Повна версія

Головна arrow Економіка arrow Економіка підприємства Ч.2

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

САНАЦІЯ СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ З УРАХУВАННЯМ СФЕРИ ДІЯЛЬНОСТІ

План викладу і засвоєння матеріалу

  • 12.1 Особливості процедур санації та банкрутства для окремих категорій економічних субуєктів: містоутворюючих, небезпечних, сільськогосподарських підприємств, страхових компаній, професійних учасників ринку цінних паперів
  • 12.2 Особливості правового регулювання відновлення платоспроможності і ліквідації банку-боржника
  • 12.3 Ліквідація банків. Завершення процедури ліквідації

Особливості процедур санації та банкрутства для окремих категорій економічних суб'єктів: містоутворюючих, небезпечних, сільськогосподарських підприємств, страхових компаній, професійних учасників ринку цінних паперів

Законодавством передбачені особливості процедури банкрутства для окремих категорій економічних суб'єктів, таких як містоутворюючі, небезпечні, сільськогосподарські підприємства, страховні компанії та професійні учасники ринку цінних паперів.

План фінансового оздоровлення містоутворюючих підприємств повинен передбачати внесення інвестицій, працевлаштування його працівників, створення нових робочих місць та інших способів відновлення платоспроможності боржника.

При продажу нерухомості сільськогосподарського підприємства-боржника переважне право його придбання належить сільськогосподарським організаціям і фермерським господарствам, розташованим на даній території.

При банкрутстві страхових організацій покупцем майнового комплексу боржника може бути тільки страхова організація.

Процедура санації боржника особливо небезпечного підприємства може бути продовжена господарським судом до десяти років, а продаж майна такого підприємства може бути здійснений лише як продаж цілісного майнового комплексу шляхом проведення конкурсу в установленому порядку.

Особливості правового регулювання відновлення платоспроможності і ліквідації банку-боржника

Мета діяльності банку зводиться до отримання максимального прибутку при мінімально можливому ризику. В залежності від стратегічних цілей діяльності банку, він постійно здійснює збалансування відношень ризик – доходність з перевагою одного із критеріїв. При цьому банк може опинитись в одній із трьох "зон":

  • 1. Зона недостатньої дохідності – банк відмовляється від надання ризикових кредитів, але при цьому не забезпечує мінімального доходу.
  • 2. Зона невиправданого ризику – банк приймає заздалегідь неприйнятний ризик, у зв'язку з чим імовірність отримання запланованих високих доходів значно знижується.
  • 3. Зона безпечного функціонування – банк забезпечує себе мінімальним необхідним доходом і приймає на себе доцільний ризик.

Завданням керівництва банку є зробити все можливе (зусиллями свого персоналу), щоб уникнути тривалого перебування у перших двох зонах, яке призводить до погіршення фінансового стану банку.

Рейтинг надійності банку визначається за:

  • 1) величиною статутного фонду (власного капіталу);
  • 2) співвідношенням власного і позичкового капіталу;
  • 3) прибутком;
  • 4) розміром резервного фонду;
  • 5) низькими об'ємами "поганих" кредитів, повернення яких у термін сумнівне;
  • 6) поточною ліквідністю (банківська готівка / зобов'язання до запитання)

Категорії банків:

А3 – вища група надійності;

А2 – досить висока група надійності;

А1 – вища група надійності;

В3 – висока;

В2 – середня;

В1 – задовільно стабільна.

Високо рейтингові банки можуть мати філіали за кордоном, а також зв'язки із закордонними банками (кореспондентські відношення – передача платежів за короткий термін).

Активи банку повинні бути більшими від його зобов'язань, тоді банк платоспроможний. Якщо навпаки, то це призводить банк до банкрутства. Існує три причини банкрутства банку:

  • 1. Погані позики, клієнти не можуть виплатити відсоток чи всю суму кредиту у зазначений термін; або падає ціна на цінні папери у період від їх закупівлі до продажу. Це також може бути причиною втрати активів.
  • 2. Відсутність ліквідності, коли банк не в змозі проводити виплати за всіма депозитами на вимогу вкладників.
  • 3. Втрати від основної діяльності. Власний капітал скорочується і банк може стати банкрутом. Причиною може бути фінансова паніка, коли вкладники масово забирають гроші.

