу підприємства ресурсний підхід не дає повної характеристики цьому терміну. Особливий науковий інтерес викликають дослідження багатоаспектного аналізу структури потенціалу, в яких поряд з ресурсним розглядаються і інші аспекти структури, що дає більш повне уявлення про його елементний склад. У загальній постановці питання до елементів потенціалу підприємства можна віднести усе, що пов'язане з функціонуванням і розвитком підприємства.

Отже, на рис. 2.2 представлена структура потенціалу підприємства з розмежуванням у її побудові місця суб'єктних та об'єктних складових.

Рис. 2.2. Структура потенціалу підприємства

Об'єктні складові пов'язані з матеріально-речовинною та особовою формою потенціалу підприємства. Вони споживаються і відтворюються в тій чи іншій формі в процесі функціонування.

До них належить: інноваційний потенціал, виробничий потенціал, фінансовий потенціал та потенціал відтворення.

Інноваційний потенціал – сукупні можливості підприємства щодо генерації, сприйняття та впровадження нових (радикальних і модифікованих) ідей для його системного технічного, організаційного та управлінського оновлення.

Виробничий потенціал – наявні та приховані можливості підприємства щодо залучення та використання факторів виробництва для випуску максимально можливого обсягу продукції (послуг). Його треба також сприймати як сукупність функціонуючих ресурсів, які здатні виробляти певний обсяг продукції. Тому виробничий потенціал є полі структурною системою. До його складу входять: потенціал землі та природнокліматичні умови; потенціал основних фондів; потенціал оборотних фондів; потенціал нематеріальних активів; потенціал технологічного персоналу.

Потенціал землі та природно-кліматичні умові/ – можливості підприємства щодо використання сукупних природних багатств у господарській діяльності.

Фондовий потенціал – наявні та наявні можливості основних фондів, які формують техніко-технічний базис виробничої потужності підприємства.

Потенціал оборотних фондів – це частина виробничого капіталу підприємства у вигляді певної сукупності предметів праці (сировини, конструкційних матеріалів, палива, енергії та різних допоміжних матеріалів), які перебувають у виробничих запасах, незавершеному виробництві, напівфабрикатах власного виготовлення і витратах майбутніх періодів.

Потенціал нематеріальних активів – сукупність можливостей підприємства використовувати права на нові чи існуючі продукти інтелектуальної праці у господарському процесі з метою реалізації корпоративних інтересів на основі задоволення суспільних потреб.

Потенціал технологічного персоналу – здатність робітників виробляти різні продукти, надавати послуги чи виконувати роботи.

Фінансовий потенціал – це обсяг власних, позикових та залучених фінансових ресурсів підприємства, який знаходиться у його розпорядженні для здійснення поточних і перспективних витрат.

Головною складовою фінансового є інвестиційний потенціал, який являє собою наявні та приховані можливості підприємства щодо простого і розширеного відтворення.

Відтворення потенціалу підприємства – це процес безперервного поновлення усіх його складових елементів. Як відомо, залежно від особливостей відтворювальних процесів розрізняють просте та розширене відтворення. Така класифікація відтворення характерна і для потенціалу підприємства.

Просте відтворення потенціалу підприємства здійснюється в його незмінних обсягах для поновлення споживаних факторів виробництва і забезпечення безперервності його функціонування.

Розширене відтворення потенціалу підприємства передбачає кількісний та якісний розвиток виробничих факторів та інших складових потенціалу, які забезпечують більш високу результативність його діяльності.

У межах розширеного відтворення можна виокремити три типи розвитку потенціалу підприємства: екстенсивний (традиційний), інтенсивний (інноваційний) та екстенсивно-інтенсивний (змішаний).

При екстенсивному типі відтворення потенціалу збільшення масштабів виробництва досягається за рахунок додаткового залучення трудових, природних ресурсів і засобів виробництва при збереженні сформованої техніко- технологічної основи.

При інтенсивному типі відтворення розвиток потенціалу досягається шляхом якісного вдосконалення факторів виробництва: застосування прогресивних знарядь і предметів праці та видів енергетичних ресурсів, підвищення кваліфікації технологічного й управлінського персоналу, а також постійного покращення використання усіх наявних складових потенціалу підприємства.

Щодо змішаного типу розширеного відтворення потенціалу, то він характеризується збалансованістю або домінуванням екстенсивних чи інтенсивних факторів його розвитку. Тому розрізняють переважно екстенсивний, переважно інтенсивний чи змішаний характер економічного розвитку.

Відтворення окремих складових потенціалу підприємства має свої часові цикли та особливості, що зумовлює використання різних джерел фінансового забезпечення, пов'язаного з формуванням і відтворенням виробничого капіталу.