Економічні ризики КБ. Серед ризиків, з якими стикаються банки у своїй діяльності, останніми роками найбільшу увагу приділяють ризику процентних ставок унаслідок їх мінливості та непередбачуваності руху. Масштаб впливу ризику процентних ставок на фінансовий стан банку спонукає розробляти складні засоби його оцінки та контролю. Спроможність менеджменту "осідлати" цей вид ризику – вагома перевага у конкурентній боротьбі. Якщо ризик надмірний або недостатньо контролюється та вистежується, це може призвести до серйозної загрози прибутковості банку внаслідок коливання:

  • • чистої процентної маржі при невідповідності обсягів активів і пасивів, чутливих до змін процентних ставок;
  • • вартості банківських активів, зобов'язань, позабалансових інструментів, оскільки теперішня вартість майбутніх грошових потоків змінюється зі зміною процентних ставок.

Управління своїм процентним ризиком банк може здійснювати, змінюючи строки розміщення та залучення своїх активів та пасивів, рівень доходності за відсоткочутливими активами, діапазон коливання відсоткових ставок. Керівництво банку може проводити або агресивну, або захисну, або помірливу політику в галузі управління відсотковим ризиком.

При управлінні ризиком процентних ставок менеджмент банку мас вирішити такі завдання:

  • • досягти цільового рівня чистої процентної маржі, спреду, стабілізації чистого відсоткового доходу;
  • • передбачити рух відсоткових ставок, визначити тенденції ринку;
  • • встановити процентні ставки за залученими та наданими коштами, визначити динамічну структуру активів і пасивів на підставі геп-аналізу та дюрації;
  • • використовувати засоби хеджування.

Отже, банки наражаються на відсотковий ризик. Це зумовлює потребу безперервно контролювати рівень допустимого ризику та свідомо керувати цим процесом.

Основними параметрами управління відсотковим ризиком за допомогою балансування структури активів і зобов'язань є строки та суми.

Балансування портфелів активів і зобов'язань за строками – це один із методів, який дозволяє банку зафіксувати спред (різницю між середньозваженим доходом та середньозваженою вартістю ресурсів) і нейтралізувати ризики зміни відсоткової ставки. При цьому припускається, що всі відсоткові ставки як за активними, так і за пасивними операціями змінюються однаково та в одному напрямі.

Сутність методу полягає у встановленні співвідношень між строками залучення та розміщення рівних за величиною коштів. Це дозволяє виявити вплив строків на показники прибутковості та відсотковий ризик банку при елімінуванні впливу такого параметра як сума активів і зобов'язань у грошовому вираженні.

УАП за строками передбачає 2 підходи: збалансований, незбалансований (12.1).

На вибір стратегії впливає багато чинників, таких як: тип моделі управління банком, надійність прогнозу зміни ставок, конкретна ситуація на ринку, можливості банку щодо залучення та розміщення коштів, схильність до ризику тощо.

Недоліки методу: обмежений метод, передбачає однакову та в одному напрямку зміну відсоткових ставок за активами та пасивами. Однак, в реальності така ситуація не можлива.

Балансування портфелів активів та пасивів за сумами.

Мета цього методу – структурування банківського портфелю, яке дозволяє максимізувати його гнучкість і рентабельність за рахунок виявлення відсоткочутливих активів і пасивів.

Таблиця 12.1

Збалансований та незбалансований методи управління

Збалансований метод управління

Незбалансований метод управління

Функціональна основа моделі

повна відповідальність між термінами залучення та розміщенням коштів

базування на прогнозі зміни швидкості, напряму та величини процентних ставок на ринку

Відношення до прибутку та відсотку ризику

- не максимізація, а стабілізація прибутку – мінімізація відсоткового ризику

наявність можливості одержання більшого прибутку

– підвищення ризику, пов'язане з невизначеністю зміни процентних ставок

Строки залучення активів та зобов'язань

- стабільні, збалансовані

  • – строки залучення коштів коротші, ніж строки їх розміщення (при прогнозному зниженні відсоткових ставок)
  • – терміни зобов'язань банку перевищують терміни за активами (прогнозується зростання

ставок)

Геп (GAP – розрив, дисбаланс) визначається як різниця між величиною чутливих активів ЧА у грошовому вираженні та величиною чутливих зобов'язань 43 у грошовому вираженні:

GAP= ЧА-ЧЗ

І додатний, і від'ємний геп дають потенційну можливість отримати більшу маржу, ніж у разі нульового гепу.