Наприклад, за простого відтворення заміна спрацьованих і застарілих основних виробничих фондів відбувається за рахунок нагромадження амортизаційного фонду та інших внутрішніх джерел формування фінансових коштів. Розширене відтворення основних фондів направлене на нарощування виробничих потужностей, докорінну перебудову техніко-технологічної бази виробництва, потребує використання таких джерел виробничих інвестицій, як довгострокові кредити, емісія цінних паперів, власний нагромаджений прибуток, державні субсидії, залучення іноземних інвестицій.

На основі викладеного, під потенціалом відтворення слід розуміти сукупність матеріально-технічних, нематеріальних, фінансових та інших ресурсів капіталу, які знаходяться у розпорядженні підприємства, можуть бути додатково залучені й використані для простого та розширеного відтворення факторів виробництва та інших складових потенціалу підприємства.

Суб'єктні складові пов'язані із суспільною формою їх виявлення. Вони не споживаються, а виступають як передумова, як загальноекономічний, загальногосподарський соціальний чинник раціонального споживання об'єктних складових. Усе це свідчить про те, що суб'єктні складові потенціалу підприємства по впливу на розвиток основних чинників виробництва і ефективність функціонування економічних систем, у міру ускладнення останніх та їх "навколишнього середовища", набувають вирішальної ролі. Відомо, що навіть ті підприємства, які мають близькі за розміром потенціали, часто суттєво розрізняються за результатами діяльності. В цих умовах (при відсутності зовнішніх "перешкод") різницю в результатах можна пояснити лише неоднаковим ступенем точності цільової орієнтації системи. Інакше кажучи, при інших рівних умовах, величина результату буде тим більша, чим вдалішим буде організаційно-економічне забезпечення досягнення заданих цілей. Наукове забезпечення виробництва та ступінь його ефективності також залежить від якості управління.

До суб'єктних складових потенціалу підприємства відносяться: науково- технічний потенціал, управлінський потенціал, потенціал організаційної структури управління, маркетинговий потенціал.

Науково-технічний потенціал – узагальнююча характеристика рівня наукового забезпечення виробництва (науки, техніки, технології, інженерної справи, виробничого досвіду, можливостей та ресурсів (у тому числі науково- технічних кадрів), які є у розпорядженні підприємства для вирішення науково- технічних проблем.

Управлінський потенціал – це навички та здібності керівників усіх рівнів управління щодо формування, організації, створення належних умов для функціонування та розвитку соціально-економічної системи підприємства. У найбільш загальному вигляді він є інтеграцією функціонально-структурних та нематеріальних елементів.

Потенціал організаційної структури управління – являє собою загальнокорпоративний управлінський (формальний та неформальний) механізм функціонування підприємства, який утілює в собі рівень організації функціональних елементів системи та характер взаємозв'язків між ними.

Маркетинговий потенціал – це максимальна можливість підприємства щодо систематизованого і планомірного спрямування усіх його функцій (визначення потреб і попиту, організації виробництва, продажу і післяпродажного обслуговування) на задоволення потреб споживачів і використання потенційних ринків збуту. У структурі маркетингового потенціалу окремо виділяють логістичний потенціал.

Широка інтерпретація поняття "логістика" як комплексної функції забезпечення підприємства вихідними факторами виробництва на всіх стадіях його діяльності дозволяє у складі цієї функції виокремити: по-перше, доставку необхідних засобів виробництва (послуг) на територію підприємства від зовнішніх контрагентів (логістика постачання); по-друге, доставку тих чи інших видів виробничих ресурсів безпосередньо на місця їх переробки чи використання в необхідних обсягах та у визначену годину (логістика виробництва); по- третє, забезпечення пунктів збуту готовими виробами і фірмовими послугами (логістика розподілу чи збуту).

З урахуванням функціональних особливостей та структурного зрізу логістичних процесів за предметними ознаками (логістика персоналу, логістика матеріалів і готових товарів, логістика енергетичних та інформаційних потоків) логістичний потенціал підприємства можна визначити як максимальну продуктивність (функціональну спроможність) системно інтегрованих підрозділів, які охоплюють усі види діяльності щодо переміщення в просторі та руху в часі: персоналу – перевезення співробітників, розміщення їх по службовим приміщенням, переміщенню згідно з часовим графіком роботи; матеріалів і готових виробів – транспортування, складування, збереження, сортування і перерозподіл; енергетичних та інформаційних потоків – передача, обробка, збереження і трансформація.

Особливої уваги в структурі потенціалу підприємства заслуговують: трудовий, інфраструктурний та інформаційний потенціали. Всі вони не підлягають під зазначену класифікацію складових потенціалу підприємства, їх не можна однозначно віднести чи то до суб'єктних, чи то до об'єктних складових.

"Трудовий потенціал" як науковий термін увійшов у обігу період переходу від екстенсивного до інтенсивного шляху розвитку виробництва. Це була своєрідна реакція науки на потребу практики забезпечити якісне удосконалення формування і використання сукупної здатності людини як суб'єкта виробництва й управління.

Трудовий потенціал – це персоніфікована робоча сила, яка розглядається в сукупності своїх якісних характеристик. Дане поняття дозволяє, по-перше, оцінити ступінь використання потенційних можливостей як окремо узятого працівника, так і їхньої сукупності, що необхідно для активізації людського фактора, та, по-друге, забезпечити якісну (структурну) збалансованість у розвитку особистого й уречевленого факторів виробництва.

Інфраструктурний потенціал – збалансовані з вимогами виробництва можливості цехів, господарств і служб, які забезпечують необхідні умови для діяльності основних підрозділів підприємства та задоволення соціальних потреб його персоналу. При гіпертрофованому розвитку інфраструктури! складові потенціалу підприємств можуть виконувати роботи чи надавати певні послуги стороннім організаціям та іншим суб'єктам ринку.

Інформаційний потенціал як найважливіша складова техніко-технологічної та управлінської бази сучасних підприємств має особливу актуальність. Розвинуті країни вже перейшли на нову постіндустріальну (інформаційну) сходинку суспільного прогресу. Ефективне господарювання підприємств України, раціональне використання їх потенціалу не можливе без наявності адекватного сучасним вимогам інформаційного забезпечення.

Інформаційний потенціал – це єдність організаційно-технічних та інформаційних можливостей, які забезпечують підготовку й прийняття управлінських рішень та впливають на характер (специфіку) виробництва через збір, зберігання (накопичення), обробку та розповсюдження інформаційних ресурсів. У складі інформаційного потенціалу можна окремо виділити інформаційно-обчислювальний потенціал, до якого належить комплекс технічних, програмно-математичних, організаційно-економічних засобів і спеціальних кадрів, призначений для автоматизації процесу розв'язання задач управління підприємством у різних галузях людської діяльності.

Крім того, інформація і здобуті за її допомогою знання реалізуються в нових засобах праці, технологіях, професійному досвіді робітників, рівні організації виробничих одиниць, що ще раз свідчить про її тісний взаємозв'язок з іншими складовими потенціалу підприємства.

Графоаналітична модель потенціалу підприємства У дисертації Рєпіної Інни Миколаївни, “Управління підприємницьким потенціалом”, уперше було запропоновано графоаналітичний метод діагностики підприємницького потенціалу підприємства, названий автором “Квадрат потенціалу”. Даний метод дозволяє системно встановити кількісні та якісні зв'язки між окремими елементами потенціалу, рівень його розвитку та конкурентоспроможності і на основі цього своєчасно обґрунтувати та реалізувати управлінські рішення щодо підвищення ефективності функціонування підприємства. Він має декілька теоретичних аспектів, які необхідно враховувати при обґрунтуванні управлінських рішень.

У більш широкому розумінні графічна модель потенціалу підприємства, що призначена для проведення діагностики можливостей підприємства має форму сфери. Така форма представляє усі напрямки діяльності підприємства, тим самим розкриває діалектику його потенціалу. Але на практиці важко використовувати сферичну форму для оцінки потенціалу підприємства.

Пропонуємо спрощувати графічну модель аналізу до форми кола у загальному вигляді, чи до форми іншої фігури залежно від вибору кількості напрямків діагностики потенційних можливостей підприємства (рис. 2.3).

Рис. 2.3. Графоаналітична модель потенціалу підприємства

Узагальнивши існуючий досвід у практиці діагностики, приходимо до висновку, що діагностику потенціалу підприємства доцільніше проводити методом порівняльної комплексної рейтингової оцінки за допомогою системи показників по наступних функціональних блоках (рис. 2.4).

По першому блоку – "Виробництво, розподіл та збут продукції" необхідно проаналізувати:

• • Обсяг, структуру й темпи виробництва.
• • Фонди виробництва.
• • Наявний парк обладнання і ступінь його використання.
• • Місцезнаходження виробництва та наявність інфраструктури.
• • Екологію виробництва.
• • Стан продажу.

Рис. 2.4. Розподіл діяльності підприємства за функціональними блоками

в цілях оцінки його потенціалу

По другому блоку – "Організаційна структура та менеджмент" розглядається:

• • Організація і система управління.
• • Кількісний та якісний склад робітників.
• • Рівень менеджменту.
• • Фірмова культура.

Наступний, третій блок – "Маркетинг", передбачає дослідження:

• • Ринку, товару та каналів збуту.
• • Нововведень.
• • Комунікаційних зв'язків, інформації та реклами.
• • Маркетингових планів і програм.

І останній, четвертий блок – "Фінанси" являє собою аналіз фінансового стану підприємства за допомогою коефіцієнтів рентабельності, ефективності, ділової активності, ринкової стійкості, ліквідності та інших.