Головна ідея методу управління гепом полягає в тому, що розмір та вид (додатний або від'ємний) гепу мають корегуватися відповідно з прогнозами змінні відсоткових ставок згідно з таким правилом:

  • • якщо геп додатний, то з ростом відсоткових ставок маржа зростатиме і, навпаки, при їх зниженні маржа зменшуватиметься;
  • • якщо геп від'ємний, то з ростом відсоткових ставок маржа зменшуватиметься, а з їх зниженням – збільшуватиметься.

Це означає, що не так вже й важливо, в якому напрямі змінюються ставки, головне, щоб геп відповідав тому напряму руху ставок, який принесе підвищений прибуток. Рівні GAP подані в табл. 12.2

Недоліки методу: базується на статистичному аналізі розриву між чутливими активами та зобов'язаннями. Саме ця статичність не дає змоги оцінити сукупний відсотковий ризик банку.

Метод кумулятивного гепу дає змогу аналізувати співвідношення чутливих активів і зобов'язань у певний момент часу (статичний аналіз) і, одночасно, враховувати часовий компонент (динамічний аналіз). Він полягає в тому, що проміжок часу, протягом якого банк застосовує збалансований підхід до управління активами та зобов'язаннями, поділяють на ряд періодів (тривалість періодів вибирають довільно).

Таблиця 12.2

Рівні GAP

GAP

Прогнозне значення відсоткових ставок

Розмір маржі банку

Ризиковість

ЧА >43 Додатний геп

Підвищення

Маржа зростатиме

Виникнення ліквідних і процентних ризиків

Зниження

Маржа

зменшуватиметься

ЧА < 43 Від'ємний геп

Підвищення

Маржа

зменшуватиметься

Зниження

Маржа зростатиме

ЧА = 43 Нульовий геп

Підвищення

Стабільна

Мінімальний

ризик

Зниження

У кожному з таких періодів зіставляються чутливі активи та зобов'язання і розраховується розмір гепу. Алгебраїчна сума (з урахуванням знака) гепів у кожному з періодів являє собою кумулятивний (нагромаджений) геп. За допомогою кумулятивного гепу розраховують різницю між загальним обсягом чутливих активів і зобов'язань, які протягом досліджуваного проміжку часу можуть бути переоцінені.

Кумулятивний геп як інтегральний показник дозволяє оцінити ризик відсоткових ставок, на який наражається банк протягом розглянутого проміжку часу. Банк може управляти цим ризиком, установлюючи ліміт гепу як максимально допустимий його розмір та приводячи структуру чутливих активів і зобов'язань у відповідність з установленим лімітом. При оцінюванні ризику відсоткових ставок обчислюється коефіцієнт гепу К як відношення чутливих активів до чутливих зобов'язань:

К=ЧА/Ч3

Якщо коефіцієнт гепу більший за одиницю, то це означає, що геп додатний, якщо менший – то геп від'ємний. Якщо коефіцієнт дорівнює одиниці, то геп нульовий.

Крім цього при застосуванні методу обчислюються очікувані коливання відсоткових ставок, що можуть вплинути на рівень відсоткового прибутку банку. Абсолютна величина зміни прибутку визначається базовим співвідношенням. Узявши до уваги при обчисленнях знак "+" чи "-" показників Ді та kGAP. можна визначити напрям зміни прибутку. Додатне значення ΔΠ вказує на збільшення прибутку і є результатом підвищення ставок при додатному гепі або зниження ставок при від'ємному гепі. Від'ємне значення ΔΠ означатиме зниження відсоткового прибутку банку, зумовлене підвищенням ставок при від'ємному гепі або зниження ставок при додатному гепі.

Імітаційні моделі допомагають розробляти прогнозні баланси банку та прогнозні звіти про доходи й витрати Це дає змогу керівництву банку досліджувати зміну показників процентного ризику за різних економічних умов. Імітаційна модель дає відповідь на такі запитання:

  • 1. Який фінансовий стан банку зараз?
  • 2. Які зміни фінансового стану банку можливі?
  • 3. Як банк може досягти власних стратегічних цілей?

Фінансовий стан банку значною мірою залежить від здатності його службовців, відповідальних за управління активами й пасивами, точно передбачити допустиму процентну ставку за активними операціями.

 
<<   ЗМІСТ   >>