Даний перелік показників повинен задовольняти наступні вимоги: показники повинні як можна повніше охопити усі сторони виробничо- господарської, фінансової та інших видів діяльності підприємства; процес збору показників повинен бути простим; дублювання показників не допускається.

В основі розрахунку кінцевої рейтингової оцінки лежить порівняння підприємств по кожному показнику з чотирьох, вищенаведених, розділів системи показників з умовним еталонним підприємством або з підприємством, що має найкращий результат. Таким чином, базою для отримання рейтингової оцінки стану та рівня використання підприємницького потенціалу є не суб'єктивні уяви експертів, що притаманно більшості методик оцінки, а найбільш високі результати, які були досягнуті в реальній конкурентній боротьбі з усієї сукупності об'єктів, що порівнюються. Цей підхід відповідає практиці ринкової конкуренції, де кожний самостійний товаровиробник націлюється на те, щоб по усіх показниках діяльності виглядати ліпше свого конкурента.

Алгоритм графоаналітичного методу оцінювання потенціалу підприємства "Квадрат потенціалу":

• 1. Вихідні дані подаються у вигляді матриці (), тобто таблиці, де по рядках записані номера показників (і = 1, 2, 3, n), а по стовпчиках – назва підприємств, що розглядаються (j = 1,2, 3,m).
• 2. По кожному показнику знаходиться найкраще значення при урахуванні коефіцієнта чутливості і проводиться ранжування підприємств, з визначенням зайнятого місця.
• 3. Для кожного підприємства знаходимо суму місць (Pj), отриманих у ході ранжування за формулою:

(2.1)

4. Трансформуємо отриману у ході ранжування суму місць (Pj) у довжину вектора, що створює квадрат потенціалу підприємства (рис. 2.5). Квадрат потенціалу підприємства має чотири зони відповідно розділам (к), які застосовані у розглянутій системі показників та чотири вектори (В), що створюють його.

Отже, довжину вектора, що створює квадрат потенціалу підприємства (Вк, де k =1,2, 3, 4), знаходимо за допомогою формули:

(2.2)

5. Визначивши довжину усіх векторів створюємо квадрат потенціалу підприємства і робимо відповідні висновки.

Графоаналітичний метод аналізу – "Квадрат потенціалу" дозволяє системно встановити кількісні та якісні зв'язки між окремими елементами потенціалу, рівень його розвитку та конкурентоспроможності і на основі цього своєчасно обгрунтувати та реалізувати управлінські рішення щодо підвищення ефективності функціонування підприємства. Він має декілька особливих теоретичних аспектів, які необхідно враховувати при обґрунтуванні управлінських рішень.

• 1. Форма квадрата потенціалу може бути двох типів. Перший тип має правильну форму квадрата (тобто вектори, що створюють його, повинні бути рівними або близитися до цього) і якщо в результаті аналізу ми будемо мати фігуру візуально близьку до квадрата, то розглянуте підприємство має збалансований потенціал, що є основою успіху його діяльності. Другий тип має викривлену форму квадрата, причина цього може бути двояка: один вектор розвинутий більше другого (хворобливий вектор) або усі вектори розвинуті по різному (дисгармонія векторів). Якщо підприємство має другий тип форми квадрата, то його підприємницький потенціал потребує негайних перетворень що приведе до покращання збалансованості елементів потенціалу.
• 2. Потенціали підприємств можуть бути прокласифіковані за розміром як великі, середні та малі. Великий потенціал мають підприємства коли довжина векторів, що створюють квадрат потенціалу підприємства знаходиться в межах 70-100 умовних одиниць; середній – у межах 30-70 у.о.; малий – до 30 у.о.
• 3. Зовнішній контур квадрату окреслює можливості підприємства для розвитку потенціалу до оптимальних параметрів.
• 4. Другий та третій вектори квадрата потенціалу ("Організаційна структура та менеджмент" та "Маркетинг") виступають передумовою подальшого розвитку потенціалу підприємства.
• 5. Четвертий вектор – "Фінанси" – є результативним, який характеризує успішність функціонування підприємства.

Існує зв'язок між формою та розміром квадрату потенціалу підприємства та його життєвим циклом, який представлено на рис. 2.5.

Рис. 2.5. Зв'язок форми та розміру квадрату потенціалу підприємства з його життєвим циклом

З рисунка видно, що на першій стадії – "стадії розвитку" – знаходяться підприємства з формою потенціалу другого типу і розміром, який перетворюється від малого до середнього відносно часу проходження стадії.

На другій стадії – "стадії успіху" – розташовані підприємства, форма потенціалу яких належить до першого типу, а його розмір перетворюється з середнього до великого.

Стадія занепаду свідчить про негативні явища, що відбуваються з потенціалом підприємства, а саме про перехід до другої форми потенціалу та зменшення його розміру від великого до середнього, а потім і до малого.